Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №320/52554/25 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 23 червня 2026 р.

Справа: №320/52554/25

Суддя: Леонтович А.М.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року Київ № 320/52554/25

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Леонтович А.М., судді: Терлецька О.О., Лисенко В.І., за участю секретаря судового засідання Фастівщук А.Г.,

позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Борискевич Ю.В.,

представника третьої особи: Куртмоллаєва А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство оборони України, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта,

в с т а н о в и в:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач 1) та ОСОБА_2 (далі - позивач 2) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач).

ОСОБА_1 , із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:

- зобов`язати Кабінет Міністрів України привести свої нормативно-правові акти у відповідність до Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України;

- стягнути з Кабінету Міністрів України на користь позивача 751041,97 грн в якості компенсації завданих збитків.

ОСОБА_2 , із урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправними та нечинними положення пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025 в частині, якою: обмежено виплату грошового забезпечення військовослужбовця, зниклого безвісти, членам його сім`ї у розмірі 50% замість повного обсягу грошового забезпечення; встановлено виплату частини грошового забезпечення батькам військовослужбовця за наявності дружини, що суперечить положенням Сімейного кодексу України щодо правового режиму спільної сумісної власності подружжя; фактично застосовано норми спадкового права до правовідносин щодо грошового забезпечення військовослужбовця, зниклого безвісти, без встановлення факту його смерті у передбаченому законом порядку;

- застосувати наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, а саме - відновити дію пункту 6 Порядку у редакції, що діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025;

- визнати, що застосування положень пункту 6 Порядку у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025 призвело до порушення майнового права позивача, а саме права на отримання грошового забезпечення військовослужбовця у повному обсязі;

- визнати за позивачем право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі за весь період застосування протиправних положень постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025.

II. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позов обґрунтовано протиправністю постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550», в частині, що: передбачає утримання 50% грошового забезпечення військовослужбовця на рахунках військової частини; передбачає пріоритетні виплати батькам зниклого безвісти військовослужбовця на шкоду правам дружини.

Зазначено, що оскаржуваною постановою по-перше, встановлено, що членам сім`ї військовослужбовця, зниклого безвісті виплачується не 100% грошового забезпечення, як було раніше, а тільки 50%, що суттєво погіршує матеріальний стан сім`ї військовослужбовця, а по-друге, передбачено, що частина грошового забезпечення має виплачуватись батькам військовослужбовця, які не є членами сім`ї відповідно до положень Сімейного кодексу України.

Крім того, в абзаці 3 пункту 6 Порядку зазначено, що у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

На переконання позивача 1, цей абзац містить помилку, оскільки вочевидь маються на увазі особи, зазначені в абзаці другому, але й фактично є посиланням на статті 1222, 1254 Цивільного кодексу України, які визначають спадкоємців і порядок отримання спадщини після смерті спадкодавця. Тобто, оскаржуваною постановою в питаннях отримання грошового забезпечення, зниклий безвісті військовослужбовець фактично прирівнюється до загиблого, що є неприпустимим, оскільки положення Цивільного кодексу України, регламентуючі порядок отримання спадщини і черговість спадкоємців, мають застосовуватись виключно за умови визнання смерті військовослужбовця в установлений законодавством України спосіб.

Позивач 1 ОСОБА_1 зазначила, що є дружиною військовослужбовця ОСОБА_3 , шлюб зареєстрований 30.08.2022. Її чоловік проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та виконує бойові завдання в зоні проведення операцій. У березні 2024 року позивач отримала сповіщення сім`ї про те, що її чоловік, ОСОБА_3 , зник безвісті у населеному пункті Бахмут Донецької області 23.10.2022. Відповідно до діючого на той час законодавства, грошове забезпечення чоловіка позивач отримувала в повному обсязі. Так, відповідно до довідки з в/ч НОМЕР_1 від 22.07.2025, її чоловіку за період з січня 2025 року по червень 2025 року було нараховано 765842,45 грн, виплата складала 126444,58 грн на місяць (окрім січня).

Фактично згідно з банківською випискою, копія якої додається до позовної заяви, позивач отримала за лютий і березень 42156,58 грн, замість вказаної у довідці військової частини суми до виплати 252889,16 грн, що складає 1/6 від нарахованої суми грошового забезпечення. У наступні місяці і до сьогоднішнього дня позивач 1 отримує 1/6 від нарахованого її чоловіку грошового забезпечення - 21078,29 грн на місяць, що також підтверджується банківською випискою, а батько й мати її чоловіка, які не є членами його сім`ї, та мають власний дохід, отримують решту, тобто дві третини від 50 відсотків грошового забезпечення її чоловіка, - разом близько 42000,00 грн.

На переконання позивача 1, якщо припустити, що автори оскаржуваної постанови керувались спадковим правом, поділивши грошове забезпечення порівну між спадкоємцями першої черги, вони припустились помилки, оскільки навіть у цьому випадку дружині мали нарахувати 50 відсотків, і тільки решту ділити між спадкоємцями першої черги. Спадкоємцям же другої черги автори оскаржуваної постанови з якихось невідомих причин виділили всього 20 відсотків а не 50.

Наголосила, що застосування принципу розподілу спадщини у випадку зникнення безвісти військовослужбовця неприпустимо до визнання військовослужбовця загиблим. Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). У будь-якому разі позбавляти дружину зниклого безвісти військовослужбовця належних їй виплат неприпустимо.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач 2 ОСОБА_2 пояснила, що є дружиною ОСОБА_4 , шлюб із яким зареєстрований 26.03.2008. 01.04.2024 її чоловік був мобілізований, військову службу проходив у Військовій частині НОМЕР_2 . Із 13.09.2024 був відряджений до Військової частини НОМЕР_3 , де виконував бойові завдання в зоні проведення військових операцій.

У листопаді 2024 року позивач 2 отримала сповіщення сім`ї про те, що її чоловік, ОСОБА_4 , зник безвісти в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області 22.11.2024. Відповідно до діючого на той час законодавства, грошове забезпечення чоловіка вона отримувала в повному обсязі. Так, відповідно до довідки з в/ч НОМЕР_2 , від 24.03.2025, її чоловіку за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року було нараховано 493525,48 грн. У січні виплата складала 121329,25 грн на місяць. У подальшому вона декілька місяців не отримувала грошове забезпечення, і лише у червні отримала грошове забезпечення за декілька місяців, а у липні - 23901,86 грн, у серпні 29196,43 грн, що підтверджується банківською випискою.

Таким чином, військова частина, керуючись оскаржуваною Постановою Кабінету Міністрів України, із нарахованого її чоловіку грошового забезпечення 50% утримує, а решту 50% ділить між позивачем 2, і матір`ю її чоловіка, хоча вона не є членом сім`ї відповідно до Сімейного кодексу України.

Інші доводи позивача 2 аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві позивача 1.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи тим, що під час прийняття спірної постанови Уряд України діяв в межах, на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Від позивача 1 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просила суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача 1, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.

Від представника позивача 1 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила суд:

обмежено виплату грошового забезпечення військовослужбовця, зниклого безвісти, членам його сім`ї розміром 50 відсотків замість повного обсягу грошового забезпечення;

встановлено виплату частини грошового забезпечення батькам та іншим родичам військовослужбовця за наявності дружини, що суперечить положенням Сімейного кодексу України щодо правового режиму спільної сумісної власності подружжя;

фактично застосовано норми спадкового права до правовідносин щодо грошового забезпечення військовослужбовця, зниклого безвісти, без встановлення факту його смерті у передбаченому законом порядку;

- застосувати наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, а саме:

відновити дію пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти порядку нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі членам їхніх сімей у разі зникнення військовослужбовця безвісти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 у редакції, що діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025;

- визнати, що застосування положень пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 884 у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025, призвело до порушення майнового права позивача, а саме - права на отримання грошового забезпечення військовослужбовця у повному обсязі;

- визнати за позивачем право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі за період застосування протиправних положень постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025.

Аналогічна заява надходила і від позивача 2 у межах справи № 320/54769/25 до її об`єднання зі справою № 320/52554/25.

Крім того, від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення додаткових доказів.

Від третьої особи до суду надійшли пояснення на позовну заяву, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні позову.

Крім того, від представника позивача 1 надійшла чергова заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила:

Від представника відповідача до суду надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог.

Від позивача 2 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просила суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та не враховувати доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача 2, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.

III. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою суду від 04.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.12.2025.

02.12.2025 підготовче засідання відкладено до 08.01.2026.

08.01.2026 підготовче засідання знято з розгляду у зв`язку перебуванням головуючого судді Леонтовича А.М. у щорічній відпустці. Чергове засідання призначено на 27.01.2026.

27.01.2026 у підготовчому засіданні суд протокольною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, постановив залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України. Підготовче засідання відкладено до 26.02.2026.

Ухвалою суду від 26.02.2026, клопотання представника позивача та відповідача про об`єднання справ в одне провадження - задоволено.

Об`єднано в одне провадження адміністративні справи № 320/52554/25 та № 320/54769/25

Об`єднаній справі присвоєно єдиний унікальний номер № 320/52554/25.

Продовжено розгляд адміністративної справи за правилами загального позовного провадження.

Витребувано матеріали адміністративної справи № 320/54769/25 у судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.

26.02.2026 підготовче засідання відкладено до 02.04.2026.

Ухвалою суду від 02.04.2026, клопотання представника позивачів про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Судове засідання в адміністративній справі №320/52554/25, призначене на 02.04.2026 о 14:00 год., проводити в режимі відеоконференції в приміщенні Київського окружного адміністративного суду за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, 2-й під`їзд, 10-й поверх, за допомогою програмного забезпечення (системи) «ЕаsуСоn».

02.04.2026 підготовче засідання знято з розгляду у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в м. Києві. Чергове засідання призначено на 21.04.2026.

21.04.2026 підготовче засідання знято з розгляду у зв`язку перебуванням головуючого судді Леонтовича А.М. у щорічній відпустці. Чергове засідання призначено на 18.05.2026.

18.05.2026 суд протокольною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.06.2026.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 18.05.2026, визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Леонтович А.М., судді: Терлецька О.О., Лисенко В.І.

У призначений для розгляду справи день та час у судове засідання 17.06.2026 з`явилися позивачі, представник відповідача та представник третьої особи.

17.06.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 24.06.2026.

24.06.2026 заслухавши пояснення учасників справи та їхніх представників, дослідивши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Кабінетом Міністрів України 30.11.2016 ухвалено постанову № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», відповідно до пункту 1 якої цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

Пунктом 6 названого Порядку до внесення змін оскаржуваною постановою від 15.04.2025 № 449, передбачалось, що виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):

до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Крім того, Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову від 14.05.2024 № 550 «Про затвердження Порядку та строків передачі військовослужбовцем оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі», відповідно до пункту 1 якої цей Порядок визначає механізм та строки передачі військовослужбовцем, військовозобов`язаним або резервістом, який призваний на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування), складеного на випадок своєї загибелі (смерті), про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором.

Кабінетом Міністрів України 15.04.2025 ухвалено постанову № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550».

Відповідно до пункту 1 названої постанови, внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 97, ст. 3162; 2024 р., № 17, ст. 1107) і від 14.05.2024 № 550 «Про затвердження Порядку та строків передачі військовослужбовцем оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі» (Офіційний вісник України, 2024 р., № 47, ст. 2927) зміни, що додаються.

Так, у постанові Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, назву викладено в такій редакції: «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550», пункт 6 викладено в такій редакції:

« 6. Виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Міноборони, зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію про осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.».

Так, Відповідно до пункту 6 абзацу 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449, виплата грошового забезпечення здійснюється: у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).

Згідно з пунктом 6 абзацу 3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449, у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

Порядок та строки передачі військовослужбовцем оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2024 № 550, викладено в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449.

Суд зазначає, що спірним питанням у межах заявлених позовних вимог, із урахуванням їх уточнень, є положення пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025.

Вважаючи постанову відповідача у названій частині протиправною, позивачі звернулися з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За нормами статті 1 Закону № 794-VII, Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

За приписами частини другої статті 3 Закону № 794-VII, Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, третьою статті 4 Закону № 794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частинами другою, третьою статті 49 Закону № 794-VII передбачено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

За правилами частин другої та третьої статті 50 Закону № 794-VII, проєкти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проєкти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

VI. Оцінка суду

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 затверджений Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 § 4 Регламенту передбачено, що Кабінет Міністрів планує свою роботу на основі та на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, для чого, зокрема: розробляє та затверджує середньостроковий план дій Уряду (на трирічний період) і план пріоритетних дій Уряду (на період до одного року); розробляє та подає на розгляд Верховної Ради Бюджетну декларацію та проєкт Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, проєкти загальнодержавних програм.

За правилами § 29 та 31 Регламенту, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.

Постанови Кабінету Міністрів видаються з питань: затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання; затвердження, прийняття міжнародного договору або приєднання до нього.

Постанова Кабінету Міністрів набирає чинності з дня її офіційного опублікування, якщо інше не передбачено такою постановою, але не раніше дня її опублікування.

Постанови Кабінету Міністрів публікуються в офіційних виданнях - Офіційному віснику України та газеті «Урядовий кур`єр».

Пунктом 1 § 32 Регламенту передбачено, що проєкти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Пунктами 1, 2 та 5 § 33 Регламенту передбачено, що головним розробником проєкту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проєкт акта до Кабінету Міністрів.

Розробниками проєктів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Проєкт акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки та Мінцифри.

Як установлено судом, проєкт постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550», розроблено Міністерством оборони України.

Як видно з пояснювальної записки до проєкту постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550», проєкт акта розроблений з метою приведення у відповідність до вимог, встановлених Законом України від 08.10.2024 № 3995-ІХ: постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884; постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2024 № 550.

Обґрунтування необхідності прийняття акта є його розроблення на виконання доручення Прем`єр-Міністра України від 28.11.2024 № 37877/1/1-24 в частині виконання пунктів Плану організації проєктів актів та виконання інших завдань, необхідних для реалізації Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.

За прогнозами проєкту постанови Кабінету Міністрів України реалізація постанови дасть можливість посилити соціальний захист військовослужбовців, зокрема тих, які виконуючи завдання під час проведення заходів національної безпеки і оборони, потрапляють у полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або зниклих безвісти, членів їх сімей (особисто визначених ними осіб).

Крім того, зміни забезпечать, відповідно до практичного досвіду, удосконалення порядку виплати грошового забезпечення членам сімей (особам) зазначених військовослужбовців, а також порядку та строків передачі оригіналу особистого розпорядження командиру (начальнику військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі.

Як убачається з пояснювальної записки до проєкту оскаржуваної постанови, проєкт акта пройшов антикорупційну експертизу, проведену Національним агентством з питань запобігання корупції. Рекомендації враховано.

Крім того, проєкт акта погоджено з Міністерством юстиції України та з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Громадською спілкою «Всеукраїнське громадське об`єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю».

Установлено, що відповідно до довідки про погодження проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550», проєкт акта розроблено Міністерством оборони України. Проєкт акта погоджено без зауважень Міністром фінансів України, Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економіки України, Міністром соціальної політики України, Першим заступником Міністра цифрової трансформації України, Міністром охорони здоров`я України, Міністром внутрішніх справ України, головою Служби безпеки України, головою Служби зовнішньої розвідки України, головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, начальником Управління державної охорони України, Уповноваженим Верховної ради України з прав людини, генеральним секретарем Громадської спілки «Всеукраїнське громадське об`єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України». До проєкту акта висловлено пропозиції та зауваження, які враховано - виконуючи обов`язки Голови Національного агентства з питань запобігання корупції. Висновок Мін`юсту 24.02.2025 - проєкт постанови Кабінету Міністрів України погоджений із зауваженнями щодо недотримання вимог нормопроєктувальної техніки, які враховані.

Міністерством юстиції України направлено висновок за результатами правової експертизи проєкту постанови. Загальна підсумкова оцінка: відповідний із зауваженнями щодо недотримання вимог нормопроєктувальної техніки.

Судом установлено, що 01.02.2025 введено в дію Закону України від 08.10.2024 № 3995-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі - Закон № 3995-ІХ), відповідно до якого військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Отже, названим Законом № 3995-ІХ запроваджено новий вид особистого розпорядження військовослужбовця про виплату грошового забезпечення на названі випадки.

За правилами частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.

За приписами частини шостої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Із урахуванням викладеного, право на складання особистого розпорядження на випадок полону передбачено лише для військовослужбовців. Таке особисте розпорядження на випадок полону складається на користь особи (осіб) за вибором особи, яка його склала. При цьому, Законом не встановлено вимог до вибору таких осіб або обмежень. Допускається складання особистого розпорядження на частку виплати грошового забезпечення.

Щодо приведення оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України у відповідність до Закону № 3995-ІХ, введеного в дію 01.02.2025 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 та постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2020 № 550, суд зазначає таке.

Проєкт оскаржуваного нормативно-правового акта розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр-міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.

Оскільки коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця, та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації тощо.

Втім, судом не встановлено невідповідності вимогам Конституції України положень нової редакції Закону, оскільки після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, завдання із відсічі та стримуванні збройної агресії Російської Федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України тощо.

Так, збереження (депонування) належного, але не виплаченого грошового забезпечення військовослужбовців, передбачає зарахування таких сум грошового забезпечення на депозитні рахунки військової частини, в якій проходять службу військовослужбовці, відкриті в органах Державної казначейської служби України.

Таким чином, депонування - це гарантоване зобов`язання Держави перед військовослужбовцем про збереження його грошового забезпечення. Механізмом такого збереження не передбачено використання цих коштів Державою або будь-якою іншою стороною (особою), але збережені (депоновані) суми грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти військовослужбовця надалі будуть виплачені в установленому законодавством порядку.

Суд констатує, що Закон № 3995-ІХ прийнято саме згідно з вимогами принципу соціальної справедливості, так як 50% грошового забезпечення військовослужбовця повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається без такого грошового забезпечення. Втім, близькі особи та члени сім`ї військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів констатує відсутність звуження обсягу існуючих прав позивачів, оскільки оскаржуваною постановою внесені зміни до механізму реалізації права на соціальне забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та членів його родини.

При цьому, Закон № 3995-ІХ, яким внесено зміни до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, він є чинним, а отже, і обов`язковим до виконання на всій території України.

Тому, на переконання суду, правовідносини, що виникли між позивачами та відповідачем щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, які виникли до внесення змін до Закону № 2011-ХІІ Законом № 3995-ІХ, після набрання чинності таких змін, тобто з 01.02.2025, повинні бути приведені у відповідність із новим правовим регулюванням.

Суд зазначає, що положення Закону № 2011-ХІІ, відповідно до яких за зниклим безвісти військовослужбовцем зберігається 50 відсотків його грошового забезпечення у разі відсутності особистого розпорядження, покликано не на звуження змісту та обсягу прав і свобод позивачів - законного представника малолітніх дітей зниклого безвісти військовослужбовця, а на збереження прав самого військовослужбовця, тобто відбулась зміна механізму реалізації права та соціальне забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця та членів його родини.

За вказаних обставин, на переконання суду, у позивачів залишається право на отримання належної частки грошового забезпечення зниклого безвісти чоловіка з урахуванням збереження прав самого військовослужбовця у розмірі 50 відсотків.

При цьому, варто зазначити, що у редакції Закону № 2011-ХІІ чинній до прийняття Закону № 3995-ХІ, станом на 25.08.2024 нормами статті 9 Закону № 2011-ХІІ, а саме - пунктом 1 визначено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За нормами частини шостої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до внесення змін Законом № 3995-ІХ, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За правилами частини шостої статті 9 Закону № 2011-ХІІ після внесених Законом № 3995-ІХ змін, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому-п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Виходячи з викладеного, суд констатує, що прийняттям Верховною Радою України Закону № 3995-ІХ, Держава України тим самим удосконалила врегулювання питання щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членів їх сімей щодо визначення кола членів сімей та порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.

Відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3995-ІХ, цей Закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування та вводиться в дію з першого числа місяця, що настає за місяцем набрання ним чинності, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

У свою чергу, на виконання вимог названого Закону № 3995-ІХ, Кабінет Міністрів України ухвалив 15.04.2025 постанову № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550».

Суд зазначає, що приведення постанов Кабінету Міністрів України у відповідність до закону - це процес оновлення підзаконних актів, коли ухвалюється новий закон, шляхом внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України або прийняття нових, що узгоджується із цим законом, скасовуючи застарілі норм, щоб забезпечити їх верховенство, і відбувається це через підготовку проєктів постанов Уряду, які приймаються відповідно до правил законотворчості.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550», пункт 6 викладено в такій редакції:

« 6. Виплата грошового забезпечення здійснюється:

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

У свою чергу, нормами Закону № 3995-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 15, ст. 190 із наступними змінами) викладено в такій редакції:

« 6. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість тверджень позивачів про невиконання відповідачем Законів України при прийнятті оскаржуваної постанови, оскільки постанову Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550», у тому числі в частині оскаржуваного позивачами положення, ухвалено у відповідності до вимог Закону № 3995-ІХ.

Щодо доводів позивачів про суперечність оскаржуваного нормативно-правового акта положенням Сімейного та Цивільного кодексів України, суд виходив із такого.

Суд констатує, що Кабінет Міністрів України не визначав кола членів сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або зниклих безвісти, яким передбачено грошове забезпечення у відповідності до статті 9 Закону № 2011-ХІІ, оскільки такі дії були вчинені Верховною Радою України як органом законодавчої влади при ухваленні названого закону.

Так, у відповідності до абзацу п`ятого пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї», членом сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнолітні брати і сестри; вітчим; мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

За нормами частини другої статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

У свою чергу, частиною восьмою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

За нормами статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За приписами статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 61 Сімейного кодексу України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 75 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

За нормами статті 1227 Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Як зазначили позивачі, стосовно виплати грошового забезпечення за логікою розподілу спадкового майна, то постанова Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 порушує чинне законодавство і в цій частині, оскільки відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Тобто, на переконання позивачів, грошове забезпечення військовослужбовця мають отримувати члени його сім`ї, а не інші близькі родичі, зокрема батьки.

На переконання суду, системний аналіз положень Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та пункту 6 Порядку № 884 у редакції оскаржуваної у цій справі постанови, не порушують права позивачів, як дружин військовослужбовців, на отримання грошового забезпечення, передбаченого цим Порядком.

Суд зазначає, що сімейне законодавство визначає правовий статус подружжя, їх особисті немайнові та майнові права й обов`язки, а також гарантує рівність прав дружини та чоловіка у сімейних відносинах. Водночас ні Сімейний кодекс України, ні Цивільний кодекс України не встановлюють безумовного суб`єктивного права дружини на одержання будь-яких виплат, пов`язаних із проходженням військової служби чоловіком, незалежно від спеціального законодавчого регулювання. Навпаки, сімейне законодавство передбачає, що окремі майнові права можуть виникати безпосередньо із закону, а у випадках, коли відповідні правовідносини врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами, застосовуються правила такого спеціального регулювання.

Втім, Порядок № 884 є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає не режим спільного майна подружжя чи цивільно-правовий статус доходів військовослужбовця, а механізм здійснення державою соціальної гарантії щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця у період його перебування в полоні, або заручниками, інтернування або зникнення безвісти. Відповідно, законодавець має дискреційні повноваження визначати коло осіб, умови та порядок реалізації права на таку виплату, а також перелік документів, необхідних для її призначення.

Суд зазначає, що пункт 6 Порядку № 884 не позбавляє позивачів права на отримання грошового забезпечення, а лише встановлює єдині та однакові для всіх осіб, які претендують на таку виплату, процесуальні умови реалізації такого права. Такі вимоги спрямовані на належну ідентифікацію отримувачів, запобігання подвійним виплатам, забезпечення виконання волевиявлення військовослужбовця (якщо ним залишено особисте розпорядження) та дотримання принципу цільового використання бюджетних коштів. Вони не змінюють обсягу матеріального права дружини, а визначають порядок його реалізації.

Крім того, положення пункту 6 Порядку № 884 застосовуються однаково до всіх осіб відповідної категорії та не містять дискримінаційних чи необґрунтованих обмежень саме щодо дружини військовослужбовця. Якщо дружина відповідає встановленим Порядком умовам, вона має право на отримання відповідних виплат нарівні з іншими особами, визначеними спеціальним нормативним регулюванням. Відтак саме по собі встановлення законодавцем спеціального порядку реалізації права на виплату не може розцінюватися як звуження чи порушення сімейних або цивільних прав позивачів.

Отже, у взаємозв`язку з положеннями Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України у редакціях, чинних станом на 15.04.2025, пункт 6 Порядку № 884 є процесуальною нормою спеціального правового регулювання, яка визначає механізм реалізації права на отримання грошового забезпечення, але не позбавляє позивачів, як дружин військовослужбовців, права на таку виплату та не порушує їхніх майнових чи сімейних прав, гарантованих законодавством України.

При цьому, оскаржувані позивачами положення постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2025 № 449 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 і від 14.05.2024 № 550» були ухвалені саме на виконання вимог Закону № 3995-ІХ, а не Сімейного чи Цивільного кодексів України, і, положення частини шостої статті 9 Закону № 2011-ХІІ у редакції Закону № 3995-ІХ передбачають, що у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому-п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Із урахуванням викладеного, суд констатує відсутність порушень прав позивачів положеннями оскаржуваного нормативно-правового акта, та відсутність підстав стверджувати суперечність оскаржуваної постанови положенням, зокрема Сімейного кодексу України.

Щодо доводів позивачів, що для військовослужбовців, які зникли безвісти до моменту прийняття Верховною Радою України Закону № 3995-ІХ мають діяти нормативні акти, які були чинними саме на момент зникнення військовослужбовця безвісти, слід зазначити таке.

Статтею 94 Конституції України унормовано, що закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Як уже зазначалось, відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3995-ІХ, цей Закон набирає чинності через два місяці з дня його опублікування та вводиться в дію з першого числа місяця, що настає за місяцем набрання ним чинності, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

За загальним правилом, норми старого закону не застосовуються до правовідносин, врегульованих новим законом, через принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Старий закон регулює лише ті відносини, які виникли та завершилися до набрання чинності новим законом, тоді як новий закон регулює відносини, що тривають або виникають після його прийняття.

За приписами статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При цьому, питання щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012. За висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Судом установлено, що Закон № 3995-ІХ узгоджується з положеннями Конституції України, не суперечить їй, оскільки із прийняттям названого Закону після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини тощо.

Так, збереження (депонування) належного, але не виплаченого грошового забезпечення військовослужбовців, передбачає зарахування таких сум грошового забезпечення на депозитні рахунки військової частини, у якій проходять службу військовослужбовці, відкриті в органах Державної казначейської служби України.

При цьому, суд зазначає, що близькі особи та члени сім`ї військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця коштів у разі визнання його загиблим.

Із урахуванням того, що судом не встановленого протиправності та нечинносі оскаржуваного положення нормативно-правового акта, а саме - положень пункту 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025, тож похідні вимоги позивачів про: зобов`язання Кабінету Міністрів України привести свої нормативно-правові акти у відповідність до Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, а також стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача 1 - 751041,97 грн в якості компенсації завданих збитків, та застосування наслідків визнання нормативно-правового акта нечинним, а саме - відновлення дії пункту 6 Порядку у редакції, що діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025; визнання, що застосування положень пункту 6 Порядку у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025 призвело до порушення майнового права позивача 2, а саме - права на отримання грошового забезпечення військовослужбовця у повному обсязі; визнання за позивачем 2 право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі за весь період застосування протиправних положень постанови Кабінету Міністрів України № 449 від 15.04.2025, задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд уважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивачів, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачами не доведено. Також судом не встановлено невідповідності оскаржуваного акта вимогам чинного на момент його прийняття законодавства, а саме - Закону № 3995-ІХ, а також не встановлено порушень визначеної законом компетенції органу, який його видав та процедури його прийняття, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий суддя Леонтович А.М.

Судді: Терлецька О.О.

Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 06 липня 2026 р.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua