Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №908/2784/23 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 року м.Дніпро Справа № 908/2784/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.

представники сторін:

від відповідача: Вишнякова І.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ” на рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2024 року (повний текст складено 22.02.2024 року) у справі №908/2784/23 (суддя Зінченко Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СХІДНЕ”, (72354, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Східне, вул. Степова, буд. 2),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ”, (69032, м. Запоріжжя, вул. Доківська, буд. 3)

про розірвання договору та стягнення 739 200,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про розірвання договору від 23.02.2022 року, укладеного у спрощеній формі між ТОВ “СХІДНЕ” та ТОВ “ІНТЕРЦЕМ”, стягнення 739 200,00 грн. вартості оплаченого, але не поставленого товару.

Позов обґрунтовано невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару (бетону в кількості 220 м.куб.) на суму 739 200,00 грн., які виникли на підставі укладеного у спрощеній формі договору поставки.

Позивач зазначав, що на підставі усної домовленості сторін та на підставі направленого відповідачем на електронну пошту позивача рахунку № 26 від 23.02.2022 року, за платіжною інструкцією № 866 від 23.02.2022 року він перерахував ТОВ “ІНТЕРЦЕМ” грошові кошти в сумі 739 200,00 грн. за придбання бетону.

У зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України та введенням в Україні режиму воєнного стану, підприємство позивача опинилося на тимчасово окупованій частині території Запорізької області та господарську діяльність не здійснює. Оскільки позивач не отримав від відповідача ані оплаченого товару, ані повернення коштів, 15.07.2023 року ТОВ “СХІДНЕ” звернулося до ТОВ “ІНТЕРЦЕМ” з претензією вих. № 14/07/23-02 від 14.07.2023 року, за змістом якої вимагало протягом 7 днів з дня отримання цієї вимоги повернути сплачені позивачем кошти. Вказана претензія відповідачем не отримана та повернута оператором поштового зв`язку на адресу позивача без вручення адресату. Станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідачем обумовлений сторонами товар (бетон) поставлений не був, сума попередньої оплати за непоставлений товар повернута не була.

На підставі викладеного позивач просив суд позов задовольнити повністю. Також позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11 088,00 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 12 00,00 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.01.2024 року у справі №908/2784/23 позов задоволено повністю.

Розірвано договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “СХІДНЕ”, (72354, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Східне, вул. Степова, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 32060406) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ”, (69032, м. Запоріжжя, вул. Доківська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36535393) у спрощеній формі шляхом виставлення Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ”, (69032, м. Запоріжжя, вул. Доківська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36535393) рахунку № 26 від 23.02.2022 та проведенням Товариством з обмеженою відповідальністю “СХІДНЕ”, (72354, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Східне, вул. Степова, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 32060406) оплати за платіжною інструкцією № 866 від 23.02.2022 року на суму 739 200,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ”, (69032, м. Запоріжжя, вул. Доківська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36535393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СХІДНЕ”, (72354, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Східне, вул. Степова, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 32060406) попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 739 200,00 грн, 11 088,00 грн витрат на сплату судового збору та 12 000,00 грн судових витрат на правову допомогу адвоката.

Рішення суду першої інстанції мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного у спрощеній формі договору поставки товару (бетону в кількості 220 м.куб.) на суму 739 200,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що в результаті призвело до постановлення незаконного рішення.

Відповідач вказує, що позов від імені позивача підписано адвокатом, який діє на підставі нікчемного ( в силу прямої норми Закону) договору про надання правничої допомоги, оскільки позивач знаходиться на тимчасово окупованій території України і з даних державного реєстру відсутні докази здійснення ним зміни податкової адреси на іншу територію України відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.

Відповідно, ордер на надання правничої (правової) допомоги, виписаний на підставі нікчемного договору, не може вважатись документом, що посвідчує повноваження представника на надання правничої допомоги позивачу.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції мав би залишити позов без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на наступні фактичні обставини цієї справи:

Від початку повномасштабного вторгнення Російською Федерацією в Україну адміністрація відповідача втратила контроль над своїми активами у смт. Кирилівка Запорізької області.

Враховуючи захоплення активів підприємства невстановленими особами правоохоронними органами відкрито кримінальне провадження № 12023087140000139 від 14.12.2023 року за ст. 356 КК України.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками ТОВ “СХІДНЕ” є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Згідно відкритих даних з сайту “Е-ДОСЬЕ (e-ecolog.ru)” 24.11.2022 року за юридичною адресою ТОВ “СХІДНЕ”: вул. Степова, буд., 2, с. Східне, Мелітопольського р-ну, Запорізької обл., було здійснено реєстрацію “Общество с ограниченной ответственностью “ВОСТОЧНОЕ” з статутним капіталом в 535 954 карбованців. Вказаному товариству наданий індивідуальний податковий номер - 9001001878 та включено до реєстру 10.01.2023 року.

Засновниками ООО “ВОСТОЧНОЕ” є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Оскільки склад засновників ТОВ “СХІДНЕ” та ООО “ВОСТОЧНОЕ” є ідентичними, отже, ймовірно 24.11.2022 року засновниками ТОВ “СХІДНЕ”: була здійснена реєстрація ООО “ВОСТОЧНОЕ” на тимчасово окупованій території України за законами Російської Федерації, для чого засновникам було необхідно отримати громадянство країни реєстрації.

Скаржник просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2024 року у справі №908/2784/23, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Рабушко В.С. заперечує проти доводів скаржника, зазначає на законність та обґрунтованість судового рішення.

Зокрема, позивач вказує, що право особи на отримання професійної правничої допомоги ґрунтується на актах законодавства вищої юридичної сили, а саме ст.59 Конституції України та ст.6 Конвенції, а тому ст.13 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" суперечить вказаним положенням в частині права особи на отримання професійної правничої допомоги та не могла бути застосована судом першої інстанції; застосованими мають бути норми Конституції як норми прямої дії та ст.6 Конвенції, які гарантують право на професійну правничу допомогу.

Щодо реєстрації позивача за російським законодавством позивач вказує на те, що згідно витягу з ЄДРПОУ Товариство з обмеженою "СХІДНЕ", код ЄДРПОУ 32060406, юридична адреса: Україна, 72354, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Східне, вул. Степова, буд.2. зареєстровано відповідно до законодавства України. Підприємство є діючим, будь якого правонаступництва або зміни його правового статусу, обмеження його діяльності реєстр не містить.

На думку представника позивача, посилання відповідача на отримання інформації про реєстрацію позивача за російським законодавством є припущенням, яке не підтверджено жодним доказом і не стосується розгляду позовних вимог, що знайшли своє відображення у рішенні суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про втрату відповідачем майна на окупованій території України, позивач зазначає, що наявність форс-мажорних обставин (військові дії, окупація) є підставою лише для звільнення сторони договору від застосування заходів відповідальності (зокрема, неустойки: пені та штрафів), але не є підставою для звільнення від виконання основного зобов`язання.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2024 року відкрито апеляційне провадження, розгляд скарги призначено на 03.07.2024 року на 15:20 год.

На офіційному веб-сайті судової влади України розміщено відповідне повідомлення.

30.05.2024 року адвокат позивача Рабушко В.С. надав відзив на апеляційну скаргу, а також надав ордер від 28.05.2024 року на надання позивачу правової допомоги в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.10.2024 року на 11:30 год.

08.10.2024 року від адвокат позивача Рабушко В.С. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні 08.10.2024 року під час розгляду справи було встановлено, що на розгляді об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа №908/1162/23, яка була передана ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2024 року.

Передача справи зумовлена тим, що колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 року у справі №910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

У справі, що переглядається, колегія суддів вважала доречним зупинити розгляд даної справи до винесення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду рішення по справі №908/1162/23.

Присутня у судовому засіданні 08.10.2024 року представник скаржника не заперечувала щодо зупинення справи №908/2784/23.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.10.2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ” на рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2024 року у справі №908/2784/23 було зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.

21.10.2025 року від ТОВ “ІНТЕРЦЕМ” надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №908/2784/23 у зв`язку з винесенням судом касаційної інстанції постанови від 03.10.2025 року.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2025 року провадження по апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ” на рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2024 року у справі №908/2784/23 поновлено та призначено до розгляду на 07.04.2026 року на 16:00 год.

03.04.2026 року адвокат позивача Рабушко В.С. надав клопотання, в якому зазначив, що позовну заяву у даній справі було подано у паперовому вигляді 23.08.2023 року, тобто до набрання чинності положеннями Закону України № 3200-IX від 29.06.2023 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно- телекомунікаційній системі...”, яким було запроваджено обов`язкову реєстрацію електронних кабінетів для юридичних осіб приватної форми власності. З урахуванням того, що відповідні положення вводилися в дію через сім місяців з дня опублікування Закону, на момент подання позову у позивача був відсутній обов`язок щодо реєстрації електронного кабінету в ЄСІТС, а отже, відсутність такого кабінету не породжувала будь-яких процесуальних наслідків та не могла бути підставою для залишення позовної заяви без руху чи її повернення відповідно до ч.1 ст. 174 ГПК України.

Представник позивача також зазначав, що рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2024 року у справі № 908/2784/23 є законним та обґрунтованим: судом повно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Факт укладення договору між сторонами, отримання попередньої оплати відповідачем та невиконання ним зобов`язань з поставки товару підтверджений належними та допустимими доказами, що знаходяться в матеріалах справи.

Позивач просить розглянути апеляційну скаргу за відсутності його представника на підставі наявних у справі матеріалів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, в позовних вимогах позивачу слід відмовити з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, скаржником не оспорюється, що за попередньою домовленістю сторін на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ” (відповідачем у справі) рахунку на оплату № 26 від 23.02.2022 року на придбання 220 м.куб. бетону, Товариством з обмеженою відповідальністю “СХІДНЕ” (позивачем у справі) платіжною інструкцією № 866 від 23.02.2022 року здійснено перерахування відповідачу грошових коштів в розмірі 739 200,00 грн. (в т.ч. 123 200,00 грн. ПДВ).

В платіжній інструкції № 866 від 23.02.2022 року на суму 739 200,00 грн. в призначенні платежу зазначено: “Сплата за рах. № 26 від 23.02.2022 за бетон 220 м.куб., у т.ч. ПДВ 20 % 123 00,00 грн.”.

Встановлено, що з 24.02.2022 року у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України та введенням в Україні режиму воєнного стану, підприємство позивача опинилося на тимчасово окупованій частині території Запорізької області та, за твердженням позивача, господарську діяльність не здійснює.

Оскільки позивач не отримав від відповідача ані оплаченого товару, ані повернення коштів, 15.07.2023 року ТОВ “СХІДНЕ” звернулося до ТОВ “ІНТЕРЦЕМ” з претензією вих. № 14/07/23-02 від 14.07.2023 року з вимогою у строк протягом 7 днів з дня отримання цієї вимоги повернути сплачені позивачем кошти в розмірі 739 200,00 грн.

В матеріалах справи наявні докази направлення позивачем відповідачу претензії вих. № 14/07/23-02 від 14.07.2023 року на його юридичну адресу, а саме: опис вкладення до цінного листа, скріплений відбитком календарного штемпеля оператора поштового зв`язку за 15.07.2023 року, поштова накладна “Укрпошта Експрес” № 4470300031758 від 15.07.2023 року і фіскальний чек від 15.07.2023 року.

Вказана претензія відповідачем не отримана та повернута оператором поштового зв`язку на адресу позивача без вручення адресату, про що свідчить роздруківка з офіційного сайту АТ “Укрпошта” в розділі “Трекінг поштових відправлень”.

В подальшому відповідачем товар (бетон) позивачу поставлений не був, попередня оплата за непоставлений товар повернута не була.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про розірвання договору від 23.02.2022 року, укладеного у спрощеній формі між ТОВ “СХІДНЕ” та ТОВ “ІНТЕРЦЕМ”, та про стягнення з відповідача 739 200,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України, норми якого діяли на час виникнення спірних правовідносин, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з положеннями статей 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Матеріалами справи доведено, апелянтом не спростовано, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощеній формі, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставити товар.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи встановлені обставини щодо сплати позивачем вартості товару, доказів звернення з претензією, невиконанням відповідачем вимог щодо поставки товару у строк згідно статтею 530 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що на час звернення позивача до суду строк поставки товару є таким, що настав, зобов`язання не виконано і наявні підстави для розірвання договору та стягнення попередньої оплати.

Між тим, вирішуючи питання щодо обґрунтованості оскаржуваного рішення в частині стягнення на користь позивача зазначених ним грошових коштів, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в України введено військовий стан, який неодноразово продовжувався і триває наразі.

Згідно з частиною 3 статті 1 Закону України №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі Закон) дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 06.12.2022 року №1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" встановив, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до статті 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Як встановлено судом, згідно вказаного Переліку (з урахуванням наступних змін і доповнень) село Східне Мелітопольського району Запорізької області, де зареєстровано підприємство позивача, входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 25.02.2022 року по теперішній час).

Отже, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України та введенням в Україні режиму воєнного стану, підприємство позивача опинилося на тимчасово окупованій частині території Запорізької області та господарську діяльність за законодавством України не здійснює.

Це підтверджував і представник позивача за змістом позовної заяви.

Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначає особливості правового статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 13 цього Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу 2 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

Така послідовна правова позиція викладена в численних постановах Верховного Суду.

Згідно частини 2 статті 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Статтею 3 ГК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Матеріали справи свідчать, що правовідносини між сторонами виникли до окупації російською федерацією території реєстрації позивача.

Разом з тим, на момент звернення позивача до відповідача з вимогою повернення йому грошових коштів (передоплати за договором), ця територія вже була окупована.

Отже, у відповідності до положень згаданого Закону, відповідач не мав права ні поставляти зазначений у договорі товар на окуповану територію на виконання умов договору, ні сплатити грошові кошти суб`єкту (юридичній особі), місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія.

З цього приводу слід звернути увагу на наступне:

Позивач не переніс свою господарську і фінансову діяльність та реєстрацію у податкових органах на територію, підконтрольну Уряду України. Про це він не заперечує. Крім того, ця обставина додатково підтверджена Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань (а.с.19).

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону України №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території.

На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється (частина 6 статті 13 Закону).

Відповідно до статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення суду у справах за участю юридичних осіб зазначаються їх повне найменування, їх місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін за його наявності. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Оскільки позивач у даній справі не переніс свою господарську і фінансову діяльність та реєстрацію у податкових органах на територію, підконтрольну Уряду України, а також не має рахунків в органах Державної казначейської служби України (докази протилежного позивачем на спростування доводів скаржника не надано), у суду відсутні підстави ухвалювати рішення про стягнення на його користь заявлену суму.

Ухвалення судом рішення із зазначенням неіснуючої адреси і неіснуючих платіжних реквізитів позивача не відповідає завданням та засадам господарського судочинства, робить неможливим його виконання та суперечить статті 129-1 Конституції України.

За встановлених вище обставин вимога позивача про стягнення суми передоплати не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору колегія суддів звертає увагу на наступне:

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

За доводами позивача, оскільки відповідач не виконав його пропозицію повернути кошти та розірвати договір, він змушений в судовому порядку заявляти такі вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Однак, як вказано вище, відповідач не мав права ні поставляти зазначений у договорі товар на окуповану територію на виконання умов договору, не мав підстав для сплати грошових коштів суб`єкту (юридичній особі), місцезнаходженням якої є тимчасово окупована територія.

Тому правових підстав для висновку про порушення відповідачем зобов`язання та наявність підстав для розірвання договору не вбачається.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позовна заява підписана від імені позивача неналежною особою і суд першої інстанції мав би залишити позов без розгляду, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 11 ГПК України).

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (частина 3 статті 11 ГПК України).

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина 4 статті 11 ГПК України).

У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд, застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України (частини 7, 8 статті 11 ГПК України).

Відповідно до статті 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ звертав увагу, що невід`ємною частиною права на справедливий суд, яке закріплено в статті 6 Конвенції, є право на правову допомогу. ЄСПЛ вважає, що будь-яка особа має право скористуватися правовою допомогою і держава має гарантувати дотримання цього права.

Питання надання правової допомоги згідно статті 6 Конвенції розглядається, зокрема, у контексті права на доступ до суду та принципу "рівної зброї" (equality of arms). Останнє передбачає, що сторона судового процесу не повинна бути позбавлена можливості ефективно представити свою позицію у суді, а також їй має бути надана змога представити свою позицію нарівні із протилежною стороною. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державі вільний вибір засобів, які будуть використані для гарантування учасникам судового процесу цих прав. Одним із таких засобів є інститут правової допомоги (рішення від 15.02.2005 року у справі "Steel and Morris v. the United Kingdom", заява №68416/01).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно зі статтею124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (рішення Конституційного Суду України у справі від 12.04.2012 року №9-рп/2012).

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ГПК України).

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (частина 3 статті 2 ГПК України).

Частини 1 та 2 статті 4 ГПК України передбачають, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (частини 5, 7 статті 4 ГПК України).

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (стаття 131-2 Конституції України).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги (частина 1 статті 26 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частин 1, 3 статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (частина 5 статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, позов підписано від імені позивача адвокатом Рабушко В.С.

Встановлено, що між позивачем і адвокатом Рабушко В.С. було укладено правочин - договір про надання правової допомоги № 14/07/23-01 від 14.07.2023 року.

Адвокатом згідно договору виписано ордер на надання правничої (правової) допомоги ТОВ “СХІДНЕ”.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина 1 статті 56 ГПК України ).

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 58 ГПК України).

Відповідно до частини 2 статті 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

В постанові Верховного Суду від 26.03.2024 року по справі № 913/768/21 розглядалось питання законності представництва адвокатом інтересів позивача, місцем реєстрації яких є окупована територія України.

Щодо порушеного скаржником у даній справі питання щодо нікчемності договору на правничу допомогу Верховний Суд зокрема, зазначив, що:

“Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст.2 Господарського кодексу України).

Стаття 13 Закону №1207-УІІ має назву "Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території", втім у ч.2 ст.13 вживається термін саме господарська діяльність.

Отже, можна дійти висновку, що положення ч.2 ст.13 Закону №1207 УІІ поширюється на договори, які укладаються суб`єктом господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, тобто у випадках, коли він реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги”.

За договором надання правничої допомоги ТОВ "“СХІДНЕ” не надає послуги, а навпаки - отримує правничу допомогу від адвоката, тобто є споживачем послуги.

Верховний Суд у згаданій постанові також погоджується з доводами, що необґрунтованим є обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації, особливо враховуючи динамічну зміну лінії фронту та переліку окупованих/ деокупованих територій.

Суд зазначив, що чинне процесуальне законодавство не забороняє таким особам виступати як позивачами, так і відповідачами в суді, тобто визнає їх процесуальну правоздатність.

Отже, право особи на отримання професійної правничої допомоги ґрунтується на актах законодавства вищої юридичної сили, а саме статті 59 Конституції України та статті 6 Конвенції, а тому стаття 13 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" суперечить вказаним положенням в частині права особи на отримання професійної правничої допомоги та не могла бути застосована; застосованими мають бути норми Конституції як норми прямої дії та статті 6 Конвенції, які гарантують право на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене вимога апеляційної скарги залишити позов без розгляду необґрунтована.

Іншим доводам апеляційної скарги колегія суддів не надає оцінки, оскільки вони не впливають на висновки колегії суддів щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Згідно частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

В результаті порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ” задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2024 року у справі №908/2784/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати за розгляд позову покласти на позивача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СХІДНЕ”, (72354, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Східне, вул. Степова, буд. 2 код ЄДРПОУ 32060406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНТЕРЦЕМ”, (69032, м. Запоріжжя, вул. Доківська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36535393) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 16 624,50 грн. Видати наказ.

Видачу наказу доручити господарському суду Запорізької області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова підписана в повному обсязі 06.07.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков