Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №644/8535/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/8535/26

Провадження № 1-кп/644/1034/26

06.07.2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

розглянувши в залі судових засідань Індустріального районного суду м. Харкова, в порядку спрощеного кримінального провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026226210000277 від 18.05.2026, за обвинувальним актом від 01.07.2026 стосовно:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, неодружений, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово безробітний, засуджений 15.06.2026 вироком Індустріального районного суду м. Харкова за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850 гривень),

обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення – проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2026 року до Індустріального районного суду м. Харкова надійшли матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026226210000277 від 18.05.2026, стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом – обвинувачений/ ОСОБА_2 ), за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення-проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, з обвинувальним актом, затвердженим прокурором Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова від 01.07.2026 (т. 2 а.с. 1-4), реєстром матеріалів досудового розслідування (т. 2 а.с. 5-6) та розпискою про отримання копій матеріалів кримінального провадження потерпілою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 2 а.с. 10), розписками про отримання копій обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування та копій матеріалів кримінального провадження № 12026226210000277 від 18.05.2026 ОСОБА_2 та його захисником – адвокатом ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 11, 12), яка діє в інтересах обвинуваченого на підставі договору про надання правової (професійної правничої) допомоги (витяг) від 30.06.2026 (т. 1 а.с. 55).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 06.07.2026 призначено проводити розгляд у кримінальному провадженні № 12026226210000277 від 18.05.2026, стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення-проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими КПК України, з урахуванням положень параграфа № 1 цього кодексу (т. 2 а.с. 17).

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

16.05.2026 близько 22 години 00 хвилин, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та раніше йому незнайома ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходились на ґанку кафе «Шаш на Лаваш», що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Луї Пастера, буд. 319, де між ними на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник словесний конфлікт, у ході якого, в результаті штовханини, ОСОБА_3 впала на підлогу, та в цей час у ОСОБА_2 раптово виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 .

У подальшому, реалізуючи свій прямий умисел, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи негативні наслідки за результатом своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, маючи на меті спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , перебуваючи в положенні стоячи, діючи умисно, наніс один удар лівою ногою в область грудей ОСОБА_3 .

Своїми умисними, протиправними діями ОСОБА_2 , згідно з висновком судово-медичної експертизи від 11.06.2026 № 09/422-С/2026 спричинив потерпілій ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді синця на тулубі, який за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, згідно з п.п.2.3.2. «Б», 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6.

З огляду на зазначене, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення-проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Дії обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд кваліфікує як кримінальне правопорушення-проступок, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими КПК, з урахуванням положень цього параграфа (ч. 2, 3 ст. 381 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 382 КПК України суд у п`ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, а в разі затримання особи у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 298-2 цього Кодексу, невідкладно вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.

Відповідно до ч. 1 ст. 302 КПК України встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Згідно з ч. 3 ст. 302 КПК України до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані: 1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні; 2) письмова заява потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні; 3) матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

До обвинувального акту прокурором долучено клопотання, у якому він просить суд про розгляд обвинувального акта від 01.07.2026 у кримінальному провадженні за № 12026226210000277 від 18.05.2026, стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні на підставі ч. 1 ст. 302 КПК України (т. 2 а.с. 3), мотивуючи тим, що обвинувачений ОСОБА_2 за участі захисника – адвоката ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 55), беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені в результаті досудового розслідування обставини і згоден на розгляд обвинувального акту за його відсутності, що підтверджується наданою суду заявою щодо визнання своєї винуватості, згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні (т. 2 а.с. 8-9).

Відтак, вищевказані обставини, які встановлені органом досудового розслідування у формі дізнання, відповідно до ч.2 ст.382 КПК України, судом не досліджувалися з огляду на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до його письмової заяви (т. 2 а.с. 8-9), яка складена у присутності захисника – адвоката ОСОБА_4 , яка діє в інтересах обвинуваченого на підставі договору про надання правової (професійної правничої) допомоги (витяг) від 30.06.2026 (т. 1 а.с. 55), на ім`я прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова повідомив, що вину у скоєнні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження, у кримінальному провадженні № 12026226210000277 від 18.05.2026 беззаперечно визнає, згоден із встановленими досудовим розслідуванням обставинами (т. 2 а.с. 8-9), а також ознайомлений та обізнаний з обмеженнями права на апеляційне оскарження вироку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, також надав згоду на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні, та його згода є добровільною (т. 2 а.с. 8-9). Окрім того, у цій заяві захисником ОСОБА_2 – адвокатом ОСОБА_4 підтверджено добровільність беззаперечного визнання винуватості обвинуваченим, його згоду із встановленими в результаті досудового розслідування обставинами та добровільність згоди ОСОБА_2 на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні за його відсутності (т. 2 а.с. 9).

За приписами ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Потерпіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала письмову заяву, яка додана до обвинувального акта, в якій висловив згоду зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами в межах кримінального провадження № 12026226210000277 від 18.05.2026 за фактом нанесення їй легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , за обвинуваченням останнього у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 125 КК України, вказала, що ознайомлена з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК України, та погодилась на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні за її відсутності (т. 2 а.с. 7).

Суд бере до уваги наведене вище, а також, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у скоєнні кримінального проступку, заяву обвинуваченого (т. 2 а.с. 8-9), складену в присутності його захисника – адвоката ОСОБА_4 , щодо визнання ним своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні, у зв`язку з чим, у суду відсутні підстави піддавати сумніву добровільність такої позиції обвинуваченого, тому з урахуванням клопотання прокурора (т. 2 а.с. 3), добровільності та щирості зазначеної вище позиції обвинуваченого, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт підлягає розгляду в порядку, визначеному ст. 381, 382 КПК України, тобто без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Бортнік проти України» від 27.01.2011 (п. 40) суд зазначав, що ст. 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись – відкрито чи опосередковано – від свого права на деякі гарантії справедливого суду (рішення щодо прийнятності у справі «Квятковська проти Італії» від 30.11.2000 та рішення у справі «Піщальніков проти Росії» від 24.09.2009). Проте, для того, щоб відмова від права брати участь у судовому розгляді була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути встановлена у недвозначній формі і супроводжуватись мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю (див. рішення у справі «Пуатрімоль проти Франції» від 23.11.1993, пункт 31).

Відтак, спрощене провадження щодо кримінального проступку, регламентоване главою 30 КПК України, не порушує прав сторін кримінального провадження, з врахуванням того, що обставини вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не оспорюються учасниками судового провадження та їх позиція є добровільною (т. 2 а.с. 7, 8-9), у зв`язку із чим суд вважає, що наявні підстави для розгляду обвинувального акту у порядку, встановленому ст. 381-382 КПК України.

Отже, враховуючи викладене вище, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали кримінального провадження № 12026226210000277 від 18.05.2026, оцінивши зібрані в ході досудового розслідування докази, їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що подія кримінального проступку та діяння, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_2 , має місце, це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, вина ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, знайшла своє підтвердження та доведена доказами, встановленими органом досудового розслідування, поза розумним сумнівом.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2021 у справі № 166/361/19, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було учинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Відповідно до обвинувального акту від 01.07.2026, обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_2 є щире каяття (т. 2 а.с. 3).

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 в справі № 457/529/20 вбачається, що щире каяття – це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 кримінальне провадження № 629/847/15-к).

Суд бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_2 щиро покаявся, визнавав свою вину, що вбачається із матеріалів кримінального провадження, адже доведеність винуватості ґрунтується, зокрема й на зізнавальних показаннях обвинуваченого (т. 1 а.с. 38, 57-59, т. 2 а.с. 8-9), що свідчить про належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки та готовність нести кримінальну відповідальність, що також підтверджує наявність вищевказаної пом`якшуючої обставини.

Відповідно до обвинувального акту від 01.07.2026, обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_2 не встановлено (т. 2 а.с. 3).

Мотиви призначення покарання.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_2 згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, та вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Отже, під час призначенні покарання суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема в справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Також у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи.

При цьому, суд також виходить із положень ст.50 КК України відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з роз`яснень п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Так, відповідно до ст. 12 КК України вчинене ОСОБА_2 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, кваліфікується як кримінальний проступок.

Вивченням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_2 судом установлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Харкові (т. 1 а.с. 39) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 39), під медичним наглядом у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» не перебуває, що підтверджується довідкою № 01-21/7146 від 01.06.2026 (т. 1 а.с. 41).

Згідно з довідкою № 58-23062026/63066 від 23.06.2026 стосовно ОСОБА_2 направлено обвинувальний акт до суду за ч. 1 ст. 125 КК України (т. 1 а.с. 42), за яким, вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення-проступку за ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу у сумі 850,00 грн (т. 1 а.с. 43-44).

Суд бере до уваги, що штраф, призначений вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026 сплачений ОСОБА_2 28.06.2026 у повному обсязі, що підтверджується копією платіжної інструкції від 28.06.2026 (т. 1 а.с. 45).

Суд зауважує, що на момент розгляду обвинувального акту від 01.07.2026 стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінального правопорушення-проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, в межах кримінального провадження №12026226210000277 від 18.05.2026, вирок Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026 за ч. 1 ст. 125 КК України, стосовно ОСОБА_2 , законної сили не набрав (т.2 а.с. 43-44).

Заразом, судом враховано, що події, за які ОСОБА_2 засуджено вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026, відбувалися у той самий момент, що і події викладені у кримінальному провадженні № 12026226210000277 від 18.05.2026, тобто 16 травня 2026 року (т. 1 а.с. 43-44).

Так, положеннями ст. 70 КК України визначені підстави, порядок і межі призначення покарання за сукупністю злочинів. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання визначається за правилами, передбаченими частинами 1-3 цієї статті, тобто шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. У такому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.

Водночас призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України має ряд особливостей, з урахуванням яких загальний алгоритм призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України передбачає такі елементи: 1) одержання точних даних про покарання, призначене особі попереднім вироком/попередніми вироками та в разі відбуття призначеного покарання, точного визначення його відбутої частини; 2) призначення покарання за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку, а якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то призначення покарання за кожен злочин окремо; 3) визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів; 4) призначення покарання за сукупністю злочинів, установлених попереднім та новим вироками; 5) зарахування в строк остаточного покарання, призначеного за сукупністю вчинених злочинів, покарання, відбутого за попереднім вироком/попередніми вироками, якщо таке зарахування можливе.

При цьому, призначаючи покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд не вправі змінювати покарання, призначене попереднім (першим) вироком за окремий злочин. Він також не повинен ще раз призначати (дублювати) це покарання у новому (другому) вироку. У цьому разі діє юридична презумпція законності й обґрунтованості попереднього вироку, яку суд підтверджує, застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК України.

Згідно із системним аналізом ч. 4 ст. 70 та ч. 1 ст. 71 КК України початковим моментом періоду вчинення злочину, протягом якого суд призначає покарання за сукупністю вироків, є саме момент постановлення вироку, а не набрання ним законної сили. Так, закон про кримінальну відповідальність визначає загальний критерій для відмежування випадків призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків і пов`язує його саме з моментом між діяннями, які вчинені до прийняття судового рішення про винуватість особи та після прийняття такого рішення. Отже, при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:

а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст.70 КК (за сукупністю злочинів);

б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків), що повністю відповідає правовій позиції висвітленій у постанові ККС ВС від 01.06.2020 № 766/39/17 (51-8867кмо18).

Враховуючи зазначене вище, суд бере до уваги наданий стороною обвинувачення вирок Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026, яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у сумі 850,00 грн (т.2 а.с. 43-44).

Отже, при призначенні покарання суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема в справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Також у справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи.

При цьому, суд також виходить із положень ст.50 КК України відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з роз`яснень п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Згідно з ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 02.11.2021 (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд наголошує, що повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві. Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Судом не встановлено підстав для застосування ст. 69 та 75 КК України.

Санкцією ч. 1 ст. 125 КК України передбачено покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу (ч. 2 ст. 53 КК України).

Суд бере до уваги, що ОСОБА_2 , офіційно непрацевлаштований, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтвердили наявність у нього доходу, тому, суд дійшов переконання, що призначення покарання у виді штрафу та його виконання обвинуваченим не відповідатиме тяжкості правопорушення, а тому буде явно несправедливим та становитиме особистий надмірний тягар для обвинуваченого.

Призначення покарання у виді виправних робіт, згідно з ч. 1 ст. 57 КК України відбувається за місцем роботи засудженого, оскільки ОСОБА_2 офіційно непрацевлаштований, зазначене унеможливлює призначення вказаного покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 КК України громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Суд дійшов переконання, що покарання у виді двохсот годин громадських робіт призначене ОСОБА_2 в межах установленої санкції за ч. 1 ст. 125 КК України, є справедливим, співмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Конвенції, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета і невідворотність покарання.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Беручи до уваги викладене вище, а також із врахуванням вироку Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026, суд установив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив кримінальне правопорушення – проступок, передбачений, ч. 1 ст. 125 КК України, за кримінальним провадженням № 12026226210000277 від 18.05.2026 до ухвалення вироку Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026, а саме 16 травня 2026 року, а тому суд вважає за необхідне, призначити остаточне покарання ОСОБА_2 за правилами ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень.

Заразом, суд бере до уваги, що вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026, ОСОБА_2 призначено покарання у виді штрафу, яке відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України при призначенні за сукупністю кримінальних правопорушень складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконується самостійно.

Отже, суд дійшов висновку, що призначення покарання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кримінальним провадженням № 12026226210000277 від 18.05.2026, у виді 200 годин громадських робіт є справедливим, співмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Конвенції, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета і невідворотність покарання.

Підстав для застосування до обвинуваченого більш тяжкого покарання чи менш тяжкого, з врахуванням тяжкості скоєного, його особи, суд не знаходить.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Підстави застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні.

Розмір пропонованої винагороду викривачу – відсутній.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у межах кримінального провадження № 12026226210000277 від 18.05.2026 не застосовувався, а суд не вбачає підстав для його застосування.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

На вимогу положень ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту.

Арешти у межах кримінального провадження № 12026226210000277 від 18.05.2026 не накладались.

За приписами п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Витрати на проведення експертизи під час досудового розслідування та речові докази відсутні.

Отже, керуючись ст. 368 – 371, 373 – 374, 381 – 382, 394, 395 КПК України, на підставі ч. 1 ст. 125 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити йому покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень за вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026 та за цим вироком, остаточно призначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт та штраф у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн 00 коп.

Покарання призначене ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 15.06.2026 у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян (850 гривень), виконувати самостійно, відповідно до приписів ч. 3 ст. 72 КК України, та вважати відбутим у зв`язку з його повною сплатою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за цим вироком, в частині виконання громадських робіт, обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Надані суду матеріали кримінального провадження № 12026226210000277 від 18.05.2026 залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у кримінальній справі № 644/8535/26.

Відповідно до ч. 4 ст. 382 КПК України копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. 381 та 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини (ч.1 ст. 394 КПК України).

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії судового рішення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 382 КПК України копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Суддя ОСОБА_1