Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №140/6700/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6700/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо утримання податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 без рівноцінної та повної компенсації витрат доходів; зобов`язання нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25; визнання протиправними дій щодо утримання військового збору у розмірі 5% від нарахованого на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 грошового забезпечення; зобов`язання нарахувати та виплатити надмірно утриманий військовий збір в розмірі 3,5% від нарахованого на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 грошового забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України. Вказує, що на виконання рішення суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 відповідачем було виплачено належне грошове забезпечення у розмірі 84103,65 грн з одночасним утриманням військового збору у розмірі 5% та податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18%.

Проте, на переконання позивача, в/ч НОМЕР_1 в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу” не було проведено грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з індексації грошового забезпечення.

Крім того зазначає, що відповідачем протиправно було утримано з індексації грошового забезпечення військовий збір у розмірі 5%, коли розмір, який підлягав утриманню становить 1,5%.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву від 25.06.2026 представник відповідача позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції вказав, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25, відповідачем було виплачено належне позивачу грошове забезпечення у розмірі 4463,15 грн на місяць за період з 01.03.2018 по 02.04.2020, з одночасним утримання військового збору у розмірі 5% та податку на доходи фізичних осіб.

Вказав, що станом на день виплати складових грошового забезпечення на виконання рішення суду ОСОБА_1 не проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та не перебував у статусі військовослужбовця. Оскільки, позивач на день виплати коштів на виконання судового рішення не перебував у статусі військовослужбовця, підстави для утримання з останнього військового збору у розмірі 1,5% - відсутні. Отже, в/а НОМЕР_1 діяла правомірно утримуючи з виплаченої на виконання рішення суду індексації грошового забезпечення 5% військового збору.

Щодо компенсації ПДФО, зазначив, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист є системою правових і соціальних гарантій, передбачених саме для військовослужбовців. Право на компенсацію податків за рахунок держави не є довічною пільгою, яка зберігається за особою після звільнення. Це право нерозривно пов`язане з фактом проходження військової служби, виконанням службових обов`язків та перебуванням особи на відповідному забезпеченні у військовій частині. Як встановлено судом у справі №140/5294/25, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 02.04.2020 №63 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.04.2020. Тобто з 02.04.2020 позивач втратив статус військовослужбовця. Виплата йому заборгованості за минулі періоди на виконання судового рішення не поновлює його у статусі військовослужбовця та не відновлює право на поточні пільги, передбачені виключно для діючого особового складу.

Оскільки, станом на день виплати складових грошового забезпечення на виконання рішення суду позивач не проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та не перебував у статусі військовослужбовця, тобто позивач на день виплати коштів на виконання судового рішення не перебував у статусі військовослужбовця, підстави для компенсації ПДФО останньому- відсутні.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить наступних висновків.

ОСОБА_1 з січня 2018 року по 02.04.2020 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2020 №63, припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.04.2020 прапорщика ОСОБА_1 .

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 позивачу 10.04.2026 було виплачено кошти в розмірі 84103,65 грн.

При цьому, в позивач в позовній заяві зазначив, що на виконання рішення суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 одночасно з виплатою належного грошового забезпечення у розмірі було утримано військовий збір у розмірі 5%, що підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Позивач не погоджується із такими діями відповідача, вважає їх протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Пунктом 163.1 статті 163 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпунктів 164.2.1 та 164.2.6 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований контролюючим органом згідно із цим Кодексом.

Пунктом 167.1 статті 167 ПК України визначено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту168.5 статті 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Пунктом 5 Порядку №44 визначено, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З матеріалів справи судом встановлено, що в/ч НОМЕР_1 на виконання рішення суду у справі у справі №140/5294/25 нараховано коштів у розмірі 109225,53 грн, в т. ч. ПДФО 18% - 19660,60 грн та військовий збір 5% - 5461,28 грн, що також підтверджується листом відповідача від 25.04.2026 №50/141/13-П-137 (а. с. 9).

Проте, одночасно з виплатою на виконання судового рішення перерахованого грошового забезпечення позивачу відповідно до положень пункту 168.5 статті 168 ПК України та Порядку №44 не виплачена грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з його грошового забезпечення.

Таким чином, суд вважає, що виплата компенсації втрати частини доходів мала бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку № 44, тому суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію суми ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку № 44, утриманого з нарахованого та виплаченого на виконання рішення суду у справі №140/5294/25 від 17.09.2025 грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог в частині, що стосуються розміру військового збору, утриманого відповідачем з донарахованої на виконання рішень суду суми грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції, чинній до внесення змін за Законом №4015-ІХ) визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпунктів 1.1-1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Відповідно до підпункту 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету з доходів платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 3 пункту 18 розділу І Закону України від 10.10.2024 №4015-ІХ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану” (далі - Закон №4015-ІХ), який набрав чинності з 01.12.2024, внесено зміни у пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, зокрема підпункти 1.1-1.3 викладено в такій редакції:

“ 1.1. Платниками збору є:

1) особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу;

2) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої, другої та четвертої груп;

3) платники єдиного податку третьої групи.

Військовий збір для платників збору, зазначених у підпунктах 2 та 3 цього підпункту, встановлюється з 01.10.2024 по 31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-IX”.

1.2. Об`єктом оподаткування збором є:

1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу;

2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;

3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.

1.3. Ставка збору становить:

1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту;

2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, з розрахунку на календарний місяць;

3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - 1 відсоток від доходу, визначеного згідно із статтею 292 цього Кодексу;

4) для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту - 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту.

Починаючи з 1 січня року, наступного за роком, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-IX”, ставка збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту”.

Тобто, починаючи з 01.12.2024 збільшено ставку військового збору для платників - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, з 1,5 відсотка до 5 відсотків від об`єкта оподаткування.

Однак, пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 4015-ІХ встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Кодексу, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Кодексом.

Враховуючи наведені положення, суд дійшов висновку, що до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01.12.2024 застосовується ставка військового збору 1,5 відсотка незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Як слідує з рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 в/ч НОМЕР_1 було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 02.04.2020 у розмірі 4463,15 грн на місяць (з врахуванням виплачених сум).

Тобто виплата грошового забезпечення стосується періоду до 01.12.2024.

Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ Закону № 4015-ІХ, а також що відповідач на виконання судового рішення у справі №140/5294/25 здійснив перерахунок та виплату грошового забезпечення за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом (до 01.12.2024), суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно застосовано до нарахованого позивачу на виконання цих рішень суду сум доходу ставку 5 % військового збору замість 1,5 %, внаслідок чого безпідставно та надмірно утримано 3,5 % військового збору з нарахованих позивачу сум.

Наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву твердження не спростовують встановлених обставин та не впливають на висновки суду, тому суд не надає їм правової оцінки, як таким, що не мають значення для вирішення справи.

За встановлених обставин, враховуючи нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надмірно утриманий військовий збір в розмірі 3,5 відсотків від нарахованого на виконання судового рішення у справі №140/5294/25 грошового забезпечення.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що відсутність у позивача статусу військовослужбовця на день виплати індексації грошового забезпечення не дає підстав для утримання з останнього військового збору у розмірі 1,5%, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати позивачеві такої компенсації вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.

Що стосується обраного представником позивача способу захисту порушених прав позивача, то суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Даючи оцінку діям відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що утримання податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів та утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25, не відповідає визначеним частиною другою статті. 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та чинному законодавству, тому такі дії потрібно визнати протиправними.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За таких обставин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити шляхом визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25; визнання протиправними дій в/ч НОМЕР_1 щодо утримання військового збору в розмірі 5 відсотків від нарахованого позивачу на виконання судового рішення у справі №140/5294/25 грошового забезпечення та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надмірно утриманий військовий збір в розмірі 3,5 відсотків від нарахованого на виконання судового рішення у справі №140/5294/25 грошового забезпечення.

Питання про розподіл судових витрат по сплаті судовим збором судом не вирішується, оскільки позивач згідно статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25.

Визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання військового збору в розмірі 5 відсотків від нарахованого позивачу на виконання рішення суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надмірно утриманий військовий збір в розмірі 3,5 відсотків від нарахованого на виконання рішення суду у справі №140/5294/25 грошового забезпечення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський