Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №910/10854/23 (910/7505/25) — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2026 р. Справа№ 910/10854/23 (910/7505/25)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Доманської М.Л.

Пантелієнка В.О.

за участі секретаря Вага В.В.

та за участю представників сторін:

від позивача: арб.кер. Іванченко А.В.

від відповідача: Желізняк І.М., Марченко В.А. орд.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 (повний текст складено 02.04.2026)

у справі №910/10854/23(910/7505/25) (суддя Л.В. Омельченко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" в особі ліквідатора арбітражної керуючої Іванченко Анастасії Валеріївни

до фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича

про стягнення коштів

у межах справи № 910/10854/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "АБС ТЕХ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс"

заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайм Сквер"

про банкрутство,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/10854/23 про Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс", у якій до боржника застосовано ліквідаційну процедуру постановою суду від 10.02.2025, та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Іванченко Анастасію Валеріївну.

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" (далі - позивач) в особі ліквідатора арбітражної керуючої Іванченко Анастасії Валеріївни в межах вказаної справи про банкрутство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича (далі - відповідач) про стягнення 2 087 712,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в процесі ліквідаційної процедури ліквідатором банкрута були виявлено, що у період з квітня 2021 року по червень 2022 року позивач сплатив відповідачу грошові кошти на загальну суму 2 087 712,00 грн з призначенням платежів однакового формального характеру (консультаційні послуги, консультаційні послуги комерційного характеру), але відповідні договори чи будь-які інші документи, які б підтверджували реальне надання даних послуг арбітражному керуючому не передавались ні керівником позивача, ні відповідачем, у цей же час у позивача існували невиконані грошові зобов`язання перед своїми кредиторами, вимоги яких в подальшому визнані у справі про банкрутство, тому вказані кошти підлягають поверненню як безпідставно отримані.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що він, здійснюючи підприємницьку діяльність, у період з квітня 2021 року по травень 2022 року надав позивачу консультаційні та інші послуги на загальну суму 2 173 840,00 грн, що підтверджується відповідними рахунками та актами надання послуг. Вказані послуги були прийняті позивачем без жодних претензій, однак оплачені лише в сумі 2 087 712,00 грн і заборгованість позивача перед відповідачем становить 86 128,00 грн. Також вказав, що ним у 2021-2022 роках подавались податкові декларації платника єдиного податку та сплачені відповідні податки до Державного бюджету України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" заборгованість у розмірі 2087712,00 грн та судовий збір в сумі 25 052,54 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, фізична особа-підприємець Желізняк Ігор Михайлович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки чинним законодавством передбачено укладення господарських договорів у спрощений спосіб; відповідач здійснює підприємницьку діяльність, у тому числі, з наступних видів економічної діяльності: діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту, консультування з питань оподаткування (основний), консультування з питань комерційної діяльності й керування; у період з квітня 2021 року по травень 2022 року відповідач надав позивачу консультаційні та інші послуги на загальну суму 2 173 840,00 грн, що підтверджується рахунками та актами надання послуг, і вказані послуги були прийняті позивачем без жодних претензій, однак оплачені лише в сумі 2 087 712,00 грн; відсутність письмового окремого договору не може свідчити про те, що відповідний договір не було укладено у спрощений спосіб і що сторони вчинили дії, що свідчать про прийняття умов договору шляхом укладення двосторонніх актів наданих послуг; відповідач надав суду документи, що підтверджують факт надання послуг позивачу у період з квітня 2021 року по травень 2022 року, відповідні документи не визнані судом недійсними чи нікчемними в силу закону; грошові кошти були отримані відповідачем за наявності правових підстав, а тому вимоги позивача з посиланням на ст. 1212 ЦК України є безпідставними та необґрунтованими; позивачем порушено принцип добросовісності, оскільки господарські правовідносини між сторонами існували протягом квітня 2021 по травень 2022 року, через 14 календарних місяців відкрито провадження у справі про банкрутство позивача, а з позовом ліквідатор позивача звертається у червні 2025 року, в якому зазначає про безпідставність отриманих коштів від позивача у 2021 та 2022 роках, такі дії позивача не відповідають принципу добросовісності, тобто є порушенням доктрини venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки). Також вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс відповідач і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 15 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвокатом, а докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу будуть подані до суду в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що для належного оформлення господарських договірних відносин між сторонами необхідним є встановлення відповідності форми договору положенням ЦК України та ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин); також важливо є встановити незалежно від форми (письмовий єдиний документ чи обмін листами/рахунками), що зміст договору відповідає вимогам ч. 3 ст. 180 ГК України, де обов`язковими для погодження є: предмет, ціна, строк дії договору; надані відповідачем копії актів наданих послуг та рахунки на їх оплату також не дозволяють встановити істотних умов необхідних для реалізації господарських правовідносин; із наданих відповідачем документів неможливо встановити справжню мету та зміст господарських операцій, які мали б бути здійснені на користь позивача; відсутність Договору надання послуг та формальний підхід до розкриття змісту господарської операції, ідентифікації виконаних послуг в актах свідчить про нереальність господарських операцій та вчинення дій виключно з метою виведення активів з підприємства; надані апелянтом копії Актів наданих послуг за період з квітня 2021 року по травень 2022 року викликали обґрунтовані сумніви у позивача щодо їх достовірності; відсутність правової підстави для набуття коштів, а саме відсутність відповідного правочину та доказів фактичного надання послуг, є підставою для стягнення сплаченої суми згідно приписів ст. 1212 ЦК України; законні дії ліквідатора щодо повернення безпідставно утримуваних коштів банкрута на виконання вимог ст. 61 КУзПБ за визначенням не можуть вважатися "суперечливою поведінкою" чи порушенням принципу добросовісності у розумінні доктрини venire contra factum proprium.

За клопотанням представника позивача судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.

Відповідач (апелянт) та його представник у судовому засіданні підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просили її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 у справі № 910/10854/23, серед іншого, визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру Товариства з обмеженою відповідальністю " Академбудсервіс" та призначено ліквідатором ТОВ "Академбудсервіс" арбітражну керуючу Іванченко Анастасію Валеріївну.

З метою виявлення дебіторської заборгованості ТОВ "Академбудсервіс", фактів виведення і привласнення активів цього підприємства, арбітражним керуючим проведено аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ "Академбудсервіс" та встановлено, що згідно з інформацією, наявною у виписках по рахунках про рух коштів підприємства за 2021-2022 роки, вбачається отримання Желізняком Ігорем Михайловичем (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 від ТОВ "Академбудсервіс" (код ЄДРПОУ: 42013298) грошових коштів.

Зокрема, загальна сума перерахованих з рахунків ТОВ "Академбудсервіс" на рахунок ФОП Желізняк І.М. (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 за період з квітні 2021 року по червень 2022 року коштів складає 2 087 712,00 грн, що підтверджується копією виписки по рахунку НОМЕР_2 ТОВ "Академбудсервіс" в AT КБ "Приватбанк" та копію виписки по рахунку НОМЕР_3 ТОВ "Академбудсервіс" в AT КБ "Приватбанк", які були надані у відповідь на заяву арбітражного керуючого від 24.05.2024.

Зазначені грошові кошти перераховувались із призначеннями платежу "сплата за послуги згідно рахунку №(номер) від (дата). Без ПДВ", "сплата за консультаційні послуги згідно рахунку №(номер) від (дата). Без ПДВ ", "сплата за консультаційні послуги комерційного характеру згідно рахунку №(номер) від (дата). Без ПДВ".

При цьому, договорів, відповідно до яких здійснювались перерахування грошових коштів, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" арбітражною керуючою Іванченко А.В. виявлено не було.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/10854/23 було припинено повноваження керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" Юдицької Тетяни Сергіївни та покладено виконання обов`язків керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Академбудсервіс" (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Печерський узвіз 3, офіс 403, код ЄДРПОУ: 42013298) на розпорядника майна арбітражну керуючу Іванченко Анастасію Валеріївну.

Проте, керівником ТОВ "Академбудсервіс" - Юдицькою Т.С. вимоги ухвали виконані не були, розпоряднику майна боржника бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності боржника не передані.

30.04.2025 арбітражна керуюча Іванченко А.В. звернулась до відповідача з претензією № 173/1-910/10854 у якій просила:

- надати інформацію про всі договори, укладені між ФО - П Желізняк Ігор Михайлович/ФО Желізняк Ігор Михайлович (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ТОВ "Академбудсервіс"; надати копії накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт, рахунків, довідок, актів звірки взаєморозрахунків, а також інших документів складених на виконання цих договорів;

- надати документи, що підтверджують фактичне передання товарів, виконання робіт та надання послуг від ФО-П Желізняк Ігор Михайлович/ФО Желізняк Ігор Михайлович (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ "Академбудсервіс" (код ЄДРПОУ: 42013298), а у випадку відсутності таких документів - повернути безпідставно отримані кошти.

Вказана претензія була направлена листом AT "Укрпошта" з оголошеною цінністю, описом вкладення. Зазначений лист з претензією не було отримано ФОП Желізняк І.М. і він повернувся відправнику за закінченням терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з веб-сайту AT "Укрпошта" з інформацією щодо відстеження поштового відправлення № 0505298280455.

Також позивач вказував, що перерахування коштів за консультаційні послуги здійснювалося керівником ТОВ "Академбудсервіс" в період виникнення у підприємства стійкої заборгованості в розмірі 9 127 040,00 грн. перед кредитором ТОВ "АБС ТЕХ" (за Договором оренди від 21.03.2020 року, Договором купівлі-продажу майна від 03.08.2020 року), а кошти та майно необхідні та достатні для задоволення вимог кредиторів у підприємства - відсутні, що підтверджується матеріалами інвентаризації.

Факт наявності у ТОВ "Академбудсервіс" заборгованості перед ТОВ "АБС ТЕХ" та її розмір, було встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 року у справі №910/10854/23, ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 року у справі №910/10854/23, що набрали законної сили.

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та вказував, що за відсутності договору та доказів реального надання послуг отримані відповідачем грошові кошти на загальну суму є одержаними у позадоговірною порядку, як безпідставно отримані, а відтак, в силу ст. 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти у сумі 2 087 712,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позову, посилався на те, що він, здійснюючи підприємницьку діяльність, у період з квітня 2021 року по травень 2022 року надав позивачу консультаційні та інші послуги на загальну суму 2 173 840,00 грн, що підтверджується відповідними рахунками та актами надання послуг. Вказані послуги були прийняті позивачем без жодних претензій, однак оплачені лише в сумі 2087712,00 грн і заборгованість позивача перед відповідачем становить 86128,00 грн. Також вказав, що ним у 2021-2022 роках подавались податкові декларації платника єдиного податку та сплачені відповідні податки до Державного бюджету України.

На підтвердження вказаних доводів відповідач додав до відзиву: копії рахунків на оплату; копії актів надання послуг, які підписані директором ТОВ "Академбудсервіс" та ФОП Желізняк І.М.; копії виписок банку по рахунку ФОП Желізняк І.М.; копії податкових декларацій платника єдиного податку ФОП Желізняк І.М. за 2021, 2022 роки.

За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку щодо доведеності і обґрунтованості позовних вимог, у зв`язку із чим задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення та примусове виконання обов`язку в натурі.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що правовою підставою позову визначено положення статей 1212 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11, частиною 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

За змістом статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи правову природу безпідставного збагачення, до предмету доказування у даній справі входить факт того, що одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої, а також що набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави.

Звертаючись до суду із даним позовом, ліквідатор позивача посилався на те, що згідно банківських виписок позивач перерахував відповідачу грошові кошти в загальній сумі 2 087 712,00 грн, однак відсутні докази існування договірних відносин щодо надання відповідачем послуг, тому ці кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу.

Відповідач, заперечуючи проти вказаних доводів позивача, посилався на те, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини, що підтверджується відповідними рахунками на оплату та актами надання послуг, які підписані обома сторонами без зауважень, є первинними документами та підтверджують реальність господарських операцій, тому грошові кошти були отримані відповідачем за наявності правових підстав.

За приписами частин 1-3 статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час спірних правовідносин сторін, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Згідно статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких листів, телеграм тощо, якими вони обмінювались та які б зафіксували зміст укладеного ними правочину.

Так, згідно відомостей, що містяться у наданих відповідачем актах надання послуг, відповідачем надавались позивачу консультаційні послуги.

Надання послуг регулюється нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, згідно статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 28.06.2023 у справі № 160/17647/21 умовою належного документального підтвердження надання послуг є можливість зробити обґрунтований висновок про те, що витрати фактично понесені, а послуги - надані (виконані фактично). З цією метою первинні документи мають містити достатній обсяг інформації щодо змісту та суті наданих послуг, розкривати їх господарську доцільність та спрямованість на досягнення економічного ефекту споживачем.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і не спростовано відповідачем, надані рахунки на оплату та акти надання послуг не містять підтверджень, що сторонами було досягнуто згоди з істотних умов договору.

Зокрема, в рахунках на оплату зазначене формулювання "консультаційні послуги", "консультування з питань комерційної діяльності і керування", проте надані рахунки на оплату не містять вказівок на терміни оплати. Наявна в призначеннях платежів послуга не розкриває внутрішню суть господарських операцій, вказані призначення платежів не відображають справжність та економічну вигоду господарських операцій.

Також не вказують на досягнення сторонами істотних умов договору і надані акти надання послуг, які не містять перелік виконаних робіт (питань, з яких надано консультації), терміну оплати за надані послуги, не містять посилання на рахунки, за якими було здійснено відповідні оплати. Водночас, рахунки на оплату містять посилання на "Основний договір", який не було надано суду та позивачу і, за твердженням відповідача такого договору не існує.

Отже, за вірним висновком суду першої інстанції, відсутнє належне підтвердження факту надання послуг виконавцем (відповідачем) та прийняття наданих послуг замовником (позивачем), а також неможливо встановлення змісту господарської операції, що в свідчить про нереальність таких господарських операцій та отримання відповідачем коштів від позивача від належних правових підстав.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем принципу добросовісності та доктрини venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки), то за змістом ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо, строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав.

Статтею 61 КУзПБ встановлено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута, складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Таким чином є слушними твердження позивача про те, що законні дії ліквідатора щодо повернення безпідставно утримуваних коштів банкрута на виконання вимог ст. 61 КУзПБ за визначенням не можуть вважатися "суперечливою поведінкою" чи порушенням принципу добросовісності у розумінні доктрини venire contra factum proprium.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення 2 087 712,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив наявні у справі докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Желізняка Ігоря Михайловича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23 березня 2026 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 06.07.2026.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді М.Л. Доманська

В.О. Пантелієнко