Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №148/2056/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року

м. Київ

справа № 148/2056/22

провадження № 61-4585св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Дамчука О. О., та постанову Вінницького апеляційного суду

від 22 лютого 2024 року, ухвалену колегією у складі суддів Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства (далі - ДСГП) «Ліси України» про визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначав, що 21 травня 1996 року він прийнятий на посаду лісником обходу № 2 у Шпиківське лісництво Тульчинського держлісгоспу Вінницького ДЛГО «Вінницяліс». Вказував, що йому надано безкоштовно житлову площу для проживання, а саме «Лісовий кордон» Шпиківського лісництва (квартал 30 обхід 3), розташований на АДРЕСА_1 , де він проживає на момент звернення позовом; у його користуванні перебуває присадибна земельна ділянка.

У 2019 році він звернувся до Державного підприємства (далі - ДП) «Тульчинське лісомисливське господарство» із заявою про приватизацію займаного ним житла і Державне агентство лісових ресурсів України погодило ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» переведення лісового кордону до житлового фонду та його приватизацію.

Листом Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 26 лютого 2021 року № 05-33/199 позивачу повідомлено про неможливість переведення комплексу будівель та споруд «Лісовий кордон» Шпиківського лісництва до житлового фонду у зв`язку з тим, що об`єкт перебуває на балансі

ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» як нежитлове приміщення і на підприємстві не створено орган приватизації.

За таких обставин просив:

- визнати будинок, розташований на АДРЕСА_1 , в якому він проживає з 1996 року - житлом;

- скасувати записи про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на АДРЕСА_1 ;

- визнати за позивачем в порядку приватизації право власності на вказаний житловий будинок.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні позову та стягнено зі ОСОБА_1 в дохід держави 1 984 грн судового збору, сплату якого відстрочено ухвалою цього суду від 5 травня 2023 року до ухвалення судового рішення у справі.

Рішення суду мотивовано тим, що:

- ОСОБА_1 як ліснику спірне господарське нежитлове приміщення надавалося у користування для службових цілей, ордер на зайняття цього приміщення або житловий чек позивачу не видавали, договір найму житлового приміщення з ним не укладали;

- складаючи на замовлення позивача експертний висновок про те, що спірне приміщення є житловим, експерт не врахував інформацію про перебування спірного нерухомого майна у державній власності на землі лісового фонду та те, що надана позивачем довідка сільської ради складена зі слів ОСОБА_1 за відсутності офіційних даних про статус будівлі;

- відсутні підстави для визнання спірного приміщення житлом та для скасування запису про державну реєстрацію права власності (господарського відання) на спірне майно за відповідачем;

-заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року, яке набрало законної сили, у справі № 148/2001/17 зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ДП «Тульчинське ЛМГ» шляхом

звільнення нежитлових приміщень лісового кордону, розташованого

на АДРЕСА_1 .

Врахувавши зазначені обставини, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання за позивачем права власності на вказане приміщення в порядку приватизації у зв`язку з обранням неналежного способу захисту права.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що пред`явлення ОСОБА_1 позову в цій справі фактично спрямовані на перегляд рішення Тульчинського районного суду Вінницької області у справі № 148/2001/17, яким встановлено незаконність його користування приміщенням лісового кордону, розташований на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 жовтня

2019 року у справі № 678/213/15-ц (провадження № 61-32909св18), про те, що «житлом як місцем проживання є не тільки будинок чи квартира, що є власністю певної особи, а також орендоване приміщення, яке особа займає з року в рік протягом значного проміжку часу, офісне приміщення або інші приміщення ділового призначення, транспортні засоби, пристосовані для проживання, або інше приміщення, придатне для проживання, яке особа використовує постійно, або переважно для проживання.

Таким чином, для надання певному об`єкту статусу житла суд обирає критерій його застосування особою для проживання (суб`єктивний критерій). При цьому не має значення, чи пристосований цей об`єкт заздалегідь для таких цілей, чи є особа його законним володільцем або користувачем, чи використовується воно також і з іншою метою, наприклад, метою підприємницької діяльності тощо.

Визначаючи статус приміщення як житла, суди повинні встановити, чи пристосоване приміщення для житла, чи було це приміщення місцем постійного або переважного проживання цієї особи чи/та є звільнення цього приміщення, згідно до закону, чи/та дотримується баланс інтересів сторін при звільнені такого приміщення та/чи є застосований захід примусу необхідним у демократичному суспільстві тощо.

Встановивши, що приміщення використовується особою як житло, суди повинні застосувати ті норми законодавства, які регулюють встановлені правовідносини».

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 678/213/15-ц (провадження № 61-32909св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що комплекс будівель і споруд «Лісовий кордон», розташований на

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1353908005243) належить Державному агентству лісових ресурсів України на праві власності та перебуває у користуванні (право господарського відання) ДП «Тульчинське Лісомисливське господарство».

Пунктом 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року № 873 припинено ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» шляхом приєднання до ДСГП «Ліси України»; пунктом 6 цього наказу визначено термін припинення ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» - до 20 січня 2023 року; ДСГП «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків

ДП «Тульчинське лісомисливське господарство».

Наказом по Тульчинському державному лісомисливському господарству

ДЛГО «Вінницяліс» від 13 вересня 1996 року № 90-к лісника обходу № 2 Шпиківського лісництва ОСОБА_1 переведено лісником обходу № 4 цього ж лісництва.

У вересні 1998 року ОСОБА_1 переведений лісником обходу № 4 Шпиківського лісництва та йому в користування надано лісовий кордон, що знаходиться

в обході № 4 (в подальшому обхід № 3) на АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 працював майстром лісу Шпиківського лісництва до 2015 року.

Зі змісту листа ДП «Тульчинське ЛМГ» від 25 липня 2022 року № 490 суди встановили, що при передачі ОСОБА_1 в службове користування комплексу будівель та споруд ордер на вселення або житловий чек не видавалися і договір найму житлового приміщення з ним не укладався.

Згідно з наказом ДП «Тульчинське ЛМГ» № 128 від 26 червня 2015 року «Про передачу обходу № 3 Шпиківського лісництва» у зв`язку із захворюванням майстра лісу обходу № 3 ОСОБА_1 проведено передачу основних засобів, лісо-продукції, товарно-матеріальних цінностей «Лісового кордону», що знаходиться в кварталі 30 обходу №3 Шпиківського лісництва, майстру лісу ОСОБА_3 , про що складено акт від 30 червня 2015 року.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня

2018 року у справі № 148/2001/17 зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» у користуванні нежитловим приміщенням лісового кордону, розташованим на АДРЕСА_1 , звільнивши його у десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили. Рішення набрало законної сили 20 лютого 2019 року.

10 грудня 2020 року, 17 листопада 2021 року та 5 січня 2022 року ОСОБА_1 звертався до Державного агентства лісових ресурсів України щодо приватизації нерухомого майна, розташованого на

АДРЕСА_1 . Листами від 24 грудня 2020 року № 05-34/10210-20 та від 2 грудня 2021 року № 05-34/10204-21 Державне агентство лісових ресурсів України рекомендувало позивачу з цього питання звертатися до підприємства-балансоутримувача майна - ДП Тульчинське ЛМГ.

Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарства

у листі від 26 лютого 2021 року № 05-33/199 повідомило ОСОБА_1 про те, що комплекс будівель та споруд «Лісовий кордон» є землею державного лісового фонду, який збудований у 1965 році. Будівля лісового кордону не має статусу житлового будинку, не є службовим житлом і не переведена до державного житлового фонду встановленому законом порядку.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, касаційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Частиною третьою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб

у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 грудня

2021 року у справі № 347/1370/19 (провадження № 61-9572св20).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Частинами першою, третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до органу приватизації, а рішення про приватизацію приймається уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, а передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 591/6623/16-ц зазначено, що «Згідно з частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС. Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає».

Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» саме на органи приватизації покладено обов`язок дотримуватись виконання законодавства під час проведення приватизації громадянами житла.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 8 липня 2020 року

у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19).

Згідно з частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках, вирішуються судом.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що:

- комплекс будівель і споруд « Лісовий кордон », розташований на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1353908005243), належить Державному агентству лісових ресурсів України на праві власності та перебуває у користуванні (право господарського відання) у ДП «Тульчинське лісомисливське господарство»;

- ОСОБА_1 як ліснику спірне господарське нежитлове приміщення надавалося у користування для службових цілей, проте ордер на зайняття цього приміщення або житловий чек позивачу не видавали, договір найму житлового приміщення з ним не укладали;

- складаючи на замовлення позивача експертний висновок про те, що спірне приміщення є житловим експерт не врахував інформацію про перебування спірного нерухомого майна у державній власності на землі лісового фонду та те, що надана позивачем довідка сільської ради складена зі слів ОСОБА_1 за відсутності офіційних даних про статус будівлі;

- «Лісовий кордон» не є житловим приміщенням;

- заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області

від 12 червня 2018 року у справі № 148/2001/17, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ДП «Тульчинське ЛМГ» шляхом звільнення нежитлових приміщень лісового кордону, розташованого

на АДРЕСА_1 .

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що спірне приміщення лісового кордону не є житлом, не передавалося ОСОБА_2 як житло для проживання і не підлягає приватизації, врахувавши, що заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року у справі № 148/2001/17, яке набрало законної сили, встановлено незаконність зайняття позивачем спірного приміщення лісового кордону та зобов`язано звільнити це приміщення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16 жовтня 2019 року

у справі № 678/213/15-ц (провадження № 61-32909св18), не впливають на правильність висновків судів, оскільки:

- предметом позову у справі № 678/213/15-ц є зобов`язання відповідачів звільнити нежитлове приміщення;

- у справі, яка переглядається, такий спір між сторонами вже вирішений у межах справи № 148/2001/17, а саме заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ДП «Тульчинське ЛМГ» шляхом звільнення нежитлових приміщень лісового кордону, розташованого на АДРЕСА_1 .

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року

в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року

в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року

у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх

договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що правовідносини у справі № 678/213/15-ц не є подібними правовідносинам сторін у справі, що переглядається, в контексті встановлення обставин правомірності зайняття позивачем господарського нежитлового приміщення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, належних аргументів про неправильне застосування судами норм права з посиланням на відповідні висновки Верховного Суду, викладені у подібних правовідносинах, які суди не врахували, заявник не навів.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська