Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №718/3319/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 718/3319/25

провадження № 22-ц/822/710/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.

за участю секретаря судових засідань Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 березня 2026 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Ахмедов Р. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі - ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 .

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 26.04.2025-100001008 від 26 квітня 2025 року у розмірі 30 238 гривень.

Позов мотивовано тим, що 26 квітня 2025 року між ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26.04.2025-100001008.

Для укладення договору ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію із використанням системи BankID Національного банку України, подала заявку на отримання кредиту, підписала пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), заяву на отримання кредиту та додаток № 1 до договору електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, підтвердила укладення кредитного договору та отримала на свій рахунок кредитні кошти, чим акцептувала умови договору.

Обґрунтовуючи дійсність кредитного договору, ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» посилалося на положення Законів України «Про електронну комерцію» та «Про електронні довірчі послуги», зазначаючи, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Крім того, зазначало, що ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» є абонентом Системи BankID Національного банку України з 26 жовтня 2020 року, а під час ідентифікації ОСОБА_1 було забезпечено однозначне встановлення її особи та отримано адресу її місця проживання.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 10 000 гривень строком на 183 дні з датою повернення 25 жовтня 2025 року. Процентна ставка за користування кредитом становить 1 % за кожен день користування кредитом, загальна денна процентна ставка - 0,88 %, комісія, пов`язана з наданням кредиту, - 20 % від суми кредиту, що становить 2000 гривень, а за порушення зобов`язань договором передбачено неустойку у розмірі 100 гривень за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» зазначало, що свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином та в повному обсязі і 26 квітня 2025 року перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 10 000 гривень, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, однак 01 червня 2025 року здійснила часткову оплату у розмірі 5062 гривні, що свідчить про визнання нею існування боргу та факту укладення кредитного договору.

Позивач також зазначав, що Законом України № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких за договорами, укладеними з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит, за прострочення виконання зобов`язань.

Оскільки кредитний договір укладено після набрання чинності зазначеними змінами та є договором споживчого кредиту, вимога про стягнення 4300 гривень неустойки є правомірною.

Станом на день звернення до суду загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором (оферти) № 26.04.2025-100001008 від 26 квітня 2025 року, за розрахунком ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», складає 30 238 гривень, а саме: 10 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15 300 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, 638 гривень - заборгованість за комісією, пов`язаною з наданням кредиту, 4300 гривень - неустойка.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 березня 2026 року позов ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором № 26.04.2025-100001008 від 26 квітня 2025 року у розмірі 25 938 гривень, що складається із 10 000 гривень заборгованості за тілом кредиту, 15 300 гривень процентів за користування кредитом та 638 гривень комісії. У задоволенні позовних вимог про стягнення 4300 гривень неустойки відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 26 квітня 2025 року між ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26.04.2025-100001008, який підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором Е118 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 також електронним підписом підписала заявку до кредитного договору, якою погодила суму кредиту, строк кредитування, дату його повернення, процентну ставку, комісію та розмір неустойки.

ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» виконало свої зобов`язання за договором та перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 10 000 гривень на платіжну картку, що підтверджується повідомленням ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» про успішний переказ коштів від 26 квітня 2025 року.

ОСОБА_1 здійснила часткове виконання зобов`язань за договором, сплативши 5062 гривні, однак належним чином умови кредитного договору не виконала, у зв`язку із чим на дату звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 30 238 гривень, яка складається із 10 000 гривень заборгованості за тілом кредиту, 15 300 гривень процентів, 638 гривень комісії та 4300 гривень неустойки.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що кредитний договір укладений відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а його істотні умови, зокрема щодо суми кредиту, строку кредитування, процентної ставки, комісії та відповідальності за порушення зобов`язань, були погоджені сторонами та підписані відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Суд також виходив із того, що наданими позивачем письмовими доказами підтверджуються факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, укладення кредитного договору та наявність заборгованості, а відповідачкою не спростовано наданий позивачем розрахунок і не надано доказів виконання зобов`язань щодо повернення кредитних коштів.

Перевіривши розрахунок позивача, місцевий суд дійшов висновку, що проценти за користування кредитом у сумі 15 300 гривень відповідають умовам кредитного договору та вимогам статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», а вимоги про стягнення основної суми боргу та комісії є обґрунтованими.

Водночас, відмовляючи у стягненні неустойки, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого під час дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання. Доводи позивача щодо можливості нарахування неустойки на підставі Закону України «Про споживче кредитування» суд відхилив, вважаючи зазначену норму ЦК України пріоритетною.

З огляду на встановлені обставини та положення статей 526, 629, 1046, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню.

Зазначає, що ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не довело належними та допустимими доказами факт укладення з нею кредитного договору, зокрема не надало належних доказів її ідентифікації, підтвердження підписання кредитного договору та отримання нею кредитних коштів.

Вважає, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки передбачають нарахування процентів у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, що є надмірним, порушує баланс прав сторін та суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Також зазначає, що як споживач фінансових послуг вона підлягає захисту відповідно до законодавства України, однак суд першої інстанції не застосував норми законодавства про захист прав споживачів та не перевірив справедливість умов кредитного договору.

Крім того, ОСОБА_1 вважає неспівмірними нараховані ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» штрафні санкції, проценти та комісію, оскільки їх розмір значно перевищує суму основного боргу, що є підставою для їх зменшення або відмови у їх стягненні.

Також посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, зазначаючи, що суд не врахував здійснену нею часткову оплату боргу та не перевірив правильність розрахунку заборгованості.

Крім того, зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не застосував положення ЦК України щодо можливості зменшення неустойки та не врахував судову практику щодо обмеження надмірних штрафних санкцій.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначало, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання його відповідачкою одноразовим ідентифікатором, а особу відповідачки під час укладення договору було ідентифіковано через систему BankID Національного банку України.

Вказувало, що факт видачі кредитних коштів підтверджується належними та допустимими доказами, а відсутність у позивача банківських виписок чи повного номера платіжної картки відповідача зумовлена вимогами законодавства щодо захисту банківської таємниці та платіжних даних і не свідчить про недоведеність факту надання кредиту.

Зазначало, що відповідачка не подала жодних належних та допустимих доказів на спростування доводів позову, не надала власного розрахунку заборгованості, а здійснення нею часткової оплати за кредитним договором свідчить про визнання боргу.

Також вказувало, що проценти, комісія та неустойка нараховані відповідно до умов кредитного договору та вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про споживче кредитування», а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права і не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

26 квітня 2025 року між ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26.04.2025-100001008, який складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки кредитного договору, Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), Інформаційного повідомлення позичальника та Паспорта споживчого кредиту (а. с. 11-19).

Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), Заяву кредитного договору ОСОБА_1 підписала електронним підписом - одноразовим ідентифікатором Е118, який був надісланий на зазначений нею номер мобільного телефону НОМЕР_1 (а. с. 13-19).

Відповідно до умов кредитного договору ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000 гривень на умовах строковості, платності та поворотності, а ОСОБА_1 - повернути кредит, сплатити проценти та комісію. Кредит надавався строком 183 дні, дата його надання - 26 квітня 2025 року, дата повернення - 25 жовтня 2025 року.

У Заяві до кредитного договору сторони погодили, що процентна ставка є фіксованою та незмінною у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 20 % від суми кредиту, тобто 2 000 гривень, денна процентна ставка становить 0,88 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 4495,06 %, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача - 26 171 гривня 96 копійок, загальні витрати за кредитом - 16 171 гривня 96 копійок, а неустойка становить 100 гривень за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми такого зобов`язання.

Кредитодавець зобов`язався надати кредит шляхом перерахування коштів на рахунок споживача із використанням реквізитів електронного платіжного засобу НОМЕР_3. Днем надання кредиту визначено день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту чи сплати платежу - день надходження коштів до каси або на рахунок кредитодавця.

Відповідно до договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, укладеного між ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», останнє здійснювало переказ кредитних коштів позичальникам від імені кредитодавця шляхом їх перерахування на банківські рахунки споживачів.

Перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 10 000 гривень підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-2711 від 27 листопада 2025 року про успішний переказ коштів 26 квітня 2025 року на платіжну картку відповідачки із призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 26.04.2025-100001008» (а. с. 20).

Із довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 26.04.2025-100001008 від 26 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснила часткове погашення заборгованості у розмірі 5 062 гривні, яке було враховано кредитодавцем під час формування довідки про заборгованість. Станом на дату звернення до суду загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становив 30 238 гривень, з яких: 10 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15 300 гривень - заборгованість за процентами, 638 гривень - заборгованість за комісією та 4 300 гривень - неустойка. Проценти за користування кредитом нараховані за період з 26 квітня 2025 року по 25 жовтня 2025 року (а. с. 21).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитного договору від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008 в електронному вигляді

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що 26 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту через особистий кабінет на веб-сайті ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», зазначивши номер свого поточного (карткового) рахунку та номер мобільного телефону НОМЕР_2 .

Надалі ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» направило на зазначений відповідачкою номер мобільного телефону одноразовий ідентифікатор Е118. Використовуючи зазначений одноразовий ідентифікатор, ОСОБА_1 підписала Пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), Заяву до кредитного договору, Інформаційне повідомлення позичальника та Паспорт споживчого кредиту.

26 квітня 2025 року між ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26.04.2025-100001008, який підписано відповідачкою одноразовим ідентифікатором Е118.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначений при оформленні кредиту номер мобільного телефону належав іншій особі або був використаний без волевиявлення відповідачки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідачки з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останньою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

Крім того, матеріали справи містять відомості про використаний одноразовий ідентифікатор Е118, умови кредитування, реквізити електронного платіжного засобу відповідачки НОМЕР_3, а також докази фактичного виконання ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» своїх обов`язків шляхом перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 10 000 гривень, що в сукупності свідчить про укладення між сторонами кредитного договору та виникнення кредитних правовідносин.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору, належної ідентифікації відповідачки, підписання нею кредитного договору не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. … Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як вбачається з умов кредитного договору № 26.04.2025-100001008 від 26 квітня 2025 року, ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000 гривень шляхом безготівкового перерахування коштів на зазначений нею електронний платіжний засіб, а ОСОБА_1 - повернути кредит, сплатити проценти та комісію на умовах, визначених договором.

Відповідно до умов кредитного договору кредит надавався строком на 183 дні, кінцевою датою його повернення визначено 25 жовтня 2025 року. Процентна ставка за користування кредитом становить 1 % за кожен день користування кредитом, комісія, пов`язана з наданням кредиту, - 20 % від суми кредиту, що становить 2 000 гривень. При оформленні кредиту ОСОБА_1 зазначила реквізити електронного платіжного засобу НОМЕР_3.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, укладеного між ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», останнє здійснювало переказ кредитних коштів позичальникам від імені кредитодавця шляхом їх перерахування на банківські рахунки споживачів.

Також матеріали справи містять інформацію з центрального вузла Системи BankID НБУ про проведення ідентифікації відповідачки за електронним запитом 3bfb6bb8-0a3e-4f46-97fe-f21aa759b143 через АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 30 з.).

Факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується повідомленням ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», згідно з яким 26 квітня 2025 року на зазначений відповідачкою електронний платіжний засіб успішно перераховано 10 000 гривень із призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 26.04.2025-100001008» (а. с. 20).

Крім того, матеріалами справи підтверджується часткове виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором шляхом здійснення 01 червня 2025 року платежу у розмірі 5 062 гривень, що також узгоджується з доводами ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про фактичне отримання відповідачкою кредитних коштів та виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Отримання відповідачкою кредитних коштів, відсутність заперечень щодо факту їх зарахування на належну їй банківську картку та подальше користування ними узгоджується з версією позивача про укладення сторонами кредитного договору та спростовує доводи апеляційної скарги про повну відсутність доказів виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» довело належними та допустимими доказами виконання свого обов`язку щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором № 26.04.2025-100001008 від 26 квітня 2025 року, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом за кредитним договором від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Надаючи оцінку нарахуванню комісії за надання кредиту за договором від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (у редакції, чинній на момент укладення договору).

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Доводи апеляційної скарги про несправедливість розміру процентів за користування кредитом та застосування Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19).

Отже, спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). У решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Відповідно до умов кредитного договору від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008 сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом. Умови щодо розміру процентної ставки були визначені сторонами при укладенні кредитного договору, містилися у Заяві до кредитного договору та Паспорті споживчого кредиту, з якими ОСОБА_1 ознайомилася до його підписання.

Розмір нарахованих процентів за тілом кредиту у сумі 18 300 гривень у співвідношенні із сумою отриманого кредиту не свідчить про їх незаконність чи несправедливість, оскільки проценти є платою за користування кредитними коштами, а їх розмір визначений сторонами при укладенні кредитного договору.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, проценти за користування кредитом нараховані ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування - з 26 квітня 2025 року по 25 жовтня 2025 року.

Посилання ОСОБА_1 на принципи добросовісності, розумності та справедливості не можуть бути підставою для зміни погоджених сторонами умов кредитування або звільнення позичальника від виконання взятих на себе договірних зобов`язань за відсутності підстав для визнання відповідних умов договору недійсними.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що у позовній заяві ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» зазначило про часткове виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором шляхом сплати 01 червня 2025 року 5 062 гривень.

Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит у розмірі 10 000 гривень, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом протягом 183 днів, а також комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 2 000 гривень. Загальний обсяг грошових зобов`язань відповідачки за договором становив 30 300 гривень.

Отже, з урахуванням здійсненого відповідачкою платежу у розмірі 5 062 гривень загальний розмір заборгованості за кредитним договором мав би становити 25 238 гривень.

Водночас ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 25 938 гривень, без урахування заявленої до стягнення неустойки, тобто на 700 гривень більше.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 25 938 гривень, не перевірив правильність наведеного позивачем розрахунку та безпідставно поклав його в основу рішення.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували правові чи фактичні підстави для визначення розміру заборгованості саме у сумі 25 938 гривень, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008 у сумі 25 238 гривень, а саме: 10 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15 238 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Щодо неустойки за кредитним договором від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 18 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався.

Оскільки кредитний договір між сторонами укладено та виконувався під час дії воєнного стану, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 неустойки у розмірі 4 300 гривень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необхідності зменшення неустойки та неврахування судом першої інстанції відповідної судової практики є безпідставними, оскільки правові підстави для її стягнення у спірних правовідносинах відсутні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 03 березня 2026 року частково ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.

Також, слід змінити резолютивну частину рішення від 03 березня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості за кредитним договором від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008 слід викласти у такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008 у сумі 25 238 гривень, а саме: 10 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15 238 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання в електронній формі позовної заяви у цій справі ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00058525 від 01 грудня 2025 року.

За подання апеляційної скарги, з урахуванням її подачі в електронній формі, ОСОБА_1 підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3 633 гривні 60 копійок (3 028,00 х 150% х 0,8).

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» на 83,46% (25 238 / 30 238 х 100).

З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 2 021 гривня 74 копійки (83,46 % х 2 422,4).

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 квітня 2026 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 3 633 гривні 60 копійок за подання до суду апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі № 718/3319/25.

ОСОБА_1 докази сплати судового збору у вищевказаному розмірі до суду апеляційної інстанції не подавалися.

Відповідно до частини другої статті 136 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 ЦПК України залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

З урахуванням вищевикладеного, за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції з ОСОБА_1 в дохід держави підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору у сумі 3 032 гривні 60 копійок (83,46 % х 3 633,60), а з ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» в дохід держави підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 601 гривні (16,54% х 3 633,60).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 березня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 03 березня 2026 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2025 року № 26.04.2025-100001008 у сумі 25 238 гривень, а саме: 10 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 15 238 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом.».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 021 гривні 74 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати у виді судового збору у розмірі 3 032 гривень 60 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» в дохід держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 601 гривню.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 06 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Ірина ПЕРЕПЕЛЮК