Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №344/14252/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14252/25

Провадження № 2/344/965/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Бабій О.М.

секретарів Волощук Є.Ю., Семенюка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, припинення проживання, поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 14 серпня 2025 року звернувся до Івано-Франківського міського суду з позовом до відповідачки, в якому просив суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю його та відповідачки, без реєстрації шлюбу з 20.11.2010 року; визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру та транспортний засіб та провести поділ спільного майна, а саме, визнати за позивачем та відповідачкою право власності по 1/2 частини квартири, визнати за позивачем право особистої приватної власності на автомобіль, а в якості компенсації сплатити відповідачці половину вартості автомобіля; встановити факт припинення проживання однією сім`єю сторін з січня місяця 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.11.2010 року між позивачем та відповідачкою було укладено церковний шлюб і з того часу сторони почали проживати разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

16.05.2012 року ними була придбана двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . 28.10.2021 року відповідачем було придбано транспортний засіб Фольксваген Пассат 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

В кінці 2023 року відносини між сторонами погіршились і позивач переїхав проживати до батьків.

Позивач погоджується, що квартира та автомобіль є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу порівну між ними. Автомобіль є неподільною річчю, відповідачка немає права керувати, позивач навпаки має право керувати транспортним засобом та користується ним, тому просить залишити автомобіль у його особистій власності, а відповідачці сплатити компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля.

03 вересня 2025 року відповідачка надала відзив в якому зазначила, що позовні вимоги визнає, але заперечує щодо стягнення з неї судових витрат, оскільки відповідач залишив дітей та ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, тому відповідач змушена самостійно виховувати та матеріально утримувати двох спільних дітей, а тому позбавлена можливості сплатити позивачу судові витрати.

17 березня 2026 року представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог в якій просив позов задоволити, а саме:

встановити факт спільного проживання однією сім`єю його та відповідачки, без реєстрації шлюбу з 20.11.2010 року;

визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру та транспортний засіб та провести поділ спільного майна, а саме, визнати за позивачем та відповідачкою право власності по 1/2 частини квартири, визнати за позивачем право особистої приватної власності на автомобіль;

встановити факт припинення проживання однією сім`єю сторін з січня місяця 2024 року.

Грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля позивач вже сплатив відповідачці.

18 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі.

В судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідачки зазначив, що просить суд врахувати визнання відповідачкою позову, а також згоду відповідача на компенсацію позивачу 50% судових витрат.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.

20 листопада 2010 року між позивачем та відповідачкою було укладено церковний шлюб, що підтверджується копією свідоцтва.

Сторони погоджуються, що з часу укладення церковного шлюбу вони стали проживати разом як сім`я, без реєстрації шлюбу.

Під час шлюбу в них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також сторони визнають, що вони припинили проживати разом як сім`я, без реєстрації шлюбу з січня місяця 2024 року.

Так, частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається, як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, і права спільної сумісної власності на майно.

Предметом доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, передусім є сукупність обставин, що є згідно із законом основними ознаками сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, які визначені ч. 2 ст. 3 СК України.

Згідно із частиною першою статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Сторони визнають факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 20.11.2010 року та факт припинення шлюбних відносин між ними з січня місяця 2024 року, а тому такі обставини доказуванню не підлягають.

В цій частині позов підлягає задоволенню.

Також під час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2016 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_3 (а.с.7-9).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Сторони визнають, що квартира та автомобіль придбані у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.

Також сторони погодились на поділ квартири в рівних частках, по 1/2 кожному.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 та у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 464/7011/16-ц.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони визнають, що квартира та автомобіль придбані у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Сторони погодились на поділ квартири в рівних частках, по 1/2 кожному.

Тому в цій частині позов також підлягає задоволенню.

Щодо поділу автомобіля, то позивач просив визнати за ним право особистої власності на автомобіль та погодився сплатити відповідачці компенсацію половини вартості автомобіля, яка згідно висновку експерта становить 265 228 грн. 50 коп. (а.с.57-65).

Відповідачка погодилась на таку компенсацію та як вбачається із розписки від 12 березня 2026 року таку компенсацію їй виплачено (а.с.82).

Виходячи з заявлених позовних вимог, визнання позову відповідачкою, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідачка визнала позовні вимоги до початку розгляду справи по суті.

Позивачем понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3633 грн. 40 60 коп., тому половину цих витрат (1816 грн. 80 коп.) слід стягнути з відповідачки, а іншу половину (1816 грн. 80 коп.) повернути позивачу.

Що стосується витрат понесених у зв`язку з проведенням експертизи, то половину таких витрат (1604 грн. 52 коп.) слід стягнути з відповідачки на користь позивача, а іншу половину (1604 грн. 52 коп.) залишити за позивачем.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 69, 70 Сімейного кодексу України, ст. ст. 368 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 142, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, припинення проживання, поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 20.11.2010 року.

Встановити факт припинення проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу січня місяця 2024 року.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , право особистої приватної власності на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2016 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_3 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 1816 гривень 80 копійок, витрати з оплати вартості експертизи в розмірі 1604 гривні 52 копійки.

Зобов`язати Головне управління казначейської служби України в Івано-Франківській області повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 сплачений судовий збір в розмірі 1816 гривень 80 копійок, згідно платіжної інструкції № 1.260100721.1 від 13.08.2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 03 липня 2026 року.