Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №753/24088/24 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/24088/24

провадження № 1-кп/753/859/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2026 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Хмельницької області, громадянина України, з середньою технічною освітою, одруженого, працюючого на посаді водія, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 5 травня 2024 року близько 22 год. 09 хв., керуючи технічно справним автобусом «ATAMAN A-092Р6» р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Дніпровська Набережна, від вул. П. Радзіня до вул. А.Ахматової у м. Києві, допустив порушення вимог п. 12.3 ПДР України, яке виявилось в тому, що останній перед перехрестям з вул. Здолбунівською у м. Києві, рухаючись по дорозі з двостороннім рухом, яка має по три смуги для руху в кожному напрямку та має подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, не вжив негайного заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки тз або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок чого відбувся наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка рухалася відносно руху автобуса зправа наліво.

Порушення вказаних вимог ПДР України водієм ОСОБА_2 знаходиться в причинному зв`язку з наслідками, які настали у ДТП, а саме, заподіянні потерпілій ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження, яке виразилось у вигляді відкритої черепно-мозкової травми: забій головного мозку важкого ступеня з формуванням субдуральної гематоми лівої лобно-скроневої частки, геморагічний забій лівої скроневої частки (компресійно-дислокаційний синдром праворуч), субарахноїдальний крововилив, перелом правої скроневої кістки з переходом на основу черепа ділянці середньої черепної ямки, гематосинус, розрив барабанної перетинки ліворуч, множинні синці, садна голови.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не визнав та пояснив, що 5 травня 2024 року, у вечірні час, він керував автобусом Богдан д.н.з. НОМЕР_1 по Дніпровській Набережній у сторону вул. Здолбунівська. Приблизно за 200м до світлофора побачив двох людей біля дороги. Під`їжджаючи до світлофора, де для автомобілей був зелений сигнал світлофора, жінка вибігла на проїжджу частину. Він почав сигналити і намагався об`їхати її, але не зміг, в результаті чого відбулось зіткнення. ОСОБА_2 одразу зупинився, попросив викликати швидку, та підбіг до потерпілої. Контактувати з потерпілою особисто не намагався, у лікарні не відвідував, здоров`ям не цікавився, шкоду не відшкодував.

Надаючи відповіді на питання захисника, ОСОБА_2 зазначив, що він вжив усі можливі дії для уникнення ДТП, однак уникнути наїзду не виявилось за можливе через порушення ПДР потерпілою. Також, зазначив, що під час досудового розслідування він давав пояснення слідчому як свідок. Слідчий казав йому, що справа буде закрита. Права йому не роз`яснював. ОСОБА_2 просив захисника, але слідчий сказав, що він йому не потрібний. Слідчий дав йому щось підписати, він не читав і поставив свій підпис де йому показали. Слідчий йому не роз`яснював, що його пояснення можуть бути використані для проведення експертизи. В іншому випадку він би не свідчив проти себе. Разом з тим зазначив, що протокол допиту підписував добровільно, будь яких скарг і клопотань не подавав.

Не дивлячись на такі показання обвинуваченого ОСОБА_2 та не визнання вини, дослідивши та перевіривши в судовому засіданні докази, зібрані по справі, суд уважає повністю доведеною його винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при викладених у обвинувальному акті обставинах, що підтверджується:

-показаннями свідка ОСОБА_9 , який є чоловіком потерпілої, у судовому засіданні пояснив, що 5 травня 2024 року приблизно о 22 год. він разом з дружиною поверталися додому, рухались по тротуару в сторону вул. Здолбунівська. Зупинились біля світлофору і чекали поки можна буде перейти дорогу. Свідок дивився на світлофор для автомобілей, дружина стояла поруч. В якийсь момент дружина пішла через дорогу і автобус її збив.

Надаючи відповіді на питання, свідок зазначив, що дорога була нормально освітлена, було сухо. Для водія маршрутки світлофор показував, напевно, зелений сигнал. Там, де вони хотіли перейти, світлофора для пішоходів немає, але вони хотіли швидше дійти додому, тому вирішили перейти по цій дорозі. Станом на сьогоднішній день перед його дружиною ніхто не вибачився, не цікавились про неї. Лікарі сказали, що вона вже ніколи не буде як колись. Вона нічого не пам`ятає, навіть, дітей;

-показаннями свідка ОСОБА_10 , яка в суді пояснила, що в той день вона стояла на світлофорі по вул. Здолбунівській, коли почула удар і зрозуміла, що збили людину. Свідок зупинилась та викликала швидку. Саме ДТП вона не бачила, а чула тільки гальмування і удар. Погодні умови були нормальні, ліхтарі працювали.

-даними, які містяться на оптичному носії (т. 1 а.с. 60), на якому зафіксовано ДТП 5 травня 2024 року по вул. Д.Набережна перехрестя з вул. Здолбунівська у м. Києві, відповідно до якого потерпіла виходить на проїзджу частину, а ОСОБА_2 здійснює наїзд на пішохода ОСОБА_8 ;

-даними, які містяться у протоколі огляду місця ДТП від 5 травня 2024 року з додатками до нього (т. 1 а.с. 62-72), з якого вбачається, що ДТП сталося у м. Києві о вул. Д.Набережна перехрестя з вул. Здолбунівська в темну пору року з міським електроосвітленням. Загальна видимість з увімкненим ближнім світлом фар з робочого місця водія приблизно 100м. Об`єкти, що обмежують оглядовість з робочого місця водія у напрямку руху, праворуч та ліворуч відсутні. У тз розбите лобове скло та є потертості на передній правій стороні автобуса. На дорожньому покритті маються сліди волочіння, довжиною 6,4м., пляма бурого кольору, підписані понятими та самим ОСОБА_2

-даними, які містяться у висновку експерта № СЕ-19/111-24/48487-ІТ від 25 вересня 2024 року (т. 1 а.с. 75), відповідно до якого у цій ДТП з технічної точки зору водій автобуса ОСОБА_2 повинен був керуватися вимогами п. 12.2, 12.3 ПДР України. У цій ДТП в діях водія автобуса ОСОБА_2 експертом, з технічної точки зору, невідповідностей вимогам п. 12.2 ПДР України не вбачається, та вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 ПДР України. З технічної точки зору, невідповідності дій водія автобуса ОСОБА_2 вимогам п. 12.3 ПДР України знаходяться в причинному зв`язку з виникненням досліджуваної ДТП. Вказаний висновок у судовому засіданні підтримав експерт ОСОБА_11 , вказавши, що у водія не було перешкоди, а була небезпека (об`єкт, який перетинає смугу руху), і п. 12.3 ПДР передбачає для таких випадків тільки зменшення швидкості. Водій мав технічну можливість шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення;

-даними, які містяться у висновку експерта № 042-1614-2024 (т. 1 а.с. 80), відповідно до якого під час звернення за медичною допомогою ОСОБА_8 5 травня 2024 року о 22 год. 12 год. у неї мало місце тяжке тілесне ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма: забій головного мозку важкого ступеня з формуванням субдуральної гематоми лівої лобно-скроневої частки, геморагічний забій лівої скроневої частки (компресійно-дислокаційний синдром праворуч), субарахноїдальний крововилив, перелом правої скроневої кістки з переходом на основу черепа ділянці середньої черепної ямки, гематосинус, розрив барабанної перетинки ліворуч, множинні синці, садна голови. Характер та морфологія виявленого ушкодження свідчать про те, що воно утворилось внаслідок травматичної дії тупого(их) предмета(ів), що могло бути при транспортній травмі (травма при зіткненні тз, який рухався з пішоходом), за давністю може відповідати вказаному терміну, тобто 5 травня 2024р.;

-даними, які містяться у висновку експерта № СЕ 19-25/36581-ІТ від 18 листопада 2025 року (т. 1 а.с. 226-244), відповідно до якого у даній ДТП водій автобуса ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог 12.3 ПДР України. У даній ДТП в діях водія автобуса ОСОБА_2 з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 ПДР України. У даній дорожньо-транспортній ситуації небезпека для руху водієві ОСОБА_2 виникає з початку виходу пішохода ОСОБА_8 на проїзну частину. Водій ОСОБА_2 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_8 шляхом виконання вимог п. 12.3 ПДР.

Також, в судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_12 , який підтримав свій висновок та зазначив, що має стаж роботи експерта з 2009 року. Усіх документів та матеріалів йому було достатньо для проведення експертизи. При розрахунках та наданні відповіді на питання, з якого моменту починалась небезпека для водія, ним було враховано, що пішохід змінила темп, але вже в цей момент він вже створював небезпеку для водіїв, тому це не впливало на розвиток даного ДТП. Час перебування пішохода в небезпечній зоні встановлено на відеозапису. Він становить з моменту початку виходу пішохода на проїзну частині і до моменту скоєння на нього наїзду. Всі розрахунки базувались на відеозаписі, на якому зафіксовані всі фактичні обставини справи, та робились в межах похибки, оскільки камера може мати певні «спотворення».

При визначені моменту виникнення небезпеки для руху, ним враховувалось положення пішохода (а.с. 14 висновку), який вже майже опустив ногу на проїзджу частину, що вказує на те, що водій 100 відсоткова вже бачив його. І для цього не потрібно проводити слідчий експеримент. З відео чітко видно, що пішохід не був закритий для водія своїм супутником, оскільки пішохід вже знаходився попереду нього.

Мертві зони для автобуси знаходяться попереду. По напрямку руху водія в нього оглядовість не могла бути обмежена якимось конструктивним моментами. Вона морже бути обмежена трішки збоку, але не так, що за 40 метрів вперед водій не має можливості бачити. Що відбувається в нього попереду.

Він стверджував, що маневр водія вліво був неправильний. Так, встановлювався зупинний шлях автобуса за умови своєчасного застування водієм гальмування автобуса, а також його віддаленість з умов гальмування. Порівнювались ці два значення. Встановлено, що зупинний шлях становить 30,7 м, а мінімальна віддаленість 38.1-38,5м. Саме це порівняння цих відстаней дало можливість стверджувати те, що водій мав технічну можливість уникнути наїзду гальмуванням. Що стосується маневру, то якщо подивитися на зображення 11 та 13 (стор. 13-14 висновку), на середню смугу нанесена графічна побудова (сетка перспективи), яка дозволяє продовжувати межи цієї смуги, виходячи з ракурсу. Так, ближча до границі зелена сітка буде відповідати за межі середньої смуги. На зображенні 11 чітко видно, що в момент наїзду задня нога розташована якраз по цій ліній, що дає можливість казати, що наїзд відбувався на межі з правою та лівою смуг руху.

Щодо необхідності слідчого експерименту, то експерт зазначив, що він так само приймає участь у слідчих експериментах, і видимість пішохода встановлюється або слідчим експериментом, або шляхом дослідження обстановки органом досудового розслідування. Таке дослідження (слідчий експеримент) коректне, коли є обмежена оглядовість (недостатня освітленість, тощо). В даному випадку ДТП сталося при штучному освітленні. Також, з показань ОСОБА_2 було встановлено, що при наближенні за 50 м. він бачив двох людей, які стояли праворуч на тротуарі. Якщо водій сам заявляє, що він їх бачив з такої відстані, то підстав для встановлення видимості немає, оскільки віддаленість на момент виходу була меншою. Також, експертом було на відео досліджено положення пішоходів, положення транспортного засобу, і якщо б у експерта були технічні підстави вважати, що обраний ним момент може не відповідати фактичним з боку водія, про це б було зазначено в висновку. В даному випадку момент було обрано такий, коли пішохода вже 100 відсоткова було видно і він вже знаходиться в стадії не просто початку руху, а в стадії такого руху, що він гарантовано вийде на проїзну частину. Враховуючи, що транспортний засіб рухався крайньою правою смугою, тобто, це безпосередньо вступ у його смугу руху, тому це і було обрано за момент виникнення небезпеки.

Зазначив, що момент виникнення небезпеки - це момент, коли дії іншого учасника руху, які не відповідають ПДР, змушують водія застосувати екстрені дії. Факт того, що у вашу смугу руху ступає пішохід, це вже фактор того, що водій повинен приймати якісь дії для уникнення ДТП.

В даному випадку, водій застосував не тільки екстрене гальмуванню, а ще й відворот ліворуч. Якби при екстреному гальмуванні було завдано шкоду лише пасажирам, то дії водія в даному аспекті досліджувались би зовсім по іншому (чи необхідно було застосовувати екстрене гальмування, чи ні). В цьому випадку ОСОБА_2 необхідно було застосовувати екстрене гальмування. Тому, навіть, якби відбулось падіння пасажира, то в цьому випадку вини водія не було.

Той факт, що пішохід збільшила темп рух, лише дозволило їй залишити смугу руху водія, якби вона темп не збільшувала, вона б тим паче залишилась у його смузі руху на момент наїзду і ДТП взагалі було б невідворотне. ОСОБА_2 (зображення 11) у момент наїзду був частково в першій, частково в другій полосі руху. Водій не повинен передбачати дії пішохода (чи буде він бігти або змінювати напрям руху), він повинен реагувати, корегуючи свою швидкість. У водія був достатній час щоб оцінити ситуацію та вирішити чи гальмувати йому екстрено, чи ні.

Водій повинен реагувати на зміну дорожньої обстановки відповідно до вимог ПДР, згідно яких, зокрема, на небезпеку для руху водій має застосовувати тільки гальмування. Використання маневру для уникнення ДТП, наїзду - правилами не передбачено. Як сталось і в даному випадку, такі дії водія ОСОБА_2 (зміна напрямку руху) призвели до відповідних наслідків, яких би не було, якби він не змінював напрямок руху. Водій повинен не передбачати, а реагувати на дорожню обстановку.

Також, експерт зазначив, що єдина різниця між його висновком і висновком, наданим стороною захисту, полягає в тому, що є різний момент виникнення небезпеки. Свій підхід він пояснив.

Також, за клопотанням сторони захисту було допитано експерта ОСОБА_13 , який проводив експертизу № 020-025 від 20 травня 2025 року за клопотанням адвоката ОСОБА_5 . Так, останній зазначив, що свій висновок підтримує, момент небезпеки він визначав із відео, усіх вихідних даних йому було достатньо. Також, останній пояснив, що наявність пішохода вже на дорозі, не вказувало на те, що водієві необхідно застосовувати екстрене гальмування. Водієві треба було підвищити увагу.

Отже, у процесі дослідження і оцінки вказаних доказів, суд не встановив істотних процесуальних порушень при їх збиранні, які б ставили під сумнів обґрунтованість доводів сторони обвинувачення про доведеність вини ОСОБА_2 .

Щодо доводів ОСОБА_2 про те, що він не порушував ПДР та вжив усіх можливих заходів для уникнення даної пригоди, а ДТП сталася саме через порушення пішоходом ПДР, то суд не може погодитись з такими твердженнями останнього.

Той факт, що внаслідок порушення ПДР потерпіла створила небезпеку для дорожнього руху, не викликає сумніву. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій зобов`язаний був виконати вимогу п. 12.3 ПДР і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Про це свідчать і висновки експертів № СЕ-19/111-24/48487-ІТ від 25 вересня 2024 року та № СЕ 19-25/36581-ІТ від 18 листопада 2025 року, відповідно до яких останній мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_8 шляхом застосування екстреного гальмування. При цьому, згідно вимог п. 12.3 ПДР України, водію ОСОБА_2 у разі виникнення небезпеки для його руху, яку водій останній об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів виключно для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, без зміни напрямку руху. Згідно матеріалів провадження слідує, що пішохід ОСОБА_8 з моменту вступу на проїзну частину до моменту наїзду подолала відстань 6,2 м., тому враховуючи ширину першої смуги руху 4,3 м., наїзд на ОСОБА_8 відбувся в межах другої смуги руху, тобто пішохід звільнив першу смугу, по якій рухався автобус. Таким чином, водій автобуса ОСОБА_2 , змінивши напрямок руху та виїхавши з першої смуги руху в середню, не виконав вимоги п. 12.3 ПДР України. Таким чином, перебування пішохода на проїзній частині дороги, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.

Щодо доводів захисту про визнання висновку експерта № СЕ-19/111-24/48487-ІТ від 25 вересня 2024 року недопустими доказом, оскільки він ґрунтується на показаннях ОСОБА_9 , які він давав під час досудового розслідування в якості свідка та йому не роз`яснювалось право не свідчити проти себе, то суд зазначає наступне.

Так п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст даної правової норми вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що при допиті ОСОБА_9 в якості свідка слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи останнього, або слідчий у будь-якій формі примушував його до надання таких пояснень. Також на час надання ОСОБА_9 пояснень не було достатніх підстав вважати, що його надалі буде визнано підозрюваним. Тільки після проведення відповідної експертизи, згідно з якою встановлено наявність у діях останнього порушення правил дорожнього руху та причинно-наслідковий зв`язок між цим порушенням і настанням ДТП, йому було оголошено про підозру. Ці показання надавалися разом з іншими доказами в справі виключно як вихідні дані для цілей експертизи. Крім того, як убачається з висновку експерта від 25 вересня 2024 року, в них зазначені пояснення ОСОБА_9 , які є аналогічними тим, які він давав і в судовому завданні. Отже, підстави вважати висновок експерта № СЕ-19/111-24/48487-ІТ від 25 вересня 2024 року недопустимим доказом відсутні.

Також, суд не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом висновку експерта № СЕ 19-25/36581-ІТ від 18 листопада 2025 року, оскільки, на переконання суду, сама по собі незгода захисника з доводами експерта, так як вона по іншому тлумачить ті чи інші обставини, не може свідчити про те, що він є незаконним.

Так, суд, проаналізувавши висновки експертиз, в тому числі і висновок сторони захисту № 020-25 від 20 травня 2025 року, допитавши експертів, дійшов висновку про те, що визначення у висновку № 020-25 від 20 травня 2025 року, наданий стороною захисту, про момент визначення небезпеки є лише припущенням, яке обґрунтовується, по суті, лише необхідністю вжиття заходів безпеки стосовно пасажирів, які перебували в салоні автобуса, хоча, відповідно до вимог ПДР, водій повинен реагувати на зміну дорожньої обстановки та застосовувати лише гальмування. Використання маневру об`їзду при перешкоді, яка рухається, лише для уникнення ушкоджень пасажирам - правилами не передбачено. Крім того, у судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_13 не зміг обґрунтувати належним чином свою позицію, чому водій не повинен вживати відповідних заходів, коли пішохід вже перебуває у смузі його руху.

Натомість висновок № СЕ 19-25/36581-ІТ від 18 листопада 2025 року є обґрунтованим з детальним наданням відповіді на питання, поставлені перед експертом судом, в тому числі і щодо моменту виникнення небезпеки.

До того ж, у судовому засіданні був допитаний експерт, який попереджався про кримінальну відповідальність та який підтвердив свій висновок, при цьому чітко вказав, що вихідних даних та відео, для проведення експертизи було достатньо. Всі висновки експертиз досліджені безпосередньо у судовому засіданні, експерт дав вичерпні відповіді на всі запитання сторони захисту, в тому числі роз`яснив методику розрахунків та використану літературу при виготовленні висновку.

Щодо доводів захисника про визнання протоколу огляду місця ДТП від 30 жовтня 2017 р. недопустимим доказом, оскільки відсутня інформація про характеристики технічних засобів фіксації та носіїв, які застосовувалися при проведенні даної процесуальної дії, не вказано дати народження понятих, протокол та додатки до нього складено двома різними слідчими, то вони є неспроможними, оскільки це не впливає на висновок про законність проведення цієї дії, а отже і на допустимість отриманих доказів. Крім того, суд звертає увагу, що чинним КПК не заборонено складання протоколу та додатку до нього різними слідчими.

Таким чином, суд повно і всебічно розглянувши кримінальне провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, у тому числі перевіривши і оцінивши усі доводи захисту та обвинуваченого ОСОБА_2 про його невинуватість, уважає, що фактичні обставини в кримінальному провадженні встановлені у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом, та винуватість останнього у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є доведеною та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним вчиненому і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є тяжким, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого (не визнання вини), особу обвинуваченого, який несудимий, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, має постійне місце проживання, працює, одружений.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, суд уважає необхідним призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, але не в максимальних межах, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України. Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 та запобігання вчиненню нових правопорушень.

Також, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, передбачено призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами або без такого.

Ураховуючи наведене та дані про особу обвинуваченого, що не зменшує його суспільної небезпеки та вчиненого ним кримінального правопорушення, а в результаті порушення ним ПДР України спричинені тяжкі наслідки потерпілій, суд уважає за необхідне призначити ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Разом з тим, ч. 1 ст. 75 КК передбачає, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому, суд звертає увагу, що вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням, не пов`язується безумовним визнанням особи своєї вини.

Отже, ураховуючи дані про особу обвинуваченого, який несудимий, відсутність обставин, що обтяжують покарання, стан здоров`я ОСОБА_2 , його вік, поведінку потерпілої, яка діяла у порушення ПДР, суд уважає, що виправлення останнього можливе без ізоляції від суспільства, і тому до нього слід застосувати вимоги ст.ст. 75, 76 КК України.

Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У зв`язку з тим, що за вироком до обвинуваченого не застосовується спеціальна конфіскація та обвинуваченому не призначено покарання у виді конфіскації майна, суд уважає за необхідне скасувати арешт на майно, а саме, на транспортний засіб «ATAMAN A-092Р6» р.н. НОМЕР_1 , який накладений ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва 30 травня 2024 року.

Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішити у відповідності до вимог ч. 9 ст. 100 та ч. 2 ст. 124 КПК України.

Керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначити йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування призначеного судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_2 такі обов`язки: періодично з`являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати - вартість проведеної експертизи в сумі 3979 грн. 50 коп.

Скасувати арешт на майно, а саме, на транспортний засіб «ATAMAN A-092Р6» р.н. НОМЕР_1 , який накладено ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва 30 травня 2024 року.

Речові доказ: оптичний диск - залишити зберігати при матеріалах провадження; транспортний засіб «ATAMAN A-092Р6» р.н. НОМЕР_1 - залишити власнику.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського Апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1