Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №909/36/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/36/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Степанюк Н. Л., Іванчук С.В.

за участю секретаря судового засідання – Псярук О.В.

за участю представників сторін:

від відповідача – представник Калинюк Р. С.

відповідач – Воляк О. М.

позивач, 3 особа – не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

(вх. ЗАГС 01-05/1302/26 від 30.04.2026)

на рішення Господарського суду Івано - Франківської області (суддя Гула У. І.) від 14.04.2026 у справі №909/36/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Злагода», м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 АДРЕСА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТ-СИСТЕМС», м. Запоріжжя

про стягнення заборгованості в сумі 737 371, 91 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Івано-Франківської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська злагода» з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 737 371,91 грн безпідставно набутих коштів, сплачених за договором про надання послуг №46Т від 01.06.2023, які підлягають поверненню на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України у зв`язку з тим, що підстава, на якій було набуте майно, відпала внаслідок розірвання договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного договору про надання послуг №46Т від 01.06.2023 між ТОВ «Українська торгова дистрибуційна компанія» та ФОП Воляк О.М., Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгова дистрибуційна компанія» сплачено на користь відповідача 737 371,91 грн в рахунок надання послуг у сфері інформатизації. Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська злагода» набуло право вимоги до відповідача відповідно до умов договору про відступлення права вимоги від 10.03.2025, укладеного між ТОВ «Українська торгова дистрибуційна компанія» та ТОВ «Українська злагода». Водночас, відповідач жодних зобов`язань за договором про надання послуг №46Т від 01.06.2023 не виконав, а тому позивач звернувся до відповідача з відповідними повідомленнями від 12.01.2026 про повернення сплачених 737 371,91 грн та про розірвання договору. Позивач, посилаючись на положення п.6.2 договору про надання послуг №46Т від 01.06.2023 листом повідомив відповідача про розірвання договору. Вказуючи, що відпала підстава, за якою замовником було перераховано виконавцю аванс за договором, який відповідачем у встановлений в вимозі замовника термін не був повернутий, позивач, посилаючись на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України просив суд першої інстанції стягнути з відповідача попередню оплату за договором.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 14.04.2026 у справі №909/36/26 задовольнив позов про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська злагода» грошові кошти у розмірі 737 371,91 грн та 8 848,46 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо надання послуг, право вимоги за якими правомірно перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги. Суд встановив, що позивач сплатив відповідачу 737 371,91 грн, що підтверджується банківською випискою, тоді як відповідач не надав доказів виконання своїх зобов`язань. Після одностороннього розірвання договору відповідно до його умов правова підстава для утримання відповідачем коштів відпала, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у повному обсязі.

30.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2026 про стягнення заборгованості в сумі 737 371, 91 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2026 у справі №909/36/26; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.05.2026 призначив розгляд справи №909/36/26 на 11.06.2026.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, ухвалою суду відкладено розгляд справи на 02.07.2026.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді – члена колегії Міліціанова Р.В. керівник апарату суду розпорядженням №109 від 30.06.2026 призначив проведення автоматизованої заміни судді – члена колегії для розгляду апеляційної скарги у справі №909/36/26.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Іванчук С.В.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк та долучити до матеріалів справи докази згідно додатків до апеляційної скарги, скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2026 у справі № 909/36/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Злагода» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТ-СИСТЕМС» про стягнення заборгованості в сумі 737 371, 91 грн. Покликається на такі обставини: договір на надання послуг №46Т від 01.06.2023 укладений у письмовій формі, підписаний сторонами, є чинним та не визнаний недійсним, а тому породжує цивільні права та обов`язки сторін; спірні кошти були сплачені на виконання чинного договору, їх отримання не є безпідставним, норми про безпідставне збагачення можуть застосовуватися лише за відсутності або припинення правової підстави набуття майна; платежі здійснювалися з призначенням платежу за договором №46Т, а сам договір передбачав порядок надання послуг, оформлення їх результатів актами приймання-передачі та оплату після прийняття послуг замовником; замовник здійснив 54 платежі протягом тривалого періоду (з липня 2023 року по січень 2025 року), що свідчить про системне виконання договірних зобов`язань, а не про випадкову чи помилкову оплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Сторони у справі зазначеним процесуальним правом не скористалися.

Водночас в апеляційній скарзі відповідач заявив клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2023; копія додатку до звіту № 1 від 31.07.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копія акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копія звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копія додатку до звіту № 2 від 30.09.2023; копія акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копія звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копія акту № 3 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копія звіту до акту № 3 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копія додатку до звіту № 1 від 30.09.2023; копія акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копія звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копія додатку до звіту № 2 від 30.09.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копія додатку до звіту № 1 від 31.10.2023; копія акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копія звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копія додатку до звіту № 2 від 31.10.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копія додатку до звіту № 1 від 30.11.2023; копія акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копія звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копія додатку до звіту № 2 від 30.11.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2023; копія додатку до звіту № 1 від 31.12.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копія додатку до звіту № 1 від 31.01.2024; копія акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копія звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копія додатку до звіту № 2 від 31.01.2024; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.05.2024; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.05.2024; копія додатку до звіту № 1 від 31.05.2024; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2024; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2024; копія додатку до звіту № 1 від 30.09.2024; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2023; копія додатку до звіту № 1 від 30.06.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 28.02.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 28.02.2022; копія додатку до звіту № 1 від 28.02.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.03.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.03.2022; копія додатку до звіту № 1 від 31.03.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.04.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.04.2022; копія додатку до звіту № 1 від 30.04.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2022; копія додатку до звіту № 1 від 31.07.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2022; копія додатку до звіту № 1 від 31.08.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2022 (на загальну вартість 21 470,27 грн); копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2022 (на загальну вартість 21 470,27 грн); копія додатку до звіту № 1 від 30.09.2022 (на загальну вартість 21 470,27 грн); копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2022 (на загальну вартість 14 355,89 грн); копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2022 (на загальну вартість 14 355,89 грн); копія додатку до звіту № 1 від 30.09.2022 (на загальну вартість 14 355,89грн); копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2022; копія додатку до звіту № 1 від 31.10.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2022; копія додатку до звіту № 1 від 30.11.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2022; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2022; копія додатку до звіту № 1 від 31.12.2022; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2023; копія додатку до звіту № 1 від 31.01.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 28.02.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 28.02.2023; копія додатку до звіту № 1 від 28.02.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.04.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.04.2023; копія додатку до звіту № 1 від 30.04.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.05.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.05.2023; копія додатку до звіту № 1 від 31.05.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2023; копія додатку до звіту № 1 від 30.06.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2021; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2021; копія додатку до звіту № 1 від 30.06.2021; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2021; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2021; копія додатку до звіту № 1 від 30.09.2021; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2021; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2021; копія додатку до звіту № 1 від 30.11.2021; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копія додатку до звіту № 1 від 31.10.2023; копія акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2023; копія звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2023; копія додатку до звіту № 1 від 31.12.2023.

Надаючи оцінку можливості долучення зазначених доказів до матеріалів справи, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2023 у справі № 552/7368/21.

Колегією суддів у судовому засіданні 11.06.2026 клопотання про долучення нових доказів задоволено частково. Зокрема, суд дійшов висновку про можливість долучення копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2023; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.07.2023; копії додатку до звіту № 1 від 31.07.2023; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копії акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копії звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копії додатку до звіту № 2 від 30.09.2023; копії акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копії звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копії акту № 3 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копії звіту до акту № 3 прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копії додатку до звіту № 1 від 30.09.2023; копії акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копії звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2023; копії додатку до звіту № 2 від 30.09.2023; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копії додатку до звіту № 1 від 31.10.2023; копії акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копії звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2023; копії додатку до звіту № 2 від 31.10.2023; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копії додатку до звіту № 1 від 30.11.2023; копії акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копії звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2023; копії додатку до звіту № 2 від 30.11.2023; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2023; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2023; копії додатку до звіту № 1 від 31.12.2023; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копії додатку до звіту № 1 від 31.01.2024; копії акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копії звіту до акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 31.01.2024; копії додатку до звіту № 2 від 31.01.2024; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.05.2024; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 31.05.2024; копії додатку до звіту № 1 від 31.05.2024; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2024; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.2024; копії додатку до звіту № 1 від 30.09.2024; копії акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2023; копії звіту до акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2023; копії додатку до звіту № 1 від 30.06.2023, оскільки скаржник підтвердив об`єктивну неможливість подання зазначених доказів до суду першої інстанції, які пов`язані із необіхдністю витребування останніх у третьої особи, що жодною із сторін станом на момент розгляду справи не спростовано.

За умовами частин другої-четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому колегією суддів враховується, що про обставини, які перешкоджають відповідачеві подати докази на підтвердження своїх доводів зазначено останнім у Відзиві на позовну заяву, який прийнято судом відповідно до ухвали від 24.02.2026, якою вирішено питання про поновлення строку на подання Відзиву. Водночас, судом першої інстанції питання наявності поважних причин для поновлення строку для подання або витребування доказів, передбаченого ст. 80 ГПК України, в зазначеній ухвалі не вирішено.

Враховуючи, таким чином, підтверджену наявність підстав, з якими положення ст. 269 ГПК України пов`язують можливість прийняття судомі апеляційної інстанції нових доказів, а також те, що ці докази безпосередньо стосуються виконання сторонами договору про надання послуг №46Т від 01.06.2023, який є предметом позову, колегія суддів дійшла висновку про їх прийняття.

Щодо решти поданих доказів, суд апеляційної інстанції відмовив у їх долученні, оскільки заявником не наведено, що подані докази мають відношення до предмету спору.

01.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представник апелянта Калинюк Р. С. подав додаткові пояснення у справі, в яких на підтвердження пояснень, наданих стороною апелянта (відповідача) по суті спору під час судового засідання 11.06.2026, а також доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив долучити до матеріалів справи копії платіжних інструкцій за період, не охоплений актами приймання-передачі наданих послуг(с.3-17), які, на думку апелянта, підтверджують факт надання відповідачем послуг на користь позивача.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів із порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 28.07.2020 у справі № 904/2104/19, від 03.09.2024 у справі № 903/753/22.

Отже, подаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, учасник справи повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити, які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції (постанова Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 910/11152/19).

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, доступ до відомостей щодо розрахункових операцій, зазначених у платіжних інструкціях, про долучення яких до матеріалів справи клопоче відповідач, не було у зв`язку з тими чи іншими об`єктивними причинами обмежено станом на час розгляду справи судом першої інстанції. Отже відомості, підтверджені такими документами перебували у володінні відповідача (апелянта), який мав реальну можливість подати їх до суду першої інстанції у строки та порядку, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Разом із тим апелянтом не наведено жодних обставин та не подано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що неподання зазначених доказів до суду першої інстанції було зумовлене причинами, які об`єктивно не залежали від нього. У поданих додаткових поясненнях апелянт фактично лише обґрунтовує необхідність долучення платіжних інструкцій для підтвердження своїх доводів, однак не зазначає виняткових обставин, передбачених частиною третьою статті 269 ГПК України, які б унеможливлювали їх своєчасне подання.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що передбачені статтею 269 Господарського процесуального кодексу України правові підстави для прийняття та долучення до матеріалів справи копій платіжних інструкцій, поданих апелянтом на стадії апеляційного провадження, відсутні. У зв`язку з цим у судовому засіданні 02.07.2026 колегією суддів відмовлено у задоволенні клопотання представника апелянта про долучення зазначених доказів до матеріалів справи.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

02.07.2026 в судовому засіданні взяли участь представник апелянта та апелянт, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгова дистрибуційна компанія» (далі - «замовник») та фізичною особою-підприємцем Воляк Олегом Михайловичем (далі - «виконавець») було укладено договір на надання послуг №46Т (надалі - «договір послуг»).

Договір укладено у письмовій формі, підписано сторонами і скріплено печаткою замовника ТОВ «УТДК», погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього.

За умовами договору, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги у сфері інформатизації, а саме по збору, обробці даних та внесення інформації в бази даних замовника (далі - послуга). Замовник зобов`язується прийняти надані йому послуги і оплатити їх згідно з умовами даного договору (п. 1.1, 1.2. договору).

Обов`язки сторін визначені у розділі 2 договору.

Відповідно до п. 2.1 договору виконавець зобов`язаний надавати такі послуги:

- збір та аналіз даних про залишки продукції замовника у клієнтів (п. 2.1.1 договору);

- формування замовлень на підставі аналізу даних про залишки продукції у клієнтів (п. 2.1.2 договору);

- введення даних про замовлення та залишках в різні інформаційні системи замовника, а саме: автоматичне введення даних; ручне введення даних (п. 2.1.3 договору).

Згідно з п. 2.1.4 договору, виконавець при виконанні своїх обов`язків зобов`язаний забезпечити збереження і працездатність ввірених йому техніки і обладнання, конфіденційність отриманих від замовника відомостей, даних та інформації.

Відповідно до п. 2.2 договору замовник зобов`язаний:

- забезпечити виконавця на термін дії договору документацією та інформацією, необхідною для виконання умов цього договору (п. 2.2.1 договору);

- створювати належні умови для забезпечення збереження документації, грошових коштів і матеріальних цінностей виконавця (п. 2.2.2 договору);

- своєчасно, згідно з цим договором, оплачувати послуги виконавця (п. 2.2.3 договору).

Вартість робіт і порядок розрахунків визначені у розділі 3 договору.

Згідно з п. 3.1 договору за надані за цим договором послуги замовник оплачує виконавцю їх вартість виходячи з обсягів зібраної, проаналізованої та внесеної в інформаційні системи замовника інформації.

Відповідно до п. 3.2 договору вид, вартість, і строки наданих послуг узгоджуються сторонами в усному або письмовому вигляді. Підсумок роботи виконавця, результативність наданих послуг та вартість послуг, сторони відображають в акті виконаних робіт, який підписується уповноваженими представника сторін.

Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що виконавець в кінці кожного місяця (до 30 числа розрахункового місяця) надає замовнику акт прийому-передачі виконаних робіт. Замовник повинен або підписати цей акт прийому-передачі виконаних послуг або надати виконавцю письмові мотивовані зауваження щодо отриманих послуг протягом 10 календарних днів з моменту його отримання. Разом з актом прийому-передачі виконаних послуг виконавець передає замовнику звіт про виконану роботу. Замовник зобов`язаний оплатити послуги надані виконавцем протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг у сумі, яка відображена і узгоджена сторонами у цьому акті. Підписуючи акт прийому передачі наданих послуг замовник та виконавець, тим самим підтверджують, що послуги були надані виконавцем належним чином і прийняті замовником без заперечень і яких-небудь претензій.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо вони не будуть вирішені шляхом переговорів, всі розбіжності підлягають вирішенню в суді, в порядку встановленому законом України.

Цей договір укладено до 31.12.2023 і вступає в силу з дня його підписання (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 6.2 договору замовник в односторонньому порядку має право відмовитися від цього договору і розірвати його, письмово повідомивши про це виконавця за 5 календарних днів до моменту розірвання.

Пунктом 6.3 договору погоджено якщо за 10 днів до закінчення строку договору сторони не повідомили письмово про припинення дії договору, то він вважається продовженим на той самий строк на тих же умовах. У порядку встановленому цим пунктом договір може продовжуватися необмежену кількість разів.

На виконання умов договору замовник за період з жовтня 2023 року по січень 2025 року 52-ма платежами перерахував виконавцю грошові кошти в сумі 737 371,91 грн із призначення платежу: #4246001002051344*0125 перераховано по договору № 46Т від 01.06.2023 за інформаційні посл. Воляк О.М. ІПН НОМЕР_1 , що підтверджується доданими до позовної заяви фільтрованими виписками АТ КБ «Приватбанк».

Позивач стверджує, що відповідач послуги не надав, кошти не повернув, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач сплатив відповідачу 737 371,91 грн, що підтверджується банківською випискою, тоді як відповідач не надав доказів виконання своїх зобов`язань. Після одностороннього розірвання договору, правова підстава для утримання відповідачем коштів відпала, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у повному обсязі.

Колегія суддів звертається до правового аналізу норм чинного законодавства щодо наявності підстав для стягнення безпідставно набутого майна у разі наявності між сторонами спору договірних відносин.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Як зазначено вище, 01.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгова дистрибуційна компанія» та фізичною особою-підприємцем Воляк Олегом Михайловичем було укладено договір на надання послуг №46Т.

На виконання умов договору замовник за період з жовтня 2023 року по січень 2025 року перерахував виконавцю грошові кошти в сумі 737 371,91 грн.

Відповідно до актів прийому-передачі наданих послуг, зазначених вище, відповідачем виконано роботи на загальну суму 412454,11грн.

З матеріалів справи не витікає, що третя особа – первісний кредитор в односторонньому порядку відмовилася від Договору або що Договір був розірваний чи визнаний недійсним у судовому порядку.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Подібну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для застосування до правовідносин сторін положень ст. 1212 ЦК України, знайшли своє підтвердження.

Водночас, колегією суддів зауважується, що вирішенню питання про стягнення з відповідача тієї чи іншої суми заборгованості в судовому порядку, має передувати встановлення факту порушення прав особи, яка звернулася із позовом.

10.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгова дистрибуційна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська злагода» укладено договір про відступлення права вимоги.

Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно договору про надання послуг №46Т від 01.06.2023 (надалі - договір надання послуг), а новий кредитор приймає право вимоги що належить первісному кредитору за договором надання послуг. За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від ФОП Воляк Олега Михайловича (надалі - боржника) належного виконання всіх зобов`язань за договором надання послуг. Первісний кредитор передає право вимоги грошового зобов`язання новому кредитору, що виникло з договору надання послуг (п.1.1, 1.2, 1.3 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

Як стверджує позивач у позовній заяві разом з підписаним договором відступлення права вимоги позивачу передані наступні документи: договір на надання послуг № 46Т від 01.06.2023, виписки банку по контрагенту Воляк О.М. (код 3626105130) в кількості 4 шт.

ТОВ «Українська злагода» 13.01.2026 направило відповідачу повідомлення про розірвання договору №46Т від 01.06.2023 на підставі п. 6.2 договору та вимогу про повернення 737 371,91 грн, що підтверджує опис вкладення, накладна та фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 13.01.2026. Повторно повідомлення про розірвання договору направлено на електронну адресу відповідача 14.01.2026.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Визначаючи правову природу договору про відступлення права вимоги, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19 звернула увагу на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

У частині першій статті 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватися з урахуванням обмежень, встановлених приписами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Відступлення права вимоги (цесія) - це саме факт заміни особи у зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, приписи ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія.

Договір відступлення права вимоги може бути як оплатним (коли новий кредитор надає первісному кредитору замість отриманого права вимоги певне майнове надання), так і безоплатним (коли первісний кредитор передає новому кредитору зобов`язання без отримання зустрічного надання).

Якщо відступлення права вимоги має оплатний характер, до нього з огляду на положення ч.3 ст.656 ЦК України застосовуються положення законодавства про купівлю-продаж, натомість до безоплатного відступлення права вимоги застосовуються норми про дарування.

Таким чином, колегією суддів зазначається, що відносини сторін договору про відступлення права вимоги від 10.03.2025 регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Верховним Судом в постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 910/13731/18 зазначено, що якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Таким чином, суттєва відмінність договору уступки права вимоги є те, що відступлення права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу, або ж без такої компенсації взагалі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (пункти 76 - 83) сформувала також висновки і щодо ціни продажу права вимоги. Відповідно до цих висновків Верховного Суду право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права.

З договору про відступлення права вимоги від 10.03.2025 вбачається, що відступлення права вимоги за цим договором є оплатним (п. 2.1.).

Водночас, до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження обставин виконання новим кредитором вище зазначених умов договору про відступлення права вимоги, а саме доказів проведення на користь первісного кредитора відповідної оплати за купівлю права вимоги.

Крім того, у відповідності до положень частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення.

Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги.

Подібну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у cправі №922/3921/21 (615/334/21).

Місцевий господарський суд, надаючи в оскаржуваному рішенні оцінку обставинам укладення договору відступлення права вимоги, виходив з того, що разом з підписаним Договором відступлення права вимоги позивачу передані наступні документи: Договір на надання послуг № 46Т від 01.06.2023, виписки банку по контрагенту Воляк О.М. (код 3626105130) в кількості 4 шт.

Водночас, з доданих до матеріалів позовної заяви доказів не витікає, що первісним кредитором передано новому кредитору в день укладення даного договору оригінали всіх документів, у тому числі оригінал договору про надання послуг №46Т від 01.06.2023, акти прийому-передачі наданих послуг (а.с. 15-76, т. 2), які стосуються основного договору, та засвідчують обсяг прав та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Також, як випливає з аналізу тексту, розміщеного в правому верхньому куті Фільтрованих виписок АТ КБ «Приватбанк», їх сформовано 01.05.2025 року, що не збігається зі строком передання оригіналів доказів, передбаченим п. 2.2. договору про відступлення права вимоги, а саме з днем його укладення – 10.03.2025.

Зазначене викликає обґрунтовані сумніви щодо передання новому кредитору всіх документів, необхідних у відповідності до положень ст.517 ЦК України, які б підтверджували дійсний обсяг переданих прав.

Відтак, з урахуванням передбачених процесуальним законом принципів доказування, вважати доведеними обставини наявності у Позивача як нового кредитора права вимоги до Відповідача за договором про надання послуг №46Т від 01.06.2023 відсутні.

Суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, а отже апеляційним судом констатується недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас Європейський суд справ людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі «Scordino v. Italy (№1)» від 29.03.2006, заява №36813/97; пункт 45 рішення у справі «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany» від 12.07.2001, заява №42527/98).

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі №916/144/17.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Окреслена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі №910/7464/23, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Злагода» слід відмовити.

Здійснюючи такий висновок, колегія суддів враховує положення ч. 4 ст. 269 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При ухваленні рішення в цій справі, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано правовідносини відступлення права вимоги, та здійснено невірний висновок про наявність у позивача права вимоги до відповідача, і як наслідок порушено норми процесуального права та задоволено позовні вимоги особи за відсутності підстав вважати порушеним її прав або законних інтересів внаслідок обставин, пов`язаних із виконанням відповідачем умов договору про надання послуг.

Відповідно до ст. ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведені вище мотиви у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційному суді в частині, яка відповідає зазначеному вище, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям у відповідній частині нового рішення.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Судові витрати.

Згідно з ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про покладення судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції на позивача.

Відповідно до пп. б) п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2026 у справі №909/36/26 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Злагода» (03056, місто Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, офіс 5-3 ЄДРПОУ 45522165) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) 13 272,69 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 06.07.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Н.Л. Степанюк

С.В. Іванчук