Вирок від 31 травня 2026 р. у справі №333/2349/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер 333/2349/25

Провадження № 1-кп/333/349/26

ВИРОК

Іменем України

01 червня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суду м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретарки судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника обвинуваченої – адвоката ОСОБА_4 , розглянувши в режимі спеціального судового провадження в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №120250000000000094 від 15.01.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Мелітополя, Мелітопольського району, Запорізької області, українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене і визнане судом доведеним

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію. Об`єднаних Націй (далі - ООН), до складу якої входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав і резолюціями: від 16.12.1970 № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав і про обмеження їх незалежності і суверенітету від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, визначено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з якої б то не було причини у внутрішні і зовнішні справи інших держав. Закріплені обов`язки держав утримуватися від: збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; надання сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на своїй території навчання, фінансування і вербування найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Всупереч вказаним нормам президент російської федерації, а також інші представники влади російської федерації, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України.

З цією метою 22.02.2022 президент російської федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані державною думою та радою федерації федеральних зборів російської федерації.

В цей же день президент російської федерації, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації федеральних зборів російської федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.

Керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей 23.02.2022 звернулися до президента російської федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Президент російської федерації 24.02.2022 оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.

Після цього, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії, незаконно вторглись на територію України через лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Київській, Сумській, Чернігівській та інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.

Указані дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна і міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан на всій території України, який постійно продовжується і діє на даний час.

Так, у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи у не встановленому досудовим розслідуванням місці на території м. Мелітополя, Запорізької області, достовірно володіючи інформацією, що з 24 лютого 2022 року підрозділами збройних сил та інших військових формувань російської федерації, здійснено повномасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, свідомо та добровільно прийняла рішення у період воєнного стану вчинити умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора, а також встановленні окупаційного режиму на тимчасово захопленій території м. Мелітополя, Запорізької області.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 обіймаючи посаду вчителя Мелітопольська гімназія № 4 Мелітопольської міської ради Запорізької області, після повної окупації військовослужбовцями збройних сил російської федерації території вищевказаної громади, усвідомлюючи, що в Україні введено воєнний стан, керуючись ідеологічними та корисливими мотивами, завідомо розуміючи, що окупаційна адміністрація держави-агресора незаконно зареєструвала навчальний заклад за законами держави-агресора, добровільно погодилась на співпрацю з окупаційною владою російської федерації, зокрема на їх пропозицію обійняти посаду, пов`язану з організацією освітнього процесу і 11.03.2024 добровільно, за власною згодою призначена директором державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «середньої загальноосвітньої школи №4 м. Мелітополя», яка розташована за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Пушкіна, 77.

Таким чином, ОСОБА_5 , 11.03.2024 окупаційною владою призначена на посаду директора державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «середньої загальноосвітньої школи №4 м. Мелітополя» та отримала повноваження з виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій щодо діяльності цього закладу.

Використовуючи отримані повноваження ОСОБА_5 , організувала діяльність очолюваного нею закладу та забезпечила організацію освітнього процесу російською мовою за освітніми стандартами та навчальними планами російської федерації, із повним виключенням з освітнього процесу вимог до обов`язкових результатів навчання, визначених державними стандартами повної загальної середньої освіти України та здійснювала контроль за виконанням освітніх програм.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про освіту» освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства.

Статтею 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що державні стандарти повної загальної середньої освіти - документи, що визначають загальні обсяги навчального навантаження здобувачів початкової, базової середньої, профільної середньої освіти, вимоги до їх компетентностей і до згрупованих за відповідними освітніми галузями обов`язкових результатів навчання, яких вони мають досягти на відповідному рівні повної загальної середньої освіти.

Так, Державним стандартом початкової освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2018 року № 87 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 2019 року № 688) передбачено, що метою початкової освіти є всебічний розвиток дитини, її талантів, здібностей, компетентностей та наскрізних умінь. До ключових компетентностей, серед іншого належать: вільне володіння державною мовою, спроможність діяти як відповідальний громадянин та брати повноцінну участь у громадському та суспільному житті, спираючись на критичне оцінювання основних подій національної, європейської та світової історії, а також повагу до прав людини та верховенства права, цінування культурного розмаїття різних народів та ідентифікацію себе як громадянина України.

Також, Державним стандартом базової середньої освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 898, визначено, що метою базової середньої освіти є розвиток природних здібностей, інтересів, обдарувань учнів, формування компетентностей, необхідних для їх соціалізації та громадянської активності, виховання відповідального, шанобливого ставлення до родини, суспільства, навколишнього природного середовища, національних та культурних цінностей українського народу. Реалізація мети базової середньої освіти ґрунтується на таких ціннісних орієнтирах, як формування в учнів активної громадянської позиції, патріотизму, поваги до культурних цінностей українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, державної мови, плекання в учнів любові до рідного краю.

Натомість ОСОБА_5 , співпрацюючи з окупаційною владою, у період воєнного стану вчинила умисні дії, спрямовані на допомогу державі агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави агресора та окупаційної адміністрації держави агресора, діючи умисно на шкоду суверенітетові, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України, запровадила у державній бюджетній установі загальноосвітньої організації Запорізької області «середньої загальноосвітньої школи №4 м. Мелітополя» освітній процес, який повністю протирічить меті як початкової так і базової середньої освіти в Україні та який формуватиме знання, інші компетентності та світогляд здобувачів освіти спрямовані на возвеличення держави-агресора - російської федерації, її історичної ролі та відповідно заперечення існування культурних цінностей українського народу, його історико-культурних надбань і традицій, української мови, що має своєю кінцевою метою збуджувати агресію та ненависть до України.

Продовжуючи злочинний умисел ОСОБА_5 , з метою підтримки дій окупаційної влади російської федерації, 24.05.2024 організувала та прийняла участь у постановочному відео для пропагандистських засобів масової інформації окупаційної влади, у телеграм каналі «За!ТВ» Новини Запорізької області, що підтверджується публікацією за участі ОСОБА_5 та представниці незаконно обраного голови правління Запорізької області, яка присвячена останньому дзвінку та випускникам школи, чим також завдала шкоди державній та інформаційній безпеці України.

Отже, громадянка України ОСОБА_5 , усвідомлюючи злочинний характер та суспільну небезпечність своїх дій, у період воєнного стану вчинила умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора на теперішній час займає посаду директора державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «середньої загальноосвітньої школи №4 м. Мелітополя».

Обґрунтування застосування судом in absentia

Відповідно ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.

Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111-2 КК України знає про розпочате щодо неї кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 16.10.2025 прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаної вище обвинуваченої та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченої.

У зв`язку з цим обвинувачена ОСОБА_5 не була допитана судом в якості обвинуваченої по суті пред`явленого їй обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченої ОСОБА_5 (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Тому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника – адвоката ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях.

Обвинувачена ОСОБА_5 , будучи обізнаною, що стосовно неї розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з`явилася, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Голос України», на сайті суду та на сайті Офісу Генерального прокурора.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , належним чином повідомленої про проведення відносно неї досудового розслідування та здійснення судового розгляду, від користування своїм правом предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчить про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.

В той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив, що не має можливості зв`язатися з обвинуваченою ОСОБА_5 і з`ясувати в неї правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_5 під час судового розгляду та висловив свою позицію з приводу недоведеності вини останньої у даному кримінальному провадженню.

Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного кримінального провадження, що тимчасова окупація з боку Російської Федерації частини території України (у т.ч. м. Мелітополя Мелітопольського району Запорізької області), яка розпочалася із збройної агресії 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку Російської Федерації частини території України є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доказування.

Докази, які досліджені судом

Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України підтверджується наступними дослідженими та перевіреними під час судового розгляду доказами, а саме:

Фактичними даними, що містяться в показаннях допитаних під час судового розгляду свідків:

- показаннями свідка ОСОБА_6 , яка в судовому засіданні пояснила, що на момент початку війни ОСОБА_5 працювала вчителькою у школі вже років п`ять. Після початку війни її було позбавлено волі, коли її відпустили, вона дізналася, що 1 квітня 2022 року до школи прийшов директор, якого призначили замість неї ОСОБА_7 . Після того, як її відпустили, вона ще деякий час була в ОСОБА_8 , до неї прийшла ОСОБА_9 ніби-то забрати свої речі з кабінету. Її кабінет знаходився за стінку від її. Через день вона знову прийшла до школи, про щось домовлялася з ОСОБА_7 , про що не знає. Згодом дізналися, що вона запропонувала свою кандидатуру, загітувала свою доньку, ще двох дівчат, які були асистентами вчителів. Потім дізнались, що вони всі почали працювати в школі. Якихось конкретних антиукраїнських поглядів вона не виявляла до війни. Коли прийшла нова влада, вона не вагалася, пішла зразу працювати. Її чоловік працював в росії. В подальшому вона особисто не спілкувалася. При новій владі вона почала працювати заступником директора початкових класів.

З останніх заходів, що був – це приїхали військові до школи та давали концерт в актовій залі. Цей концерт можна подивитися у відкритих пабліках. ОСОБА_5 сиділа в перших рядах та активно аплодувала. Спочатку вона працювала заступником директора початкових класів, потім її перевели на заступника директора середніх та старших класів, а на її місце поставили її доньку. Згодом вона стала директором школи. Без директора школи в закладі нічого не відбувається. Всі заходи здійснюються з відома директора. На базі школи проводяться військові навчання. Є скарги батьків, де вказують, що замість уроків, дітей змушують марширувати, навчають надавати першу медичну допомогу. Влітку організовуються табори, в них проводиться агітаційна робота, складаються віршики на ДР президента росії. Знімаються відео на подвір`ї школи з прапорами. За її діяльність було вручено орден Балицьким. Згодом всі українські підручники були зібрані та вивезені зі школи. Директор школи має відношення до всього, що відбувається в школі.

Те, що вона пішла добровільно – точно. Далі її кар`єра дуже стрімко розвивалася. Особистого спілкування не було. Можливість мала, але не хотіла. За цю посаду платять не малі гроші, а ця людина дуже любить гроші.

Фактичними даними, що містяться в таких джерелах доказів:

- в протоколі огляду комп`ютерних даних від 24.07.2024, старшим оперуповноваженим ОВС Національної поліції України оглянуто веб-ресурс соціальної мережі «Телеграм» під назвою «Официальный телеграм-канал «За-ТВ».

В процесі огляду інформації, встановлено опис від 24.05.2024, час публікації 20:14 з наступним ( ОСОБА_10 в інтерв`ю повідомила): « ОСОБА_11 сказала слова напутствия выпускникам мелитопольской школы №4. Для многих старшеклассников в преддверии летних каникул наступает пора и прощаться со школьной жизнью. Для учеников четвёртой мелитопольской школы прозвучал последний звонок - одно из важнейших событий в жизни каждого. К празнику школьники подошли ответственно - в благодарность учителям підготовили песни, стихи, танцы и даже клятвы. Немало напутственных слов и пожеланий было сказано и самим выпускникам.

Я более чем уверена, что многие из вас пополнят плеяду великих общественных деятелей, деятелей культуры, медицины, спорта. Я вам желаю в этом успехов! - обратилась к ребятам ОСОБА_11 , председатель Правительства Запорожской области.

Окончание школы - рубеж между беззаботным детством и самостоятельной взрослой жизнью. Впереди у выпускников - экзамены и учеба в вузах и технікумах».

Даний допис містить прикріплений додаток - відеозапис інтерв`ю директора Мелітопольської школи №4 ОСОБА_12 .

Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні.

(т. 1 а.п. 153-160).

в протоколі огляду комп`ютерних даних від 24.07.2024, старшим оперуповноваженим ОВС Національної поліції України оглянуто веб-ресурс ОСОБА_13 на якому зазначено, що 11.03.2024, Директором ГБУ ОО ЗО "СОШ №4" ОСОБА_14 " було призначено гр. України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (ілюстрації №№1,2).

Запис на оптичному диску, долучений до матеріалів справи та був оглянутий в судовому засіданні.

(т. 1 а.п. 169-184).

- висновком експерта №СЕ-19/111-24/53659-ФП від 19.12.2024, згідно якого «у зображеннях особи жіночої статі у відео файлах «бб_24_05_2024_Последний_звонок_4_ШКОЛА_Бутенко_02_48.mp4» на диску для лазерних систем зчитування та у зображенні особи жіночої статі у картці Державної мігранічної служби України на ім`я гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наданій в якості порівняльного зразка, зображена одна і та сама особа»

(т. 4 а.п. 188-196)

- протоколом пред`явлення для впізнання по фотознімках від 16.08.2024 з якого судом встановлено, що свідок ОСОБА_15 впізнала за фотознімками ОСОБА_5 (фотознімок 1), як колишню колегу, яка перейшла працювати в незаконно утворену окупаційною владою школу директора державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «середньої загальноосвітньої школи №4 м. Мелітополя» ;

(т. 1 а.п. 161-164)

- протоколом пред`явлення для впізнання по фотознімках від 18.08.2023 з якого судом встановлено, що свідок ОСОБА_6 впізнав за фотознімками ОСОБА_5 (фотознімок 1), як колишню колегу, яка перейшла працювати в незаконно утворену окупаційною владою школу директора державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «середньої загальноосвітньої школи №4 м. Мелітополя» ;

(т. 1 а.п. 165-168)

За наслідком аналізу вищевказаної інформації, суд вважає встановленими обставини про те, що ОСОБА_5 добровільно зайняла посаду директора державної бюджетної установи загальноосвітньої організації Запорізької області «середньої загальноосвітньої школи №4 м. Мелітополя» та добровільно прийняла участь у постановочному відео для пропагандистських засобів масової інформації окупаційної влади, у телеграм каналі «За!ТВ» Новини Запорізької області, що підтверджується публікацією за участі ОСОБА_5 та представниці незаконно обраного голови правління Запорізької області, яка присвячена останньому дзвінку та випускникам школи.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначений КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Крім того, під час судового розгляду було досліджено характеризуючі обвинувачену ОСОБА_5 відомості, а також досліджені такі документи:

- витяг з ЄРДР у кримінальному провадженню №12025000000000094 від 15.01.2025, який підтверджує факт внесення відомостей до ЄРДР та початок проведення досудового розслідування з відповідною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ст. 111-2 КК України. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стали матеріали правоохоронних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень про те, що «У період з березня 2022 року по даний час, громадяни України за попередньою змовою з невстановленими особами російської федерації, усвідомлюючи здійснення відкритої агресії з боку російської федерації, яка розпочалася приблизно о 04 годині ранку 24.02.2022 повномасштабним вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, погодившись на пропозицію окупаційних військ російської федерації, щодо зайняття посад в адміністративних органах окупаційної влади російської федерації та здійснення організаційно розпорядчих функцій держави - агресора».

(т. 1 а.п. 106-107)

- постанову першого заступника начальника Головного слідчого управління НПУ від 15.01.2025 про створення групи слідчих для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025000000000094 від 15.01.2025;

(т. 1 а.п. 108-109)

- постанову заступника Генерального прокурора України від 18.02.2025 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №12025000000000094 від 15.01.2025;

(т. 1 а.п. 109-110)

- постанова прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування від 15.01.2025 згідно з якої з кримінального провадження №12023000000001376 від 21.07.2023 в окреме кримінальне провадження матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України з присвоєнням в Єдиному реєстрі досудових розслідувань виділеним матеріалам досудового розслідування реєстраційного номеру №12025000000000094 від 15.01.2025;

(т. 1 а.п. 112-153)

- ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2025, якою накладено арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на майно, яке належить ОСОБА_5 , а саме:

на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка в частці 1/3 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

(т. 1 а.п. 211)

- ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2025, якою застосовано відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;

(т. 1 а.п. 199-202)

Оцінка суду

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними чи недопустимими.

Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував щодо розгляду даної справи в порядку спеціального судового провадження. Зазначив, що під час судового розгляду не знайшов свого підтвердження той факт, що ОСОБА_5 вчинила інкримінований їй злочин.

З огляду на досліджені судом докази, суд вважає ці твердження необґрунтованими та такі, які з об`єктивних причин не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Враховуючи наведене, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, як у вчинені умисних дії, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора.

Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Призначаючи покарання суд виходить із наступного

Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України за ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії особливо тяжкого злочину.

Обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 , також не встановлено.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачена вчинила даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли в умисних дія, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво) та окупаційній адміністрації держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави агресора, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті, з позбавленням права обіймати певні посади, з конфіскацією майна.

Приймаючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна, суд враховує, що вказане додаткове покарання є обов`язковим у санкції вказаної статті.

Також, суд при прийняття рішення враховує правові висновки, викладені у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі №753/18479/16-к (провадження №51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року по справі №171/869/21 (провадження №51-838км22) в частині можливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України.

З вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина, що обвинувачений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не проводить діяльність, з використанням можливостей якої (яких) він вчинив кримінальне правопорушення.

В даному випадку суд вважає, що буде справедливим та співмірним покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні пособництво державі-агресору, яке унеможливить певний період часу у майбутньому бути представником державної влади в Україні.

Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України, конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

Підстави для застосування положень ст. 69, 75 КК України відсутні, оскільки відсутні обставини, передбачені ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України.

Суд приходить до висновку, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Враховуючи, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2025 ОСОБА_5 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.

Процесуальні витрати згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні складаються із залучення експерта при проведенні судової експертизи №СЕ-19/11-24/53659-ФП від 19.12.2024 вартість якої складає 4775,40 грн.

Відповідно до ч.2 ст.122 КПК України залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету.

Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Враховуючи що зазначену експертизу було проведено експертом спеціалізованої державних установи, тому підлягає відшкодуванню у якості процесуальних витрат з ОСОБА_5 , витрати за проведення судової експертизи.

Рішення щодо долі документів та речових доказів.

При ухваленні вироку, керуючись положеннями ч. 9 ст. 100 КПК України, суд має вирішити питання про долю документів та речових доказів, які були надані сторонами і долучені до матеріалів судової справи.

Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, суд вирішує залишити в матеріалах кримінального провадження.

Після набрання вироком законної сили речові докази у кримінальному провадженні – зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 323,369-376,615 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 КК України, та призначити їй покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування та займатися освітньою діяльністю строком на 15 років, з конфіскацією всього належного їй майна.

Обраний запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - залишити незмінним.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня фактичного її затримання.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати пов`язані з проведенням судової експертизи №СЕ-19/11-24/53659-ФП від 19.12.2024 вартість якої складає 4775,40 грн.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28.02.2025 на майно ОСОБА_5 , а саме на:

на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка в частці 1/3 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити незмінним до фактичного виконання вироку в частині конфіскації всього належного йому майна на користь держави.

Документи, передані суду сторонами кримінального провадження – зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.

Головуючий суддя ОСОБА_1