Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №380/9040/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2026 рокусправа № 380/9040/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21 травня 2025 року по 16 червня 2025 року без врахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 21 травня 2025 року по 16 червня 2025 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше проведених виплат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що в період з 21.05.2025 по 16.06.2025 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За вказаний період відповідачем йому щомісячно нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, однак при обчисленні його базових складових (посадового окладу та окладу за військовим званням) військовою частиною було безпідставно застосовано фіксовану розрахункову величину — 1762,00 грн.

Позивач не погоджується з таким алгоритмом розрахунку. Свою позицію він ґрунтує на висновках Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладених у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24. З огляду на зазначену судову практику, позивач стверджує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” саме у її первинній редакції. Ця редакція визначає розрахунковою величиною для визначення окладів прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (що для 2025 року становить 3028,00 грн).

З метою відновлення своїх порушених прав, позивач 04.04.2026 звернувся до відповідача із письмовою заявою про перерахунок та виплату недоотриманих сум грошового забезпечення. Однак, листом від 05.05.2026 військова частина НОМЕР_1 надала відмову, вказавши на відсутність законних підстав для здійснення такого перерахунку, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою від 11 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заявлені позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у їх задоволенні. Свою правову позицію мотивує тим, що спірний період проходження служби позивачем (з 21.05.2025 по 16.06.2025) припадає виключно на час юридичної чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Цим нормативно-правовим актом Уряду встановлено розрахункову величину на рівні 1762,00 грн. Відповідач акцентує увагу суду на тому, що Постанова № 481 визнана нечинною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/29450/24 лише 18.06.2025 — тобто вже після закінчення спірного періоду.

Посилаючись на положення частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), відповідач наголошує, що нормативно-правовий акт втрачає чинність виключно з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням (перспективна дія). Отже, у період нарахування спірних виплат діяла презумпція правомірності Постанови № 481, і військова частина, керуючись статтею 19 Конституції України, не мала правових підстав діяти всупереч чинному на той час нормативному акту. Крім того, відповідач вважає нерелевантним посилання позивача на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, оскільки, на його думку, висновки у тій справі стосуються виключно прав військових пенсіонерів на отримання довідок для перерахунку пенсій, а не порядку виплати поточного грошового забезпечення діючим військовослужбовцям.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши належність, допустимість і достовірність наданих доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. Згідно з матеріалами справи, позивач має статус учасника бойових дій та користується відповідними пільгами.

Позивач звільнений з військової служби у запас, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.03.2026 № 97.

З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.05.2025 № 145, полковника ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації (відповідно до Указу Президента України “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 № 65/2022). Цим же наказом позивача призначено на посаду офіцера резерву 61 запасної роти, з 21 травня 2025 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також поставлено на всі види забезпечення.

У подальшому, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.06.2025 № 171, у зв`язку з призначенням позивача на посаду помічника командира частини з внутрішньої безпеки до іншої військової частини ( НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 з 16 червня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.

Таким чином, спірним періодом проходження служби позивачем у відповідача є проміжок часу з 21.05.2025 по 16.06.2025.

Судом також досліджено копію картки особового рахунку військовослужбовця №854 за 2025 рік. Зі змісту вказаного документа встановлено, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення. При цьому, обчислення базових складових такого забезпечення, а саме посадового окладу (відповідно до 12 тарифного розряду - 3440,00 грн) та окладу за військовим званням (полковник - 1480,00 грн), здійснювалося відповідачем виходячи виключно з фіксованої розрахункової величини, яка становила 1762,00 грн.

Актуальний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року військовою частиною під час розрахунку окладів не застосовувався.

Вважаючи такий підхід до нарахування грошового забезпечення протиправним та таким, що порушує його соціальні права, 04 квітня 2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою. У вказаному зверненні ОСОБА_1 просив відповідача здійснити перерахунок та доплату належного йому грошового забезпечення за період служби з 21.05.2025 по 16.06.2025 із застосуванням належної розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року, який Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” було встановлено на рівні 3028,00 грн.

За результатами розгляду вказаної заяви, листом від 05.05.2026 за вих. № 630/122/154 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відмову у задоволенні його вимог. Свою відмову відповідач мотивував відсутністю законних підстав для проведення перерахунку, посилаючись на те, що у спірний період була чинною та підлягала застосуванню Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка встановлювала розрахункову величину на рівні 1762,00 грн.

Відповідач також зазначив, що судове рішення у справі № 320/29450/24 про визнання нечинним відповідного пункту вказаної постанови Уряду набрало законної сили лише 18.06.2025, тобто вже після того, як позивач вибув з військової частини.

Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо порядку нарахування грошового забезпечення та отриманою відмовою у здійсненні його перерахунку, позивач звернувся за судовим захистом своїх прав із адміністративним позовом.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження військової служби, є Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Водночас, питання соціального захисту військовослужбовців врегульовано нормами Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Приписами частин першої-третьої статті 9 вказаного Закону визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Законодавець чітко структурував склад грошового забезпечення, до якого входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

При цьому частиною четвертою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” повноваження щодо встановлення розмірів та порядку виплати грошового забезпечення делеговано Кабінету Міністрів України.

Реалізуючи делеговані повноваження, Уряд прийняв Постанову від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова № 704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схему тарифних коефіцієнтів за військовим званням тощо.

У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 запроваджено динамічний механізм обчислення: розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Така конструкція правової норми забезпечувала щорічну індексацію окладів відповідно до зростання соціальних стандартів у державі.

У подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (пункт 6 якої вносив зміни до Постанови № 704), пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції. Цією зміною розрахункову величину зафіксовано на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 зміни, внесені Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704, визнані протиправними та скасовані.

Відтак, з 29.01.2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала обчислення окладів виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня поточного календарного року.

Незважаючи на відновлення дії первинної редакції, 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін... та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704”. Цією постановою Уряд знову змінив пункт 4 Постанови № 704, виклавши його в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців... розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт...”.

Тобто, замість прив`язки до державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму), впроваджена фіксована стала величина.

Правомірність такого кроку Уряду також була оскаржена, і 18 червня 2025 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/29450/24 пункт 2 Постанови КМУ № 481 (яким безпосередньо було внесено зміни щодо встановлення суми 1762 гривні) визнано протиправним та нечинним.

Суд констатує, що питанням у цій справі є надання правової оцінки порядку обчислення грошового забезпечення позивача у період з 21.05.2025 по 16.06.2025. Специфіка цього проміжку часу полягає у тому, що він хронологічно передує даті набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/29450/24 (18.06.2025). Тобто, формально спірний період припадає на час чинності Постанови КМУ № 481.

Відповідач, обґрунтовуючи відсутність підстав для задоволення позову, вибудовує свою позицію на презумпції правомірності нормативно-правового акта. Військова частина стверджує, що відповідно до вимог статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про визнання нормативного акта нечинним не має зворотної дії у часі.

З огляду на це, відповідач наполягає, що у період з 21.05.2025 по 16.06.2025 він правомірно та обґрунтовано застосовував чинну на той час Постанову КМУ № 481, використовуючи фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн, оскільки іншого алгоритму дій для суб`єкта владних повноважень законодавством не передбачено.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам сторін та вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у спірний період, суд враховує зміну правової позиції Верховного Суду та загальні засади подолання колізій у законодавстві.

Щодо застосування правових висновків Верховного Суду та подолання нормативної колізії

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24 сформований правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704. У цій справі Верховний Суд відступив від попередньої практики, згідно з якою до моменту формального скасування Постанови КМУ № 481 у судовому порядку підлягала застосуванню стала розрахункова величина 1762,00 грн.

Судова палата Верховного Суду у своїй постанові наголосила: “У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт... Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину — 1762,00 грн, застосування якої... зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої та порушує сутність соціальних гарантій військовослужбовців”.

З огляду на це, Верховний Суд вказав, що суди не повинні застосовувати нормативно-правовий акт, який не відповідає Конституції або законам України.

Частиною третьою статті 7 КАС України встановлено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови № 481 (щодо застосування сталої величини 1762,00 грн) входить у пряму суперечність із вимогами Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” та відповідними законами України про Державний бюджет на поточний рік. Підзаконний нормативно-правовий акт (яким є постанова Уряду) не може звужувати чи підміняти державні соціальні стандарти, встановлені Законом.

Таким чином, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням суд не вправі застосовувати підзаконний акт, який суперечить Закону.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 саме у первинній (законній) редакції — з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня поточного року, незалежно від того, що в спірний період (до 18.06.2025) Постанова КМУ № 481 ще не була скасована судом.

Доводи військової частини про те, що висновки Верховного Суду у справі № 520/5814/24 стосуються виключно прав військових пенсіонерів (у контексті видачі довідок для перерахунку пенсій) і не розповсюджуються на діючих військовослужбовців, суд відхиляє як безпідставні з огляду на таке.

Механізм визначення базової розрахункової величини, який закріплений у пункті 4 Постанови № 704, є єдиним, універсальним та неподільним. Він є спільною нормативною базою як для формування довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій колишнім військовослужбовцям, так і для безпосереднього щомісячного нарахування поточного грошового забезпечення військовослужбовцям, які зараз проходять службу.

Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року у розмірі 3028,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача у період проходження ним служби у військовій частині НОМЕР_1 (з 21.05.2025 по 16.06.2025) підлягали обчисленню шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року (3028,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.

Відповідач, застосувавши при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення занижену фіксовану величину 1762,00 грн замість належних 3028,00 грн, діяв не у спосіб, передбачений законом, чим допустив протиправне звуження обсягу соціальних прав позивача на належний і достатній рівень грошового забезпечення.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду, суд виходить із того, що сам по собі факт отримання на банківську картку щомісячних виплат грошового забезпечення не свідчить про те, що військовослужбовець автоматично усвідомлює порушення своїх прав. Зарахування коштів загальною сумою не дозволяє особі, яка не володіє спеціальними бухгалтерськими знаннями, самостійно проаналізувати складові цього забезпечення та виявити застосування неправильної розрахункової величини.

Позивач обґрунтовано вказує, що достовірно про дійсний обсяг нарахованих сум та порядок їх базового обчислення він дізнався лише після отримання від відповідача офіційної відповіді на свою заяву (від 05.05.2026). Суд погоджується із такими доводами з огляду на сталу практику Верховного Суду, згідно з якою момент початку перебігу строку звернення до суду пов`язується саме із датою отримання особою документального підтвердження (розрахункових листів, карток особового рахунку, письмових відмов) про складові та розмір виплаченого доходу. З огляду на це, суд констатує, що визначений статтею 122 КАС України строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав покладеного на нього обов`язку та не довів правомірності своїх дій щодо застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача величини 1762,00 грн.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень при обчисленні грошового забезпечення позивача діяв всупереч вимогам чинного законодавства, застосувавши неправомірну розрахункову величину, що призвело до недоплати належних позивачеві коштів.

Враховуючи, що право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі є гарантованим законом, а відповідачем не доведено правомірності своїх дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З метою ефективного відновлення порушених прав позивача, відповідно до положень статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, належним та достатнім способом судового захисту є визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.05.2025 по 16.06.2025 із застосуванням неправомірної розрахункової величини 1762,00 грн, а також зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату недоотриманих сум грошового забезпечення за вказаний період виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року (3028,00 грн), з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору як особа, що звертається з вимогами щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення).

З огляду на задоволення позову та відсутність доказів понесення сторонами інших судових витрат, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21 травня 2025 року по 16 червня 2025 року із застосуванням фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 21 травня 2025 року по 16 червня 2025 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше проведених виплат

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 03 липня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.