Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №502/879/26 — Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/879/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Нанєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , у якій з урахуванням уточнень, просив стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій сумі, а саме в розмірі 1800 гривень, починаючи з дня звернення з позовом до суду і до досягнення дитиною віку повноліття та встановити факт одноособового утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що протягом тривалого часу, мати дитини ОСОБА_2 жодним чином не приймає участі в утриманні та вихованні спільної дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не приділяє належної уваги його вихованню. Всі витрати на утримання дитини, несе лише позивач, а саме: витрати на харчування, лікування, одяг, проїзди, однак його заробітної плати не вистачає на належний рівень утримання дитини.

Як вказує позивач, відповідач дуже часто виїжджає на заробітки в інші країни та влаштувала собі інше особисте життя, фактично залишивши дитину лише на позивача. Протягом декілька років, відповідач перестала проявляти батьківську турботу по відношенню до дитини та взагалі перестала нею піклуватися, дуже рідко дзвонить та не надає матеріальну допомогу

Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, письмових клопотань не надала.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, письмових клопотань не надав.

Зі згоди позивача, висловленої під час звернення до суду, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований 17.07.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Білгород – Дністровському Білгород – Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 166.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 23.09.2008 року Виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради Білгород – Дністровського району Одеської області вбачається, що ОСОБА_5 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 06.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області вбачається, що ОСОБА_6 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 347.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 03.04.2015 року Відділом ДРАЦС Білгород-Дністровського міського управління юстиції в Одеській області встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 309.

Відповідно до ст. 51 Конституції України - батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Законом України № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності з 08.07.2017 року, до ч. 2 ст. 182 СК були внесені зміни стосовно того, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку

Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст.180,ч.ч.1-2 ст.181 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно ч.1 ст.183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів недомовилися про інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. ( ч. 2 ст. 3 СК України).

Беручи до уваги наведене і виходячи із встановленого державою розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та обоюдного обов`язку батьків на їх утримання, а також обставини для необхідного рівня життя дітей, гармонійного розвитку, а також те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач в змозі сплачувати заявлену позивачем суму аліментів, суд вважає доцільним задовольнити позов у цій частині.

Щодо встановлення факту одноособового утримання, суд приходить до наступного висновку.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

В даному випадку доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати умисно не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, що безумовно впливає на їх права та інтереси, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідно з метою захисту їх прав та інтересів, а також своїх прав та інтересів, як батька, що займається вихованням та утриманням дитини, зокрема реалізації соціальних гарантій, передбачених законодавством України.

В пункті 87 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2024 року у справі №201/5972/22, зазначено про те, що «оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини».

Так, доказами, які приєднані до даної позовної заяви підтверджується, що ОСОБА_3 проживає зі своїм батьком, який створив всі умови, для його розвитку, навчання, здійснює піклування щодо нього, одноособово приймає участь у процесах його виховання, піклується про стан здоров`я, організовує та забезпечує дозвілля.

Докази, які б спростовували доводи позивача про те, що матір дитини самоусунулася від виховання та утримання дитини, або цьому сприяли поважні об`єктивні причини, в матеріалах справи відсутні.

При ухваленні рішення суд також враховує необхідність дотримання балансу між інтересами дітей та народу України в особі держави щодо її захисту в умовах воєнного стану.

Стаття 65 Конституції України покладає на громадян України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Таким чином, законодавець визначив гарантований захист дітей до 18 років, які утримуються військовозобов`язаними жінками та чоловіками.

Зазначеною нормою закону встановлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для батька, який самостійно виховує та утримує дитину, що встановлено рішенням суду. Тобто позивач має довести факт самостійного виховання та утримання дитини і лише доведення в сукупності зазначених обставин призводить до встановлення відповідного факту судом та отримання батьком відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі відповідного рішення суду.

Отже, законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Законодавець, усвідомлено, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може бути звільнена віл проходження військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу батька (матері), який самостійно виховує та утримує дитину.

Суд також зауважує, що виховання дитини батьками - це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитину побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень); позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

Як вбачається з військово – облікового документу відносно ОСОБА_1 , позивач придатний до військової служби, між тим має відстрочку до завершення мобілізації, що у свою чергу виключає встановлення та не підтверджує критерії відстрочки від мобілізації: питання надання відстрочки належить до компетенції уповноважених органів за спеціальними нормативними актами. Судове рішення у сімейній справі може слугувати лише документом-доказом певних сімейних обставин, але не є актом, який сам по собі надає або гарантує відстрочку. Отже, навіть у разі ухвалення декларативного рішення в запитуваному формулюванні, задекларованої позивачем процесуальної та публічно-правової мети це не досягне.

Суд доходить висновку, що позивачем доведено факт того, що неповнолітній ОСОБА_3 , проживає разом з батьком, який його самостійно виховує та утримує його.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5, 6 ЦПК України). Критерії оцінки судом наданих сторонами доказів визначені у ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним покласти судові витрати на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.180-185, 191 СК України, ст. ст. 12, 81, 259, 263-265, 280-282, 315 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій сумі, а саме в розмірі 1800 гривень, щомісячно з індексацією відповідно до закону, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення з позовом до суду, з 21.04.2026 року і до досягнення дитиною віку повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Встановити факт одноособового утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1331.20 грн.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте Кілійським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Березніков