Суд: Шевченківський районний суд міста Харкова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Колабораційна діяльність
Дата: 05 липня 2026 р.
Справа: №638/6817/23
Суддя: Шишкін О. В.
Справа № 638/6817/23
Провадження № 1-кп/638/584/26
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
Головуючого судді: ОСОБА_1 ,
секретаря: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
за участю прокурорів: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
адвокатів: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
обвинуваченого: ОСОБА_15 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження №4202222060000049 від 20.02.2023 року відносно:
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Куп`янськ, Харківської області, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, має на утриманців неповнолітню дитину, військовозобов`язаного, працюючого АТ Харківобленерго, Куп`янський РРЕ, старшим майстром, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, -
встановив:
Згідно Конституції України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент російської федерації володимир путін, а також інші невстановлені на даний час досудовим розслідуванням представниками влади рф, всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року та вимог ч.4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 року №36/103, від 16.12.1970 року №2734 (XXV) від 21.12.1965 №2131 (XX), від 14.12.1974 №3314 (XXІX), підготували та розв`язали агресивну війну та військовий конфлікт підрозділів зс рф на території України.
24.02.2022 року Указом Президента України Володимира Зеленського №64/2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України.
Після незаконного вторгнення на територію України збройних сил рф, тобто після 24.02.2022 року у громадянина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виник кримінальний протиправний умисел, направлений на передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним і воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та збройним і воєнізованим формуванням держави-агресора, та провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.
З цією метою ОСОБА_15 , перебуваючи на території м. Куп`янськ Харківської області, наприкінці червня 2022 року, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій кримінальний протиправний умисел, обіймаючи посаду т.зв. «начальника Купянского РЭС Государственного унитарного предприятия «Харковэнерго» (справжня назва Куп`янський РРЕ АТ «Харківобленерго») самопроголошеної «военно-гражданской администрации Купянского района Харьковской области», використовуючи яку, він фактично почав передачу матеріальних ресурсів Куп`янського району з розподілу електроенергії АТ «Харківобленерго», а саме передав автовишку «ЗІЛ-ГП 22», яка перебуває на балансі АТ «Харківобленерго», для розмалювання стели з назвою міста «Куп`янськ» у кольори прапору держави-агресора, а також надав вказівку бригаді електромонтерів, стосовно проведення аварійно-відновлювальних робіт електричної мережі в будівлі, де знаходилась т.зв. комендатура незаконних збройних і воєнізованих формувань, створених на тимчасово окупованій території м. Куп`янськ Харківської області.
Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_15 винним себе визнав в повному обсязі та детально виклав про обставини скоєння ним зазначеного кримінального правопорушення.
За обставин, що ОСОБА_15 визнав свою провину в повному обсязі, суд вважає за можливе розглянути кримінальне провадження відповідно до положень, передбачених ч.3 ст.349 КПК України.
Суд приходить до висновку, що ОСОБА_15 правильно розуміє обставини скоєного ним кримінального правопорушення. У суду відсутні сумніви у добровільності його позиції.
Суд вважає вину підсудного ОСОБА_15 повністю доведеною.
Його дії суд кваліфікує за ч. 4 ст. 111-1 КК України, а саме як колабораційна діяльність, тобто передача матеріальних ресурсів незаконним збройним і воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, збройним і воєнізованим формуванням держави-агресора.
Судом досліджені дані, які характеризують особу підсудного ОСОБА_15 та при цьому встановлено, що він раніше не судимий, працездатний, інвалідності та утриманців не має, на обліку у нарколога не перебуває, за місцем роботи характеризувався позитивно.
Вирішуючи питання про визначення покарання ОСОБА_15 , суд враховує характер, ступінь суспільної небезпеки скоєного правопорушення, скоєння кримінального правопорушення, що відноситься до нетяжких злочинів, дані, що характеризують особу підсудного, обставину, що пом`якшує та обтяжують його покарання.
Обставиною, відповідно ст.66 КК України, що пом`якшує покарання ОСОБА_15 , суд визнає щире каяття.
Обставиною, відповідно ст.67 КК України, що обтяжує покарання ОСОБА_15 , суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Приписами ст. 373 КПК України встановлено, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінованийзлочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).
Статтею 91 КПК України, серед обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачено подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання.
Крім того, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
За ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
На думку суду покарання у вигляді позбавлення волі перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Відповідно до положень ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
На підставі викладеного, суд вважає за доцільне призначити підсудному ОСОБА_15 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 111-1 КК України, що відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Суд вважає, з урахуванням матеріалів кримінального провадження, зважаючи на визнання провини та дійове каяття ОСОБА_15 , виправлення підсудного не можливе без ізоляції від суспільства із призначенням мінімального строку покарання, визначеного у санкції інкримінованої статті.
Суд констатує, що такий вид покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має свою специфіку, відмінність від інших покарань.
Вказане покарання має на меті припинити злочинну діяльність засудженого, шляхом виключення можливості зловживання посадою або певною діяльністю.
Кримінальний кодекс України не обмежує коло посад і видів діяльності, права обіймати які або займатися якими засуджена може бути позбавлена вироком суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18 зазначив, що рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Тому суд вбачає за необхідне призначити ОСОБА_15 додаткове покарання у виді позбавлення права на відповідний строк обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, юридичних особах публічного права, які займаються експлуатацією та ремонтом обладнання об`єктів електропостачання, передачею, транспортуванням, поставкою та збутом електричної енергії.
Щодо застосування відносно підсудного додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд також дійшов висновку про наявність підстав для застосування такого виду додаткового покарання.
Призначення саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення підсудного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.
Цивільний позов не заявлений.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Арештоване майно та судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст. ст. 368, 371, 373, 374 КПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Визнати ОСОБА_15 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у вигляді 3 (трьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, юридичних особах публічного права, які займаються експлуатацією та ремонтом обладнання об`єктів електропостачання, передачею, транспортуванням, поставкою та збутом електричної енергії на строк 10 (десять) років з конфіскацією майна, що належить підсудному на праві власності.
Запобіжний заход відносно ОСОБА_15 до набрання вироком законної сили залишити без змін – тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
Строк покарання засудженому ОСОБА_15 відраховувати з моменту взяття під варту на підставі ухвали слідчого судді – з 27 червня 2023 року.
Речові докази – журнал реєстрації інструктажу з охорони праці, трудові договори, флеш накопичувач – зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок відповідно до ст. ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду, протягом 30 діб з моменту проголошення, а засудженому ОСОБА_15 у той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій, прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Шевченківському районному суді м. Харкова копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Головуючий: суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua