Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №350/957/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 350/957/25

Провадження № 22-ц/4808/984/26

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів – Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря – Кузів А.В.

учасники справи

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Держава Україна, Департамент патрульної поліції Національної поліції України

третя особа Державна Казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2026 року, ухвалене судом у складі судді Бейко А.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, треті особи Державна Казначейська служба України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями працівника поліції,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 02 червня 2025 у справі № 199/5011/25 провадження відносно нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

У процесі розгляду справи було встановлено, що працівник поліції - інспектор взводу 2 роти 2 батальйону патрульної поліції у м. Краматорськ та Словянськ Управління поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції - Філонов С.В. порушив процедуру огляду на стан сп`яніння, а саме: не забезпечив його транспортування до медичного закладу попри заявлену згоду пройти огляд, перекрутив зміст слів позивача, формально оформив «відмову», чим порушив вимоги ч. 2-4 ст. 266 КУпАП, ч. 2 ст. 251 КУПАП, Порядку № 1103 (затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008), а також Інструкції, затвердженої наказом МВС і МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015.

У зв`язку з неправомірним складанням відносно нього протоколу, позивач 29.04.2025, 22.05.2025, 02.06.2025 змушений був здійснити поїздки з м. Добропілля (місце дислокації як військовослужбовця) до м. Дніпра для участі у судових засіданнях. Ураховуючи середню ринкову вартість дизельного пального в період поїздок, витрати на кожну поїздку становили понад 3600 грн, сума матеріальної шкоди - понад 10800 грн.

Зазначив, що окрім витрат на паливо, ним було зазнано також матеріальних збитків, пов`язаних з необхідністю тривалої особистої участі в судових засіданнях, оскільки у зв`язку з викликом до суду тричі був змушений переривати виконання бойових завдань та брати відпустку за власний рахунок. Втрата надбавок за бойові становить 3133,34 грн за добу виконання бойового розпорядження, що у сумі за чотири дні становить 12533,36 грн.

Позивач зазначив, що в його діях не встановлено жодного порушення, дії поліцейського були неправомірними, тому такі дії стали підставою для його публічного, безпідставного звинувачення, що порушило його особисті права, честь, гідність та ділову репутацію як громадянина та військовослужбовця, оскільки на момент події він перебував у званні капітана, обіймав посаду заступника командира батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 .

Неправомірне та принизливе ставлення до нього - бойового офіцера, безпідставне складання протоколу та прилюдне звинувачення у серйозному правопорушенні, викликає підвищений рівень морального страждання, підриває авторитет не лише конкретного військовослужбовця, а й довіру до командування та військової структури в цілому.

Вважає, що неправомірними діями поліцейського йому спричинено моральну шкоду.

Просив суд Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на його користь матеріальну шкодув розмірі 20650, грн., стягнути моральну шкоду у розмірі 100000, 00 грн.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, які мають ключове значення для встановлення правомірності чи неправомірності дій працівника поліції, а тому дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для відповідальності відповідача.

Вважає, що для правильного вирішення даної справи є встановлення того, за яких саме обставин розпочався контакт працівника поліції з позивачем та чи існували передбачені законом підстави для подальшого втручання у його права.

Зазначає, що відеозаписом, наданим стороною відповідача, вбачається, що будь-яких сигналів про зупинку транспортного засобу працівником поліції не подавалося, переслідування автомобіля не здійснювалося, вимоги про зупинку не висловлювалися, а працівник поліції підійшов до вже припаркованого автомобіля, що має значення, оскільки відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» зупинка транспортного засобу допускається виключно у випадках та з підстав, прямо передбачених законом.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про наявність законних підстав для вчинення працівником поліції відповідних дій. Зокрема, не складено жодного іншого протоколу про адміністративне правопорушення, не винесено жодної постанови щодо іншого порушення, не зафіксовано порушення Правил дорожнього руху та не наведено жодних об`єктивних обставин, які б обґрунтовували необхідність втручання працівника поліції.

Позивач зазначав, що що він є військовослужбовцем та наголошував на необхідності дотримання спеціального порядку, передбаченого законом,однак ці доводи позивача залишилися без належної оцінки суду першої інстанції.

Зазначає, що постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, якою провадження за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито за відсутністю складу правопорушення, вже встановлено порушення процедури огляду, незабезпечення доставки особи до медичного закладу після надання згоди та фактичне створення ситуації, яка призвела до оформлення «відмови». Таким чином, у матеріалах справи вже містилися відомості, які свідчать про невідповідність дій працівника поліції вимогам закону, проте суд першої інстанції не надав їм оцінки.

Вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що дії працівника патрульної поліції не визнавалися незаконними або протиправними окремим судовим рішенням, а позивач не звертався з відповідною скаргою чи окремим позовом.

Зазначає, що питання правомірності чи неправомірності поведінки посадової особи входило до предмета доказування саме у цій справі та підлягало дослідженню судом першої інстанції, тому суд у межах цієї справи був зобов`язаний самостійно дослідити докази та встановити, чи були дії працівника поліції правомірними.

Крім того, у постанові про закриття адміністративного порушення за відсутністю складу правопорушення, а саме в її мотивувальній частині наведено висновки щодо порушення процедури огляду та неправильної поведінки працівника поліції.

У зв`язку з незаконним ініціюванням адміністративного провадження позивач був змушений брати участь у судових засіданнях у справі за ч. 1 ст. 130 КУпАП, здійснювати поїздки до суду з місця проходження служби, витрачати власні кошти на пальне та дорогу, вибувати з виконання службових завдань, втратити додаткові грошові виплати за відповідний період. Зокрема довідкою військової частини підтверджено факт ненарахування позивачу додаткової винагороди за дні участі у судових засіданнях та вимушеного вибуття зі служби.

Суду першої інстанції неправильно оцінив докази щодо матеріальної шкоди та безпідставно заперечив причинно-наслідковий зв`язок між діями працівника поліції і понесеними втратами, хоча сам встановив факт не нарахування додаткової винагороди та наявність відповідних майнових наслідків.

Матеріальна шкода у справі є реальною, документально підтвердженою та такою, що виникла саме внаслідок необхідності захищати себе від безпідставно ініційованого адміністративного переслідування, а тому підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

Посилається на те, що твердження суду про недоведеність моральної шкоди не відповідає матеріалам справи, оскільки він детально виклав характер страждань, їх причини та наслідки, а сама природа події, статус позивача та публічність ситуації підтверджують реальність таких переживань. Суд першої інстанції фактично звузив зміст права на відшкодування моральної шкоди лише до випадків, коли особа має медичні довідки чи лікувалася у лікарні, що законом не передбачено.

Суд першої інстанції не здійснив повного аналізу всіх доказів у їх сукупності та не навів переконливих мотивів, з яких одні докази фактично прийнято, а інші залишено без належної оцінки.

Суд першої інстанції не з`ясував, чи є поданий відповідачем відеозапис події повним і цілісним доказом, з якого моменту розпочато фіксацію, чи зафіксовано сам факт зупинки автомобіля, причини втручання поліцейського, належне роз`яснення прав позивачу та реальне забезпечення законної процедури огляду.

Крім того, суд не надав належної оцінки матеріалам адміністративної справи № 199/5011/25, в якій провадження щодо позивача за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Також зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінки письмовим поясненням свідка майора ОСОБА_2 , який був безпосередньо присутній під час подій та спостерігав їх особисто та не враховано доводи позивача щодо його службового статусу та наслідків публічного звинувачення.

Суд першої інстанції неправильно застосував правові висновки Верховного Суду, використав судову практику вибірково, не врахував іншу релевантну практику, не здійснив самостійного повного правового аналізу спору, не врахував особливий статус позивача як бойового офіцера, допустив надмірний формалізм та фактично не забезпечив ефективного судового захисту.

Скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення є внутрішньо суперечливим та непослідовним, оскільки суд, з одного боку, визнав установленими порушення процедури з боку працівника поліції та наявність матеріальних втрат позивача, а з іншого, без належного правового обґрунтування дійшов висновку про недоведеність протиправності дій відповідача, відсутність підстав для компенсації шкоди та не доведеність моральних страждань.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Департаменту патрульної поліції зазначив, що погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що співробітник поліції діяли в межах та в спосіб, встановлений законом, що також підтверджується наданим ними відеозаписом обставин справи.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки протиправність дій працівників поліції не була доведена, та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку матеріальних збитків та завданої моральної шкоди.

Послався на те, що позивача не було притягнуто до відповідальності, а складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Зазначив, що згідно з відеозапису, який було долучено до матеріалів справи відповідачем та досліджено в суді першої інстанції, інспектор взводу №2 роти №2 батальйону патрульної поліції в містах Краматорськ та Слов`янськ управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції старший лейтенант поліції ОСОБА_3 брав участь у виконанні завдань, передбачених бойовим розпорядженням оперативно-стратегічного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та під час відпрацювання території м. Добропілля, на проспекті Шевченка, біля буд.3, зупинив транспортний засіб «Mitsubishi L200», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Під час зупинки та спілкування з водієм, поліцейським здійснювалась відеофіксація на технічний пристрій Motorolla Solutions VB 400 № 472178. На відеозаписі чітко вбачається, що поліцейський, знаходячись на проїзній частині, зупиняє транспортний засіб (07:47:26) після чого водій т.з. увімкнув сигнал світловим покажчиком праворуч та зупинився, після чого працівник поліції підійшов до транспортного засобу та почав спілкуватись з водієм.

Звертаючись за захистом своїх прав, позивач не надав жодного доказу наявності шкоди, яка ніби-то була йому завдана складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Позивачем жодним чином не доведено, яким саме способом була принижена його честь, гідність, моральні переживання, порушені нормальні життєві стосунки та в чому саме виражались його страждання.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином про, що свідчить довідка про доставку електронного документу.

У судовому засідання представник Департаменту патрульної поліції Семібратова Д.О. апеляційну скаргу не визнала, підтримала заперечення на апеляційну скаргу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

У судове засідання представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа в підсистемі «електронний суд».

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів спричинення йому матеріальної та моральної шкоди, протиправності дій поліцейського, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями працівника поліції та завданою шкодою. Суд дійшов висновку, що складання протоколу за ст. 130 КУпАП є законною фіксацією обставин, а не остаточним рішенням, між діями поліції та фінансовими наслідками проходження позивачем військової служби відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок. Дії управління патрульної поліції в містах Краматорськ та Слов`янськ управління в Донецькій області Департаменту патрульної поліції або його посадових осіб відносно ОСОБА_1 не визнавалися незаконними або протиправними судовим рішенням, позивач з відповідною скаргою або позовом до суду не звертався, то відсутні підстави стверджувати, що моральна шкода, про яку зазначає позивач, має причинний зв`язок з діями співробітників патрульної поліції.

Крім того, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду завдання матеріальної шкоди у вигляді транспортних витрат на пальне для відвідування саме судових засідань при розгляді справи за ст.130 КУпАП.

Переглядаючи справу, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.ч.1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст. 1174 ЦК України).

Відповідно до вказаних норм покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України (, такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Тобто, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) зазначено, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.

У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила ст. 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 квітня 2025 року о 8 год 40 хв у місті Добропілля, пр-т Шевченка біля буд.3 інспектором взводу 2роти БПН в м. Краматорську та Словянську УПП в Донецькій області ст. лейтенантом поліції Філоновим С.В. було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП України серії АБА№093261, згідно якого останній 01 квітня 2025 року о 07 год 55 хв в м. Добропілля, пр-т Шевченка біля будинку, 3 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння,а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкіри обличчя та очей, хитка хода,від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою приладу газоаналізатора «Alotest 6820» та проходження такого огляду в медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху.

Із відеозапису подій вбачається, що транспортний засіб «Mitsubishi L200» під керуванням ОСОБА_1 01 квітня 2025 року о 7 год 47 хв було зупинено на вимогу працівника поліції. На питання працівника поліції чи вживав водій спиртні напої, ОСОБА_1 відповів, що пиво, два. 08:34:11 працівником поліціїОСОБА_1 запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці, на що водій відповів відмовою. 08:34:26 поліцейський пропонує пройти огляд на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, водій погодився. 08:34:30 працівник поліції запропонував водію проїхати до медичного закладу на їх автомобілі на що, водій не погодився. 08:34:38 працівник поліції повторно запропонував Надразі ВС. пройти огляд на місці, водій відмовився, пройти огляду медичному закладі відмовився 08:34:59. Після чого працівником поліції водію повідомлено, що за відмову водія пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, стосовно останнього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП за порушення п.2.5 ПД

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 02 червня 2025 року у справі№199/5011/25, провадження по справі про адміністративні порушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП України закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Підставою закриття провадження по справі про адміністративне порушення вказано, що всупереч положень ч. 2 ст. 251, ч. 2-4 ст. 266 КУпАП, працівники поліції не забезпечили відповідного обов`язкового доказового матеріалу у справі, оскільки притягнення водія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відбулося з порушеннями умов як ст. 266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, а також Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 за № 1452/735, у зв`язку з чим зібрані докази по справі є недопустимими, а оформлення відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, з огляду на приписи ч. 5 ст. 266 КУпАП, є недійсним.

При розгляді справи судом не встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП України відносно позивача не відповідає вимогам.

Не встановлено інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Тобто, відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі № 199/5011/25, які, на думку суду, у своїй сукупності вказували на недоведеність у ході провадження у цій справі вини ОСОБА_1 , що не доводить очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

Оскільки суд першої інстанції не встановив неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання стосовно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, то немає підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Інших доказів на підтвердження неправомірності дій або бездіяльності поліцейських патрульної поліції у містах Краматорськ та Словянськ Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду позивачем не надано.

Саме по собі порушення «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», та «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» не дає підстав вважати дії працівників поліції свавільними та не доводить причинно-наслідковий зв`язок між діями і заподіяною шкодою.

З урахуванням зазначеного доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди спростовуються матеріалами справи.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення судом не було встановлено неправомірності дій працівників поліції , та те, що позивач не довів, що між діями працівників поліції по складанню відносно нього протоколу про адміністративне порушення за ч.1 ст.130 КУпАП України та шкодою є причинно-наслідковий зв`язок, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неналежно оцінив докази, зокрема матеріали адміністративної справи, письмові пояснення свідка та відеозапис, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції досліджувалися вказані докази та дійшов вірного висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог позивача.

Як вбачається із відеозапису транспортний засіб «Mitsubishi L200» під керуванням ОСОБА_1 01 квітня 2025 року о 7 год 47 хв було зупинено на вимогу працівника поліції. Тобто, на відеозаписі зафіксовано факт зупинки транспортного засобу, відеозапис відображає дії працівника поліції стосовно складання протоколу про адміністративне порушення за ч.1 ст.130 КУпАП України.

Вказаний відеозапис не місить обставин, які б вказували на свавільність дій працівників поліції.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не встановив чи є такий відеозапис повним і цілісним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач під час розгляду справи не заявляв будь-яких клопотань щодо призначення та проведення експертизи з технічного дослідження матеріалів та засобів відео-, звукозапису, не заявляв клопотання про дослідження в судовому засіданні оригіналу електронного доказу.

Позивачем при розгляді справи у суді першої інстанції були надані письмові пояснення свідка ОСОБА_4 . Між тим, вказані пояснення не можуть бути прийняті до уваги,оскільки підпис вказаної особи не завірено в належному порядку та не дає змогу суду зробити висновок, що ці письмові пояснення підписані саме ОСОБА_2 . При розгляді справи у суді першої інстанції позивач не заявляв клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно застосував правові висновки Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції правильно застосував до спірних відносин висновки Верховного Суду, викладені у постановах №910/6175/19 від 15 лютого 2022 року, №712/7385/17 від 13березня 2019 року, №335/6977/22 від 22 січня 2025 року.

Посилання скаржника про необхідність врахування висновків, які викладені у постанові Верховного Суду №686/16441/23 від 18 червня 2024 року є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначеній скаржником справі та у справі, яка переглядається, є різними. При цьому у кожній справі суд виходять з її конкретних обставин та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева