Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №216/7790/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/7790/25

Провадження № 2/216/1155/26

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,

за участю:секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що позивач разом з матір`ю ОСОБА_3 та братом ОСОБА_2 вселились до квартири загальною площею 26,7 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира не приватизована, знаходиться у комунальній власності, та в ній зареєстровані сторони.

Починаючи з 2015 року відповідач добровільно покинув квартиру, забрав свої речі, більше там не появлявся. На відповідача нараховуютьсякомунальні платежі, які позивач вимушений сплачувати, що створює для нього додаткові фінансові витрати, а тому просив задовольнити позов.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_4 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в заочному порядку позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 30 березня 1998 року на ім`я ОСОБА_5 Виконавчим комітетом Ради народних депутатів видано ордер № 35/13а на право зайняття двох кімнат загальною площею 26,7 кв.м, в квартирі АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей листа виконкому Криворізької міської ради Управління комунальної власності міста від 11.11.2025 № 12/16/2494, вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в комунальній власності Криворізької міської територіальної громади та на балансовому обліку департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради.

За вище оговореною адресою зареєстровані ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , однак останній там не проживає з 2015 року, що підтверджено актом обстеження кватири у житловому приміщенні по факту проживання від 26.09.2025, посвідченого майстром дільниці ТОВ «Дивобуд» ОСОБА_6 .

Житловий фонд України складають приватний житловий фонд, житловий фонд територіальних громад та державний житловий фонд (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади житлової політики» - далі Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону, житло житлового фонду територіальних громад використовується у порядку, передбаченому статтями 27, 29 і 30 цього Закону, за рішенням органів місцевого самоврядування, виходячи з потреб та пріоритетів територіальних громад.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону, службове житло, що належить до державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади, надається особам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Службове житло з державного житлового фонду надається особам на підставі рішення відповідного органу державної влади або уповноваженого ним суб`єкта.

Службове житло з житлового фонду територіальної громади надається особам на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування або уповноваженого ним суб`єкта.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону, ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

В ході слухання справи судом з`ясовано, що відповідач зареєстрований, однак з 2015 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , житлом не користується, та у зв`язку з нарахуванням додаткових комунальних платежів позивач змушений нести фінансові витрати, чим порушуються його права, як користувача житла.

Держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом.

Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону.

Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством (ч. ч. 1-3 ст. 34 Закону).

Статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме: від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не проживає у квартирі за місцем реєстрації з 2015 року, не користується нею за призначенням, будь-якої домовленості між сторонами щодо користування житлом немає, відповідно може бути визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням– задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя Ю.В.Онопченко