Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №761/29802/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року

м. Київ

справа № 761/29802/23

провадження № 61-4128св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна податкова служба України,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про захист честі гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації і відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, у якому просив:

- визнати недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію і має наклепницький характер, інформацію, поширену Державною податковою службою України у відзиві на апеляційну скаргу від 10 липня 2023 року у справі № 910/642/23, поданому до Північного апеляційного господарського суду, а саме: «Окрім того ДПС України вважає за необхідне зазначити наступне: відповідно до вироку Святошинського районного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 759/8286/15-к установлено, що ОСОБА_1 є директором підприємства «Благодар», ПП «Дубекспо» та ПрАТ «Глазер Юн», також встановлено кримінальну відповідальність за розпорядження бюджетом організацій як своїми власними, таким чином, переслідуючи мету легалізації (відмивання) незаконно одержаних з державного бюджету коштів з вчиненням відповідних фінансових операцій з ними. Отже, визначено факт вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною другою статті 222, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. Оскільки представником та директором цих підприємств апелянта є одна й та сама особа, саме факт кримінальної відповідальності свідчить про неправомірність та протиправність його дій і переслідування мети збагачення шляхом неодноразового звернення до суду з ідентичними позовними вимогами»;

- зобов`язати Державну податкову службу України протягом п`яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати зазначену недостовірну інформацію шляхом опублікування на офіційному вебсайті ДПС України тексту резолютивної частини судового рішення у частині визнання такої інформації недостовірною;

- стягнути з відповідача на його користь 100 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва у складі судді Фролової І. В. рішенням від 23 травня 2024 року позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів недостовірності відомостей, викладених відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу.

При цьому в порядку цивільного судочинства не підлягають самостійному розгляду позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у процесуальних документах, якщо така інформація була предметом судового розгляду або підлягала оцінці судом у межах відповідного провадження за правилами, встановленими процесуальним законом.

Суд зазначив, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/642/23 розглядав Північний апеляційний господарський суд, який у складі відповідної колегії суддів був наділений процесуальними повноваженнями оцінити доводи сторін, подані ними процесуальні документи та наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному й безпосередньому дослідженні матеріалів справи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 01 грудня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначене рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Київський апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року у цій справі на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що наведені заявником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини не свідчать про наявність поважних причин його пропуску та не утворюють виключних випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, які б давали підстави для поновлення такого строку після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

При цьому суд урахував, що ОСОБА_1 брав участь у судовому засіданні 23 травня 2024 року та був присутній під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а отже, позивач був належним чином обізнаний про ухвалення рішення суду першої інстанції та мав реальну можливість своєчасно реалізувати право на його апеляційне оскарження.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу заявник подав на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України і обґрунтовував тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, допустивши надмірний формалізм і порушивши принцип пропорційності між застосованими процесуальними засобами та метою судочинства.

Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 186/972/18, від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21 та від 06 грудня 2023 року у справі № 200/13452/18, щодо необхідності забезпечення реального доступу особи до апеляційного перегляду судового рішення та недопустимості надмірного формалізму під час вирішення питання про дотримання процесуальних строків.

Заявник стверджував, що сам собою факт присутності сторони під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду не свідчить про початок перебігу строку на апеляційне оскарження, оскільки відповідно до положень ЦПК України перебіг такого строку пов`язується з днем складення повного тексту судового рішення або днем його вручення учаснику справи. При цьому матеріали справи не містять доказів присутності позивача під час проголошення повного тексту рішення суду першої інстанції або доказів вручення йому копії цього рішення у розумний строк після його складення.

Крім того, заявник зазначав, що повний текст судового рішення фактично не було виготовлено у строки, передбачені процесуальним законом. Також, на його думку, апеляційний суд не перевірив належним чином обставини направлення судом першої інстанції копії повного тексту рішення учасникам справи, оскільки матеріали справи містять лише супровідний лист без доказів фактичного вручення судового рішення.

За твердженням заявника, копію повного тексту судового рішення він отримав лише 05 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд», що, на його думку, узгоджується з датою оприлюднення цього рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 05 листопада 2025 року.

У зв`язку із цим заявник вважав, що строк на апеляційне оскарження підлягає обчисленню саме з дня фактичного отримання ним повного тексту судового рішення, а тому апеляційна скарга, подана 01 грудня 2025 року, є поданою у межах установленого процесуального строку або, принаймні, за наявності поважних причин для його поновлення, яким суд апеляційної інстанції безпідставно не надав належної оцінки.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2026 року Державна податкова служба Україниподала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, постановлена відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.

24 червня 2026 року матеріали справи № 761/29802/23 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України про захист честі гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації і відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до довідки від 23 травня 2024 року, яка міститься у матеріалах справи, у зв`язку з технічною несправністю програми фіксування судового засідання «Акорд» технічний звукозапис судового засідання та журнал судового засідання не збереглися (а. с. 50).

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 травня 2024 року, повний текст якого оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05 листопада 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про захист честі гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації і відшкодування моральної шкоди відмовив.

На вказаному рішенні міститься відмітка про складення його повного тексту 28 травня 2024 року.

Зі змісту рішення суду першої інстанції також відомо, що ОСОБА_1 був присутній у судовому засіданні 23 травня 2024 року, у якому проголошено вступну та резолютивну частини рішення. У матеріалах справи містяться вступна та резолютивна частини рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року (а. с. 51).

Відповідно до супровідного листа Шевченківського районного суду міста Києва від 02 грудня 2024 року копію рішення цього суду від 23 травня 2024 року на чотирьох аркушах було направлено на поштову адресу позивача (а. с. 59).

01 грудня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Київський апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року у цій справі на підставі частини другої статті 358 ЦПК України у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Такі висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23) та від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23).

У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.

Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначила, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка, відповідно, не знала / не могла знати про розгляд справи.

Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15 (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року у справі № 308/2739/16 (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13 (провадження № 61-3546св23) зазначено, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» зазначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (параграф 53).

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що позивач був обізнаний про розгляд справи та брав участь у судовому засіданні 23 травня 2024 року, у якому проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції.

Відомостей про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи або не був залучений до участі у ній, матеріали справи не містять.

Відповідно до матеріалів справи повний текст рішення Шевченківського районного суду міста Києва складено 28 травня 2024 року, тоді як апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав лише 01 грудня 2025 року, тобто після спливу більш ніж одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania») [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» («Ryabykh v. Russia»), заява № 52854/99, пункт 52, ECHR 2003-IX).

Установивши, що позивач брав участь у судовому засіданні 23 травня 2024 року та був обізнаний про ухвалення рішення суду першої інстанції, а також врахувавши наявність у матеріалах справи відмітки про складення повного тексту рішення 28 травня 2024 року, апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що позивач мав об`єктивну можливість у розумні строки дізнатися про зміст повного судового рішення та реалізувати своє право на апеляційне оскарження.

Доводи касаційної скарги про відсутність повного тексту судового рішення та його невручення не спростовують установленого факту складення такого рішення, підтвердженого відповідною відміткою суду, та самі собою не свідчать про наявність виключних обставин, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, які б уможливлювали поновлення строку на апеляційне оскарження після спливу одного року.

Посилання заявника на те, що повний текст рішення суду першої інстанції було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 05 листопада 2025 року, а копію рішення він фактично отримав через підсистему «Електронний суд» у цей же день, не спростовують правильності висновків апеляційного суду, оскільки дата оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не пов`язується процесуальним законом із початком перебігу присічного річного строку, встановленого частиною другою статті 358 ЦПК України.

Крім того, з урахуванням того, що позивач, який ініціював спір, брав участь у розгляді справи та був обізнаний про її перебіг, у нього була об`єктивна можливість у розумний строк, у тому числі в межах річного строку, вжити заходів для отримання інформації про стан відомого йому судового провадження та зміст ухваленого рішення.

Подібний за змістом висновок щодо застосування частини другої статті 358 ЦПК України викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження № 61-1979сво24), а також у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2024 року у справі № 757/14160/18 (провадження № 61-12032св24) та від 05 березня 2025 року у справі № 757/50670/19 (провадження № 61-9109св24).

Сам собою факт відсутності у матеріалах справи належних доказів вручення копії повного тексту рішення не виключає застосування положень частини другої статті 358 ЦПК України, оскільки наведена норма встановлює граничний строк на апеляційне оскарження, після спливу якого суд апеляційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин його пропуску, за винятком прямо передбачених законом випадків.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що перебіг строку на апеляційне оскарження у цій справі має обчислюватися з дня фактичного отримання копії повного тексту рішення суду, оскільки такі доводи стосуються загального процесуального строку на апеляційне оскарження, тоді як у цій справі застосуванню підлягали положення частини другої статті 358 ЦПК України, які встановлюють присічний річний строк на подання апеляційної скарги.

Посилання заявника на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 186/972/18, від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21 та від 06 грудня 2023 року у справі № 200/13452/18, не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки наведені справи стосувалися оцінки поважності причин пропуску загального строку на апеляційне оскарження та забезпечення доступу до суду, тоді як у цій справі апеляційну скаргу подано після спливу присічного річного строку, встановленого законом, який може бути поновлений лише у виняткових випадках, прямо передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а наведені заявником обставини не свідчать про наявність передбачених законом виключних підстав для поновлення такого строку, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторони

У відзиві на касаційну скаргу Державна податкова служба України також просила суд здійснювати розгляд справи за участю її представника у судовому засіданні.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої вказаної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали свої аргументи, суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не знайшла, то у задоволенні клопотання Державної податкової служби України про розгляд справи за участю сторін слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Державної податкової служби Українипро розгляд справи у судовому засіданні за участі сторін відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко