Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №755/249/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/249/26

Провадження №: 2/755/710/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

за участі:

представника позивача - адвоката Бойка Є.В.

відповідача - ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Загороднього Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила становити порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 1) виділити в користування ОСОБА_1 кімнату площею 10,5 кв. м; 2) виділити в користування ОСОБА_2 кімнату площею 12,4 кв. м; 3) залишити у спільному користуванні співвласників квартири: коридор площею 4,7 кв. м, ванну площею

2,0 кв. м, вбиральню площею 1,0 кв. м, кухню площею 5,5 кв. м, кімнату площею 16,7 кв. м, шлюз площею 1,0 кв. м, вбудовану шафу площею 1,1 кв. м, балкон площею 0,8 кв. м, та стягнути з відповідача судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2009 року у справі № 2-2954/1-09 визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . В подальшому, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року у справі № 2-3895/1/2010 визначено порядок користування спірною квартирою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та виділено ОСОБА_3 право на користування окремою кімнатою розміром 12,4 кв. м, решту кімнат залишено в користуванні ОСОБА_1 , місця загального користування залишено в загальному користуванні сторін. Визначений судом порядок користування не є тотожним визначенню часток у праві власності та не породжує правових наслідків для інших осіб, які в подальшому набудуть право власності на відповідну частку. 03 вересня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування частини квартири, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 у власність частину квартири АДРЕСА_2 . Інша 1/2 частина зазначеної квартири на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . На даний час між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутня згода щодо порядку користування квартирою. Фактичний порядок користування, який склався на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від

11 листопада 2010 року, не відповідає обсягу прав нового співвласника. ОСОБА_2 має у своєму розпорядженні лише одну ізольовану житлову кімнату площею 12,4 кв. м, тоді як співвласниця

ОСОБА_1 - користується двома житловими кімнатами, зокрема: ізольованою кімнатою площею

10,5 кв. м та прохідною кімнатою площею 16,7 кв. м та обмежує доступ до балкону, який має статус спільного майна і повинен перебувати у рівному користуванні обох співвласників.

Запропонований варіант порядку користування квартирою вважає найбільш доцільним, правомірним та таким, що забезпечує реалізацію прав обох співвласників без порушення їх законних інтересів.

З огляду на викладене позовні вимоги просила задовольнити.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25 березня 2026 року на 14 год. 00 хв.

12 березня 2026 року (вхід. № 13780) до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Загороднього Є.О., надійшло клопотання про виклик та допит свідка.

Також 12 березня 2026 року (вхід. № 13782) до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Загороднього Є.О. Позов вважають необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

ОСОБА_2 , хоч і є співвласником квартири, проте, ніколи не проживала за цією адресою. За її згодою у квартирі фактично проживає ОСОБА_3 . Позивач не надала до суду жодного доказу, який би підтверджував, що її права порушені, невизнані чи оспорені відповідачем, що є підставою для відмови у позові. Відповідач не обмежувала та не порушувала житлові права позивача. Поряд з цим ОСОБА_3 продовжує проживати у квартирі та систематично порушує правила співжиття, його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме у зв`язку із вчиненням домашнього насильства психологічного та фізичного характеру щодо відповідача. Надане позивачем листування свідчить, що відповідач намагалася вплинути на антисоціальну поведінку ОСОБА_3 . Тобто, предметом конфлікту є порядок користування приміщенням третьою особою, а не співвласниками. Позов спрямований на перегляд вже встановленого порядку користування житлом. Набуття нею права власності на частину квартири не змінює встановленого порядку користування. Відсутні докази фактичного недопуску позивача до балкону чи інших приміщень. Також позивач не намагалася у порядку статті 358 ЦК України досягнути домовленості щодо порядку користування житлом, позов є передчасним та надуманим, підстави для встановлення порядку користування у судовому порядку у такому випадку відсутні, передумова для судового захисту не виникла.

Поряд з цим, при розгляді справи та під час ухвалення рішення у 2010 році суд врахував ізольованість кімнат, фактичне користування і неможливість спільного користування кімнатою площею 16,7 кв. м. Порядок користування житлом існує і виконується більше 15 років. ОСОБА_2 при набутті права власності на майно достеменно знала про встановлений судом порядок користування житлом. Відповідач не погоджується із запропонованим позивачем порядком користування, оскільки не враховано інтереси ОСОБА_1 , а також спільної з ОСОБА_3 дочки, ОСОБА_4 та її дітей ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Донька та онуки зараз проживають у кімнаті площею 16,7 кв. м. і як члени сім`ї мають право проживати в квартирі, мати окрему відділену кімнату, в якій буде збережена їх приватність та безпека.

З огляду на викладене у задоволенні позову просила відмовити, стягнути з позивача судові витрати. Також відповідачем викладено заперечення щодо заявленої позивачем суми судових витрат.

13 березня 2026 року (вхід. від 25 березня 2026 року № 16501) представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Бойко Є.В., подав до суду відповідь на відзив.

Позивач не заперечує, що у квартирі фактично проживає ОСОБА_3 , який, хоча і не є співвласником спірного житлового приміщення, однак проживає у ньому за згодою співвласника - позивача, що є реалізацією належного їй права розпорядження власним майном. Постанова Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року у справі № 755/16224/25, на яку посилається відповідач, не набрала законної сили та оскаржена в апеляційному порядку. Позивач, як власник частини спірної квартири має законне право використовувати належну їй частину житла як для власного проживання, так і для проживання інших осіб. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від

11 листопада 2010 року у справі № 2-3895/1/2010 за позовом ОСОБА_3 , який на той момент був власником відповідної частини квартири, встановлено порядок користування спірною квартирою. Однак, із зміною складу співвласників правова та фактична ситуація істотно змінилася. Відтак, порядок користування, визначений за участю інших осіб та з урахуванням їхніх інтересів, об`єктивно не може автоматично вважатися таким, що відповідає інтересам нового співвласника. Предметом цього позову є встановлення порядку користування квартирою між чинними співвласниками, а саме: між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Позивач висловлює готовність у разі необхідності компенсувати відповідачу різницю між фактичною та ідеальною часткою, якщо суд дійде висновку про доцільність застосування такого механізму. Врегулювати питання користування квартирою у позасудовому порядку сторонам не вдалося. Відповідач прямо зазначає, що балкон розташований у кімнаті, якою вона користується, тому доступ до нього через її кімнату є неприйнятним. Як випливає із пояснень самого відповідача, у її користуванні перебуває приблизно 38 кв. м житлової площі квартири, тоді як у користуванні позивача - лише

17 кв. м. Вказана обставина фактично свідчить про те, що відповідач користується значно більшою частиною квартири, ніж позивач

Позивач вважає необґрунтованими посилання відповідача на вимушений характер проживання дітей (онуків відповідача) саме у спірному приміщенні, відповідачем не надано доказів щодо неможливості проживання ОСОБА_7 разом із дітьми за адресою її зареєстрованого місця проживання чи їх батька - ОСОБА_8 . З відкритих джерел інформації не встановлено даних, які б підтверджували припинення сімейних правовідносин між батьками дітей або існування обставин, що об`єктивно унеможливлюють їх спільне проживання.

Заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

25 березня 2026 року у підготовчому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Бойко В.В., вимоги позову підтримав, заяв та клопотань по справі не має. Проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Загородній Є.О., підтримали вимоги клопотання про виклик та допит свідка. Проти позову заперечують, інших заяв та клопотань по справі не мають, правом на подання письмових заперечень на відповідь на відзив скористатися не бажають. Проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечували.

Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Загороднього Є.О., про виклик та допит свідка ОСОБА_7 , обов`язок забезпечення явки свідка покладено на відповідача.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 травня 2026 року на 12 год. 00 хв. У судове засідання викликано свідка ОСОБА_7

25 березня 2026 року у судовому засіданні

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2009 року у справі № 2-2954/1-09 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартири та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, набутого під час шлюбу, визнано мирову угоду, укладену між сторонами по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартири та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна набутого під час шлюбу, - за умов, визначених в мировій угоді. Визнано за ОСОБА_3 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , яке належало ОСОБА_1 та зареєструвати його. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок з надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_3 та земельну ділянку, загальною площею 0,38 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що також розташована за вказаною адресою, яка належала ОСОБА_3 та зареєструвати його. Провадження у справі закрито.

До матеріалів справи також долучено копію мирової угоди, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року у справі

№ 2-3895/1/2010 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про вселення та визначення поряду користування жилим приміщенням. Вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_2 . Визначено порядок користування та виділено ОСОБА_3 право на користування окремою кімнатою розміром 12,4 кв. м в квартирі АДРЕСА_2 , решта кімнат залишено в користуванні ОСОБА_1 , місця загального користування залишено в загальному користуванні.

Згідно довідки про місце проживання та склад сім`ї від 25 травня 2012 року, ОСОБА_3 дійсно проживав та мав зареєстроване місце проживання за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 17,21 кв. м, житловою 12,4 кв. м. Також зазначено, що у житловому приміщенні проживає одна особа - ОСОБА_3 . Сусідом по квартирі зазначена ОСОБА_1 , площа 37,20 кв. м.

З технічного паспорту на квартиру

АДРЕСА_2 від 26 серпня 2024 року, складеного ТОВ «Експертне бюро «Рідний дім», встановлено, що загальна площа складає 55,7 кв. м, житлова - 39,6 кв. м, допоміжна - 16,1 кв. м, з яких: коридор - 4,7 кв. м, вбиральня - 1,0 кв. м, ванна - 2,0 кв. м, кухня - 5,5 кв. м, кімната - 16,7 кв. м, кімната - 10,5 кв. м, шлюб - 1,0 кв. м, вбудована шафа - 1,1 кв. м, кімната - 12,4 кв. м, балкон - 0,8 кв. м.

Технічний паспорт також містить план квартири.

З копії договору дарування частини квартири від 03 вересня 2024 року, укладеного між ОСОБА_3 , як дарувальником, та ОСОБА_2 , як обдаровуванню, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., зареєстровано в реєстрі за № 3998, встановлено, що ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність частину квартири АДРЕСА_2 (пункт 1.1 договору). Також у пункті 1.2 договору зазначено, що квартира належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 грудня 2009 року справа № 2-2954/1-09. Право власності на квартиру зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 березня 2010 року за реєстровим № 676. Відповідно до вищезазначеного правовстановлюючого документа на квартиру та технічного паспорта на квартиру, вся квартира вцілому, частина якої дарується, складається з трьох житлових кімнат. Загальна площа квартири 55,7 кв. м, житлова площа 39,6 кв. м.

У пункті 1.3 договору дарувальник підтвердив, що на момент укладення договору квартира вцілому та частина, яка дарується, не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, в оренду, іпотеку (заставу) не передана, під арештом чи забороною, у податковій заставі не перебуває, щодо неї не ведуться судові спори, відносно квартири в цілому та частини, яка дарується, не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, шлюбний договір щодо квартири вцілому та частини, яка дарується, не укладався, довіреність на користування чи розпорядження зазначеною квартирою чи частиною, яка дарується, не видавалася, за адресою квартири юридична особа не зареєстрована, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб квартира вцілому чи частина, яка дарується, не передана, самовільних перебудов (переобладнань) та будь-яких реконструкцій у квартирі немає. Треті особи, як в межах так і за межами України не мають прав на вказану вище нерухомість. Правочин не суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, яких дарувальник зобов`язаний утримувати за законом чи договором.

До матеріалів справи долучено відповідний витяг з Державного реєстру речових прав від

03 вересня 2024 року № 393408390, відповідно до якого частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2998880980000, на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 03 вересня

2024 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., за реєстровим № 3998.

В матеріалах справи міститься платіжна інструкція від 30 серпня 2025 року № 1.284870901.1 на суму 57 613,00 грн про сплату ОСОБА_2 податку на доходи фізичних осіб, та платіжна інструкція від 30 серпня 2025 року № 0.0.4521413931.1 на суму 17 300,00 грн про сплату ОСОБА_2 військового збору.

У довідках КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08 серпня 2024 року та від 23 грудня 2024 року зазначено, що ОСОБА_3 в амбулаторному відділенні під наглядом лікаря-психіатра не перебуває.

До матеріалів справи також долучено копію особистого листування ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 щодо необхідності погодження порядку користування квартирою, доступу до місць загального користування у приміщенні квартири.

Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року по справі

№ 755/16224/25 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та стягнуто судовий збір.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вчинив домашнє насильство, тобто вчинив правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Постанова набрала законної сили 30 березня 2026 року про що свідчать відомості відкритого порталу даних Єдиний державний реєстр судових рішень.

Також до матеріалів справи долучено копію довіреності від 21 серпня 2024 року, посвідченої Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., зареєстрованої в реєстрі за № 3804, відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником та визначив перелік повноважень представника.

Зі свідоцтва про народження від 19 липня 1988 року серії НОМЕР_1 , виданого Октябрським районним відділом ЗАГС, встановлено, що ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 про що в книзі реєстрації актів про народження 19 липня 1988 року зроблено запис № 1339. Батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_10 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 26 вересня 2009 року серії НОМЕР_2 , виданого Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з Державним центром розвитку сім`ї, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрували шлюб 26 вересня 2009 року про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 2095. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_11 ».

ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_5 , про що 25 січня 2011 року в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис № 287, про що свідчить свідоцтво про народження від

25 січня 2011 року серії НОМЕР_3 , видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві. Батьками зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Також судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася ОСОБА_6 , про що 29 березня

2013 року складено відповідний актовий запис № 1069, про що свідчить свідоцтво про народження

серії НОМЕР_4 , видане відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві. Батьками зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

До матеріалів справи долучено копії декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, а саме від 03 серпня 2018 року № 0000-РНЕ2-Т66Т щодо ОСОБА_7 , від 29 березня 2019 року № 0001-Р4КМ-ТМ00 щодо ОСОБА_5 та від 29 березня 2013 року № 0001-746М-ТМ00 щодо ОСОБА_6 . Фактичне місце проживання зазначено: АДРЕСА_1 .

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні повідомила, що між ОСОБА_2 та батьком, ОСОБА_3 , існує домовленість щодо здійснення догляду за ним. У період з 2009 року по 2019 рік фактично проживала у спірній квартирі з дітьми, однак, у 2019 році виїхала через крики батька. Діти ночують у квартирі двічі на тиждень.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Отже, поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 , розмір частки кожного співвласника складає 1/2 частини квартири.

Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю

Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Виходячи з аналізу правової норми статті 358 ЦК України, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Поряд з цим, аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Встановлений співвласниками порядок користування будинком із виділенням конкретних приміщень у натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них. Домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов`язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння і користування спільним майном. Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у статтях 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена частиною четвертою статті 358 ЦК України умова не є обов`язковою.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Змістом ст. 316, 317 ЦК України визначено, що право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом.

Якщо виділ частини в будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом, встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 грудня

2018 року у справі № 360/2360/15-ц (провадження № 61-6703св18), від 29 серпня 2019 року у справі

№ 371/1369/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 686/16280/16-ц (провадження № 61-3841св18), від

04 жовтня 2021 року у справі № 692/932/19 (провадження № 61-5642св21).

У свою чергу, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.

При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 487/3769/20 Верховний Суд зробив висновки про те, що володіння та користування спільним майном здійснюється усіма його співвласниками за спільного згодою, тобто в результаті досягнення консенсусу. У тому ж разі, якщо такої згоди сторони не досягли, спір щодо порядку володіння та користування спільним майном повинен вирішуватися судом. Отже, у разі коли існує між співвласниками спір з приводу порядку користування та володіння спільним майном, суд має вирішити такий спір щодо суті, визначивши певний порядок користування спільним майном для його співвласників, які в позасудовому порядку не досягли згоди з приводу користування та управління ним".

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження

№ 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від

15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21), від 08 січня 2024 року у справі № 756/724/22 (провадження № 61-12804св23), від 21 лютого 2024 року у справі № 336/9465/21 (провадження № 61-13084св23).

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, сторони не позбавлені права звернутись один до одного з позовами про виділ частки із майна.

Визнання права на частку в праві спільної сумісної власності є зміною правового режиму спільної власності, а не способом його виділу в натурі. Тому визнання права на частку в праві спільної власності допускається як виняток, коли неможливо провести реальний виділ спільного майна, у тому числі неподільного.

Слід зазначити, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності.

Суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку балансу прав й інтересів учасників спору.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, загальна площа квартири

АДРЕСА_2 складає 55,7 кв. м, з яких житлова площа - 39,6 кв. м.

З технічного паспорту та плану квартири вбачається, що квартира складається з двох ізольованих житлових кімнат: 12,4 кв. м та 10,5 кв. м та не ізольованої житлової кімнати площею 16,7 кв. м з виходом на балкон.

Площа допоміжніх приміщень квартири складає 16,1 кв. м, з яких: коридор - 4,7 кв. м, вбиральня - 1,0 кв. м, ванна - 2,0 кв. м, кухня - 5,5 кв. м, шлюб - 1,0 кв. м, вбудована шафа - 1,1 кв. м, балкон

- 0,8 кв. м.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 тривалий час користується ізольованою житловою кімнатою площею 10,5 кв. м та здійснила косметичний ремонт у цій кімнаті.

Суд також враховує, що інша ізольована кімната площею 12,4 кв. м раніше перебувала у користуванні іншого співвласника, відповідачем фактично не використовувалася, потребує проведення ремонтних робіт

Щодо житлової кімнати площею 16,7 кв. м, суд враховує, що така кімната не є ізольованою та забезпечує доступ до балкону площею 0,8 кв. м. Виділення цією житлової кімнати у користування одного із співвласників та, як наслідок, приміщення балкону, спричинить суттєвий відступ від розміру часток співвласників.

Наявність підстав для такого відступу сторонами не обґрунтовано. Доводи відповідач про те, що житлова кімната 16,7 кв. м та житлова кімната площею 10,5 кв. м є постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_1 , її доньки ОСОБА_7 та онуків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Суд враховує, що сторони не заперечували, що така кімната може використовуватися під час візитів дітей та онуків відповідача, проте такі особи не зареєстровані та постійно не проживають у спірній кімнаті.

Враховуючи розмір житлової площі спірної квартири, а також приймаючи до уваги, що кімнати площами 10,5 кв. м та 12,4 кв. м є ізольованими, а кімнату площею 16,7 кв. м залишено у спільному користуванні власників, то виділена сторонам житлова площа майже відповідає розміру часток сторін у праві власності на спірну квартиру, тому запропонований позивачем варіант користування квартирою не буде порушувати права співвласників, які не в змозі самостійно узгодити порядок такого користування.

Виділення сторонам цих кімнат відповідає вимогам закону, частці у спільному майні, не призведе до порушення житлових прав співвласників квартири, оскільки встановлення такого порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

За таких обставин, вимога позивача про виділ їй житлової кімнати площею 12,4 кв. м, відповідачу - житлової кімнати площею 10,5 кв. м, та залишення інших кімнат та приміщень у спільному користуванні співвласників відповідає вимогам закону, а визначений судом порядок користування квартирою не порушуватиме права співвласників.

Відповідачка не запропонувала іншого альтернативного варіанту користування спірними приміщеннями, не навела обґрунтованих аргументів з приводу того, що вирішення спору у обраний позивачкою спосіб буде порушувати її права. У позасудовому порядку відповідачка відмовилася врегулювати спір, про що зокрема свідчить переписка між сторонами спору.

Суд також враховує, що питання поділу спільного майна в натурі сторонами не ініціювалося.

При цьому, суд звертає увагу, що у випадку поділу об`єкта нерухомого майна між співвласниками визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу житла відповідно до цих часток.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що позивачем не доведено наявності конфліктної ситуації з приводу користування квартирою між сторонами суд відхиляє, з огляду на таке.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у цивільній справі № 454/2025/15 (№ 61-46621ск18).

У даній справі судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тому наявні підстави для задоволення позовних вимог й встановлення порядку користування квартирою у спосіб, який не порушувати прав жодної зі сторін спору.

Крім того, домовленістю між співвласниками не встановлено порядок спільного володіння і користування квартирою, між співвласниками спільне житло в натурі не поділено, отже проживання в цій квартирі без згоди співвласника є неможливим.

Факт встановлення порядку користування спірною квартирою рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року у справі № 2-3895/1/2010 у даному випадку не заслуговує на увагу, оскільки відбулася зміна суб`єктного складу правовідносин, а саме зміна співвласників такого житла. Новий співвласник квартири на підставі статті 391 ЦК України не може обмежуватися у праві вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Таким чином, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо порядку користування квартирою, з метою недопущення відступу від розміру часток кожного зі співвласників, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим приміщенням підлягає задоволенню із встановленням запропонованого позивачем порядку користування квартирою.

Що стосується вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції від 15 грудня 2025 року № 1.447861521.1 встановлено, що позивачем ОСОБА_2 при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 317, 319, 321, 358, 391 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 .

Виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 10,5 кв. м.

Виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 12,4 кв. м.

Залишити в спільному користуванні співвласників: коридор площею 4,7 кв. м, ванну площею

2,0 кв. м, вбиральню площею 1,0 кв. м, кухню площею 5,5 кв. м, кімнату площею 16,7 кв. м, шлюз площею 1,0 кв. м, вбудовану шафу площею 1,1 кв. м, балкон площею 0,8 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення виготовлено 29 червня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова