Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №642/3857/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

06 липня 2026 року

Справа № 642/3857/26

Провадження № 2/642/1837/26

РІШЕННЯ

Іменем України

06 липня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гримайло А. М.,

за участю секретаря Антонян А. М.,

представника позивача – адвоката Пелішенка О. В.,

представника відповідача – адвоката Рябовола В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру аліментів у зв`язку з досягненням повноліття дитиною, яка навчається у учбовому закладі «ХНАДУ»,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2026 до Холодногірського районного суду м.Харкова звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про визначення розміру аліментів у зв`язку з досягненням повноліття дитиною, яка навчається у учбовому закладі «ХНАДУ», у якій просить стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання у «ХНАДУ», у розмірі 1/4 частини заробітку/доходу, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до закінчення навчання у вказаному навчальному закладі, але не довше ніж до досягнення дитиною 23 років, згідно із законодавством; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.10.2011 з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення повноліття. Станом на час подання цього позову до суду ОСОБА_1 досяг повноліття та на даний час не отримує від відповідача нічого. Але такого положення явно недостатньо для забезпечення гармонійного розвитку дітей з причин того, що позивач навчається на денному відділенні у Вищому учбовому закладі «ХНАДУ» та не має більш ніяких доходів. ОСОБА_1 мешкає окремо від відповідача, який виїхав за кордон. Відповідач не бажає добровільно сплачувати аліменти на свого ж сина. Відповідач має всі можливості для сплати, оскільки має вагому нерухомість, пенсію, бізнес. Інших грошових зобов`язань та платників у відповідача немає.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 22.05.2026 відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Представник позивача – адвокат Пелішенко О. В. у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, надав пояснення аналогічні доводам позовної заяви, вважаючи, що відповідач з метою утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання, може продати нерухомість та сплачувати аліменти.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Рябовол В. В. у судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечував з підстав його необґрунтованості, пояснив, що відповідач є пенсіонером, отримує мінімальну пенсію, нежитлове приміщення, що знаходиться у його власності перебуває у зруйнованому стані, що підтверджується наданими суду фотографіями.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається зі свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 24.10.2007, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 3 Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.10.2011 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_3 , 1981 року народження, стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.09.2011 і до досягнення ними повноліття.

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади від 02.07.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки Харківського національного автомобільно-дорожнього університету № 199 від 23.09.2025 ОСОБА_1 є студентом Автомобільного факультету 1 курсу денної форми навчання за контрактом з терміном навчання з 01.09.2025 по 31.08.2026.

Згідно з довідкою ПФУ в Харківській області від 20.04.2026 відомості про страховий стаж, заробітну плату (доходи, грошове забезпечення) щодо ОСОБА_1 в Реєстрі застрахованих осіб відсутні.

З Реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 07.10.2009 вбачається, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані за ОСОБА_2 .

27.11.2007 ОСОБА_2 був взятий на облік Холодногірською ДПІ Головного управління ДПС у Харківській області як платник податків, 31.10.2024 підприємницька діяльність ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця припинена, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.11.2024.

Згідно з довідкою про доходи № 1887 3384 9768 3823 від 26.08.2025 , що сформована засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, пенсіонер ОСОБА_2 перебуває на обліку в Київському об`єднаному управлінні ПФУ м. Харкова в Харківській області і отримує пенсію за віком, яка за період з 01.01.2025 по 31.07.2025 складає 20347, 85 гривень, а саме: з січня по лютий 2025 розмір щомісячної пенсії складав 2511, 17 грн., з березня по травень 2025 розмір пенсії складав 2645, 93 грн., з червня по липень 2025 розмір пенсії складав 3693, 86 грн.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перенарахованого) податку та військового збору від 26.08.2025, ОСОБА_2 , який зареєстрований в ГУ ДПС у Харківській області Харківська ДПІ, за період з січня 2024 року по липень 2025 року доходу не отримував.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

За приписами ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Статтею 199 СК України визначено, що якщо повнолітні донька чи син продовжують навчання і у зв`язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати таку допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно з ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, а також їх достатність і взаємний зв`язок, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь повнолітнього позивача аліментів на його утримання у зв`язку з продовженням навчання, оскільки у ході судового розгляду встановлено, що відповідач є пенсіонером, його діяльність як ФОП припинена у 2024 році, позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту продовження ним навчання у вищому учбовому закладі на час звернення до суду, тому що довідка про те, що він є студентом, датована 23.09.2025.

Щодо матеріального стану відповідача ОСОБА_2 , як платника аліментів, судом встановлено, що він є непрацездатною особою, оскільки досяг пенсійного віку та отримує пенсію, розмір якої на місяць у 2025 році становив суму від 2645, 93 грн. до 3693,86 грн., інших доходів в період з січня 2024 року по липень 2025 року не отримував.

Також суд зазначає, що наданий витяг про право власності на нерухоме майно, зареєстроване за відповідачем, датований 2009 роком; даних про те, що ОСОБА_2 є власником рухомого, нерухомого майна на теперішній час суду не надано та в ході розгляду справи не встановлено, клопотань про витребування таких доказів від позивача не надходило.

Отже, суд дійшов висновку, що розмір доходів відповідача у виді пенсії, який на 665,68 грн. є більшим ніж розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році, не дає йому змоги сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Крім того, суд враховує, що станом на день розгляду справи, відповідачу ОСОБА_2 виповнилося повних 64 роки.

Таким чином, позовні вимоги є недоведеними належними та допустимими та достатніми доказами, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог частин 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору на підставі

п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та відмовою у задоволенні позову судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 43, 76-83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення розміру аліментів у зв`язку з досягненням повноліття дитиною, яка навчається у учбовому закладі «ХНАДУ», відмовити у повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 06.07.2026.

Суддя - А. М. Гримайло