Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №607/26206/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.06.2026 Справа №607/26206/25 Провадження №2/607/2635/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Руденко Олена Анатоліївна, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

16 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Руденко О.А. – звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 про визнання за позивачем права власності на (одну другу) частину: 1) земельної ділянки, площею 0,0623 га, що розташована на території Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер: 6125286900:01:001:2077;

2) садового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник ОСОБА_1 – адвокат Руденко О.А. – зазначила, що 27 грудня 1981 року між сторонами було укладено шлюб, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 липня 2023 року (справа № 607/8305/23). 06 лютого 2004 року відповідач на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного територіального округу Чолач Г.Д., придбала оспорювану земельну ділянку, а 07 липня 2004 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ТР № 012290. Адвокат акцентує увагу на тому, що на підставі рішення Виконавчого комітету Підгороднянської сільської ради від 27 листопада 2007 року № 95 відповідачкою виготовлено проєкт садового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1 та розпочато його будівництво. За даними витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва станом на 15 жовтня 2011 року будівництво було закінчено. У 2010 році на підставі розробленого у 2009 році ПП ОСОБА_3 робочого проекту газопостачання садовий будинок газифіковано. У червні 2010 року садовий будинок було під`єднано до лінії електропередач

СТ «Здоров`я». З 2011 року садовий будинок використовується за своїм функціональним призначенням. У позові зауважено, що 13 червня 2024 року ОСОБА_2 подала для реєстрації декларацію про готовність до експлуатації садового будинку, що розташований на земельній ділянці площею 0,0623 га на АДРЕСА_1 (кадастровий

номер: 6125286900:01:001:2077), за амністією. 03 грудня 2024 року відповідач зареєструвала право власності на спірний садовий будинок, загальною площею 181,1 кв.м.

Відтак, на думку представника позивача, ОСОБА_1 має право на частини земельної ділянки, площею 0,0623 га, що розташована в СТ «Здоров`я» на території Підгороднянської ОТГ Тернопільського району Тернопільської області (кадастровий номер 6125286900:01:001:2077), та половину садового будинку, розміщеного на ній, оскільки набуто у період перебування сторін у шлюбі за спільні кошти, а тому виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні підлягає поділу між ними шляхом виділення кожному по частці спірного майна.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня

2025 року заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Руденко Олени Анатоліївни про забезпечення позову у цій цивільній справі – задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_2 земельну ділянку та садовий будинок.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня

2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та звільнено позивача від сплати судового збору.

У судове засідання представник ОСОБА_1 – адвокат Руденко О.А. – не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Карпа М.М. – у судове засідання не з`явилася, проте подала заяву, в якій висловила прохання розгляд справи проводити без участі сторони відповідача, у якій також зазначила про визнання позову.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання

будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що 27 грудня 1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу, серія НОМЕР_1 , запис за № 11 (а.с. 11), який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 10 липня 2023 року (справа № 607/8305/23) – розірвано (а.с. 12–14).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 лютого 2004 року, укладеного відповідач набула у власність земельну ділянку № НОМЕР_2 «а» сільської Ради Тернопільського району Тернопільської області, яка належить ОСОБА_5 на праві приватної власності; продаж вчинено за 1 000 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чолач Г.Д., зареєстровано в реєстрі за № 747 (а.с. 15).

07 липня 2004 року ОСОБА_6 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ТР № 012290, на земельну ділянку, площею 0,0623 га, кадастровий

номер: 6125286900:01:001:2077, яка розташована на території Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010464401015 (а.с. 16), та зареєстрована за нею в державному реєстрі, що підтверджується інформаційною довідкою № 381643410 від 05 червня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 17).

Як вбачається з виписки з рішення № 95 виконавчого комітету Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 27 листопада 2007 року, ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення проєкту садового будинку на приватизованій земельній ділянці № НОМЕР_3 в садовому товаристві «Здоров`я» на землях Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 19).

У 2009 році приватним підприємцем ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_6 виготовлено робочий проєкт газопостачання дачного будинку на АДРЕСА_1 , замовлення № 078-09 (а.с. 20 – 24).

Також, у матеріалах справи наявний проект садового будинку в садовому товаристві «Здоров`я» на землях Підгороднянської сільської ради, забудівник ОСОБА_6 , адреса будівництва: землі Підгороднянської сільської ради, техніко-економічні показники: корисна площа 180,0 к.в.м., площа забудови 85,7 кв.м., будівельний об`єм 619,1 м.куб., який погоджений начальником відділу містобудування та архітектури Тернопільського району (а.с. 44 – 60).

Крім того, за ОСОБА_6 зареєстровано 03 грудня 2024 року право приватної власності на садовий будинок, який розташований на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3055672061040, про що свідчить Інформація з «Реєстру нерухомості» № 5005554416915 від 14 листопада 2025 року (а.с. 18).

Згідно з відповіддю Департаменту сервісних послуг Державної інспекції архітектури та містобудування України від 25 листопада 2025 року № 7902/03/18-25 в Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку «замовник будівництва – ОСОБА_2 » та «кадастровий номер: 6125286900:01:001:2077» є інформація про зареєстровану Державною інспекцією архітектури та містобудування України декларацію про готовність індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт від 14 червня 2024 року за реєстраційним номером ІУ161240613778 щодо об`єкта будівництва «Садовий будинок» за адресою: АДРЕСА_1 . Статус документа «Діючий». Долучивши витяг з Реєстру будівельної діяльності (а.с. 25 – 43).

Як вказано у довідці СТ «Здоров`я» від 03 грудня 2025 року № 19/25 будинок на території Садівницького товариства «Здоров`я», Підгороднянської ОТГ на АДРЕСА_1 , у червні місяці 2010 року було під`єднано до лінії електропередач товариства (а.с. 62).

Згідно з довідкою СТ «Здоров`я» від 12 грудня 2025 року № 28/25, виданої ОСОБА_1 , в період з 2007 року по 2010 рік на території Садівницького товариства «Здоров`я» по АДРЕСА_1 , останній власноручно побудував житловий будинок, а у грудні 2010 року було завершено ремонтні роботи та будинок став придатним для проживання. ОСОБА_1 з 2011 року по цей час проживає в цьому будинку, оплачує послуги, членські внески, земельний податок, а його колишня дружина ОСОБА_2 , з 2017 року по 2024 рік знаходилась за межами України, з`являлася короткостроково (а.с. 61).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку і військового збору № 1918-25-26631 від 15 грудня 2025 року, за період із січня 2024 року по грудень 2024 року відомості про доходи ОСОБА_1 відсутні (а.с. 8).

У індивідуальній відомості про застраховану особу ОСОБА_1 . Пенсійного фонду України № ОК ЗО: 1185007691 від 15 грудня 2025 року зазначено, що останній сплачував страхові внески у період з 2004 року по березень 2010 року, а з квітня 2010 року відсутні будь-які відомості про сплату страхових внесків (а.с. 6, 7).

У довідці про доходи № 0785 7779 8093 2793 за період з січня 2024 року по грудень 2024 року ОСОБА_1 отримав пенсію у сумі 208 131,62 грн (а.с. 9).

Як вказано у інформації з «Реєстру нерухомості» № 5005617491292 від 16 грудня 2025 року у ОСОБА_1 відсутня будь-яка нерухомість (а.с. 10).

Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20251215-0010927938 від 15 грудня 2025 року, дачного (садового) будинку, загальною площею 181,5 кв.м., який розташований на земельній ділянці, площею 623,00 кв.м., кадастровий номер: 6125286900:01:001:2077, за адресою:

АДРЕСА_1 , оціночна вартість об`єкта оцінки: 2 148 879,67 грн; оціночна вартість поліпшень: 2 114 257,14 грн; оціночна вартість земельної ділянки: 34 622,53 грн (а.с. 63, 64).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша); законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (частина друга); судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина третя); при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта); обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята).

Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

2.2. Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові

(див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року (справа № 753/8671/21), постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року (справа № 582/18/21).

2.3. Правовідносини виникли між сторонами з приводу майна, на яке поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, а тому при вирішенні цього спору суд застосовує відповідні норми Сімейного кодексу України (далі – СК України) та Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України).

За приписами частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Крім того, у цій статті зазначено, що майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга); право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом (частина третя); спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша та друга статті 60 СК України).

Верховний Суд зазначив, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., відповідні висновки, сформульовані у постановах від 24 травня 2023 року, справа № 278/2482/21, від 16 січня 2023 року, справа № 754/3132/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61

СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої

статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя (пункти 46, 48 – 52 постанови від 30 червня

2020 року, справа № 638/18231/15-ц).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що спірна земельна ділянка, площею 0,0623 га, кадастровий номер: 6125286900:01:001:2077, яка розташована на території Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, придбана сторонами у період шлюбу, однак зареєстрована за відповідачем. На цій земельній ділянці збудовано садовий будинок (адреса:

АДРЕСА_1 ), який зданий в експлуатацію та також зареєстрований за відповідачем.

З приводу належності до об`єктів спільної сумісної власності подружжя садового будинку, право власності на який зареєстровано за відповідачем 03 грудня 2024 року, тобто після розірвання шлюбу сторін суд зауважує, що Верховний Суд у сформулював послідовну правову позицію, згідно з якою моментом виникнення права спільної сумісної власності подружжя на об`єкт нерухомого майна є момент його фактичного зведення та готовності до використання за функціональним призначенням, а не момент державної реєстрації права власності на такий об`єкт, тобто визначальним для юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце після розірвання шлюбу, а факт набуття (створення) майна (див., зокрема, постанову від 01 серпня 2024 року, справа № 607/1467/23).

Судом встановлено, що будівництво спірного садового будинку розпочалося 10 травня 2006 року та було закінчено 15 жовтня 2011 року, тобто в період, коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Це підтверджується наданими позивачем доказами, наявними в матеріалах справи.

За таких обставин суд доходить висновку, що садовий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незалежно від дати державної реєстрації права власності на нього за відповідачем.

Суд окремо звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року (справа № 523/14489/15-ц) зазначено, зокрема, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункт 70).

Суд бере до уваги той факт, що представник ОСОБА_2 – адвокат Карпа М.М. – подала заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частиною четвертою статті 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина перша статті 206 ЦПК України).

Судом перевірено повноваження представника відповідача – адвоката Карпи М.М. – на визнання позову. Суд встановив, що визнання позову відповідачем не суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема нормам статей 60, 61, 69, 70 СК України щодо режиму спільної сумісної власності подружжя, узгоджується з установленими судом фактичними обставинами справи та наявними у ній доказами. Судом також не встановлено, що визнання позову порушує права, свободи чи законні інтереси будь-яких третіх осіб: з матеріалів справи вбачається, що спірне майно не перебуває під арештом чи забороною (окрім заходів забезпечення позову, вжитих у цій справі), не є предметом іпотеки чи інших обтяжень.

За таких обставин суд приймає визнання позову відповідачем ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Карпи М.М. – як таке, що відповідає вимогам частини четвертої статті 206 ЦПК України.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Таким чином, зважаючи на норми чинного законодавства, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, беручи до уваги визнання ОСОБА_2 позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за ним права власності на (одну другу) спірної земельної ділянки та садового будинку підлягають задоволенню.

3.2. Щодо вирішення судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня

2025 року позивача звільнено від сплати судового збору у даній справі.

Згідно підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою – підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

1 відсоток від ціни позову становить 21 835,02 грн (2 183 502,20 : 100).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада

2024 року № 4059-IX у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб визначено

на рівні – 3 028 грн.

Тому, судовий збір не може бути більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в цьому випадку становить 15 140 грн (3 028 грн * 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 142 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 142 ЦПК України та частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи той факт, що позов про поділ майна подружжя задоволений в повному обсязі, відповідач позов визнала, а позивача ухвалою суду від 22 грудня 2025 року звільнено від сплати судового збору, обов`язок щодо сплати судового збору на користь держави, у розмірі 7 570 грн, слід покласти в межах 50 (п`ятдесят) відсотків на ОСОБА_2 , та 50 % віднести на рахунок держави, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.

3.3. Стосовно заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина сьома

статті 158 ЦПК України).

Відповідно до роз`яснень, наданих в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Отже, оскільки позов задоволено, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2025 року, продовжують діяти.

Керуючись статтями 2, 4, 12 – 13, 19, 49, 76 – 78, 141, 158, 200, 206, 223, 244, 247

258 – 268, 273 – 274, 352 – 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Руденко Олена Анатоліївна, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

2. Провести поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме:

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на (одну другу) частину земельної ділянки, площею 0,0623 га, що розташована на території Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер: 6125286900:01:001:2077;

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на (одну другу) частину садового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 181,10 кв.м.

3. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень віднести на рахунок держави в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

4. Стягнути із ОСОБА_2 ( РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят) гривень.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

8. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 29 червня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Головуючий суддя Т. І. Якімець