Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №295/3660/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/3660/26

Категорія 62

2/295/2920/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючої судді Чішман Л.М.,

при секретарі судового засідання Лайчук В.В.,

за участю:

представника позивача адвоката Нагорного Д.В.,

представника відповідача адвоката Горлова Є.С.

розглянувши y відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання утриматися від дій, спрямованих на позбавлення житла, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідача утриматися від вчинення будь-яких дій, спрямованих на позбавлення ОСОБА_1 права користування зазначеним житловим приміщенням, у тому числі дій, спрямованих на його виселення, усунення від користування житлом або створення будь-яких перешкод у проживанні.

Ухвалою суду від 09.03.2026 позовну заяву залишено без руху. Позивачем усунуто недоліки позовної заяви та 13.03.2026 ухвалою Богунського районного суду м.Житомира відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання утриматися від дій, спрямованих на позбавлення житла.

28.04.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі. При цьому представник зазначив, що даний позов є черговою спробою позивача досягти бажаного результату, якого він не зміг досягти у попередніх судових процесах, а саме закріпити за собою можливість подальшого перебування у квартирі, що належить відповідачці на праві особистої приватної власності, всупереч її інтересам. Так, в справі № 295/9750/24 про визнання договору дарування квартири удаваним рішенням суду від 17.10.24 року в задоволені позову було відмовлено, що підтримано Верховним судом постановою від 22.12.25 року. В справі № 295/5779/25 розглядався аналогічний позов з даним позовом. Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 24.11.25 у задоволені позову відмовлено, що підтримано Житомирським апеляційним судом у постанові від 16.02.26 року. При цьому, апеляційний суд не визнав за позивачем окремого речового права на квартиру та прямо зазначив, що відповідно до ст. 405 ЦК України житлове приміщення, яке член сім`ї власника має право займати, визначається саме власником, а не судом. Звернув увагу суду на маніпулятивні посилання позивача на нібито «міцний» зв`язок з квартирою відповідачки. Сам по собі тривалий факт проживання у квартирі власника не трансформує чуже житло у «власний дім» у правовому розумінні. Позивач повністю замовчує обставини, а саме характер фактичних відносин між сторонами після припинення шлюбу. Подальше спільне проживання сторін стало об`єктивно неможливим внаслідок тривалого конфлікту, систематичного психологічного тиску, застосування насильства та агресивної поведінки позивача щодо відповідачки. Відповідачка, як власниця житла, не зобов`язана довічно терпіти у власній квартирі присутність колишнього чоловіка, який не лише втратив сімейний статус, а й фактично створив такі умови співіснування, за яких її нормальне, безпечне та спокійне проживання стало неможливим. Судовий захист не може бути інструментом примусу особи до подальшого співжиття з людиною, присутність якої у власному домі вона обґрунтовано сприймає як джерело небезпеки, тиску та постійного стресу. Навіть якщо виходити з необхідності дотримання балансу між правом особи на житло та правом власника на мирне володіння своїм майном, такий баланс у цій справі не може тлумачитися виключно на користь позивача. Право на житло не означає право безстроково та всупереч волі власника проживати саме у конкретній квартирі. Баланс прав у цій справі має оцінюватися не лише через вік позивача чи тривалість його проживання, а й через право відповідачки на безпечне, спокійне і вільне користування належним їй майном. Суд не наділений повноваженнями створювати для особи право користування чужим майном. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити та стягнути з позивача витрати на професійну правову (правничу) допомогу адвоката в розмірі 40 000 гривень.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Нагорний Д.В., позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовні заяві. На запитання представника відповідача, зазначив, що на момент подання позову його довіритель проживав в квартирі, проте відносини були напруженими. В березні 2026, позивач повернув ключі від квартири відповідачу добровільно на її вимогу та залишив квартиру. Позивач мав намір проживати у доньки, однак в неї проживати було неможливо, тому поїхав до товариша в Сумську область, де пробув три місяці. Відповідач в цей період виписала його з квартири, склала речі позивача та направила в Сумську область.

Представник відповідача адвокат Горлов Є.С. заперечував щодо задоволення позову, з підстав викладених в відзиві на позов. Наголосив, що відповідач є власником квартири за договором дарування, визнання за позивачем права користування квартирою буде порушувати право відповідача на вільне володіння майном. В разі задоволення позову позивач довічно буде прив"язаний до квартири. На момент подання позову позивач проживав в квартирі та його права не були порушені. Сторони розлучились, оскільки позивач вчиняв фізичне насильство відносно відповідача, вдарив в око, відповідач втратила зір на одне око, зазначив, що вказана обставина не заперечувалась позивачем під час розгляду іншої справи. В березні 2026 року позивач вийшов з квартири, повернув ключі і більше до неї не повертався. Відповідач скористалась своїм правом виписала позивача з квартири та повернула йому його речі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 01.03.1985 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб( а.с.10).

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22.04.2024 року по справі № 295/3535/24 шлюб був розірваний, про що не заперечували сторони.

Довідкою №2678 від 07.05.2024, яка складена КП "Житомирське обласне міжміськебюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради підтверджується, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Зі змісту паспорта ОСОБА_1 ( а.с.6-7) вбачається, що останній з 19.09.1997 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Інформацією про осіб зареєстрованих за адресою АДРЕСА_2 підтверджується, що станом на 28.05.2024 в квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що вказує на те, що відповідач виписала позивача з квартири.

Інших доказів матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Статтею 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

За приписами частини першої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 викладена правова позиція, що «правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Отже, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. У дані справі, між сторонами виник спір про право володіння і користування позивачем квартирою за адресою АДРЕСА_2 . Позивач стверджує, що оскільки його місце проживання було зареєстроване в спірному будинку і він тривалий час проживав в ньому, поліпшував вказане майно, тому набув право користування квартирою.

На думку позивача, в результаті протиправних дій відповідача, ОСОБА_1 позбавлений права на житло, вимушений проживати в іншому місці. Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника (особи, яка має речове право на чуже майно), тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна ( пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19). Позивач зазначає, що відповідач незаконно позбавила його права на житло, тому суд вважає, що у цьому спорі за встановлення права користування позивачем квартирою ефективною є вимога про вселення, яка в повній мірі дозволить відновити це право у разі його порушення. У зв`язку з чим вимога про визнання права користування майном є неефективним способом захисту відповідного права. За таких обставин суд відмоляє у задоволенні таких вимог із зазначеної підстави.

В обґрунтування позовних вимог про зобов`язання відповідача утриматися від дій, спрямованих на позбавлення права користування квартирою АДРЕСА_1 , позивач посилається на те, що відповідач фактично витісняє його з житла шляхом створення психологічного та побутового тиску, формування ситуації правової невизначеності, висловлення намірів щодо виселення, однак дані твердження не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів останнього. Представник позивача не заперечував в судовому засіданні, що на час подання позову позивач проживав в квартирі та лише в кінці березня його довіритель власне повернув відповідачці ключі, добровільно виїхав з квартири та поїхав до свого знайомого в Сумську область де проживав понад три місяці. Доказів про те, що позивач по поверненню не мав можливості потрапити до квартири, що намагався отримати ключі від квартири у її власника, а остання йому відмовила, що шукав собі тимчасовий прихисток, що звертався до установи соціального захисту, будинку інтернату для громадян похилого віку та йому було відмовлено, суду не надано. Тобто позивачем не надано доказів, що відповідачем чиняться будь-які перешкоди у користуванні ним квартирою. За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині. Посилання позивача на ту обставину, що відповідач виписала його з квартири, як строрення перешкод в користуванні квартирою, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідач, як власник майна скористалась наданим законом правом щодо зняття позивача з реєстрації в період коли він з власної волі залишив майно.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 81, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України,суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов"язання ОСОБА_2 утриматися від вчинення будь-яких дій, спрямованих на позбавлення ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням, у тому числі дій, спрямованих на його виселення, усунення від користування житлом або створення будь-яких перешкод у проживанні- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 06.07.2024.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2

Суддя Л.М.Чішман