Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №645/2280/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/2280/26

Провадження № 2/645/2170/26

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Шарка О.П

секретаря судових засідань – Мухіна В.А.

розглянувши у відкритому у судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат у розмірі 284 906 грн. 42 коп. та 3% річних у розмірі 86487 грн.42 коп., а також судові витрати.

В обґрунтування позову зазначили, що 14 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено Кредитний договір МL-200/372/2006.

Фрунзенським районним судом м. Харкова від 03 лютого 2015 року у цивільній справі № 645/9927/14 за позовом Банка до ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 587 528 грн. 53 коп.

21.06.2024 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набув право вимоги за кредитним договором № МL 700/1057/2008 від 14.02.2008 року, за яким боржником є до ОСОБА_1 , що підтверджене договором факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 року, актом №1 приймання-передачі Реєстру Боржників до Договору факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 року, платіжною інструкцією № 8749 від 25.06.2024 року. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» є єдиним власником всіх прав вимоги за вищезазначеними Кредитним договором, у тому числі прав на отримання всіх платежів. Дійсність того, що до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги за Кредитним договором № МL 700/1057/2008 від 14.02.2008 року встановлено ухвалою суду від 03.02.2026 року.

У зв`язку з невиконанням Боржником обов`язку щодо повернення коштів (розмір суми заборгованості встановлений рішенням суду) розмір заборгованості складає: 587 528 грн. 53 коп.., з яких: 3% річних (в грн.) - 86 487 грн. 42 коп. (нараховано в період з 30.03.2017 року по 23.02.2022 року); інфляційні втрати (в грн.) - 284 906 грн. 42 коп, (нараховано в період з березня 2017 року по лютий 2022 року).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься заява представника позивача за довіреністю про розгляд справи за відсутності сторони позивача, в якій вона підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення по справі заочного рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання відповідача, відповідно до відомостей з Реєстру територіальної громади міста Харкова. Причини неявки відповідач суду не повідомляв, будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило, в установлений ч. 7ст. 178 ЦПК Українистрок відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від відповідача не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно вимогам ст. ст. 223, 280-281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував представник позивача.

Дослідивши надані стороною позивача і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що 14 лютого 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП «Факторинг» та ОСОБА_1 , був укладений Кредитний договір № ML 700/1057/2008, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 49358,86 доларів США на придбання нерухомого майна. Позичальник, в свою чергу, зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором.

Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 03.02.2015 року по справі № 645/9927/14-ц задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (юр. адреса: 06318, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, заборгованість за кредитом у розмірі 561 777,66 грн., заборгованості по пені у розмірі 25 750,87 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654,00 грн.

21.06.2024 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набув право вимоги за кредитним договором № МL 700/1057/2008 від 14.02.2008 року, за яким боржником є ОСОБА_1 , що підтверджене договором факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 року, актом №1 приймання-передачі Реєстру Боржників до Договору факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 року, платіжною інструкцією № 8749 від 25.06.2024 року.

Ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова у справі № Справа № 645/9927/14-ц Провадження № 6/645/5/26 від 03 лютого 2026 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. Замінено сторону (стягувача) з виконання виконавчих документів у справі № 645/9927/14-ц з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (ідентифікаційний код 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8).

Згідно з Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» є єдиним власником всіх прав вимоги за вищезазначеними Кредитним договором, у тому числі прав на отримання всіх платежів.

У зв`язку з невиконанням Боржником обов`язку щодо повернення коштів (розмір суми заборгованості встановлений рішенням суду) розмір заборгованості складає: 587 528 грн. 53 коп.., з яких: 3% річних (в грн.) - 86 487 грн. 42 коп. (нараховано в період з 30.03.2017 року по 23.02.2022 року); інфляційні втрати (в грн.) - 284 906 грн. 42 коп, (нараховано в період з березня 2017 року по лютий 2022 року).

ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Таким чином законодавство України передбачає обов`язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.

За положеннями ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

В свою чергу, ч.2 ст.18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Даних про те, що відповідачем виконано судове рішення про стягнення з них заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі мають грошове зобов`язання перед позивачем. З огляду на те, що відповідачі не виконали рішення суду, тобто порушили вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

За таких обставин позивач має право на стягнення з ОСОБА_1 у межах строку позовної давності 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу.

3% річних розраховано, виходячи з суми невиконаного зобов`язання і складає 86 487 грн. 42 коп. (нараховано в період з 30.03.2017 року по 23.02.2022 року); інфляційні втрати - 284 906 грн. 42 коп, (нараховано в період з березня 2017 року по лютий 2022 року) та підлягають стягненню з відповідача.

За правилами ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже стягненню з відповідача також підлягає судовий збір в розмірі 5571 грн.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12, 19, 81, 133,141, 264, 265, 274 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП:,. НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований.за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, код ЄДРПОУ 42649746) - 3% річних з суми невиконаного зобов`язання у розмірі 86 487 грн. 42 коп. та інфляційні втрати - 284 906 грн. 42 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП:,. НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований.за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, код ЄДРПОУ 42649746) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5571 грн.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Немишлянський районний суд м.Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 06 липня 2026 року.

Головуючий суддя