Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2026 р. Справа№ Б13/016-10 (911/1081/26)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Козир Т.П.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Авсюкевич Н.В.

представники учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 24.06.2026 не з`явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління житлово-комунального господарства “Біличі”

на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.04.2026

у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) (суддя Наріжний С.Ю.)

за заявою Управління житлово-комунального господарства “Біличі”

про забезпечення позову до подання позовної заяви

в межах справи №Б13/016-10

за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю “Ріна Груп”

до Відкритого акціонерного товариства “Білицька меблева фабрика”

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) відмовлено у задоволенні заяви УЖКГ “Біличі” від 15.04.2026 б/№ (вх. №9786) про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Управління житлово-комунального господарства “Біличі” звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження; скасувати ухвалу Господарського суду від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) щодо відмови в задоволенні заяви про заходи забезпечення позову Управління житлово-комунального господарства “Біличі” до Відкритого акціонерного товариства “Білицька меблева фабрика” про визнання недійсними Іпотечного договору; постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме: - заборонити усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України, посадовим особам Міністерства юстиції України чи його територіального органу, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, здійснювати будь-які нотаріальні та реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єктів 1,2,3,4: - нежитлові будівлі загальною площею 10806,10 кв. м (Реєстраційні номера об`єктів нерухомого майна: 3052627232080, 3052633732080, 3052677532080, 3052675932080), розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, сел Коцюбинське, вул Меблева 1, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; - заборонити відповідачу по справі вчиняти дії щодо самого нерухомого майна чи прав на дане нерухоме майно, включаючи його продаж або відчуження іншим чином, продаж/відступлення права вимоги, вчиняти інші дії на підставі оскаржуваного Іпотечного договору, серія та номер: 109, посвідченого 18.03.2026 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., який було укладено між ВАТ “Білицька меблева фабрика" та “Нордіка-Бізнес”.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя – Доманська М.Л., судді: Козир Т.П., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №Б13/016-10 (911/1081/26) за заявою Управління житлово-комунального господарства “Біличі” про забезпечення позову до подання позовної заяви; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги Управління житлово-комунального господарства “Біличі” на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) до надходження матеріалів справи № Б13/016-10 (911/1081/26) до Північного апеляційного господарського суду.

13.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № Б13/016-10 (911/1081/26) у 1-му томі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління житлово-комунального господарства “Біличі” на ухвалу Господарського суду Київської області від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26). Розгляд апеляційної скарги призначено на 24.06.2026 о 10 год. 45 хв. Запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 10.06.2026. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 17.06.2026.

У судове засідання 24.06.2026 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлена у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вирішила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з`явились у судове засідання, з огляду на наступне.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що відповідач уклав договір іпотеки, за яким вартість предмета іпотеки (оцінка) є значно нижчою за ринкову, що, на думку скаржника, свідчить про спробу зменшення ліквідаційної маси та завдання шкоди боржнику або кредиторам. Скаржник також зазначає, що ліквідаційна процедура спрямована на реалізацію майна боржника з метою погашення вимог кредиторів, а не на створення нових обтяжень, тому будь-яке обтяження майна, зокрема, шляхом іпотеки, суперечить суті ліквідаційної процедури, оскільки зменшує можливості задоволення вимог інших кредиторів. На думку апелянта, зі змісту оспорюваного договору вбачається штучно створений та незаконний механізм виведення активів боржника в порушення положень Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема, шляхом відчуження майна без проведення аукціону. Крім того, скаржник зазначає, що відповідач взяв на себе зобов`язання повернути суму поворотної фінансової допомоги у строк до 18.04.2026 у розмірі 16 000 000,00 грн, при цьому, заздалегідь усвідомлюючи, що господарська діяльність фактично припинена і виконання такого зобов`язання є неможливим. Апелянт вважає, що на даний час існує достатньо обґрунтоване припущення про можливе вчинення відповідачем дій, спрямованих на незаконне розпорядження майном, що входить до ліквідаційної маси. На думку скаржника, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження майна, яке є предметом іпотеки за оспорюваним іпотечним договором, на користь третіх осіб, що може ускладнити або унеможливити вирішення спору в межах одного судового провадження та спричинити нові спори з третіми особами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Управління житлово-комунального господарства “Біличі” слід залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Київської області від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) залишити без змін, з огляду на наступне.

Заявник - Управління житлово-комунального господарства “Біличі” (далі – УЖКГ “Біличі”) звернувся до Господарського суду Київської області із заявою від 15.04.2026 про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Заявник зазначає, що має намір звернутись з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, який укладено 18.03.2026 між ВАТ “Білицька меблева фабрика” та ТОВ “Нордіка-Бізнес”, відповідно до якого ВАТ “Білицька меблева фабрика” було передано в іпотеку визначене договором нерухоме майно.

Заявник стверджує, що укладення Договору іпотеки від 18.03.2026 відбулось з порушенням КУзПБ та порушує права УЖКГ “Біличі”, як кредитора, оскільки ліквідаційна процедура спрямована на продаж майна боржника і погашення заборгованості перед кредиторами, а не на створення нових обтяжень.

Водночас, заявник зазначає, що на даний час існує достатньо обґрунтоване припущення, що відповідач буде вчиняти дії щодо незаконного розпорядження майном, яке входить до ліквідаційної маси.

Враховуючи викладене, УЖКГ “Біличі” просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- заборонити усім органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема, Міністерству юстиції України, посадовим особам Міністерства юстиції України чи його територіального органу, його територіальним органам, Департаменту державної реєстрації, нотаріусам та іншим органам, які виконують функції реєстрації, здійснювати будь-які нотаріальні та реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єктів 1,2,3,4: - нежитлові будівлі загальною площею 10806,10 кв. м (Реєстраційні номера об`єктів нерухомого майна: 3052627232080, 3052633732080, 3052677532080, 3052675932080), розташовані за адресою: Київська область, Бучанський район, сел Коцюбинське, вул Меблева 1, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- заборонити відповідачу по справі вчиняти дії щодо самого нерухомого майна чи прав на дане нерухоме майно, включаючи його продаж або відчуження іншим чином, продаж/відступлення права вимоги, вчиняти інші дії на підставі оскаржуваного Іпотечного договору, серія та номер: 109, посвідченого 18.03.2026 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. який було укладено між ВАТ “Білицька меблева фабрика” та “Нордіка-Бізнес”.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) відмовлено у задоволенні заяви УЖКГ “Біличі” від 15.04.2026 б/№ (вх. №9786) про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Вищевказана ухвала обгрунтована тим, що з поданої заявником заяви про забезпечення позову суд не вбачає достатніх підстав для вжиття відповідних заходів забезпечення позову, оскільки доводи заяви зводяться до обставин укладення між ВАТ “Білицька меблева фабрика” та ТОВ “Нордіка-Бізнес” Договору іпотеки від 18.03.2026, з яким не згоден заявник та який він має намір оскаржити. Проте, подана заява не містить жодного документального підтвердження обставин, ймовірність настання яких припускає заявник, зокрема, вчинення підготовчих дій щодо неправомірного відчуження цього нерухомого майна.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, за положеннями статей 136, 137 ГПК України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому ґарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами із позовом, що розглядається у межах справи про банкрутство.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже, питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

У розгляді даної справи Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2024 у № 754/5683/22, в якій суд констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Згідно з ч. 1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Такий висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.

Місцевий господарський суд, установивши відсутність підстав для забезпечення позову, вірно виходив із того, що заявник не навів переконливих доводів та не надав належних доказів на підтвердження існування ризиків, з якими закон пов`язує можливість вжиття відповідних заходів.

Колегія суддів вбачає, що заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення його оспорюваних прав у разі задоволення позову, не обґрунтував свої припущення, що відповідач буде вчиняти дії щодо незаконного розпорядження відповідним майном.

Отже, у цій справі суд першої істанції, відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, належним чином оцінив доводи заявника та подані докази, правильно застосував положення статей 136 - 140 ГПК України, дотримався принципів співмірності, розумності та балансу інтересів учасників спору.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з укладенням Договору іпотеки від 18.03.2026, який, за твердженням заявника, підлягатиме оскарженню шляхом подання відповідного позову. Разом з тим, сама по собі наявність наміру звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору та незгода особи з правочином не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заява про забезпечення позову не містить належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування реальної загрози незаконного відчуження спірного майна, вчинення відповідачем підготовчих дій щодо такого відчуження чи інших дій, які могли б істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав заявника у разі задоволення майбутнього позову.

Посилання апелянта на те, що укладення договору іпотеки порушує його права як кредитора у справі про банкрутство та суперечить положенням Кодексу України з процедур банкрутства, стосуються безпосередньо предмета майбутнього спору та підлягають дослідженню під час розгляду позову по суті. Вказані обставини самі по собі не свідчать про наявність підстав для забезпечення позову та не підтверджують існування ризиків, з якими процесуальний закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів забезпечення.

Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростували правомірність оскаржуваної ухвали, норм чинного законодавства, якими обґрунтована оскаржувана ухвала суду першої інстанції, а тому колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду та доходить висновку про необхідність відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Оцінюючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Київської області від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління житлово-комунального господарства “Біличі” - без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління житлово-комунального господарства “Біличі” залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Київської області від 17.04.2026 у справі №Б13/016-10 (911/1081/26) залишити без змін.

Матеріали справи № Б13/016-10 (911/1081/26) повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.

Повний текст складено 06.07.2026

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді Т.П. Козир

О.М. Остапенко