Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №904/28/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/28/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Висоцького А.М.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Ісайко В.С.; Іванчик П.В.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2 (апелянта): Жилюк В.Р., Лещинець Л.В.;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 (суддя Манько Г.В.)

у справі № 904/28/26

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро», м. Дніпро

до відповідачів:

1. Фізичної особи - підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Обухівка

2. Фізичної особи - підприємця Хрипти Володимира Івановича, Закарпатська область, Мукачівський район, село Верхній Коропець

Третя особа-1 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Цифротех", м. Дніпро

Третя особа-2 без самостійних позовних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА", м. Київ

про стягнення 202 630 євро,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича, в якому просило суд стягнути солідарно з відповідачів суму збитків у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що діятиме на день фактичного виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ТОВ «Цифротех» укладено договір № 25/07-2025 про надання послуг з транспортного обслуговування від 25.07.2025, відповідно до умов якого позивач зобов`язався організувати перевезення вантажу замовника та нести повну матеріальну відповідальність за його втрату або пошкодження, у тому числі за дії залучених до перевезення третіх осіб.

Позивач зазначав, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Цифротех» надало заявку на міжнародне перевезення побутової техніки за маршрутом Heijen (Нідерланди) – Київ (Україна) загальною вартістю 202 630 євро. Для організації такого перевезення ТОВ «Сінтрафора Дніпро» залучило ФО-П Юрченка Г.А. на підставі договору транспортно-експедиторського обслуговування, який, у свою чергу, залучив до фактичного здійснення перевезення ФО-П Хрипту В.І.

За твердженням позивача, 27.11.2025 ФО-П Хрипта В.І. прийняв вантаж до перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), однак під час здійснення міжнародного перевезення вантаж було втрачено внаслідок його викрадення, у зв`язку з чим ТОВ «Цифротех» звернулося до позивача з претензією про відшкодування вартості втраченого товару.

Позивач вказував, що відповідно до пунктів 6.6 та 6.7 договору про надання послуг з транспортного обслуговування він несе перед замовником повну відповідальність за втрату вантажу та за дії осіб, залучених до виконання договору. У зв`язку із втратою вантажу у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» виник обов`язок відшкодувати ТОВ «Цифротех» його вартість, що підтверджується претензією замовника, визнанням позивачем своєї відповідальності та укладеною між сторонами Угодою № 1 про визнання боргу від 19.02.2026.

На думку позивача, саме дії відповідачів призвели до втрати вантажу та виникнення у нього збитків у розмірі вартості такого вантажу, а тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідачів у судовому порядку.

ФО-П Юрченко Г.А. проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що фактичним перевізником спірного вантажу був ФО-П Хрипта В.І., який прийняв вантаж до перевезення без будь-яких зауважень та був відповідальним за його збереження з моменту прийняття до моменту доставки. Відповідач-1 зазначав, що ним було вжито всіх необхідних заходів для належної організації перевезення, а тому підстави для покладення на нього відповідальності за втрату вантажу відсутні.

ФО-П Хрипта В.І. проти задоволення позову також заперечував, посилаючись, зокрема, на відсутність між ним та позивачем будь-яких договірних правовідносин, відсутність у позивача належного права вимоги на заявлену суму збитків, а також на те, що заявлені вимоги не ґрунтуються на належній правовій підставі. Крім того, відповідач-2 вказував на відсутність підстав для покладення на відповідачів солідарної відповідальності.

Таким чином, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів вартості втраченого під час міжнародного перевезення вантажу як збитків, яких, на думку позивача, він зазнав у зв`язку з виникненням обов`язку відшкодувати власнику вантажу його вартість.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про стягнення збитків задоволено.

Суд стягнув з Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» збитки у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що діятиме на день фактичного виконання судового рішення, а також судовий збір у розмірі 121 220, 89 грн.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ТОВ «Цифротех» існували договірні відносини з транспортного обслуговування, відповідно до умов яких позивач прийняв на себе обов`язок організувати перевезення вантажу та нести повну матеріальну відповідальність за його втрату, у тому числі за дії третіх осіб, залучених до виконання договору.

Судом встановлено, що на виконання заявки ТОВ «Цифротех» позивач залучив до організації перевезення ФО-П Юрченка Г.А., який, у свою чергу, залучив до фактичного здійснення міжнародного перевезення ФО-П Хрипту В.І. При цьому саме ФО-П Хрипта В.І. прийняв спірний вантаж до перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), однак не забезпечив його збереження, внаслідок чого вантаж був втрачений під час перевезення.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що втрата вантажу спричинила виникнення у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» обов`язку відшкодувати його вартість власнику вантажу – ТОВ «Цифротех», що підтверджується претензією останнього, визнанням позивачем своєї відповідальності та укладеною між сторонами Угодою № 1 про визнання боргу від 19.02.2026.

Суд першої інстанції зазначив, що право вимоги щодо стягнення вартості втраченого майна у сумі 202 630 євро виникло у позивача на підставі пунктів 6.6 та 6.7 договору про надання послуг з транспортного обслуговування № 25/07-2025 від 25.07.2025 та укладеної між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» і ТОВ «Цифротех» Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026.

Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення відповідальності на ФО-П Юрченка Г.А., виходячи з того, що останній належним чином виконав свої зобов`язання з організації перевезення та залучення перевізника, а відповідальним за втрату вантажу є саме ФО-П Хрипта В.І. як особа, яка прийняла вантаж до перевезення та не забезпечила його доставку одержувачу.

Також місцевий господарський суд зазначив, що наявними у справі доказами не підтверджується існування солідарного обов`язку відповідачів щодо відшкодування заявлених збитків, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення заявленої суми виключно з ФО-П Хрипти В.І.

За результатами розгляду спору суд першої інстанції визнав доведеними обставини втрати вантажу під час міжнародного перевезення, наявність у позивача збитків у розмірі вартості втраченого майна та причинно-наслідковий зв`язок між діями перевізника і виникненням у позивача обов`язку відшкодувати відповідну вартість власнику вантажу, у зв`язку з чим задовольнив позов.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Фізична особа-підприємець Хрипта Володимир Іванович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» відмовити повністю.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин справи та за відсутності належних правових підстав для покладення на нього відповідальності за заявленими позовними вимогами.

Апелянт вважає помилковими висновки місцевого господарського суду щодо наявності у позивача права вимоги на стягнення вартості втраченого вантажу, посилаючись, зокрема, на те, що на момент звернення до суду ТОВ «Сінтрафора Дніпро» не мало належного матеріально-правового інтересу та не набуло права вимоги щодо спірної суми збитків.

Крім того, скаржник зазначає про відсутність між ним та позивачем договірних правовідносин, вважаючи, що будь-які вимоги щодо відшкодування вартості втраченого вантажу можуть виникати виключно між сторонами відповідних договорів транспортного експедирування та перевезення.

Також апелянт посилається на помилковість висновків суду щодо підстав виникнення у позивача збитків та на відсутність належного правового обґрунтування можливості їх стягнення безпосередньо з фактичного перевізника.

Таким чином, апеляційна скарга зводиться до вимоги про скасування рішення місцевого господарського суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Фізична особа-підприємець Хрипта Володимир Іванович зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, істотним порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, а також з висновками, які, на думку скаржника, не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт насамперед вказує на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» права вимоги станом на дату подання позову. Скаржник зазначає, що позовну заяву подано до суду 02.01.2026, тоді як Угоду № 1 про визнання боргу між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ТОВ «Цифротех», на яку послався суд першої інстанції як на одну з підстав виникнення права вимоги позивача, укладено лише 19.02.2026. На думку апелянта, якщо суд першої інстанції пов`язав виникнення права вимоги позивача з правочином, укладеним після звернення до суду, то мав дійти висновку про відсутність у позивача належного права вимоги на момент подання позову.

ФО-П Хрипта В.І. наголошує, що станом на 02.01.2026 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» не довело факту реального понесення збитків, оскільки на той момент не здійснило відшкодування вартості втраченого вантажу на користь ТОВ «Цифротех». У зв`язку з цим апелянт вважає, що позивач звернувся до суду передчасно, а наявність у подальшому Угоди № 1 про визнання боргу не може усунути відсутність матеріально-правової підстави позову на момент його подання.

Окремо апелянт звертає увагу на положення пункту 4.6 Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026, відповідно до якого ТОВ «Цифротех» передало ТОВ «Сінтрафора Дніпро» право звернення з вимогами до фактичного перевізника та/або експедитора. На думку скаржника, наведене свідчить про те, що до моменту укладення зазначеної угоди відповідне право належало виключно ТОВ «Цифротех», а відтак позивач не був належною особою для звернення до суду із заявленими вимогами на момент подання позову.

Також скаржник вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з нього вартості втраченого вантажу на користь позивача, оскільки між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ФО-П Хриптою В.І. відсутні будь-які договірні правовідносини. Апелянт зазначає, що єдиний договір, стороною якого він є, укладено між ним та ФО-П Юрченком Г.А., а саме договір № 724/11/2025 від 24.11.2025 на транспортно-експедиційне обслуговування і організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України і в міжнародному сполученні.

На думку апелянта, договори, укладені між ТОВ «Цифротех» та ТОВ «Сінтрафора Дніпро», а також між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ФО-П Юрченком Г.А., не створюють для ФО-П Хрипти В.І. жодних прав чи обов`язків перед позивачем. Скаржник посилається на положення статті 511 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи, а тому вважає, що відсутність прямого договору між ним та позивачем виключає можливість задоволення позовних вимог безпосередньо до нього.

ФО-П Хрипта В.І. зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив зміст правовідносин між учасниками спору, оскільки не врахував, що позивач перебував у договірних відносинах із ФО-П Юрченком Г.А., який, у свою чергу, залучив ФО-П Хрипту В.І. до перевезення вантажу. За твердженням скаржника, саме ФО-П Юрченко Г.А. як контрагент позивача за договором транспортно-експедиторського обслуговування мав відповідати перед ТОВ «Сінтрафора Дніпро» за дії залученого ним перевізника, а не ФО-П Хрипта В.І. перед позивачем, з яким він не мав договірного зв`язку.

Апелянт також посилається на положення частини другої статті 932 Цивільного кодексу України та статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», відповідно до яких у разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору. У зв`язку з цим скаржник вважає, що суд безпідставно переклав відповідальність за втрату вантажу безпосередньо на нього, не врахувавши договірну конструкцію відносин між позивачем та ФО-П Юрченком Г.А.

Окремо апелянт заперечує проти можливості застосування до спірних правовідносин положень статті 1191 Цивільного кодексу України про право зворотної вимоги. Скаржник зазначає, що спірні правовідносини виникли з договорів, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажу, а тому не є деліктними. На думку апелянта, положення статті 1191 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися лише у випадку, коли особа фактично відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, після чого в неї виникає право регресу до винної особи.

ФО-П Хрипта В.І. зазначає, що ТОВ «Сінтрафора Дніпро» на момент звернення до суду не відшкодувало ТОВ «Цифротех» вартість втраченого вантажу, а отже не набуло права регресної вимоги до будь-якої іншої особи. При цьому подальші часткові платежі, здійснені позивачем на користь ТОВ «Цифротех» після подання позову, на думку скаржника, не можуть підтверджувати наявність права вимоги станом на дату звернення до суду.

Крім того, скаржник зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного відшкодування ТОВ «Сінтрафора Дніпро» на користь ТОВ «Цифротех» повної вартості втраченого вантажу у розмірі 202 630 євро. У зв`язку з цим апелянт вважає недоведеними як сам факт понесення позивачем збитків у заявленому розмірі, так і наявність правових підстав для їх стягнення саме в заявленій сумі.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки не встановив усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для стягнення збитків, а саме: порушення саме права позивача, наявності у позивача реальних збитків на момент подання позову, причинного зв`язку між діями ФО-П Хрипти В.І. та збитками ТОВ «Сінтрафора Дніпро», а також вини скаржника у заподіянні шкоди саме позивачу.

Скаржник звертає увагу на те, що власником втраченого вантажу було ТОВ «Цифротех», а потерпілою особою у кримінальному провадженні також визначено саме ТОВ «Цифротех». За таких обставин, на думку апелянта, саме ця особа могла заявляти вимоги щодо відшкодування вартості втраченого вантажу, тоді як ТОВ «Сінтрафора Дніпро» не довело наявності у нього самостійного порушеного майнового права.

Крім того, ФО-П Хрипта В.І. вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки Угоді № 1 про визнання боргу від 19.02.2026, зокрема її правовій природі та значенню для визначення моменту виникнення права вимоги позивача. Апелянт вважає, що ця угода не могла бути належною підставою для задоволення позову, оскільки була укладена після звернення позивача до суду та не могла створювати право вимоги заднім числом.

Скаржник також заперечує проти висновку суду першої інстанції про належність справи до територіальної юрисдикції Господарського суду Дніпропетровської області. На думку апелянта, спір виник з договору перевезення вантажу, а одним із відповідачів у справі є перевізник – ФО-П Хрипта В.І., місцезнаходження якого знаходиться у Закарпатській області. У зв`язку з цим скаржник вважає, що відповідно до частини першої статті 30 Господарського процесуального кодексу України справа підлягала розгляду за місцезнаходженням перевізника, тобто Господарським судом Закарпатської області.

ФО-П Хрипта В.І. зазначає, що ним у суді першої інстанції подавалася заява про передачу справи за належною територіальною підсудністю, однак місцевий господарський суд безпідставно відмовив у її задоволенні. На думку скаржника, розгляд справи судом, до територіальної юрисдикції якого вона не належить, є істотним порушенням норм процесуального права.

Апелянт також звертає увагу на те, що місцевий господарський суд, задовольняючи позов, фактично не прийняв рішення щодо позовних вимог до ФО-П Юрченка Г.А. Скаржник зазначає, що позов був заявлений про солідарне стягнення збитків з обох відповідачів, однак суд стягнув заявлену суму лише з ФО-П Хрипти В.І., водночас у резолютивній частині зазначив про повне задоволення позову. На думку апелянта, така невідповідність між заявленими позовними вимогами, мотивувальною та резолютивною частинами рішення свідчить про неповне вирішення спору судом першої інстанції.

Крім того, ФО-П Хрипта В.І. вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про витребування доказів. Скаржник зазначає, що витребувані докази мали значення для правильного встановлення обставин справи, зокрема щодо наявності або відсутності у позивача права вимоги, фактичного понесення ним збитків, страхування вантажу, обставин втрати вантажу та можливості отримання страхового відшкодування.

Апелянт також звертає увагу на необхідність дослідження обставин страхування спірного вантажу та можливого отримання страхового відшкодування. На думку скаржника, зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки можуть впливати на визначення належного кредитора, факту понесення збитків, їх розміру та обсягу відповідальності осіб, залучених до перевезення вантажу.

Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкладенні розгляду справи, вважаючи, що суд формально підійшов до оцінки причин неявки представника відповідача-2 та не забезпечив належної реалізації ним процесуальних прав на участь у судовому розгляді, подання доказів і надання пояснень.

Окрім цього, скаржник зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги статей 73– 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надав належної оцінки всім доказам у їх сукупності, не дослідив належним чином доводи відповідача-2, не з`ясував реальну правову природу спірних правовідносин та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

ФО-П Хрипта В.І. також вказує, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності й обґрунтованості судового рішення, оскільки не містить належного мотивування щодо підстав виникнення у позивача права вимоги, підстав відповідальності саме ФО-П Хрипти В.І. перед позивачем, а також щодо відсутності підстав для застосування правил виключної територіальної підсудності.

Крім того, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не навів належних мотивів відхилення його доводів щодо відсутності у позивача права вимоги на момент звернення до суду, відсутності між сторонами прямих договірних правовідносин, необхідності застосування правил виключної територіальної підсудності, а також щодо правового значення Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026 для вирішення спору. На думку апелянта, неповне дослідження та оцінка зазначених доводів свідчать про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам законності та обґрунтованості.

У додаткових письмових поясненнях апелянт також заперечив проти доводів позивача та третьої особи-1 щодо наявності у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» права вимоги до ФО-П Хрипти В.І. на момент звернення до суду. Скаржник повторно наголосив, що до укладення Угоди № 1 від 19.02.2026 позивач не був стороною договору перевезення № 724/11/2025 від 24.11.2025, не був замовником перевезення та не був власником вантажу. Також апелянт зазначав, що право регресної вимоги могло виникнути лише після фактичного відшкодування шкоди та в межах фактично сплаченої суми, а спірні правовідносини мають договірний, а не деліктний характер.

У поданій 24.06.2026 промові у судових дебатах у письмовій формі представник апелянта додатково наголосив, що спірне міжнародне перевезення здійснювалося за маршрутом Heijen (Нідерланди) – Київ (Україна), а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Апелянт вказував, що суд першої інстанції, визнавши застосовність Конвенції, не надав належної оцінки її ключовим положенням, зокрема статтям 17, 23 та 29. На переконання скаржника, позивач не довів наявності підстав для застосування статті 29 Конвенції, а тому перевізник має право посилатися на положення Конвенції, які обмежують його відповідальність. Також апелянт повторно наголосив, що відповідальність перевізника, навіть за умови її покладення на ФО-П Хрипту В.І., не може перевищувати ліміт, встановлений статтею 23 Конвенції, а саме 8,33 розрахункових одиниць SDR за кілограм ваги брутто втраченого вантажу.

Таким чином, апелянт вважає, що висновки місцевого господарського суду є передчасними, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та істотному порушенні норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

29.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 без змін.

У поданому відзиві ТОВ «Сінтрафора Дніпро» зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та дійшов правильних висновків щодо наявності підстав для покладення відповідальності за втрату вантажу саме на ФО-П Хрипту В.І. На думку позивача, доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на уникнення перевізником відповідальності за втрату майна значної вартості та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права вимоги станом на дату подання позову, ТОВ «Сінтрафора Дніпро» зазначає, що право вимоги до перевізника виникло не з моменту укладення Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026, а безпосередньо з моменту втрати вантажу та в силу умов укладених договорів. Позивач наголошує, що відповідно до Договору № 25/07-2025 від 25.07.2025, укладеного з ТОВ «Цифротех», він прийняв на себе повну матеріальну відповідальність перед замовником за втрату вантажу, у тому числі внаслідок дій залучених до перевезення третіх осіб. У зв`язку з втратою вантажу у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» виник обов`язок відшкодувати власнику вантажу завдані збитки, а відтак виник і власний майновий інтерес щодо стягнення відповідних сум з особи, яка допустила втрату майна.

Позивач звертає увагу, що Угода № 1 від 19.02.2026 не створила нове зобов`язання, а лише зафіксувала вже існуючий борг, визначила порядок його погашення та додатково врегулювала питання реалізації права вимоги до перевізника. На переконання позивача, саме факт втрати вантажу наприкінці листопада 2025 року є юридичною підставою виникнення відповідних прав та обов`язків сторін, тоді як Угода № 1 лише документально оформила правовідносини, які вже існували на той момент.

Також ТОВ «Сінтрафора Дніпро» зазначає, що ще до звернення до суду ТОВ «Цифротех» направило на його адресу претензію № 02/12 від 02.12.2025 про відшкодування вартості втраченого вантажу, а листом від 05.12.2025 позивач визнав свою відповідальність у повному обсязі та просив надати відстрочку щодо виплати компенсації. На думку позивача, зазначені документи свідчать про наявність у нього реального майнового обов`язку перед власником вантажу ще до моменту подання позову, а тому твердження апелянта про відсутність збитків на дату звернення до суду є безпідставними. Позивач також посилається на положення статті 22 Цивільного кодексу України, відповідно до яких реальними збитками є не лише вже понесені витрати, а й витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність між позивачем та ФО-П Хриптою В.І. договірних правовідносин, ТОВ «Сінтрафора Дніпро» зазначає, що такі обставини самі по собі не виключають відповідальності фактичного перевізника за втрату вантажу. Позивач посилається на те, що між ним та ФО-П Юрченком Г.А. був укладений договір № 04012022 від 04.01.2022 про надання послуг з організації перевезень вантажів та транспортно-експедиторського обслуговування, а між ФО-П Юрченком Г.А. та ФО-П Хриптою В.І. – договір № 724/11/2025 від 24.11.2025 на транспортно-експедиційне обслуговування і організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом. При цьому саме ФО-П Хрипта В.І. фактично прийняв вантаж до перевезення та здійснював його транспортування.

Позивач наголошує, що вимоги до ФО-П Хрипти В.І. ґрунтуються не на договірних відносинах між сторонами, а на положеннях статті 924 Цивільного кодексу України, відповідно до яких перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу, якщо не доведе наявність обставин, які звільняють його від відповідальності. На думку позивача, саме ФО-П Хрипта В.І. як безпосередній перевізник повинен нести відповідальність за втрату вантажу, оскільки жодних доказів відсутності своєї вини або існування обставин, які неможливо було відвернути, ним не подано.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги щодо порушення правил територіальної підсудності, ТОВ «Сінтрафора Дніпро» зазначає, що заявлені у справі вимоги мають змішаний характер. За твердженням позивача, вимоги до ФО-П Юрченка Г.А. ґрунтувалися на договірних правовідносинах, тоді як вимоги до ФО-П Хрипти В.І. заявлені як до особи, яка безпосередньо втратила вантаж під час перевезення. За таких обставин, на думку позивача, відсутні підстави для застосування виключної підсудності, передбаченої статтею 30 Господарського процесуального кодексу України, а справа правомірно розглядалася Господарським судом Дніпропетровської області за правилами статей 27 та 29 Господарського процесуального кодексу України як спір за участю кількох відповідачів. Позивач також звертає увагу, що аналогічні доводи щодо підсудності вже були предметом розгляду апеляційного суду під час перегляду ухвали про забезпечення позову та були відхилені.

Окремо позивач заперечує доводи апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин конструкції регресної вимоги та про відсутність підстав для врахування Угоди № 1 про визнання боргу. На переконання позивача, суд першої інстанції правильно виходив із того, що внаслідок втрати вантажу саме перевізником у нього виник обов`язок компенсувати власнику вартість майна, а тому він набув право вимагати відшкодування збитків від особи, дії якої спричинили виникнення такого обов`язку. Позивач також зазначає, що станом на момент подання відзиву ним вже було сплачено на користь ТОВ «Цифротех» 5 000 000 грн на виконання Угоди № 1 про визнання боргу, що, на його думку, додатково підтверджує реальність та існування відповідних збитків.

Крім того, ТОВ «Сінтрафора Дніпро» заперечує доводи апелянта щодо наявності підстав для звільнення перевізника від відповідальності у зв`язку з викраденням вантажу невстановленими особами. Позивач посилається на положення статей 17 та 18 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (CMR) та зазначає, що саме на перевізника покладено обов`язок доведення обставин, які звільняють його від відповідальності. На думку позивача, ФО-П Хрипта В.І. не довів, що втрата вантажу сталася внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та наслідки яких не міг відвернути.

Позивач зазначає, що відповідно до наявних у справі доказів та пояснень ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» транспортний засіб із вантажем був залишений на відкритому, неогородженому, неохоронюваному майданчику без відеоспостереження та інших елементів безпеки. За твердженням позивача, саме такі дії свідчать про грубу недбалість перевізника та виключають можливість посилання на обставини непереборної сили або на дії третіх осіб як на підставу для звільнення від відповідальності.

Також ТОВ «Сінтрафора Дніпро» вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування обмеження відповідальності перевізника, передбаченого Конвенцією CMR. Позивач зазначає, що у даному випадку наявні підстави для застосування статті 29 Конвенції CMR, оскільки втрата вантажу стала наслідком грубої недбалості перевізника. Крім того, позивач посилається на те, що вартість вантажу була задекларована у товаросупровідних документах, інвойсах, CMR-накладній та експортній декларації, а тому відповідальність перевізника повинна визначатися виходячи з фактичної вартості втраченого майна.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність дослідження питань страхування вантажу, позивач зазначає, що ні законом, ні умовами договору на нього не покладався обов`язок страхувати спірний вантаж. При цьому відсутність або наявність договору страхування, на думку позивача, жодним чином не впливає на відповідальність перевізника за втрату майна під час його транспортування. Позивач також зазначає, що договір страхування відповідальності перевізника, укладений між ФО-П Хриптою В.І. та ПрАТ «СК «УНІКА», регулює виключно взаємовідносини його сторін та не впливає на обсяг відповідальності перевізника перед особами, яким завдано збитків.

Крім того, позивач вважає безпідставними посилання апелянта на відкриття кримінального провадження у Німеччині за фактом викрадення вантажу. За твердженням позивача, сам по собі факт здійснення кримінального провадження не звільняє перевізника від цивільно-правової відповідальності за втрату вантажу. Позивач наголошує, що після встановлення винних осіб перевізник не позбавлений права заявити до них відповідні вимоги, однак зазначені обставини не можуть впливати на право власника вантажу та осіб, відповідальних перед ним, на відшкодування завданих збитків.

25.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифротех» – надійшли письмові пояснення, в яких останнє просить апеляційну скаргу ФО-П Хрипти В.І. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 – без змін.

У поданих поясненнях ТОВ «Цифротех» зазначає, що між ним, ТОВ «Сінтрафора Дніпро», ФО-П Юрченком Г.А. та ФО-П Хриптою В.І. існував послідовний ланцюг договірних відносин щодо організації та здійснення перевезення спірного вантажу, причому кожен із учасників приймав на себе обов`язок забезпечити його збереження та нести відповідальність за втрату майна. Третя особа детально наводить умови відповідних договорів та заявок на перевезення і наголошує, що саме ФО-П Хрипта В.І. прийняв вантаж до перевезення та ніс ризик його випадкової втрати з моменту завантаження і до передачі одержувачу.

ТОВ «Цифротех» також підтверджує факт направлення на адресу ТОВ «Сінтрафора Дніпро» претензії від 02.12.2025 про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також факт визнання позивачем своєї відповідальності листом від 05.12.2025. У зв`язку з цим третя особа вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача збитків або права вимоги станом на момент звернення до суду.

Крім того, ТОВ «Цифротех» заперечує доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для звільнення перевізника від відповідальності відповідно до статті 17 Конвенції CMR та зазначає, що ФО-П Хрипта В.І. не надав належних доказів існування обставин, які виключають його відповідальність. При цьому третя особа посилається на пояснення ПрАТ «СК «УНІКА», відповідно до яких втрата вантажу сталася внаслідок залишення транспортного засобу на неохоронюваному майданчику без належних заходів безпеки, що свідчить про недотримання перевізником необхідного рівня професійної обачності під час перевезення вантажу.

Фізична особа-підприємець Юрченко Григорій Анатолійович відзиву на апеляційну скаргу не подав та правом на подання письмових пояснень щодо доводів апеляційної скарги не скористався. Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Третя особа-2 – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» – письмових пояснень щодо апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не подала.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича у справі № 904/28/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрейчука Л.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Віннікова С.В., Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26, витребувано справу № 904/28/26 у Господарського суду Дніпропетровської області, розгляд справи № 904/28/26 призначено у судовому засіданні на 10.06.2026.

22.05.2026 матеріали справи № 904/28/26 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

25.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 – Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифротех» надійшли письмові пояснення щодо доводів апеляційної скарги, в яких останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 без змін.

29.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 без змін.

03.06.2026 від Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

04.06.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

04.06.2026 від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» надійшла заява про розгляд справи без участі представника третьої особи-2.

09.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича – адвоката Лещинця Любомира Васильовича надійшли додаткові письмові пояснення у справі.

У поданих поясненнях апелянт надав заперечення щодо доводів, викладених у письмових поясненнях третьої особи-1 та відзиві позивача на апеляційну скаргу, зокрема щодо наявності у позивача права вимоги станом на дату подання позову, правової природи Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026, можливості застосування положень статті 1191 Цивільного кодексу України, характеру договірних правовідносин між учасниками перевезення, а також застосування до спірних правовідносин положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

У судовому засіданні 10.06.2026 колегія суддів розпочала розгляд справи, заслухала пояснення представників позивача та відповідача-2 (апелянта), дослідила матеріали справи та дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду справи з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2026 розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича відкладено на 24.06.2026.

19.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича – адвоката Лещинця Любомира Васильовича надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 24.06.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

23.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича – адвоката Жилюка Владислава Романовича надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 24.06.2026, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

24.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича – адвоката Жилюка Владислава Романовича надійшла промова у судових дебатах у письмовій формі.

У поданій письмовій промові представник апелянта, не повторюючи повністю доводи апеляційної скарги та додаткових письмових пояснень, просив звернути увагу суду на ключові, на його думку, аспекти спору, зокрема щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, відсутності підстав для застосування статті 29 Конвенції, необхідності обмеження відповідальності перевізника відповідно до статті 23 Конвенції, а також наявності підстав для звільнення перевізника від відповідальності відповідно до статті 17 Конвенції.

У судовому засіданні 24.06.2026 представник Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича приєднався до участі у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Колегія суддів встановила, що відеозображення представника апелянта було доступним для суду та інших учасників справи, однак аудіозв`язок із ним був відсутній, у зв`язку з чим суд був позбавлений можливості заслухати його пояснення та надати йому реальну можливість висловити позицію під час судових дебатів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2026 з метою забезпечення апелянту доступу до правосуддя, права бути почутим судом, реальної можливості участі представника у судових дебатах, а також дотримання принципів змагальності сторін, рівності учасників судового процесу перед законом і судом та повного, всебічного й об`єктивного апеляційного перегляду справи.

25.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича – адвоката Лещинця Любомира Васильовича надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 01.07.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича – адвоката Жилюка Владислава Романовича надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 01.07.2026 о 15:30 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. До заяви додано ордер на надання правничої допомоги.

У судовому засіданні 01.07.2026 представники учасників справи надали пояснення щодо доводів апеляційної скарги та заперечень на неї.

01.07.2026 у судовому засіданні Центрального апеляційного господарського суду оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» вартості втраченого під час міжнародного автомобільного перевезення вантажу у розмірі 202 630 євро.

Судом встановлено, що 25.07.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Цифротех» як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» як виконавцем укладено договір № 25/07-2025 про надання послуг з транспортного обслуговування.

За умовами пункту 1.1 зазначеного договору замовник замовляє, а виконавець за плату і за рахунок замовника виконує або організовує виконання послуг з перевезення вантажу у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Пунктом 1.2 договору № 25/07-2025 передбачено, що виконавець надає послуги з організації та планування перевезень вантажів, отримання необхідних документів, виконання митних та інших формальностей, контролю за проходженням та одержанням вантажів, проведення взаєморозрахунків, а також забезпечення перевезення вантажів власним транспортом або із залученням до такого перевезення третіх осіб.

Відповідно до пункту 6.6 договору № 25/07-2025 виконавець несе повну матеріальну відповідальність за пошкодження або втрату вантажу в розмірі фактичної вартості пошкодженого або втраченого вантажу, а також зобов`язаний компенсувати всі інші документально підтверджені витрати замовника, які пов`язані із втраченим або пошкодженим вантажем, протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідної претензії від замовника.

Пунктом 6.7 договору № 25/07-2025 сторони погодили, що виконавець несе відповідальність за діяння, дії та бездіяльність третіх осіб, залучених виконавцем для виконання умов договору, у повному обсязі.

19.11.2025 ТОВ «Цифротех» як замовник надало ТОВ «Сінтрафора Дніпро» як виконавцю заявку на перевезення автомобільним транспортом у межах дії договору № 25/07-2025 від 25.07.2025.

За змістом вказаної заявки, маршрут перевезення визначено як Heijen, Нідерланди – Київ, Україна. Місцем завантаження зазначено Arvato Netherlands B.V., Block A, Brem 1, 6598 MH Heijen, Нідерланди. Вантажем визначено побутову техніку, а саме контролери DualSense, бездротові гарнітури Pulse Elite, консолі PlayStation 5 Slim та інші товари. Загальна вартість вантажу становила 202 630 євро.

Судом також встановлено, що для виконання прийнятого на себе зобов`язання щодо організації перевезення вантажу ТОВ «Сінтрафора Дніпро» залучило Фізичну особу-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича.

04.01.2022 між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» як експедитором-1 та ФО-П Юрченком Г.А. як експедитором-2 було укладено договір № 04012022 про надання послуг з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні і транспортно-експедиторське обслуговування.

Зазначений договір регулює взаємовідносини сторін при виконанні експедитором-2 доручень експедитора-1 щодо планування, організації перевезень і транспортно-експедиторського обслуговування вантажів у міжнародному сполученні, а також при здійсненні розрахунків за виконані послуги.

Пунктом 2.1 договору № 04012022 сторони погодили, що при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень вони керуються Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Європейською угодою про режим праці і відпочинку водіїв, Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, Статутом автомобільного транспорту України, чинним законодавством України та умовами договору.

Пунктами 3.1, 3.11 договору № 04012022 передбачено право експедитора-2, за необхідності, залучати транспортні засоби інших підприємств від свого імені.

20.11.2025 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» надало ФО-П Юрченку Г.А. заявку на перевезення автомобільним транспортом до договору № 04012022. За змістом цієї заявки, маршрут перевезення визначено як Heijen, Нідерланди – Київ, Україна, назва вантажу – побутова техніка, запчастини, адреса завантаження – Arvato Netherlands B.V., Block A, Brem 1, 6598 MH Heijen.

У подальшому ФО-П Юрченко Г.А. для фактичного здійснення перевезення залучив Фізичну особу-підприємця Хрипту Володимира Івановича.

24.11.2025 між ФО-П Юрченком Г.А. як експедитором та ФО-П Хриптою В.І. як перевізником укладено договір № 724/11/25 на транспортно-експедиційне обслуговування і організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України і в міжнародному сполученні.

Під час розгляду справи встановлено, що між ФО-П Юрченком Г.А. та ФО-П Хриптою В.І. існували договірні відносини щодо перевезення вантажу, який у подальшому було втрачено. При цьому ФО-П Хрипта В.І. не заперечував наявності договірних відносин із ФО-П Юрченком Г.А. щодо перевезення спірного вантажу.

З матеріалів справи також вбачається, що ФО-П Хрипта В.І. здійснював перевезення вантажу за дорученням ФО-П Юрченка Г.А. Водночас між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ФО-П Хриптою В.І. безпосередній договір щодо перевезення спірного вантажу не укладався.

Згідно з витягом Державної служби України з безпеки на транспорті ФО-П Хрипта В.І. на підставі рішення № 1843 від 31.10.2025 отримав ліцензію з необмеженим строком дії на здійснення внутрішніх перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями, міжнародних перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями, а також міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями.

27.11.2025 у місті Heijen, Нідерланди, за адресою Arvato Netherlands B.V., Block A, Brem 1, 6598 MH Heijen, спірний вантаж було передано до перевезення ФО-П Хрипті В.І.

Факт прийняття вантажу до перевезення саме ФО-П Хриптою В.І. підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR. За змістом зазначеної накладної, відправником вантажу є Arvato Netherlands B.V., одержувачем – ТОВ «Цифротех», місцем розвантаження визначено місто Київ, Україна, місцем та датою прийняття вантажу до перевезення – Heijen, Нідерланди, 27.11.2025.

У CMR-накладній також зазначено додані до перевезення документи, зокрема пакувальний лист та рахунки-фактури, а також дані про вантаж – електронне обладнання. У графі щодо перевізника містяться відомості про ФО- ОСОБА_1 та відповідні відмітки про прийняття вантажу до перевезення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ФО-П Хрипта В.І. прийняв спірний вантаж до міжнародного автомобільного перевезення без зауважень щодо його кількості, стану чи супровідних документів.

Під час здійснення зазначеного міжнародного перевезення вантаж до одержувача доставлений не був, оскільки був втрачений унаслідок його викрадення під час перевезення.

З матеріалів справи вбачається, що за фактом втрати вантажу ТОВ «Сінтрафора Дніпро» звернулося до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області із заявою, в якій зазначило про організацію перевезення товару за заявкою замовника ТОВ «Цифротех», залучення ФО-П ОСОБА_2 та фактичне здійснення перевезення ФО-П Хриптою В.І.

У зазначеній заяві позивач вказував, що перевезення фактично здійснювалось автомобілем Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , перевізником був ФО-П Хрипта В.І., а ТОВ «Сінтрафора Дніпро» відповідальне перед замовником – ТОВ «Цифротех» – за цілісність товару у повному розмірі.

Матеріалами справи також підтверджується, що 04.12.2025 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» звернулося до ФО-П Хрипти В.І. з вимогою про сплату фактичної вартості втраченого вантажу у сумі 202 630 євро.

02.12.2025 ТОВ «Цифротех» звернулося до ТОВ «Сінтрафора Дніпро» з претензією № 02/12 щодо сплати вартості втраченого вантажу у сумі 202 630 євро.

05.12.2025 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» надало ТОВ «Цифротех» відповідь на претензію № 02/12 від 02.12.2025, в якій підтвердило факт укладення договору № 25/07-2025 від 25.07.2025 та заявки від 19.11.2025, визнало у повному обсязі відповідальність, передбачену пунктом 6.6 договору, за збереження вантажу та просило надати відстрочку щодо виплати грошової компенсації.

19.02.2026 між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ТОВ «Цифротех» укладено Угоду № 1 про визнання боргу.

Відповідно до пункту 1.1 Угоди № 1 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» підтвердило та визнало, що з 28.11.2025 має зобов`язання перед ТОВ «Цифротех», строк виконання якого настав, на загальну суму 10 386 347,75 грн, що станом на 19.02.2026 за курсом Національного банку України становило еквівалент 202 630 євро.

Згідно з пунктом 1.1.1 Угоди № 1 зазначене зобов`язання виникло на підставі договору про надання послуг з транспортного обслуговування № 25/07-2025 від 25.07.2025, заявки на перевезення автомобільним транспортом від 19.11.2025 та претензії № 02/12 від 02.12.2025, а саме у зв`язку з невиконанням умов договору в частині збереження вантажу в повному обсязі.

У пункті 1.1.2 Угоди № 1 сторони деталізували склад втраченого вантажу, зокрема контролери DualSense, бездротові гарнітури Pulse Elite та консолі PlayStation 5 Slim, загальною вартістю 202 630 євро.

Сторони також погодили порядок погашення заборгованості за графіком, що передбачено пунктом 2.1 Угоди № 1.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Сінтрафора Дніпро» розпочало виконання Угоди № 1 про визнання боргу та здійснило на користь ТОВ «Цифротех» часткові платежі в рахунок погашення заборгованості.

Зокрема, платіжною інструкцією № 1704 від 26.02.2026 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» перерахувало ТОВ «Цифротех» 1 000 000 грн з призначенням платежу «Погашення боргу згідно угоди про визнання боргу № 1 від 19.02.2026 року».

Платіжною інструкцією № 1708 від 27.02.2026 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» перерахувало ТОВ «Цифротех» 500 000 грн з аналогічним призначенням платежу.

Платіжною інструкцією № 1714 від 04.03.2026 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» перерахувало ТОВ «Цифротех» 1 000 000 грн у рахунок погашення боргу за Угодою № 1.

Крім того, з матеріалів справи та пояснень позивача в апеляційній інстанції вбачається, що після ухвалення рішення суду першої інстанції позивач продовжив здійснювати платежі на виконання Угоди № 1, зокрема посилався на додаткові платежі, внаслідок чого загальна сума сплачених коштів, за твердженням позивача, становила 5 000 000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Цифротех» набуло право власності на втрачений вантаж на підставі господарських правовідносин із Sony Interactive Entertainment Europe Ltd.

ТОВ «Цифротех» отримало рахунок від Sony Interactive Entertainment Europe Ltd, а згідно з платіжною інструкцією в іноземній валюті здійснило оплату за відповідний товар. Також у матеріалах справи наявна декларація Європейського співтовариства, відповідно до якої ТОВ «Цифротех» є вантажоодержувачем товару вартістю 202 630 євро, що перевозився автомобільним транспортом на умовах FCA Heijen.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується як вартість спірного вантажу у розмірі 202 630 євро, так і належність цього вантажу ТОВ «Цифротех» як вантажоодержувачу та власнику товару.

Під час розгляду справи також досліджувалося питання страхування відповідальності перевізника.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області до участі у справі було залучено Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2.

ПрАТ «СК «УНІКА» у поданих до суду першої інстанції поясненнях зазначало, що між ним та ФО-П Хриптою В.І. укладено договір добровільного страхування. Водночас страхове відшкодування ФО-П Хрипті В.І. не здійснювалося у зв`язку з ненаданням останнім повного переліку документів, визначених договором страхування.

Третя особа-2 також зазначала, що у разі підтвердження відповідачем-2 страхового випадку за умовами договору страхування розмір страхової суми не перевищував би 100 000 доларів США.

У матеріалах справи містяться пояснення щодо обставин втрати вантажу, зокрема про те, що транспортний засіб із вантажем здійснив зупинку на відкритому майданчику, який не був спеціалізованою охоронюваною стоянкою, не мав огородження, шлагбаума, відеоспостереження та інших елементів охорони.

Позивач і третя особа-1 посилалися на те, що зазначені обставини свідчать про недотримання перевізником належного рівня обачності під час здійснення міжнародного перевезення вантажу значної вартості та виключають можливість звільнення перевізника від відповідальності у зв`язку з крадіжкою.

Відповідач-2, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на відсутність між ним і позивачем договірних правовідносин, відсутність у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» належного права вимоги на дату звернення до суду, неможливість застосування до спірних правовідносин положень про регрес, недоведеність факту реального відшкодування позивачем вартості вантажу власнику, а також на наявність обставин, які, на його думку, виключають або обмежують його відповідальність як перевізника.

Крім того, ФО-П Хрипта В.І. заявляв про необхідність передачі справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області, посилаючись на положення частини першої статті 30 Господарського процесуального кодексу України та вважаючи, що спір виник з договору перевезення, а одним із відповідачів є перевізник.

ФО-П Хрипта В.І. також подавав клопотання про витребування доказів, вказуючи на необхідність дослідження додаткових документів, зокрема щодо правової природи вимог позивача, фактичного відшкодування збитків, страхування вантажу та обставин його втрати.

Позивач, у свою чергу, заперечував проти доводів відповідача-2 та наполягав на тому, що саме ФО-П Хрипта В.І. є фактичним перевізником, який прийняв вантаж до перевезення, не забезпечив його збереження та внаслідок цього спричинив виникнення у позивача обов`язку компенсувати власнику вантажу його вартість.

ФО-П Юрченко Г.А. у суді першої інстанції заперечував проти покладення на нього відповідальності, посилаючись на те, що фактичним перевізником був ФО-П Хрипта В.І., який прийняв вантаж без зауважень, а тому саме на нього покладається відповідальність за збереження вантажу під час перевезення.

За результатами дослідження матеріалів справи суд дійшов висновку, що наявними доказами не підтверджено солідарного обов`язку відповідачів щодо відшкодування заявлених збитків.

Водночас суд визнав доведеним факт прийняття ФО-П Хриптою В.І. вантажу до перевезення, факт його втрати під час міжнародного перевезення, вартість втраченого вантажу у розмірі 202 630 євро, а також виникнення у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» обов`язку відшкодувати ТОВ «Цифротех» вартість такого вантажу.

Виходячи з установлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ФО-П Хрипти В.І. на користь ТОВ «Сінтрафора Дніпро» збитків у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом, що діятиме на день фактичного виконання судового рішення.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої — четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вирішення спору по суті, однак рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 підлягає зміні в частині резолютивної частини з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» про стягнення вартості втраченого під час міжнародного автомобільного перевезення вантажу у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, що діятиме на день фактичного виконання судового рішення.

Підставою позову ТОВ «Сінтрафора Дніпро» визначило те, що під час здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу, організованого на виконання договору № 25/07-2025 про надання послуг з транспортного обслуговування від 25.07.2025, фактичним перевізником, ФО-П Хриптою В.І., не було забезпечено збереження вантажу, унаслідок чого вантаж, власником та вантажоодержувачем якого є ТОВ «Цифротех», був втрачений, а у позивача виник обов`язок компенсувати замовнику його фактичну вартість.

Суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із доведеності факту прийняття ФО-П Хриптою В.І. спірного вантажу до перевезення, факту втрати вантажу під час такого перевезення, вартості втраченого майна у розмірі 202 630 євро, а також наявності у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» майнового обов`язку перед ТОВ «Цифротех» у зв`язку з втратою цього вантажу.

Апелянт, заперечуючи проти зазначених висновків, насамперед посилається на відсутність у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» права вимоги станом на дату подання позову. За твердженням ФО-П Хрипти В.І., позов було подано 02.01.2026, тоді як Угоду № 1 про визнання боргу між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ТОВ «Цифротех» укладено лише 19.02.2026, тобто після звернення позивача до суду. На думку скаржника, якщо суд першої інстанції пов`язав виникнення права вимоги позивача, зокрема, з цією угодою, то мав дійти висновку про відсутність у позивача належного матеріально-правового інтересу на момент звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Таким чином, законодавець прямо відносить до складу реальних збитків не лише вже фактично понесені витрати, а й ті витрати, які особа повинна буде понести для відновлення свого порушеного права або майнового становища.

У даній справі матеріалами справи підтверджується, що ще до подання позову ТОВ «Цифротех» звернулося до ТОВ «Сінтрафора Дніпро» з претензією № 02/12 від 02.12.2025 про відшкодування вартості втраченого вантажу у сумі 202 630 євро. Листом від 05.12.2025 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» надало відповідь на зазначену претензію, підтвердило факт укладення договору № 25/07-2025 від 25.07.2025, факт замовлення перевезення від 19.11.2025, визнало відповідальність за збереження вантажу та просило надати відстрочку щодо виплати грошової компенсації.

Таким чином, уже станом на грудень 2025 року, тобто до моменту звернення позивача до суду, у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» існував реальний майновий обов`язок перед ТОВ «Цифротех», який виник у зв`язку з втратою вантажу, переданого до перевезення. Зазначений обов`язок був обумовлений не Угодою № 1 від 19.02.2026 як самостійною первинною підставою, а умовами договору № 25/07-2025, заявкою від 19.11.2025, фактом втрати вантажу та претензією власника вантажу.

Пунктом 6.6 договору № 25/07-2025 встановлено, що виконавець несе повну матеріальну відповідальність за пошкодження або втрату вантажу в розмірі фактичної вартості пошкодженого або втраченого вантажу, а також зобов`язаний компенсувати всі документально підтверджені витрати замовника, пов`язані із втраченим або пошкодженим вантажем, протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідної претензії від замовника. Пунктом 6.7 цього договору передбачено, що виконавець несе відповідальність за дії та бездіяльність третіх осіб, залучених ним для виконання умов договору, у повному обсязі.

Таким чином, саме договір № 25/07-2025, укладений між ТОВ «Цифротех» та ТОВ «Сінтрафора Дніпро», встановив для позивача обов`язок компенсувати замовнику фактичну вартість втраченого вантажу у разі його втрати, у тому числі внаслідок дій осіб, залучених до виконання перевезення. Втрата вантажу під час перевезення, пред`явлення претензії замовником та визнання позивачем відповідальності за договором свідчать про виникнення у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» власного майнового інтересу, який підлягає судовому захисту.

Колегія суддів враховує, що в рішенні суду першої інстанції зазначено про виникнення права вимоги позивача на підставі пунктів 6.6, 6.7 договору № 25/07-2025 та Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026. Водночас сама по собі вказівка суду першої інстанції на Угоду № 1 як на документ, який підтверджує існування грошового зобов`язання між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ТОВ «Цифротех», не свідчить про відсутність у позивача права на звернення до суду станом на 02.01.2026.

За змістом пункту 1.1 Угоди № 1 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» підтвердило та визнало, що з 28.11.2025 має зобов`язання перед ТОВ «Цифротех», строк виконання якого настав, на загальну суму 10 386 347, 75 грн, що станом на 19.02.2026 за курсом Національного банку України становило еквівалент 202 630 євро. Пунктом 1.1.1 Угоди № 1 сторони прямо визначили, що зазначене зобов`язання виникло на підставі договору № 25/07-2025 від 25.07.2025, заявки на перевезення від 19.11.2025 та претензії № 02/12 від 02.12.2025, а саме у зв`язку з невиконанням умов договору в частині збереження вантажу в повному обсязі.

Таким чином, сама Угода № 1 не створила первісне зобов`язання ТОВ «Сінтрафора Дніпро» перед ТОВ «Цифротех» уперше 19.02.2026, а документально зафіксувала вже існуюче з 28.11.2025 зобов`язання, визначила його розмір та порядок погашення. Такий зміст угоди спростовує доводи апелянта про те, що до 19.02.2026 у позивача взагалі не існувало майнового інтересу або права на захист.

Окремо апелянт посилається на пункт 4.6 Угоди № 1, відповідно до якого ТОВ «Цифротех» передало ТОВ «Сінтрафора Дніпро» право звернення з вимогами до фактичного перевізника та/або експедитора. На думку скаржника, це свідчить про те, що до укладення зазначеної угоди право вимоги належало виключно ТОВ «Цифротех», а отже позов був поданий передчасно.

Колегія суддів відхиляє такий довід, оскільки він ґрунтується на відриві окремого положення Угоди № 1 від загального змісту правовідносин сторін. Пункт 4.6 Угоди № 1 має оцінюватися у сукупності з пунктами 1.1 та 1.1.1 цієї угоди, договором № 25/07-2025, претензією ТОВ «Цифротех» від 02.12.2025 та відповіддю ТОВ «Сінтрафора Дніпро» від 05.12.2025. З наведених документів вбачається, що позивач ще до укладення Угоди № 1 набув власний майновий обов`язок перед замовником у зв`язку з втратою вантажу та, відповідно, мав правовий інтерес у відшкодуванні збитків особою, дії якої спричинили виникнення такого обов`язку.

Передача або підтвердження права звернення до перевізника в Угоді № 1 додатково врегулювала відносини між ТОВ «Цифротех» та ТОВ «Сінтрафора Дніпро» і усунула можливі сумніви щодо реалізації позивачем відповідних вимог, проте не спростовує того, що сам майновий обов`язок позивача перед власником вантажу та пов`язаний із ним інтерес виникли раніше — з моменту втрати вантажу, пред`явлення претензії та визнання відповідальності позивачем.

Колегія суддів також враховує, що ТОВ «Сінтрафора Дніпро» після укладення Угоди № 1 розпочало її виконання та здійснило часткові платежі на користь ТОВ «Цифротех», зокрема 1 000 000 грн за платіжною інструкцією № 1704 від 26.02.2026, 500 000 грн за платіжною інструкцією № 1708 від 27.02.2026 та 1 000 000 грн за платіжною інструкцією № 1714 від 04.03.2026. У суді апеляційної інстанції позивач також послався на подальші платежі, зазначивши, що загальна сума сплачених коштів на користь ТОВ «Цифротех» становить 5 000 000 грн.

Хоча зазначені платежі були здійснені після звернення до суду, вони підтверджують не виникнення нового права вимоги, а реальність та виконання вже існуючого грошового обов`язку позивача перед ТОВ «Цифротех». Відповідно, ці докази не змінюють підстав позову, а підтверджують наявність у позивача майнового інтересу та реальність понесення витрат, які були обумовлені втратою вантажу під час перевезення.

Довід апелянта про те, що позивач не довів фактичного відшкодування ТОВ «Цифротех» повної вартості вантажу у розмірі 202 630 євро, також не є підставою для відмови у позові. Як уже зазначалося, стаття 22 Цивільного кодексу України відносить до реальних збитків не лише витрати, які особа вже зробила, а й витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. У цій справі обов`язок позивача компенсувати ТОВ «Цифротех» вартість втраченого вантажу підтверджений умовами договору № 25/07-2025, претензією замовника, відповіддю позивача на претензію та Угодою № 1 про визнання боргу.

Таким чином, відсутність на дату звернення до суду доказів повного фактичного погашення заборгованості перед ТОВ «Цифротех» не свідчить про відсутність збитків у позивача, оскільки такі збитки полягають не лише у вже здійснених платежах, а й у наявності майнового обов`язку, який позивач мусить виконати перед власником втраченого вантажу.

Наступним доводом апеляційної скарги є посилання ФО-П Хрипти В.І. на відсутність між ним та ТОВ «Сінтрафора Дніпро» прямих договірних правовідносин. Скаржник зазначає, що договір № 724/11/2025 від 24.11.2025 укладено між ним та ФО-П Юрченком Г.А., тоді як жодного договору з позивачем він не укладав. У зв`язку з цим апелянт вважає, що договори, укладені між ТОВ «Цифротех» і ТОВ «Сінтрафора Дніпро», а також між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» і ФО-П Юрченком Г.А., не створюють для нього обов`язків перед позивачем.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тій частині, що безпосередній договір між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ФО-П Хриптою В.І. щодо перевезення спірного вантажу не укладався. Цю обставину встановив і суд першої інстанції. Однак сама по собі відсутність прямого договору між позивачем та фактичним перевізником не спростовує можливості покладення на такого перевізника відповідальності за втрату вантажу за наявності інших установлених законом та матеріалами справи підстав.

З матеріалів справи вбачається, що перевезення було організовано в межах послідовного ланцюга правовідносин: ТОВ «Цифротех» як замовник передало ТОВ «Сінтрафора Дніпро» заявку на організацію перевезення; ТОВ «Сінтрафора Дніпро» залучило ФО-П Юрченка Г.А. як експедитора; ФО-П Юрченко Г.А. залучив ФО-П Хрипту В.І. як фактичного перевізника. Саме ФО-П Хрипта В.І. прийняв вантаж до перевезення за CMR-накладною та саме під час здійснення цього перевезення вантаж було втрачено.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. За змістом статті 909 цього Кодексу за договором перевезення вантажу перевізник зобов`язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, а його укладення підтверджується складенням транспортної накладної або іншого документа, встановленого транспортними статутами чи правилами.

Стаття 924 Цивільного кодексу України передбачає, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Таким чином, закон покладає на перевізника самостійний обов`язок забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу. У даній справі факт прийняття вантажу до перевезення саме ФО-П Хриптою В.І. підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR, у якій зазначено перевізника та відображено прийняття вантажу до перевезення 27.11.2025 у місті Heijen, Нідерланди.

Відповідно до статті 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов такого договору та прийняття вантажу перевізником. Таким чином, CMR-накладна у цій справі підтверджує не лише факт існування перевезення, а й факт прийняття спірного вантажу саме ФО-П Хриптою В.І. як перевізником.

Згідно зі статтею 17 Конвенції CMR перевізник відповідає за повну або часткову втрату вантажу чи його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Стаття 18 цієї Конвенції встановлює, що тягар доказування обставин, які звільняють перевізника від відповідальності, покладається саме на перевізника.

Аналогічний підхід щодо відповідальності перевізника за втрату вантажу та розподілу тягаря доказування неодноразово застосовувався Верховним Судом. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17 зазначено, що відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу ґрунтується на презумпції вини зобов`язаної сторони, а обов`язок доведення своєї невинуватості покладається на перевізника. У постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 910/8392/16 також застосовано положення статті 17 Конвенції CMR щодо відповідальності перевізника за втрату вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до доставки. У постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17 суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до пункту 1 статті 17 Конвенції CMR перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки.

Таким чином, апелянт як фактичний перевізник, який прийняв вантаж до перевезення, не може бути звільнений від відповідальності лише з тієї підстави, що не перебував у прямих договірних відносинах із ТОВ «Сінтрафора Дніпро». Вирішальним для даного спору є те, що саме дії або бездіяльність ФО-П Хрипти В.І. як перевізника призвели до втрати вантажу, а внаслідок цього у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» виник майновий обов`язок перед власником вантажу.

Колегія суддів також враховує правове регулювання транспортно-експедиторських відносин. Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона — експедитор — зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони — клієнта — виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу, укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також виконати інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Згідно зі статтею 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору. Частина третя статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» також передбачає, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Верховний Суд у постанові від 23.08.2018 у справі № 910/21002/17 звернув увагу, що в силу вимог частини третьої статті 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Такий же підхід узагальнено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/5611/23, в якій суд касаційної інстанції, аналізуючи статті 929, 932, 934 Цивільного кодексу України та статтю 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», виходив із того, що експедитор відповідає перед клієнтом за залучених до виконання договору осіб, якщо інший обсяг відповідальності не встановлений договором або законом.

З наведеного регулювання випливає, що ТОВ «Сінтрафора Дніпро» як експедитор дійсно несе відповідальність перед ТОВ «Цифротех» за втрату вантажу залученими до перевезення особами. Однак це не означає, що фактичний перевізник, який прийняв вантаж до перевезення та не забезпечив його доставку, звільняється від відповідальності перед особою, яка у зв`язку з його діями набула обов`язок компенсувати вартість втраченого вантажу власнику.

Довід апелянта про те, що належним відповідачем перед ТОВ «Сінтрафора Дніпро» мав бути виключно ФО-П Юрченко Г.А. як контрагент позивача за договором № 04012022, не спростовує встановленого факту втрати вантажу саме під час перевезення, яке здійснював ФО-П Хрипта В.І. При цьому матеріали справи підтверджують, що ФО-П Хрипта В.І. був не випадковою третьою особою, а професійним перевізником, залученим до виконання конкретного міжнародного перевезення, який прийняв вантаж за CMR-накладною і зобов`язаний був забезпечити його збереження до доставки одержувачу.

Посилання апелянта на статтю 511 Цивільного кодексу України також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Дійсно, зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак у цьому випадку обов`язок ФО-П Хрипти В.І. щодо збереження вантажу виник не з договору між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» і ТОВ «Цифротех» та не з договору між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» і ФО-П Юрченком Г.А., а з факту прийняття ним вантажу до перевезення, CMR-накладної, договору з ФО-П Юрченком Г.А., норм Цивільного кодексу України та Конвенції CMR, які прямо покладають на перевізника відповідальність за втрату вантажу з моменту прийняття його до перевезення.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідальним за втрату вантажу є ФО-П Хрипта В.І. як фактичний перевізник, який прийняв вантаж до перевезення та не забезпечив його доставку одержувачу. Водночас колегія суддів вважає за необхідне уточнити мотиви такого висновку: підставою відповідальності апелянта є не сам по собі договір між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ТОВ «Цифротех», а сукупність обставин — прийняття ФО-П Хриптою В.І. вантажу до міжнародного перевезення, втрата цього вантажу під час перевезення, презумпція відповідальності перевізника за статтею 924 Цивільного кодексу України та статтями 17, 18 Конвенції CMR, а також виникнення у позивача майнового обов`язку перед власником вантажу за договором № 25/07-2025.

Щодо доводу апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин статті 1191 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Апелянт обґрунтовує цей довід тим, що стаття 1191 Цивільного кодексу України регулює право зворотної вимоги особи, яка відшкодувала шкоду, до винної особи, тоді як позивач на момент звернення до суду не відшкодував ТОВ «Цифротех» повної вартості втраченого вантажу. Скаржник також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17 та від 04.11.2019 у справі № 910/8392/16, щодо недоцільності застосування статті 1191 Цивільного кодексу України до договірних правовідносин перевезення.

Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 у справі № 910/5040/17 дійсно зазначено про помилковість посилання на статтю 1191 Цивільного кодексу України у спорі, правовідносини в якому не є деліктними, а виникли на підставі договору перевезення вантажу та регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Конвенції CMR.

Разом із тим у цій справі суд не поклав статтю 1191 Цивільного кодексу України як самостійну та визначальну правову підставу для задоволення позову. Із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд виходив із положень статті 22 Цивільного кодексу України, норм про транспортне експедирування, норм про перевезення вантажу та факту втрати вантажу перевізником. Тому довід апелянта про неправильне застосування судом статті 1191 Цивільного кодексу України не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Водночас колегія суддів погоджується з тим, що спірні правовідносини не слід зводити виключно до класичної регресної вимоги у вузькому розумінні статті 1191 Цивільного кодексу України. Правова природа заявленої вимоги полягає у відшкодуванні позивачу збитків, які виникли у зв`язку з втратою вантажу фактичним перевізником та обов`язком позивача компенсувати вартість такого вантажу власнику за договором транспортного обслуговування.

Тобто у цій справі позивач захищає не право власності на вантаж як таке, а власний майновий інтерес, який виник унаслідок втрати вантажу перевізником та настання для позивача обов`язку відшкодувати його вартість власнику. Такий обов`язок, з огляду на статтю 22 Цивільного кодексу України, є реальними збитками у вигляді витрат, які особа мусить зробити для відновлення порушеного майнового становища.

Таким чином, навіть якщо правовідносини не кваліфікувати як регресні у розумінні статті 1191 Цивільного кодексу України, це не спростовує наявності у позивача права на відшкодування збитків за статтями 22, 924 Цивільного кодексу України, положеннями Конвенції CMR та умовами укладених договорів, які визначають відповідальність учасників транспортно-експедиторського ланцюга.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що потерпілою особою та власником вантажу є ТОВ «Цифротех», а тому саме воно могло заявляти вимогу про відшкодування вартості втраченого майна, колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Цифротех» є власником та вантажоодержувачем втраченого товару. Зокрема, це підтверджується рахунками від Sony Interactive Entertainment Europe Ltd, платіжними документами щодо оплати товару, декларацією Європейського співтовариства та CMR-накладною, у якій ТОВ «Цифротех» зазначене одержувачем вантажу. Також саме ТОВ «Цифротех» визначено потерпілою стороною у відповідному кримінальному провадженні.

Однак наведені обставини не виключають наявності у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» власного майнового інтересу у стягненні збитків з фактичного перевізника. За умовами договору № 25/07-2025 ТОВ «Сінтрафора Дніпро» відповідало перед ТОВ «Цифротех» за збереження вантажу і за дії залучених третіх осіб. Після втрати вантажу саме до ТОВ «Сінтрафора Дніпро» була пред`явлена претензія про відшкодування його вартості, і саме позивач визнав відповідальність перед власником вантажу.

Таким чином, втрата вантажу одночасно порушила майновий інтерес ТОВ «Цифротех» як власника вантажу та спричинила виникнення у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» власного майнового обов`язку перед цим власником. Саме цей обов`язок і становить майнову шкоду для позивача, відшкодування якої заявлено у даній справі.

Крім того, ТОВ «Цифротех» як третя особа у справі підтримало позовні вимоги та в апеляційній інстанції прямо підтвердило, що право на звернення з позовними вимогами у цій справі існувало у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» на момент звернення до суду. Така процесуальна позиція власника вантажу свідчить про відсутність спору між ТОВ «Цифротех» та ТОВ «Сінтрафора Дніпро» щодо підстав компенсації вартості втраченого вантажу та щодо реалізації позивачем вимоги до особи, яка допустила втрату вантажу.

Щодо доводу апелянта про звільнення від відповідальності у зв`язку з викраденням вантажу третіми особами та відкриттям кримінального провадження, колегія суддів зазначає таке.

За змістом пункту 2 статті 17 Конвенції CMR перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження або затримка доставки сталися внаслідок дій або недогляду позивача, інструкцій позивача, не викликаних діями чи недоглядом перевізника, дефекту вантажу або обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції CMR тягар доказування того, що втрата вантажу була викликана обставинами, передбаченими пунктом 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Таким чином, саме ФО-П Хрипта В.І. як перевізник повинен був довести, що крадіжка вантажу сталася за таких обставин, яких він не міг уникнути та наслідки яких не міг відвернути, навіть за умови вжиття всіх необхідних і розумних заходів обачності, характерних для професійного міжнародного автоперевізника.

Сам по собі факт викрадення вантажу невстановленими особами або відкриття кримінального провадження у Німеччині не є безумовною підставою для звільнення перевізника від цивільно-правової відповідальності. Крадіжка може розглядатися як обставина, що звільняє перевізника від відповідальності, лише за умови доведення, що перевізник не міг запобігти такій події та не міг відвернути її наслідки, зокрема шляхом належного вибору маршруту, стоянки, режиму охорони транспортного засобу та контролю за вантажем.

Матеріали справи свідчать, що втрата вантажу сталася під час тривалої стоянки транспортного засобу з вантажем на відкритому майданчику біля автобану, який, за поясненнями учасників справи та третьої особи ПрАТ «СК «УНІКА», не був спеціалізованою охоронюваною стоянкою, не мав огородження, шлагбаума, відеоспостереження та інших елементів безпеки. При цьому вантаж становив собою електронну техніку значної вартості, а його загальна інвойсна вартість складала 202 630 євро.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність доведених підстав для звільнення ФО-П Хрипти В.І. від відповідальності за втрату вантажу. Апелянт не надав належних і допустимих доказів того, що ним або його водієм були вжиті всі залежні заходи для забезпечення збереження вантажу, зокрема не довів, що стоянка транспортного засобу була безпечною з урахуванням характеру та вартості вантажу, а також не довів неможливості уникнути або відвернути наслідки крадіжки.

Доводи апеляційної скарги щодо відкриття кримінального провадження не спростовують обов`язку перевізника довести обставини, які звільняють його від відповідальності відповідно до статей 17, 18 Конвенції CMR та статті 924 Цивільного кодексу України. Наявність кримінального провадження може підтверджувати сам факт протиправного заволодіння вантажем невстановленими особами, однак не доводить відсутність вини перевізника та не підтверджує, що перевізник вжив усіх необхідних заходів для запобігання втраті вантажу.

Посилання апелянта на можливість подальшого встановлення винних у крадіжці осіб також не впливає на вирішення даного спору. У разі встановлення таких осіб і наявності правових підстав ФО-П Хрипта В.І. не позбавлений можливості звернутися до них із відповідними вимогами. Водночас це не змінює обсягу його відповідальності перед особами, яким завдано майнових втрат унаслідок незбереження вантажу під час перевезення.

Щодо доводів апелянта про обмеження відповідальності перевізника за Конвенцією CMR, колегія суддів зазначає таке.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з міжнародним автомобільним перевезенням вантажу за маршрутом Heijen (Нідерланди) – Київ (Україна), а тому до них підлягають застосуванню положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (CMR).

Стаття 23 Конвенції CMR передбачає загальні правила визначення розміру компенсації у разі повної або часткової втрати вантажу. За змістом цієї статті компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його до перевезення, однак у загальному випадку відповідальність перевізника обмежується встановленим Конвенцією лімітом залежно від ваги брутто втраченого вантажу.

Водночас зазначене обмеження відповідальності перевізника не є безумовним. Стаття 29 Конвенції CMR встановлює, що перевізник не має права посилатися на положення Конвенції, які виключають або обмежують його відповідальність, якщо шкода була спричинена його умисними неправомірними діями або таким неналежним виконанням обов`язків з його боку, яке згідно із законодавством, що застосовується судом, прирівнюється до умисних неправомірних дій.

Таким чином, для вирішення питання про можливість застосування обмеження відповідальності перевізника суд має оцінити не лише сам факт втрати вантажу, а й характер поведінки перевізника під час виконання перевезення, рівень його професійної обачності, передбачуваність ризику втрати вантажу, вартість та характер вантажу, умови його зберігання під час маршруту, а також те, чи вжив перевізник усіх залежних від нього заходів для забезпечення схоронності вантажу.

За змістом статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, яка може виявлятися у формі умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою лише у разі, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Необережність у правовому розумінні полягає у невжитті особою тих заходів обачності, уважності та передбачливості, яких за відповідних обставин можна було обґрунтовано очікувати від належного учасника цивільного обороту. Для професійного перевізника, який здійснює міжнародне автомобільне перевезення вантажу, стандарт належної поведінки є підвищеним, оскільки така особа здійснює діяльність на професійній основі, володіє спеціальними знаннями щодо ризиків міжнародного перевезення, режиму стоянок, охорони транспортного засобу та порядку забезпечення схоронності вантажу.

Груба недбалість відрізняється від звичайної необережності тим, що особа ігнорує очевидний та передбачуваний ризик настання шкоди, не вживає елементарних і розумно необхідних заходів для його усунення або зменшення, хоча за характером своєї діяльності, наявною інформацією та конкретними обставинами повинна була усвідомлювати небезпеку такої поведінки.

У даній справі матеріалами справи підтверджено, що ФО-П Хрипта В.І. прийняв до міжнародного перевезення вантаж значної вартості - 202 630 євро. Вартість вантажу підтверджується товаросупровідними документами, зокрема інвойсами, CMR-накладною, пакувальним листом та митними документами. Матеріали справи не містять доказів того, що ФО-П Хрипта В.І. при прийнятті вантажу заявляв зауваження щодо його вартості, кількості, характеру, супровідних документів або неможливості забезпечити належний рівень його схоронності.

При цьому втрата вантажу сталася під час перебування транспортного засобу з вантажем на відкритому майданчику, який не був спеціалізованою охоронюваною стоянкою, не мав огородження, шлагбаума, відеоспостереження та інших елементів охорони. З огляду на характер вантажу, його значну вартість та міжнародний маршрут перевезення, залишення транспортного засобу з таким вантажем у місці, яке не забезпечувало належного рівня безпеки, не відповідає стандарту поведінки обачного професійного перевізника.

Колегія суддів враховує, що крадіжка вантажу третіми особами сама по собі не є автоматичною підставою для звільнення перевізника від відповідальності або для застосування обмеження його відповідальності. Для звільнення від відповідальності або застосування ліміту відповідальності перевізник повинен довести, що втрата вантажу сталася за обставин, яких він не міг уникнути та наслідки яких не міг відвернути, а також що ним було вжито всіх належних заходів для забезпечення схоронності вантажу.

Однак ФО-П Хрипта В.І. не довів, що залишення транспортного засобу з вантажем значної вартості саме на такому майданчику було об`єктивно необхідним, безальтернативним або таким, що відповідало погодженим із замовником чи експедитором умовам безпеки. Також апелянт не довів, що ним було вжито додаткових заходів безпеки, які були б співмірними з характером та вартістю вантажу.

Доводи апелянта про те, що замовник або експедитор не надали перевізнику окремих інструкцій щодо додаткових заходів безпеки, не спростовують обов`язку професійного перевізника самостійно оцінювати ризики перевезення з урахуванням характеру вантажу, міжнародного маршруту, товаросупровідних документів та загальної вартості прийнятого до перевезення майна. Відсутність окремих інструкцій щодо охорони вантажу не означає, що перевізник був звільнений від обов`язку обрати безпечний спосіб зупинки транспортного засобу та забезпечити схоронність вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Посилання апелянта на те, що водій перебував у кабіні транспортного засобу, а пломби були професійно підроблені невстановленими особами, саме по собі не доводить вжиття перевізником усіх залежних від нього заходів для запобігання втраті вантажу. Такі обставини можуть підтверджувати спосіб вчинення крадіжки третіми особами, однак не усувають необхідності оцінки попередньої поведінки перевізника щодо вибору місця стоянки, забезпечення охорони транспортного засобу та співмірності вжитих заходів безпеки характеру й вартості вантажу.

Додатково колегія суддів враховує обставини, пов`язані зі страхуванням відповідальності перевізника. Сам по собі факт наявності або відсутності договору страхування не є самостійною підставою для звільнення перевізника від відповідальності чи для покладення на нього відповідальності. Водночас поведінка перевізника щодо організації страхового покриття має значення для оцінки рівня його професійної обачності та усвідомлення ним ризиків, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «СК «УНІКА» повідомляло про укладення з ФО-П Хриптою В.І. договору добровільного страхування, однак страхове відшкодування відповідачу-2 не здійснювалося у зв`язку з ненаданням останнім повного переліку документів, визначених договором страхування. Крім того, з наявних у матеріалах справи пояснень ПрАТ «СК «УНІКА» вбачається, що навіть у разі підтвердження страхового випадку розмір страхової суми не перевищував би 100 000 доларів США, тоді як вартість прийнятого до перевезення вантажу становила 202 630 євро.

За таких обставин колегія суддів оцінює наведені обставини не як самостійну підставу відповідальності перевізника, а як додаткове підтвердження того, що ФО-П Хрипта В.І., приймаючи до перевезення вантаж значної вартості, не забезпечив належного та співмірного управління ризиком такого перевезення. Страхове покриття, яке за своїм максимальним розміром не відповідало повній вартості вантажу, а також ненадання перевізником повного пакета документів страховику після настання події, свідчать про неналежний рівень організації перевезення та подальшого документального супроводження страхового випадку.

Колегія суддів наголошує, що обмеження відповідальності перевізника за статтею 23 Конвенції CMR є правовим механізмом захисту добросовісного та обачного перевізника від надмірної відповідальності у звичайних умовах перевезення. Водночас такий механізм не може застосовуватися у випадку, коли поведінка перевізника свідчить про істотне нехтування очевидними ризиками, пов`язаними зі схоронністю вантажу значної вартості.

У цій справі сукупність встановлених обставин, а саме прийняття ФО-П Хриптою В.І. до перевезення вантажу значної вартості, відсутність зауважень щодо товаросупровідних документів та вартості вантажу, залишення транспортного засобу з вантажем на неохоронюваному майданчику без належних заходів безпеки, відсутність доказів вжиття додаткових заходів для охорони вантажу, а також неналежне забезпечення страхового супроводу перевезення, свідчить про таку міру недбалості перевізника, яка виключає можливість застосування на його користь обмеження відповідальності за статтею 23 Конвенції CMR.

З огляду на викладене, наведений апелянтом розрахунок граничної відповідальності перевізника за правилами статті 23 Конвенції CMR не може бути застосований у даній справі, оскільки встановлені обставини свідчать про наявність підстав для застосування підходу, передбаченого статтею 29 Конвенції CMR, тобто про втрату перевізником права посилатися на положення Конвенції, які обмежують його відповідальність.

Таким чином, доводи апелянта щодо необхідності обмеження відповідальності перевізника 8,33 розрахунковими одиницями SDR за кілограм ваги брутто втраченого вантажу не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про стягнення фактичної вартості втраченого вантажу у розмірі 202 630 євро.

Колегія суддів також враховує доводи, викладені представником апелянта у промові у судових дебатах у письмовій формі, поданій 24.06.2026, щодо необхідності застосування статей 17, 23 та 29 Конвенції CMR, відсутності підстав для висновку про умисне правопорушення або грубу недбалість перевізника, а також щодо обмеження відповідальності перевізника 8,33 розрахунковими одиницями SDR за кілограм ваги брутто втраченого вантажу. Водночас зазначені доводи за своїм змістом є повторенням та конкретизацією аргументів апеляційної скарги і додаткових письмових пояснень, яким колегія суддів надала оцінку вище. Саме по собі повторне наведення цих доводів у промові у судових дебатах не спростовує встановлених у справі обставин щодо прийняття ФО-П Хриптою В.І. вантажу до перевезення, втрати вантажу під час перевезення, недоведення перевізником обставин, які звільняють його від відповідальності, а також наявності підстав для стягнення вартості втраченого вантажу з фактичного перевізника.

Щодо доводів апелянта про страхування вантажу та необхідність витребування додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Цифротех» або ТОВ «Сінтрафора Дніпро» отримали страхове відшкодування за втрачений вантаж, яке покривало б заявлену до стягнення суму. Натомість ПрАТ «СК «УНІКА» повідомило про невиплату страхового відшкодування ФО-П Хрипті В.І. у зв`язку з ненаданням останнім необхідних документів.

Сам по собі факт існування договору страхування відповідальності перевізника не звільняє перевізника від відповідальності перед особами, яким завдано збитків унаслідок втрати вантажу. Договір страхування регулює правовідносини між страховиком і страхувальником та визначає можливість компенсації відповідних втрат у межах страхового покриття. Водночас наявність такого договору не припиняє та не обмежує обов`язку перевізника відшкодувати шкоду, якщо інше прямо не випливає із закону або договору.

За таких обставин доводи апелянта щодо необхідності додаткового дослідження питань страхування не спростовують факту втрати вантажу, не спростовують обов`язку перевізника забезпечити його збереження та не доводять відсутності збитків у позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення правил територіальної підсудності, колегія суддів зазначає таке.

ФО-П Хрипта В.І. вважає, що спір мав розглядатися Господарським судом Закарпатської області за місцезнаходженням перевізника, оскільки відповідно до частини першої статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з договору перевезення, у разі коли одним із відповідачів є перевізник, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням перевізника.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Частина друга статті 29 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред`являтися до господарського суду за місцезнаходженням або місцем проживання одного з відповідачів.

У даній справі позов було пред`явлено до двох відповідачів, ФО-П Юрченка Г.А. та ФО-П Хрипти В.І. При цьому ФО-П Юрченко Г.А. знаходиться у Дніпропетровській області, а позовні вимоги до нього були обґрунтовані неналежним виконанням договору транспортно-експедиторського обслуговування, укладеного з ТОВ «Сінтрафора Дніпро». Таким чином, позивач скористався процесуальним правом, передбаченим частиною другою статті 29 Господарського процесуального кодексу України, та звернувся до суду за місцезнаходженням одного з відповідачів.

Колегія суддів враховує, що спір у цій справі не зводиться виключно до вимоги, яка виникла безпосередньо з договору перевезення між позивачем та перевізником. Позовні вимоги були заявлені в межах складного ланцюга транспортно-експедиторських та перевізних правовідносин, у якому позивач не перебував у прямому договорі перевезення з ФО-П Хриптою В.І., а заявляв вимоги у зв`язку з втратою вантажу, виникненням власного майнового обов`язку перед замовником та участю кількох осіб у виконанні перевезення.

За таких обставин відсутні підстави для висновку, що справа підлягала виключній територіальній підсудності за місцезнаходженням ФО-П Хрипти В.І. лише з тієї причини, що останній є фактичним перевізником. Наявність у справі кількох відповідачів та змішаний характер заявлених вимог свідчать про правомірність застосування судом першої інстанції положень статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, доводи відповідача-2 щодо підсудності вже заявлялися ним під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час перегляду ухвали про забезпечення позову. Такі доводи були предметом оцінки суду та не були визнані такими, що свідчать про необхідність передачі справи до Господарського суду Закарпатської області.

Таким чином, доводи апелянта щодо порушення правил територіальної підсудності не знайшли підтвердження та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо відображення результатів розгляду позовних вимог стосовно ФО-П Юрченка Г.А.

Позов у даній справі було заявлено до ФО-П Юрченка Г.А. та ФО-П Хрипти В.І. про солідарне стягнення збитків, завданих втратою вантажу під час міжнародного автомобільного перевезення.

Дослідивши мотивувальну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026, колегія суддів встановила, що місцевий господарський суд надав оцінку підставам заявлення позовних вимог до кожного із відповідачів та дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на ФО-П Юрченка Г.А. При цьому суд визнав доведеними підстави для стягнення збитків виключно з ФО-П Хрипти В.І. як фактичного перевізника, який прийняв вантаж до перевезення та не забезпечив його збереження.

Таким чином, зі змісту мотивувальної частини рішення вбачається, що суд першої інстанції фактично відмовив у задоволенні позовних вимог до ФО-П Юрченка Г.А., дійшовши висновку про відсутність підстав для покладення на нього цивільно-правової відповідальності.

Водночас у резолютивній частині рішення зазначено про повне задоволення позову та не відображено результат розгляду позовних вимог щодо ФО-П Юрченка Г.А., хоча стягнення здійснено виключно з ФО-П Хрипти В.І.

Відповідно до статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд повинен вирішити щодо кожної позовної вимоги та щодо кожного учасника спору, стосовно якого така вимога заявлена.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині резолютивної частини шляхом приведення її у відповідність до висновків, викладених у мотивувальній частині рішення, а саме шляхом зазначення про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні позовних вимог до ФО-П Юрченка Г.А.

Щодо доводів апеляційної скарги про відмову суду першої інстанції у відкладенні розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, передбачених цим Кодексом, зокрема якщо визнає причини неявки учасника справи поважними. При цьому саме учасник справи, який заявляє клопотання про відкладення розгляду, повинен обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно перешкоджають його участі у судовому засіданні, та надати належні докази на підтвердження таких обставин.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, виходячи з того, що наведені у клопотанні причини не підтверджені належними доказами. Колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що така відмова призвела до порушення права відповідача-2 на доступ до правосуддя або позбавила його можливості реалізувати процесуальні права.

Матеріали справи свідчать, що ФО-П Хрипта В.І. був активним учасником процесу, подавав відзив на позов, заперечення, заяву про передачу справи за підсудністю, клопотання про витребування доказів, додаткові пояснення та інші процесуальні документи. Таким чином, він мав реальну можливість викласти свою позицію, подати докази та заперечення проти позовних вимог. Сам факт неявки представника в окреме судове засідання за відсутності належно підтверджених поважних причин не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції статей 73– 79, 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Відповідно до статті 74 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статті 76– 79 Господарського процесуального кодексу України визначають критерії належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказів, а стаття 86 цього Кодексу передбачає оцінку доказів судом за внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд встановив усі істотні для правильного вирішення спору обставини: наявність договору між ТОВ «Цифротех» та ТОВ «Сінтрафора Дніпро», умови про відповідальність позивача перед замовником, залучення ФО-П Юрченка Г.А. до організації перевезення, залучення ФО-П Хрипти В.І. як фактичного перевізника, прийняття ним вантажу до перевезення, втрату вантажу під час перевезення, вартість вантажу та виникнення у позивача майнового обов`язку перед власником вантажу.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що окремі мотиви рішення суду потребують уточнення, зокрема в частині визначення правової природи вимоги позивача та значення Угоди № 1 від 19.02.2026. Водночас такі недоліки мотивування не призвели до неправильного вирішення спору по суті, оскільки встановлені судом обставини та наявні у справі докази підтверджують обґрунтованість стягнення вартості втраченого вантажу саме з ФО-П Хрипти В.І. як фактичного перевізника.

Згідно з усталеним підходом Верховного Суду, неправильне або неповне мотивування судового рішення саме по собі не є безумовною підставою для його скасування, якщо суд правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов правильного по суті висновку за результатами вирішення спору. Апеляційний суд у межах своїх повноважень може змінити або доповнити мотивувальну частину рішення, залишивши його резолютивну частину без змін, якщо кінцевий висновок суду відповідає встановленим обставинам і нормам матеріального права.

У даній справі колегія суддів вважає, що хоча мотивування місцевого господарського суду щодо моменту виникнення права вимоги позивача та правового значення Угоди № 1 є стислим, воно не спростовує правильності кінцевого висновку про наявність підстав для стягнення з ФО-П Хрипти В.І. вартості втраченого вантажу.

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права вимоги, відсутності прямих договірних відносин між позивачем та відповідачем-2, неможливості застосування положень про відшкодування збитків, порушення правил територіальної підсудності, недоведення факту збитків, необхідності звільнення перевізника від відповідальності у зв`язку з крадіжкою вантажу, необхідності обмеження відповідальності перевізника, недослідження питань страхування, неповного вирішення позовних вимог та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Матеріали справи підтверджують, що ФО-П Хрипта В.І. прийняв вантаж до міжнародного автомобільного перевезення, не забезпечив його збереження та доставку одержувачу, не довів наявності обставин, які звільняють його від відповідальності, а внаслідок втрати вантажу у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» виник майновий обов`язок перед ТОВ «Цифротех» щодо компенсації вартості втраченого товару.

Разом із тим колегія суддів враховує, що позов у цій справі було заявлено до двох відповідачів – Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича – про солідарне стягнення збитків.

Як вбачається зі змісту мотивувальної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на Фізичну особу-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та про наявність підстав для стягнення збитків виключно з Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича як фактичного перевізника.

Водночас у резолютивній частині рішення суд першої інстанції зазначив про задоволення позову, однак не відобразив результат розгляду позовних вимог щодо Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича, хоча фактично відмовив у покладенні на нього відповідальності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині резолютивної частини шляхом приведення її у відповідність до висновків, викладених у мотивувальній частині рішення, а саме шляхом зазначення про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для покладення відповідальності на Фізичну особу-підприємця Хрипту Володимира Івановича не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Водночас встановлена колегією суддів невідповідність резолютивної частини рішення висновкам, викладеним у його мотивувальній частині, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які мають значення для правильного вирішення даного спору як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Колегія суддів перевірила доводи Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» права вимоги станом на дату звернення до суду, відсутності між позивачем та відповідачем-2 прямих договірних правовідносин, неможливості застосування положень про відшкодування збитків, відсутності підстав для стягнення вартості вантажу саме з фактичного перевізника, порушення правил територіальної підсудності, необхідності застосування обмеження відповідальності перевізника, а також щодо недослідження судом питань страхування та кримінального провадження.

Зазначені доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються встановленими у справі обставинами, змістом укладених договорів, міжнародною товарно-транспортною накладною CMR, претензією ТОВ «Цифротех» від 02.12.2025, відповіддю ТОВ «Сінтрафора Дніпро» від 05.12.2025, Угодою № 1 про визнання боргу від 19.02.2026, а також положеннями статей 22, 908, 909, 924, 929, 932 Цивільного кодексу України, Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ФО-П Хрипта В.І. прийняв спірний вантаж до міжнародного автомобільного перевезення, що підтверджується CMR-накладною, однак не забезпечив його збереження та доставку одержувачу. Водночас апелянт не довів наявності обставин, які відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України та статей 17, 18 Конвенції CMR звільняють перевізника від відповідальності за втрату вантажу.

Колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок втрати вантажу у ТОВ «Сінтрафора Дніпро» виник майновий обов`язок перед ТОВ «Цифротех» щодо компенсації вартості такого вантажу, а отже позивач мав належний майновий інтерес у зверненні до суду з вимогою про стягнення збитків з особи, яка фактично прийняла вантаж до перевезення та не забезпечила його збереження.

При цьому Угода № 1 про визнання боргу від 19.02.2026 не є єдиною та первісною підставою виникнення права вимоги позивача, а підтверджує вже існуюче зобов`язання ТОВ «Сінтрафора Дніпро» перед ТОВ «Цифротех», яке виникло у зв`язку з втратою вантажу, пред`явленням претензії власником вантажу та умовами договору № 25/07-2025 від 25.07.2025.

Колегія суддів також враховує, що відсутність прямого договору між ТОВ «Сінтрафора Дніпро» та ФО-П Хриптою В.І. не спростовує відповідальності останнього як фактичного перевізника, який прийняв вантаж до перевезення та відповідає за його збереження з моменту прийняття до моменту видачі одержувачу.

Доводи апелянта щодо порушення правил територіальної підсудності також не знайшли свого підтвердження, оскільки позов був заявлений до кількох відповідачів у межах складного ланцюга транспортно-експедиторських та перевізних правовідносин, а тому місцевий господарський суд обґрунтовано не визнав наявними підстави для передачі справи за місцезнаходженням ФО-П Хрипти В.І.

Перевіривши заперечення, викладені у відзиві ТОВ «Сінтрафора Дніпро», та пояснення третьої особи-1 ТОВ «Цифротех», колегія суддів вважає їх такими, що узгоджуються з установленими обставинами справи та підтверджують правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для покладення відповідальності за втрату вантажу саме на ФО-П Хрипту В.І.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів встановила, що місцевий господарський суд правильно вирішив спір по суті, встановив обставини, які мають значення для справи, надав оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ФО-П Хрипти В.І. вартості втраченого вантажу.

Окремі недоліки мотивування рішення суду щодо правової природи вимог позивача та значення Угоди № 1 про визнання боргу від 19.02.2026 не призвели до неправильного вирішення спору по суті та не є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Разом з тим колегія суддів встановила, що позов у даній справі було заявлено до двох відповідачів – Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про солідарне стягнення збитків.

Як вбачається зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на Фізичну особу-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та про наявність підстав для стягнення збитків виключно з Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича.

Водночас у резолютивній частині рішення не відображено результату розгляду позовних вимог щодо Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича, а також помилково зазначено про повне задоволення позову, тоді як фактично судом вирішено питання про покладення відповідальності лише на одного з відповідачів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 шляхом приведення його резолютивної частини у відповідність до встановлених судом обставин та висновків, викладених у мотивувальній частині рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 зміні в частині резолютивної частини шляхом зазначення про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, доводи апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції, відмови у задоволенні позову та відсутності підстав для покладення відповідальності на Фізичну особу-підприємця Хрипту Володимира Івановича не знайшли свого підтвердження.

Водночас встановлена колегією суддів невідповідність резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 висновкам, викладеним у його мотивувальній частині, є підставою для зміни рішення в частині резолютивної частини шляхом зазначення про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 по суті вирішення спору. Зміна рішення здійснюється виключно з метою приведення його резолютивної частини у відповідність до висновків, викладених у мотивувальній частині рішення, та не впливає на результат вирішення спору між позивачем і Фізичною особою-підприємцем Хриптою Володимиром Івановичем щодо обов`язку останнього відшкодувати вартість втраченого вантажу.

З огляду на викладене, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Фізичну особу-підприємця Хрипту Володимира Івановича.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76– 79, 86, 129, 236, 237, 269, 270, 275, 277, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 змінити в частині резолютивної частини.

Абзац перший резолютивної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 викласти в такій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича та Фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про відшкодування збитків задовольнити частково».

Доповнити резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 після абзацу другого новим абзацом такого змісту:

«У задоволенні позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича відмовити».

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2026 у справі № 904/28/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Окрема думка судді Віннікова С.В. додається.

Повна постанова складена та підписана 06.07.2026

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя А.М. Висоцький