Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №344/8543/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8543/26

Провадження № 2-а/344/113/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання – Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі,-

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Боднарчук Андрій Михайлович звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою про адміністративне правопорушення ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №R330092 від 01.02.2026 за фактом того, що за результатами з`ясування обставин справи встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постановив накласти на штраф у сумі 17000,00 гривень. У графі підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності відсутній підпис ОСОБА_1 .

Позивач постанову про адміністративне правопорушення №R330092 від 01.02.2026 не отримував. Про дану постанову позивач дізнався після відкриття виконавчого провадження №80675663 від 06.04.2026 та накладення арешту на кошти боржника. Оскільки позивач не отримав адміністративний протокол та постанову про адміністративне правопорушення №R330092 від 01.02.2026, відповідно і не мав можливості її оскаржити протягом 10 днів з дня її винесення. Матеріали виконавчого провадження та постанову про адміністративне правопорушення №R330092 від 01.02.2026 ОСОБА_1 отримав 21.04.2026 під час ознайомлення із справою, що підтверджується супровідним листом від 20.04.2026 за №68006. Враховуючи викладене, сторона позивача просить суд поновити строк для оскарження постанови про адміністративне правопорушення №R330092 від 01.02.2026.

Позивач вважає, що постанова №R330092 від 01.02.2026 є незаконною та підлягає скасуванню.

16.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.11.2025 - виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та звільнено зі служби.

26.11.2025 ОСОБА_1 взято на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час взяття на облік, ОСОБА_1 надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 всі свої персональні дані для уточнення облікових та персональних даних.

ОСОБА_1 повістку про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 не отримував особисто чи поштовим зв`язком, крім того, як вже зазначалось ОСОБА_1 уточнив свої дані під час взяття на облік 26.11.2025.

Позивач також зазначає, що оскаржувана постанова не містить опису обставин, установлених під час розгляду справи, а саме: дату повістки, дату отримання такої повістки, дату проведення перевірки, дату виявлення правопорушення, дату прибуття за викликом.

До оскаржуваної постанови в рамках розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем не додано будь-яких доказів, зі змісту яких вбачався би факт отримання ОСОБА_1 повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на конкретну дату, на яку він, за твердженням відповідача, не з`явився. В оскаржуваній постанові посилання на такі докази відсутні.

Враховуючи наведене позивач просить скасувати постанову R330092 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 01.02.2026 року, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за відсутності події і складу адміністративного правопорушення), стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір у розмірі 532,48 гривень (а.с. 1-7).

21 травня 2026 року представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач категорично заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає доводи позивача та його представника такими, що суперечать наявним письмовим доказам (у тому числі тим, які надав сам позивач), та спрямованими виключно на уникнення законної відповідальності.

Позивач у своєму позові стверджує, що він нібито нічого не знав про притягнення його до адміністративної відповідальності, постанови не отримував, а про її існування дізнався лише у квітні 2026 року, коли Івано-Франківський ВДВС виніс постанову про арешт коштів боржника (від 06.04.2026) та надав відповідь на адвокатський запит (від 20.04.2026). На цій підставі позивач намагається виправдати пропуск строку.

Проте вказані твердження не відповідають дійсності. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення № 05/35 від 01 лютого 2026 року, протокол складався за безпосередньої фізичної присутності позивача в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . Це підтверджується графою протоколу «Дані про притягнення до адміністративної відповідальності», де уповноваженою посадовою особою (майором ОСОБА_4 ) чітко зафіксовано: «Зі слів ОСОБА_5 не притягувався». Встановлення анкетних даних, сімейного стану та фіксація пояснень відбувалися шляхом безпосередньої комунікації з позивачем 01.02.2026. Таким чином, позивачу було достеменно відомо про факт складання відносно нього протоколу та винесення оскаржуваної постанови № R330092 саме 01.02.2026. Позивач мав повну можливість ознайомитися з документами, надати пояснення або заперечення, те, що він відмовився від фізичного отримання паперової копії постанови в день її винесення, не зупиняє перебіг процесуальних строків.

Щодо суті правопорушення (ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та статусу військовозобов`язаного відповідач зазначає. Як вбачається з долучених до позову документів, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу та був звільнений у запас згідно з Витягом з наказу від 25.11.2025. Відповідач висловлює глибоку повагу до бойового досвіду позивача, однак наголошує на імперативному обов`язку дотримання Правил військового обліку.

Позивач для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не звертався, відстрочку не оформляв, а тому відносно останнього, у зв`язку з триваючою мобілізацією підлягали уточненню відомості про наявність права на відстрочку.

Враховуючи зазначене, відносно позивача засобами ЄДРПВР було сформовано та централізовано надіслано повістку № 6029401 про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 10.01.2026 о 14:00. Встановити такі відомості самостійно, у тому числі за допомогою ЄДРПВР неможливо.

Позивач не оформив відстрочку від призову та не прибув на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення відповідних даних, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Про причини неприбуття не повідомляв. При цьому, Позивач вважається таким, що належним чином повідомлений про необхідність прибуття до ТЦК та СП. Згідно з номером поштового відправлення R067060211954 25.12.2025 відділенням поштового зв`язку проставлено відмітку «Одержувач відсутній за вказаною адресою». Отже, 25.12.2025 позивач вважається таким, що оповіщений про необхідність прибуття до ТЦК та СП.

Протокол № 05/35 від 01.02.2026 складено уповноваженою посадовою особою за безпосередньої присутності порушника. Оскаржувана постанова № R330092 від 01.02.2026 винесена ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у межах повноважень, визначених ст. 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Санкція частини 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення в особливий період передбачає накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 000 гривень до 25 500 гривень). До Позивача було застосовано мінімально можливий розмір штрафу — 17 000 гривень, що свідчить про об`єктивність відповідача та врахування всіх обставин справи, в тому числі, ймовірно, бойових заслуг позивача у минулому як пом`якшувальної обставини при визначенні розміру стягнення (в межах санкції статті менше визначити неможливо). Подвоєння суми штрафу у виконавчому провадженні (про що зазначає позивач у позові) є виключно наслідком дії статті 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з несплатою штрафу добровільно.

Відповідач просить визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 процесуального строку на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскільки йому було достовірно відомо про притягнення до відповідальності у день складання матеріалів (01.02.2026) за його фізичної присутності; застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду; у випадку подальшого розгляду справи по суті — відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі (а.с. 31-40).

Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2026 року дану справу розподілено головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 21-22).

Ухвалою суду від 07 травня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі (а.с. 23-24).

Пояснення учасників справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Боднарчук А.М. позовні вимоги підтримали у повному обсязі на підставах, викладених у позові, просили позов задовольнити.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

21.04.2026 ОСОБА_1 отримав матеріали виконавчого провадження, у тому числі постанову про адміністративне правопорушення №R330092 від 01.02.2026, про що свідчить супровідний лист від 20.04.2026 за №68006 (а.с. 9).

Постановою R330092 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 01.02.2026 накладено на ОСОБА_1 штраф у сумі 17 000,00 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 9 зворот, а.с. 10, 55-56).

06.04.2026 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №80675663 з виконання постанови № R330092 від01 лютого 2026 року (а.с. 10 зворот, а.с. 11).

Постановою від 06.04.2026 накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 (а.с. 11 зворот, а.с. 12).

Згідно довідки від 29.06.2022 №133, солдат ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії) з 13 травня 2022 року по 18 червня 2022 року (а.с. 12 зворот).

Відповідно до військового квитка та обліково-послужної картки, 16.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13-15).

На підставі витягу з наказу №349 від 25.11.2025, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та звільнено зі служби (а.с. 16).

01.02.2026 складено протокол № 05/35 про адміністративне правопорушення (а.с. 47-48).

17.12.2025 складена повістка про виклик ОСОБА_1 на 10.01.2026 о 14.00 годині для уточнення даних (а.с. 52).

Згідно супровідного листа та чеку постанову було направлено 02.02.2026 (а.с.57-58).

З Витягу Резерву + вбачається, що ОСОБА_1 уточнив дані 28.11.2025, відстрочка надана до завершення мобілізації (а.с. 60).

Норми права, що підлягають застосуванню, та висновки суду

за результатами розгляду справи.

Згідно зі статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до частини другої статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною першою статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно зі статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої-другої статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Кодексом України про адміністративні правопорушення визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки військовозобов`язаного.

Тому в постанові про адміністративне правопорушення є необхідним посилання на порушення військовозобов`язаним вимог конкретної норми закону чи підзаконного акта.

У силу положень статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до вимог частин шостої, восьмої статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

У випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Посилаючись на порушення закону під час притягнення його до відповідальності за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про скасування постанови R330092 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 01.02.2026. Також ним подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.

Нормами статей 72, 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Судом встановлено, що зі змісту оскаржуваної постанови R330092 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 01.02.2026, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення став висновок начальника відповідача про те, що громадянин ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до вимог статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка регламентує зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення, визначено, що, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу його вчинення, мотивів і форми вини, а висновки особи, яка розглядає справу, щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи. При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті Кодексу України про адміністративні правопорушення або нормах інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.

У своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

У рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

У рішенні у справі «Абрамян проти росії» Європейський Суд з прав людини зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

У цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення справа розглядається в межах адміністративного обвинувачення, що міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.

Сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчинення правопорушення.

При цьому суд, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини першої, третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (надалі – Порядок №1487).

Відповідно до пункту 32 Поряду №1487 у разі отримання розпорядження відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів щодо оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх явку на призовні дільниці (пункти попереднього збору), до органів СБУ, розвідувальних органів для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, взяття на військовий облік, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних (резервістів) виконавчі органи сільських, селищних, міських рад:

відбирають картки первинного обліку зазначених у розпорядженні призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

здійснюють оповіщення зазначених у розпорядженні призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання) шляхом вручення повісток (додаток 11) або під їх особистий підпис у картках первинного обліку (додаток 3) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення для проходження базової військової служби, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечення їх своєчасного прибуття;

у триденний строк письмово повідомляють районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, відповідним підрозділам розвідувальних органів про результати оповіщення, виконання призовниками, військовозобов`язаними та резервістами вимог законодавства;

забезпечують контроль за прибуттям призовників, військовозобов`язаних та резервістів до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначений постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року.

Відповідно до пункту 28 вказаного Порядку №560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.

Пунктом 41 Порядку №560 передбачено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду справи судом встановлено, що зміст оскаржуваної постанови R330092 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 01.02.2026 не відповідає вимогам вищенаведених норм.

Так, описова та мотивувальна частини постанови взагалі не містять відомостей про дату та час неприбуття ОСОБА_1 до ТЦК та СП, номер поштового відправлення, в якому відповідна повістка направлялася на адресу позивача, та дату його вручення або ж дату проставлення поштовим органом відмітки про повернення поштового відправлення.

Крім того, оскаржувана постанова взагалі не містить висновку відповідача про вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Посилання на докази, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в оскаржуваній постанові відсутні.

Зокрема, ні до оскаржуваної постанови в рамках розгляду справи про адміністративне правопорушення, ані в ході розгляду справи, відповідачем не додано будь-яких доказів, зі змісту яких вбачався би факт отримання ОСОБА_1 повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на конкретну дату, на яку він, за твердженням відповідача, не з`явився, оскільки додані до відзиву на позов копія опису вкладення до рекомендованого поштового відправлення не містить відмітки про прийняття Укрпошти такого відправлення, копія чеку про відправлення за номером R067060211954 не підтверджує відправку, так як з трекінгу Укрпошти вбачається, що інформація відсутня, тому що не зареєстрована в системі, а відомості про номер відправлення R067060211954 зроблені на звичайному папірці без зазначення даних Укрпошти (а.с. 53-54).

При цьому, суд зауважує, що саме в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності повинен міститися повний перелік доказів, на підставі аналізу яких посадова особа, яка здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, приходить до висновку про вину особи та накладення на неї адміністративного стягнення.

В оскаржуваній постанові посилання на такі докази відсутні.

Також суд враховує те, що ОСОБА_1 уточнив дані 28.11.2025 та відстрочка йому була надана до завершення мобілізації, про що свідчить Витяг Резерву.

Суд зауважує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Для встановлення «обґрунтованості висунутого обвинувачення» у справі мають міститися достатньо переконливі, чіткі і узгоджені між собою докази по усіх епізодах обвинувачення, які в сукупності доводять винність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, згідно з принципом доведеності вини «поза розумним сумнівом».

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, в даній адміністративній справі не надано до суду доказів, які спростовують наведені позивачем в позовній заяві факти невідповідності змісту оскаржуваної постанови вимогам закону.

Суд позбавлений права самостійно збирати докази у справі про адміністративне правопорушення.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано обов`язку щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими, та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню.

За змістом частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин суд приходить до переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена законом, недостатність доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв`язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.

Щодо клопотання представника позивача про поновлення строку на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, суд зауважує наступне.

Про існування оскаржуваної постанови позивач, як зазначено у заяві про поновлення строку, дізнався наприкінці 21 квітня 2026 року, після отримання матеріалів виконавчого провадження. Після цього звернувся за правничою допомогою.

З даним адміністративним позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Боднарчука А.М. звернувся до суду 30 квітня 2026 року.

Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Пункт 1 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частина друга статті 286 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Так, статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Така правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 140/2046/19.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.1997 №4 75/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи все вищезазначене та, зокрема, факт отримання позивачем оскаржуваної постанови лише наприкінці квітня 2026 року, необхідність реалізації права на отримання правничої допомоги, суд вважає причини пропуску позивачем строку звернення до суду поважними та знаходить підстави для його поновлення.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з платіжною інструкцією від 30 квітня 2026 року, ОСОБА_1 сплатив 532,48 гривень судового збору за звернення до суду з даним позовом (а.с. 8).

Тому суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 532,48 гривень.

На підставі викладеного, відповідно до ст. 62 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 33, 38, 210, 251, 252, 254, 256, 258, 268, 276, 280, 287-289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керуючись ст.ст. 2,5-6, 8-10, 14, 72-77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд–

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі – задовольнити у повному обсязі.

Скасувати постанову № R330092 від 01 лютого 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень.

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (за відсутності події і складу адміністративного правопорушення).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 532,48 гривень (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 06 липня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.