Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №914/2578/25 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 Справа № 914/2578/25

м. Львів

За позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області

в інтересах держави в особі:

Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-Автокар», м.Львів-Винники

про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння у комунальну власність

Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА

Секретар с/з Надія ВАШКЕВИЧ

Представників сторін:

прокурор: Машталяр Ю.А.;

від позивача: Кривий В.А. – представник;

від відповідача: не з`явився

1. ІСТОРІЯ РОГЛЯДУ СПРАВИ.

2. Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-Автокар» про витребування з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:016:0087, площею 0,1984 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339693546101, номер запису про право власності: 41553900.

3. Ухвалою суду від 27.08.2025 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 08.10.2025.

4. Ухвалою суду від 22.10.2025 продовжено строки підготовчого провадження на 10 днів та відкладено підготовче засідання 05.11.2025.

5. Ухвалою суду від 05.11.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 03.12.2025.

6. 05.11.2025 після проведення засідання відповідачем через систему «Електронний суд» подано заяву (яка зареєстрована в системі документообігу суду за вх.№29645/25 о 16:33) у якій ОК «ГБК «Львів-автокар» просить залишити позов без руху та зобов`язати прокуратуру надати оцінку спірної земельної ділянки, сплатити судовий збір та внести на депозитний рахунок суду кошти у сумі вартості спірної земельної ділянки .

7. 07.11.2025 через систему «Електронний суд» прокурором подано заперечення проти клопотання про залишення позову без руху. (вх.№29847/25).

8. 17.12.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем подано заяву про зупинення провадження у справі №914/2578/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Касаційним Господарським судом у складі Верховного Суду судових рішень у справі №922/2555/21 та до перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку судового рішення у справі № 142/1/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

9. Судове засідання, призначене на 03.12.2025, не відбулося через технічні причини, які унеможливили здійснення технічної фіксації судового процесу та проведення засідання з використанням Підсистеми відеоконференцзв`язку (ВКЗ) ЄСІТС. Ухвалою суду від 03.12.2025 призначено розгляд справи на 17.12.2025.

10. З підстав, викладених в ухвалі суду від 17.12.2025 суд відмовив в задоволенні заяв відповідача про залишення позову без руху від 05.11.2025 (вх.№29645/25) та про зупинення провадження у справі від 17.12.2025 (вх.№5449/25).

11. Розгляд справи відкладався з підстав викладених в ухвалах суду у справі.

12. 17.12.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем подано заяву про зупинення провадження у справі №914/2578/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Касаційним Господарським судом у складі Верховного Суду судових рішень у справі №922/2555/21 та до перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку судового рішення у справі № 142/1/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

13. 11.03.2026 від відповідача поступило клопотання про зупинення провадження у справі (вх. №1097/26), у якому відповідач посилається на перебування керівника ОК «Львів-автокар» на службі у ЗСУ з 14.05.2022, що, на його думку, є підставою для застосування приписів пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України.

14. 10.06.2026 від відповідача поступило клопотання про залишення позову без руху, у зв`язку з невиконанням прокурором вимог ч.6 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви та здійснення сплати судового збору відповідно до експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки.

15. З підстав викладених в ухвалі суду від 10.06.2026 суд відмовив в задоволенні заяв відповідача про залишення позову без руху від 10.06.2026 (вх.№16455/26), про зупинення провадження у справі від 11.03.2026 (вх.№1097/26), про зупинення провадження у справі від 21.01.2026 (вх.№280/26).

16. В підготовче засідання 17.06.2026 з`явився прокурор та представник позивача, позовні вимоги підтримали.

17. В судове засідання 17.06.2026 представник відповідача не з`явився. Про причини неявки уповноваженого представника у судове засідання відповідач не повідомляв.

18. Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

19. Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

20. В судовому засіданні 17.06.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

21. АРГУМЕНТИ СТОРІН.

22. Аргументи прокурора.

23. В огрунтування позовних вимог прокурор послався на незаконність набуття відповідачем земельної ділянки у приватну власність, зазначивши, що Відповідно до містобудівної документації м. Львова, а саме Генплану м. Львова (план зонування території Шевченківського району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657), територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території зони багатоквартирної житлової забудови (Ж-4). В межі діючого на час розпорядження земельною ділянкою генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.

24. Прокурор зазначає, що набуття відповідачем права власності на земельну ділянку відбулось всупереч вимогам статей 41, 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України. Зокрема, набуття відповідачем права власності на земельну ділянку за відсутності такої можливості у затвердженій містобудівній документації.

25. Посилаючись на частину 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прокурор вказав, що оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, тобто для містобудівних потреб, тому передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території.

26. З приводу цільового призначення земельної ділянки у позовній заяві зазначено, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку статті 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням – землі житлової та громадської забудови, однак рішенням Рясне-Руської сільської ради №4815 від 12.11.2020 відповідачу передано у власність земельну ділянку за категорією земель – землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 – для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить статті 41 Земельного кодексу України.

27. Щодо умов передачі земельної ділянки гаражно-будівельному кооперативу прокурор вказав на те, що якщо мова йде про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок в порядку статті 41 Земельного кодексу України, такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно-будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою. В даному випадку проект відведення земельної ділянки кооперативу – відсутній, технічна документація щодо поділу, заява ГБК «Львів-автокар» та рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів ГБК «Львів-автокар» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), обґрунтувань розміру земельних ділянок, які були надані на підставі рішень сільради №№4844, 4837 від 12.11.2020 площею 0,0992 га кожна (тобто по 0,033 га з кожної ділянки та відповідно по 0,066 га кожному для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

28. На переконання прокурора відповідач, проявивши розумну обачність, ознайомившись із нормами законодавства та загальнодоступною інформацію щодо місця розташування земельної ділянки, наявного обсягу містобудівної документації, порядку та умов набуття прав на землі гаражно-будівельними кооперативами, знав або мав цілком об`єктивну можливість дізнатись про неможливість набуття ним права власності на спірну земельну ділянку, а отже, на думку прокурора, відповідач є недобросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку.

29. Відтак, просить суд витребувати з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ – 04055896) земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0087, площею 0,1984 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339693546101, номер запису про право власності: 41553900.

30. Аргументи позивача:

31. Позивач позовні вимоги підтримав.

32. Позиція відповідача:

33. Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

34. У поданому вступному слові та письмових поясненнях відповідач не погоджується з твердженням прокурора про те, що рішення про надання у власність земельної ділянки кооперативу прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч вимогам ст. 41 ЗК України.

35. Відповідач також вказує, що розташування отриманих земельних ділянок у функціональній зоні Ж-4 (зона багатоквартирної житлової забудови) дозволяє кооперативу проводити діяльність на отриманих земельних ділянках.

36. Відповідач заперечує твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка не входила в межі діючого генплану с. Рясне Руська, а відтак план зонування та детальний план території не були розроблені, тим, що проекти землеустрою є тією ж містобудівною документацією.

37. Відповідач стверджує, що норми Земельного кодексу України не обмежують прав обслуговуючих кооперативів на отримання земельних ділянок, а також не містять вимог щодо обґрунтувань (розрахунку) площ.

38. Крім того, відповідач вважає себе добросовісним набувачем.

39. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

40. 14.02.2019р. Львівською міською радою, беручи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017р. № 2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017р. №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015р. № 4968 та від 01.10.2015р. № 5143», звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018р. №1132, прийнято ухвалу № 4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №1 площею 26, 5865 га (кадастровий номер 4610137500:11:016:0001), у тому числі площею 5, 5847 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 – землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.1).

41. Згідно п.3 даної ухвали вирішено передати зазначену у пункті зокрема 1.1 цієї ухвали земельну ділянку №1, площею 26, 5865 га (кадастровий номер 4610137500:11:016:0001) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

42. На підставі даних Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019р. зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0001.

43. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019р. №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 26, 5865 га (кадастровий номер 4610137500:11:016:0001, КВЦПЗ - 16.00).

44. На підставі даних Державного реєстру прав на нерухоме майно, 29.11.2019р. зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0001.

45. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019р. №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:11:016:0001.

46. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019р. №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016: 0001.

47. 19.12.2019р. зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0001.

48. 03.01.2020р. Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення № 3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:016:0001, площею 26, 5865 га на 7 земельних ділянок, зокрема, земельну ділянку №4, площею 8,1837 га.

49. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3700 від 19.05.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 26, 5865 га, на 7 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №4 площею 8, 1837 га кадастровий номер 610137500:11:016:0004).

50. 03.06.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0004.

51. 11.09.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:016:0004 площею 8, 1837 га.

52. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4377 від 19.10.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 8, 1837 га, в результаті чого утворено зокрема земельні ділянки кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071, площами 0, 0992 га кожна.

53. 04.11.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельні ділянки кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071. 04.11.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу 9 земельних ділянок, площами: 0,0983 га, 0,0992 га, 0, 0998 га. 0, 099 га, 0, 0982 га, 0, 0982 га, 0, 099 га, 0,0997 га, 0,092 га.

54. 12.11.2020 рішеннями Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4844, 4837 дві земельні ділянки, площами 0,0992 га кожна (кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071), Львівська область, м.Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» для будівництва та обслуговування гаражів код КВЦПЗ 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

55. Пунктом 2.3 вказаних рішень зобов`язано кооператив забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 Землі запасу на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

56. 23.11.2020 зареєстровано право приватної власності ГБК «Львів- автокар» на земельні ділянки кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.04.2021 вищевказані об`єкти нерухомого майна - земельні ділянки кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071 об`єднані.

57. В подальшому, 14.04.2021 зареєстровано право власності ГБК «Львів-автокар» на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0087, площею 0, 1984 га на підставі заяви №45, посвідченої 04.02.2021 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Глод А.Р., рішень Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №№4844, 4837 від 12.11.2020.

58. Зазначене підтверджується інформацією Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області, наданою листом №0-13-0.91-2892/-22 від 22.11.2022.

59. Згідно інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, земельні ділянки кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071, в подальшому об`єднані в земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0087, відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10 000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3924, розташовані в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів).

60. Згідно інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, земельні ділянки кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071, в подальшому об`єднані в земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0087, відповідно до генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10 000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 № 3924, розташовані в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів).

61. Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

62. Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом (ч. 1).

63. У відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

64. Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.1999, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

65. Щодо обґрунтування правових підстав для представництва інтересів держави, наведених в позовній заяві, необхідно наголосити на тому, що Верховний Суду постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до іх компетенції, а також захист і прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загально державного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до іх відання.

66. При цьому, органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

67. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 погодила з аргументами прокурора щодо можливості здійснення представництва територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування та визнала не обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави.

68. Виходячи із наведеного, «державним» (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності.

69. Порушення інтересів держави в даному випадку полягає у протиправному, в порушення вимог законодавства, вибутті з комунальної власності земельної ділянки.

70. Зволікання у зверненні Львівської міської ради до суду із заявою про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки обмежує як Український народ загалом (стаття 13 Конституції України), так і територіальну громаду м. Львова правомочностей власника земельної ділянки в тому обсязі, який їй дозволяє іі статус як об`єкта комунальної власності. В цьому контексті в сфері вказаних правовідносин важливу роль відіграє конституційне положення про те що, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, іх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України).

71. Отже, правовідносини, пов`язані з витребуванням земельної ділянки з чужого незаконного володіння становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а бездіяльність Львівської міської ради, такому «суспільному», «публічному» інтересу не відповідає.

72. За таких обставин у даній справі «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребуванням земельної ділянки з чужого незаконного володіння є задоволення суспільної потреби у відновленні правомочностей Львівської міської ради як власника земельної ділянки та захист суспільних інтересів загалом.

73. Слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» суд категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес».

74. Відтак, у даній справі позивачем слід вважати територіальну громаду міста Львова в особі Львівської міської ради, оскільки відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. В той же час сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від іх імені та в іх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

75. Згідно з правовою позицією, викладеною у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у органів прокуратури виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

76. Львівська міська рада відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від ii імені та в ii інтересах функції i повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України. Згідно ст. 80 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальні громади, які реалізують право власності через органи місцевого самоврядування, є суб`єктами права власності на землю, що є комунальною власністю.

77. Виходячи з п. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо, а відповідно до п.5 ст. 60 цього ж Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

78. Листом на адресу Львівської міської ради № 14.51/04-14-4996вих-25 від 03.07.2025 Франківська окружна прокуратура м. Львова повідомила про порушення інтересів територіальної громади м. Львова внаслідок протиправного набуття у власність Обслуговуючим кооперативом «Гаражно - будівельний кооператив «ЛЬВІВ-АВТОКАР» земельних ділянок кадастрові номери 4610137500:11:016:0070, 4610137500:11:016:0071, які надалі були об`єднані у земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0087.

79. Юридичним департаментом Львівської міської ради у листі №2901- вих-105521 від 18.07.2025р. надано інформацію про те, що Львівська міська рада позбавлена можливості виступати самостійним позивачем у судових справах із позовними вимогами про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, які вибули з власності територіальної громади на підставі рішень Рясне - Руської сільської ради.

80. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися, як бездіяльність відповідного органу.

81. Львівська міська рада не виконала покладені на неї повноважень у сфері земельних правовідносин та не вжила заходів цивільно-правового характеру шляхом звернення до суду про витребування від відповідача земельної ділянки, чим порушуються інтереси Львівської міської територіальної громади, та як наслідок й інтересів держави в цілому.

82. Відтак, прокурором здійснені всі можливі заходи щодо повідомлення уповноваженого органу про виявлені порушення законодавства та можливості захистити інтереси територіальної громади в судовому порядку.

83. На виконання вимог п. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою листом №14.51/04-14-5530ВИХ-25 від 25.07.2025 повідомлено Львівську міську раду щодо звернення із позовом до суду в її інтересах до ГБК «Львів-автокар» про витребування земельної ділянки.

84. Враховуючи вищевикладене та контекст обгрунтування позову, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

85. Щодо способу захисту.

86. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

87. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

88. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

89. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).

90. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

91. При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23).

92. Як встановлено судом право власності відповідача ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Львів-автокар" на об`єднану земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:016:0087, площею 0,1984 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339693546101, номер запису про право власності: 41553900.

93. Відтак належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, а саме у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 року у справі №914/1334/22, колегія суддів зазначила, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 52 ЗК України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

94. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

95. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна" (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

96. Прокурором обрано спосіб захисту шляхом витребування майна у недобросовісного набувача, як слідує з підстав позову.

97. ОЦІНКА СУДУ.

98. Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

99. Згідно із ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України перебачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

100. Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

101. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, чи обмежений у його здійсненні.

102. Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч. 2 вказаної статті ЦК України, водночас, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

103. Частина 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

104. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

105. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

106. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

107. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

108. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

109. Згідно ч. 4 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

110. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому, власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

111. Тобто, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64)).

112. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

113. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням.

114. У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею. Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 18.01.2023р. у справі № 488/2807/17).

115. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023р. у справі № 488/2807/17 зазначає, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права. Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обовязків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).

116. Земельний кодекс України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, у ст. 41 встановлював, що гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

117. Тобто, гаражно - будівельним кооперативам земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів.

118. Містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. До видів містобудівної документації відносяться: генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). При цьому, план зонування та детальний план території розробляються на основі та уточнюють генеральний план.

119. Згідно класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010р., для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії - землі житлової та громадської забудови.

120. Відтак, гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 ЗК України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.

121. Поряд цим, рішенням Рясне-Руської сільської ради №№4844, 4837 від 12.11.2020, відповідачу передано у власність земельну ділянку за категорією земель – землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 – для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

122. Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність із земель державної або комунальної власності відповідно до закону (ст.22 Закону України «Про кооперацію»).

123. Кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України.

124. Отже, про відсутність добросовісності безумовно свідчить порушення імперативних норм права. Абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю.

125. В даному випадку суд приходить до висновку, що має місце порушення імперативної норми права - ст.41 ЗК України, що виключає добросовісність набувача земельної ділянки, у даному випадку, відповідача.

126. Згідно ст.2 Закону України «Про кооперацію», обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Відповідно до ст.6 цього ж закону кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

127. Установчими зборами та Статутом ГБК «Львів-автокар» визначено лише 3 засновників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , які після державної реєстрації кооперативу автоматично набули статусу його членів (п. 5.1. Статуту).

128. Поряд з цим, матеріали реєстраційної справи відповідача не містять списку членів ГБК «Львів-автокар», отже, його членами є лише 3 особи – засновники.

129. Розраховуючи розмір земельної ділянки, необхідної для здійснення гаражного будівництва в розрахунку на 1 члена, слід взяти до уваги ст. 121 Земельного кодексу України, згідно з якою норма безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів становить - не більше 0,01 гектара.

130. Отже, виходячи з кількості членів ГБК «Львів-автокар», кооператив міг претендувати на отримання земельної ділянки, площею не більше 0,03 га.

131. Поряз з цим, на підставі 10 рішень Рясне-Руської сільської ради ГБК «Львів- автокар», передано 10 земельних ділянок, для цих же цілей, загальною площею 2,0671 га, тобто по 0,689 га на кожного члена Кооперативу.

132. Водночас, за відсутності проекту відведення земельної ділянки кооперативу, технічна документація щодо поділу, заява ГБК «Львів-автокар» та рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості, тощо), обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка була надана на підставі рішення сільради №№4844, 4837 від 12.11.2020 площею 0,0992 га кожна (тобто по 0,033 га з кожної ділянки та відповідно по 0,066 га кожному для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

133. В даному випадку суд вважає слушними зауваження прокурора та позивача, що, звертаючись до органу місцевого самоврядування, відповідач просив передати у власність кооперативу 9 земельних ділянок, площами 0,0983 га, 0,0992га, 0,0998 га, 0,099 га, 0,0982 га, 0,0982 га, 0,099 га, 0,0997 га, 0,092 га, що безумовно свідчить про завідомо незаконне бажання відповідача отримати у власність вказані земельні ділянки, очевидно не для задоволення мінімальних соціальних потреб, так як відповідна заява мала бути спрямована на задоволення мінімальних потреб лише 3-ох членів кооперативу для будівництва 3-ох гаражів

134. Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом (означена позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.10.2021р у справі № 311/2121/19) .

135. Відтак, зловживаючи своїм правом на звернення, відповідач, як зазначив прокурор, отримав від Рясне-Руської сільської ради у власність 10 земельних ділянок, загальною площею 2,0671 га.

136. Відтак, в такий спосіб, відповідач отримав у власність 10 земельних ділянок загальною площею 2,0671 га для спорудження 3-ох гаражів для задоволення та обслуговування мінімальних потреб 3-ох членів кооперативу, що безумовно свідчить про наявність факту зловживання правом.

137. Добросовісною не може вважатися особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (такої позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.06.2021р. у справі №200/606/18, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022р. у справі №914/2618/16, від 21.09.2022р. у справі №908/976/19).

138. За наведеного, суд приходить до висновку, що звернення до органу місцевого самоврядування про виділення значної кількості земельних ділянок на трьох осіб без обгрунтування такої необхідності, суперечить меті та завданням створення кооперативу, а відтак такі дії оцінюються, як зловживанням правом, де відсутня добросовісність отримання земельних ділянок саме з метою задоволення потреб кооперативу і для статутних цілей і мети його створення. Недопустимість зловживання правом поширюється, як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента.

139. З огляду на викладене вище, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

140. Відповідачем не наведено належних та допустимих доказів добросовісного набуття у власність земельних ділянок для задоволення потреб гаражно-будівельного кооперативу.

141. На підставі викладеного, враховуючи доведення прокурором позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані прокурором, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

142. СУДОВІ ВИТРАТИ.

143. Згідно ст.129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в сумі 15829,11 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (79495, Львівська область, м.Львів-Винники, вул.Івана Франка, буд.17-Б, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43740840) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ – 04055896) земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0087, площею 0,1984 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339693546101, номер запису про право власності: 41553900.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» (79495, Львівська область, м.Львів-Винники, вул.Івана Франка, буд.17-Б, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43740840) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м.Львів, проспект Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) 15829,11 грн судового збору.

4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 01.07.2026.

Суддя Щигельська О.І.