Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №715/2525/23 — Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/2525/23

Провадження № 1-кп/715/12/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.07.2026 селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023262020000470 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорськ Донецької області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, з вищою освітою, раніше не судимого, за ч.ч.3, 4 ст.358 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

У невстановленому місці у невстановлений час громадянин України ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з невстановленою на даний час особою, підробили офіційні документи на ім`я обвинуваченого, а саме: тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 13.01.2023 року, в якому зазначено, що він не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку, довідку № 3114 від 13.01.2023 року про те, що він не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку, які, начебто, видані ІНФОРМАЦІЯ_2 та картку обстеження та медичного огляду (без реєстраційного номеру), видану на його ім`я, про те, що він не придатний до військової служби. На вищевказаних документах наявні печатки « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». На тимчасовому посвідченні та довідці наявні підписи військового комісара ОСОБА_5 та виконавця майора ОСОБА_6 .

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 05 лютого 2023 року громадянин України ОСОБА_4 приїхав на МПП «Порубне» у с. Тереблече Чернівецького району Чернівецької області, де під час перетину Державного кордону України на виїзд та проходження паспортного контролю надав інспектору прикордонної служби завідомо підроблені офіційні документи, а саме: тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 13.01.2023 року, в якому зазначено, що він не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку, довідку № 3114 від 13.01.2023 року про те, що він не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку, які, начебто, видані ІНФОРМАЦІЯ_2 та картку обстеження та медичного огляду (без реєстраційного номеру), видану на його ім`я, про те, що він не придатний до військової служби. На вищевказаних документах наявні печатки « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». На тимчасовому посвідченні та довідці наявні підписи військового комісара ОСОБА_5 та виконавця майора ОСОБА_6 .

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив обставини вчинення ним кримінальних правопорушень та просив суд його суворо не карати.

За згодою учасників судового процесу, згідно ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорювались. Обвинувачений правильно розуміє фактичні обставини справи, що підтверджується його показаннями, сумнівів у добровільності та істинності його позиції немає, а тому суд, згідно вимог ч. 2 ст.349 КПК України, обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та оголошенням матеріалів кримінальної справи, які характеризують обвинуваченого.

Суд вважає доведеним, що викладені в обвинуваченні діяння мали місце і містять склад кримінальних правопорушень. Встановлено, що в діях обвинуваченого ОСОБА_4 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, а саме підроблення офіційних документів, які видаються чи посвідчуються підприємством, установою, організацією, за кваліфікуючою ознакою: вчинене за попередньою змовою групою осіб та склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, а саме використання завідомо підробленого документу.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 року (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 року (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Верховний суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд у відповідності до ст.65 КК України враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, його молодий вік, відсутність судимостей та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи норму ст.12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.358 КК України відноситься до категорії не тяжких злочинів, кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України є щире каяття та добровільне перерахування грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. для потреб ЗСУ.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Санкцією частини 3 статті 358 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Приписи статті 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку Верховного суду від 27.04.2021 року у справі №712/4384/20 однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 року (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Тобто для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 27.04.2021 (справа № 712/4384/20, провадження №51-548км21).

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 під час кримінального провадження розповів про обставини, які повністю викривають його у вчиненому кримінальних правопорушень, у скоєному щиро розкаявся, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, беручи до уваги обставини справи, а також особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, його майновий стан та стан здоров`я, позитивну характеристику по місцю проживання, добровільне перерахування 20 000,00 грн. для забезпечення потреб ЗСУ, суд приходить до висновку, що призначення обвинуваченому мінімального покарання в межах санкції ч.3 ст.358 КК України є недоцільним в даному випадку, у зв`язку з чим при призначенні покарання суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1 ст.69 КК України і перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним і пропорційним.

Питання про речові докази підлягає вирішенню в порядку, встановленому ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 314, 376, 468-470, 475 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 та ч.4 ст.358 КК України і за їх вчинення призначити йому покарання:

- за ч.3 ст.358 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок в дохід держави;

- за ч.4 ст.358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок в дохід держави.

З урахування вимог ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання покарань остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу у розмірі 1050 (однієї тисячі п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 850 (сімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок в дохід держави.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у виді особистого зобов`язання залишити в силі до набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення експертизи в сумі 6 214 (шість тисяч двісті чотирнадцять) гривень 00 копійок.

Речові докази: тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 13.01.2023 року, довідку № 3114 від 13.01.2023 року та картку обстеження та медичного огляду (без реєстраційного номеру) – залишити в матеріалах справи.

На вирок може бути подана апеляція з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Чернівецького апеляційного суду протягом 30-ти діб з дня його проголошення.

Суддя: