Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №278/2909/24 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2909/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючої судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Гомонюк Д.С., розглянувши у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вище вказаною позовною заявою.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила наступне.

Вказала, що перебувала з 1995 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 15.03.2024 року розірваний. У період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства у 1996 році за спільні кошти побудували будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0,61 га, в якому проживали разом з дітьми. Вказаний спірний будинок являється об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивач є співвласником даного домоволодіння з відповідачем.

У зв`язку з цим, позивач вирішила звернутись до суду за захистом своїх прав та просить суд поділити житловий будинок АДРЕСА_1 в натурі між власниками і виділити позивачці у власність половину будинку та половину земельної ділянки.

Ухвалою суду від 01.04.2024 прийнято до провадження цивільну справу та призначено до судового засідання у загальному позовному провадженні (а.с. 62).

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Врублевський М.М. просив задовольнити клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

У процесі розгляду справи від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що житловий будинок до експлуатації не вводився; його державна реєстрація права власності не проводилась, отже зазначене нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом спільної сумісної власності подружжя. Крім того, земельна ділянка по

АДРЕСА_1 , належала бабі ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Тетерівської сільської ради №364 від 28.08.2024, на сьогоднішній день не зареєстрована та такою, що фактично набута відповідачем у порядку спадкування, та не може бути визнана спільним сумісним майном подружжя, а відтак і поділена, і виділена (а.с. 44-52).

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Врублевський М.М. просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні зазначив, що на спірний будинок та земельну ділянку правовстановлюючі документи відсутні, як і відсутній технічний паспорт на будинок, оскільки такі не обормлювались а ні ним, а ні фактичною власницею - його бабою, яка померла, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Підтримав свої письмові пояснення, згідно яких старий будинок належав його бабі, вони з батьком його відновили, це дійсно було під час шлюбу, однак позивач не приймала фінансової участі у його відновленні, бо всі відновлювальні роботи виконував його батько, а він частково допомагав йому. І спірний будинок, і спірна земельна ділянка належали його бабі, відтак позивач не має права на його частку у спільному майні подружжя.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 15.03.2024 року шлюб укладений 14.10.1995 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 8).

Згідно з обліковою карткою об`єкта погосподарського обліку с. Улянівка головою домогосподарства значиться ОСОБА_2 . Відповідно до відомостей погосподарського обліку за домогосопдарством обліковувалась земельна ділянка загальною площею 0,61 га. З яких 0,25 га становить присадибна земельна ділянка та 0,36 га – для особистого селянського господарства (а.с. 9-13).

Із виписки із посгоподарської книги виданої виконкомом Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, вбачається, що згідно із записів за 20162023 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 житловий будинок 1996 року побудови, який знаходиться по АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці 0,61 га, рахується за ОСОБА_2 (а.с. 14).

Згідно довідки виданої виконкомом Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_1 про те, що вона дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею зареєстровані за даною адресою: ОСОБА_2 – співмешканець; ОСОБА_3 – син; ОСОБА_4 – син (а.с. 16).

З довідки виданої виконкомом Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області вбачається, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га до 1996 року перебувала в користуванні померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (а.с. 52).

Стороною відповідача разом із відзивом надано інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.08.2024 року, з якої вбачається, що за відповідачем відсутні зареєстровані права на об`єкти нерухомого майна (а.с. 49).

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі Конвенція) проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке перевалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Стаття 15 ЦПК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема є визнання права (пункт 1).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першої та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які е суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкт, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації(частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК України).

У ч. 2 ст.372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використанні в процесі цього будівництва (створення майна).

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 8 червня 2007 року №55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за №774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі №6-103цс13 та від 30 червня 2015 року у справі № 6-26цс15, а також Верховний Суд України у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі №361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі №307/3957/14-ц, від 03 червня 20220 року у справі №722/1882/216-ц, від 16 березня 2021 року у справі №562/542/19 та ін.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верхового суду України стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16 та від 14 червня 2021 року у справі №359/571917.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, шо не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації права власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає. У такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництва будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Вказані вище висновки було зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові №511/2303/19 від 12 квітня 2023 року. Аналогічну за змістом позицію було проголошено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року у справі №209/510/21, згідно якої встановлено, що якщо спірним майном є незакінчений будівництвом будинок, який не зданий в експлуатацію та який не зареєстрований у встановленому законом порядку, визнати його спільною сумісною власністю подружжя – неможливо.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першої статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію що предмета доказування.

Згідно з частиною другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 8 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу. Який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем до позовної заяви не долучено жодних доказів з яких можна було встановити факт внесення ним певних коштів на його спорудження чи придбання ним будь-яких будівельних матеріалів необхідних для його будівництва, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майно було набуте позивачем та відповідачем внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової згоди про створення спільної сумісної власності, тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Крім того, у матеріалах справи відсутні як технічний паспорт на будинок, що унеможливлює встановлення його технічних характеристик, площі, складу приміщень та інших істотних обставин, необхідних для вирішення спору, так і будь-який документ, який би підтверджував право власності на нерухоме майно - завершеного будівництвом або незавершеного таким (з певним відсотком готовності).

В той же час суд вважає занеобхідне констатувати, що судом під час розгляду справи 07.04.2026 року стороні позивача роз`яснювались наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, що передбачено ст. 12 ЦПК України (а.с. 80-82).

За таких обставин суд дійшов до висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 15, 181, 316, 319, 321, ЦК України, ст.ст. 60, 63, 69 СК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 89 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 06.07.20626.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя О. М. Дубовік