Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №520/8619/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 р. № 520/8619/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки ОСОБА_1 , яку він отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошову допомогу на оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин.

В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби є протиправною та такою, що порушує права позивача на грошове забезпечення.

Ухвалою суду від 14.04.2026 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій, розгляд справи було відтерміновано.

Крім того, на тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді у відпустках та у відрядженні.

Представником відповідача 11.05.2026 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , з 08.04.2013 року по 21.03.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада).

Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260 грошове забезпечення складалось з наступних його видів: оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а) надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%), б) надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (15%), в) премія (450%), г) щомісячна додаткова грошова винагорода.

26.03.2026 року представник позивача звернувся до військової частини з адвокатським запитом, щодо виплати належного грошового забезпечення позивача, зокрема допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати.

Відповідач листом від 27.03.2026 року № 26/1/1991 повідомив зокрема, що нарахування та виплата ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснювалась відповідно до вищевказаних норм і перерахунку не підлягає.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі з приводу державних гарантій військовослужбовцям щодо достатнього матеріального, грошового та інших видів забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, регулюються правовими нормами Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), в редакції, що були чинні на день виникнення спору.

Положеннями ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №1294; постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 1052 від 27.12.2017, №103 від 21.02.2018), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Постанови №704, надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 за № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260; втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони №260 від 07.06.2018), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Зазначена Інструкція була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 (далі - Постанова №889), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій. Пунктом 2 частини першої вказаної постанови встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник з приводу неврахування відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди під час обрахунку позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014 - 2017 роки.

Отже, спірним є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї виплати.

З 01.03.2018 постанова КМУ від 22.09.2010 №889 втратила чинність.

Зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісяця, а, відтак, мала постійний (систематичний) характер.

Відповідач не заперечує, що відповідна щомісячна додаткова грошова винагорода не включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислено спірну допомогу у 2014-2017 роках.

Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою №889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Як вже зазначалося раніше, частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінено лише законодавцем.

Таким чином, суд зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.12.2020 у справі №240/1095/20, вирішуючи спір з аналогічних відносини. У цій справі Верховний Суд зазначив, що Суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Таким чином, виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Вказані висновки підтримані Верховним Судом у постановах від 29 листопада 2021 року у справі № 520/5984/2020, від 08.02.2022 у справі №240/3926/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, до розміру грошового забезпечення позивача, з якого обраховується грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань.

Враховуючи, що відповідач, виплативши позивачу грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у 2014 - 2017 роках без урахування у складі грошового забезпечення для її обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, не дотримався Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки ОСОБА_1 , яку він отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошову допомогу на оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату недоплачених частин, з урахуванням раніше виплачених сум.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.