Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №761/18840/22 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18840/22

Провадження № 3-в/761/44/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Саадулаєв А.І., розглянувши матеріали, які надійшли з Шевченківського УП ГУНП у м. Києві про припинення виконання постанови суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

в с т а н о в и в:

10.03.2023 до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві надійшла постанова Шевченківського районного суду м. Києва за справою № 761/18840/22 (провадження № 3/761/5879/2022) від 24.11.2022 відносно ОСОБА_1 , відповідно до якої останнього визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, визначено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк десять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

ОСОБА_1 перебуває на обліку Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, щомісячно приходить на відмітку.

16.01.2023 ОСОБА_1 доставлений працівниками поліції до ІТТ ГУНП у м. Києві, проте отримав відмову від поміщення, так як перебуває на замісній терапії та отримує препарат «Метадон».

Також зазначають, що станом на 22.05.2026 ОСОБА_1 перебуває на програмі замісна терапія, та є єдиним опікуном малолітньої дитини.

Матеріали подання (які надійшли у формі листа) мотивовані тим, що в ході виконання даного матеріалу згідно акта працівників ІТТ ГУНП у м. Києві встановлено, що ОСОБА_1 призначено замісну терапію та він вживає препарат "Метадон", однак, умови зберігання медичного препарату в ІТТ не має та відсутній медичний працівник в установі, у зв`язку із чим, виконати рішення Шевченківського районного суду м. Києва відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк десять діб не представилось можливим.

Вивчивши доводи, наведені в матеріалах, які надійшли до суду, суддя дійшов наступних висновків.

Так, згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Порядок та процедура виконання постанов про накладення усіх видів адміністративних стягнень детально регламентується розділом V КУпАП, глава 25 якого містить основні (загальні) положення, а принцип обов`язковості виконання таких постанов для державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян закріплений в ст. 298 цього Кодексу.

Так, згідно вимог ч. 1, 4 ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України, і звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 300 КУпАП така постанова виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Орган національної поліції забезпечує виконання постанови про адміністративний арешт у порядку, встановленому законами України.

Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Згідно вимог ст. 326 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту та арешту з утриманням на гауптвахті виконується негайно після її винесення.

Відповідно до ст. 305 КУпАП контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.

10.03.2023 до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві надійшла постанова Шевченківського районного суду м. Києва за справою № 761/18840/22 (провадження № 3/761/5879/2022) від 24.11.2022 відносно ОСОБА_1 для організації виконання.

При цьому, постанова про накладення на ОСОБА_1 стягнення у вигляді адміністративного арешту строком 10 діб не була звернута до виконання вчасно в установленому законом порядку.

Разом з тим, згідно рішення Конституційного Суду України № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018 (3911/15) від 23.11.2018 року за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 1 ст. 294, ст. 326КУпАП визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): положення ч. 1ст. 294 КУпАП, яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого ст. 32 («Адміністративний арешт») цього Кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення; положення ст. 326 КУпАП, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Положення ч. 1 ст. 294, ст. 326 КУпАП, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення, яке є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Під зверненням постанови до виконання необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, в даному випадку до органу НП, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови, що дотримано судом.

Однак, незважаючи на власну назву ст. 303 КУпАП, а саме давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання.

Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо строків виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту.

Фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації № R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов`язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю.

Згідно вимог ст. 302 КУпАП за наявності обставин, зазначених у пунктах 5,6 і 9 статті 247 цього Кодексу, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання.

За приписами п. 5, 6, 9 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: видання акта амністії,якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Однак вказана норма не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.

На національному рівні Конституційного Суду України в рішенні від 29.06.2010 року по справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

В рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5 рп/2005 вказано, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Цей висновок об`єктивно узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності (рішення від 28 березня 2000 року в справі «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), заява № 28358/95). ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), п. 33, Reports 1996-V), а у справі «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07) зазначив, «встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом», п. 1 ст. 5 не просто відсилає до національного закону, він також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права. При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (п. 111, рішення від 23.10.2008).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 11.10.2011 року по справі № 10-рп/2011, аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

При цьому, як вбачається із подання, заявник зазначає, що оскільки ОСОБА_1 наразі перебуває під постійним контролем поліції, є всі підстави вважати за недоцільне поміщати ОСОБА_1 до ІТТ ГУНП у м. Києві для відбування покарання, тобто заявник просить саме звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання.

Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 року в справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суд дійшов переконання, що зазначена справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді арешту, для цілей ст. 6 Конвенції, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при розгляді подання про вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_1 від адміністративного стягнення, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП інші норми закону, зокрема КК України, які регламентують подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.

Згідно вимог ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання,якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого,ніж обмеження волі; 2) три роки-у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п`ять років -у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин,а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин; 4) десять років-у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п`ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Враховуючи викладене, відповідно до принципу верховенства права, суд вважає, що давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному провадженні, у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі, яким і є арешт згідно вимог п. 8 і 9 ст. 51, 60 КК України, п. 7 ч. 1 ст.24,32 КУпАП, а саме 2 роки.

Таким чином, беручи до уваги те, що давність виконання постанови судді про накладення стягнення у вигляді адміністративного арешту в даній справі не може тривати довше двох років, тобто строк сплив ще 04.12.2024, та враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів ухилення особи від відбуття адміністративного арешту, суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту строком 10 діб.

На підставі викладеного, керуючись ст. 187, 246, 300, 301, 304 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в:

Подання начальника Шевченківського УП ГУНП у м. Києві І.Падюка про звільнення ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту у зв`язку із закінченням строку давності виконання рішення суду - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту строком 10 діб, накладеного постановою Шевченківського районного суду м. Києва за справою № 761/18840/22 (провадження № 3/761/5879/2022) від 24.11.2022 за ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя: