Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №308/15613/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/15613/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 червня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.

з участю секретаря судових засідань: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Навчального закладу об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2025 року у складі судді Логойди І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до навчального закладу об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів» про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до навчального закладу об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів» про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 наказом № 27-к від 30.06.2020 року була прийнята з 01.07.2020 року в Навчальний заклад об`єднання громадян "Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів" на посаду інспектора з кадрів. 18.04.2025 року позивач була звільнена зі займаної посади НЗ ОЕ «Автомобільна школа ЗОО ВСА» на підставі наказу № 7-к від 18.04.2025 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Згідно з ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. І ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Повний розрахунок на день звільнення з позивачем відповідач по справі не зробив. Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995р. № 100 сума вихідної допомоги позивача мала становити 16500,04 гри., що також підтверджується довідкою Вих. №2 від 19.08.2025 року, виданої ФОП ОСОБА_2 , що здійснює підприємницьку діяльність в сфері бухгалтерського обліку. Після утримання податків сума до виплати позивачу мала становити 12705,03 грн. У день звільнення відповідач сплатив позивачу вихідну допомогу в сумі 8423,91 грн.

За вказаних обставин позивач просила стягнути з відповідача вихідну допомогу при звільненні, не виплачену в повному обсязі в день звільнення, в сумі 5548,20 грн., стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 104634,40 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Стягнуто з навчального закладу об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 33289,20 грн., а також сплачений судовий збір у розмірі 426,93 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі з врахуванням уточнень Навчальний заклад об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на незаконність та необґрунтованість такого, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що 18 квітня 2025 року ОСОБА_1 була звільнена з посади інспектора кадрів у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. У відповідності до ст. 116 КЗпП Позивачці 18 квітня 2024 року була надана довідка про належні нарахування до виплати при звільненні. Судом не взято до уваги і не надана відповідно оцінка діям Позивачки. Так, позивачка була обізнана про те, що її середній заробіток без відрахування обов`язкових платежів складає 16500 грн., оскільки працювала на посаді інспектора кадрів і в її обв`язки входило складання табелів виходу на роботу працівників навчального закладу. Отже після утримання податків: податку на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 5%, сума до виплати вихідної допомоги становить 12705,03 грн. В зазначеній довідці щодо виплати вихідної допомоги проставлена сума - 8432,91 грн., яка бала виплачена позивачці, хоча в наказі про звільнення № 7 - к від 18 квітня 2025 року зазначено «... провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку». При нарахуванні вихідної допомоги Позивачці, роботодавцю не було ніякої необхідності нараховувати виплати менші ніж були вказані в наказі про виплату, в даному випадку відбулася прикра арифметична помилка. Відповідач вказує, що критично відноситься до показів позивачки про те, що вона в день звільнення усно звернулася до роботодавця про недоплату вихідної допомоги, оскільки підтвердження цьому не має. ОСОБА_1 починаючи з 18 квітня 2025 року мала можливість звернутися до роботодавця з вимогою про виправлення помилки, однак з вказаною вимогою не зверталася. Судом не вірно надана юридична оцінка факту пропущення позивачкою терміну звернення до суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 та ст. 116 КЗпП України, працівник може звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗПП України). Позивачка була повідомлена про розмір виплат у день звільнення (18 квітня 2025 року) та отримала довідку про нараховані суми в цей же день, про що зроблено власноручний підпис. Підприємство дотримало вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення та повідомлення про проведення розрахунків з позивачкою. Своїм підписом на аркуші наказу про звільнення та повідомленні про належні при звільнені суми, позивачка підтвердила факт отримання нею копії повідомлення про виплату. Тримісячний строк звернення до суду сплив 18 липня 2025 року, позивачкою подано позов після тримісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 233 КЗпП України 23 жовтня 2025 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно з наказом навчального закладу об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів» від 18.04.2025 №7-к «Про звільнення ОСОБА_3 » позивачку ОСОБА_1 , інспектора з кадрів, звільнено 18.04.2025 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Згідно з п. 2 вказаного наказу наказано провести розрахунок при звільненні, у тому числі виплатити ОСОБА_4 компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за період з 07.2020 по 31.12.2023 -84 дні, за період з 01.01.2024 по 18.04.2025 – 31 день відпустки; вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку. На наказі міститься підпис ОСОБА_5 від 18.04.2025.

Згідно з довідкою навчального закладу об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів» б/н б/д у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні 18.04.2025 ОСОБА_1 нараховані належні до виплати суми: за невикористану відпустку за період з липня 2020 року по 18.04.2025 у сумі 33255,21 грн., вихідна допомога в сумі 8432,91 грн., заробітна плата квітень 2025 по 18 квітня включно 8085 грн. Довідку отримано позивачкою, що стверджено її підписом.

Згідно з даними реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду ОСОБА_1 у квітні 2025 сплачено суму 41340,21 грн., з травня 2025 року не здійснювались жодні виплати.

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, зокрема, заначено, що: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок. (п.105,106).

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Встановлено, що відповідачем у відзиві на позов визнано позовні вимоги в частині недоплати позивачці у розмірі 4272,12 грн. з урахуванням сплачених податків, та подано докази погашення боргу у цій частині. Позивач у судовому засіданні у суді першої інстанції відмовилась від позовних вимог в частині недоплати вихідної допомоги у розмірі 5548,20 грн. без урахування податків.

Таким чином, доведеним є факт часткової невиплати позивачеві вихідної допомоги при звільненні в сумі 5548,20 грн., та наявність підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, відповідальності роботодавця – відповідача.

Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Позивачем надано розрахунок середнього заробітку за час затримки за період з 18.04.2025 по 18.10.2025., розрахований із середнього заробітку у розмірі 16500 грн., який становить 104434,40 грн. Відповідачем такий не спростований.

Суд першої інстанції правильно врахував вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, та з урахуванням недовиплаченої суми вихідної допомоги у розмірі 5548,20 грн., з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності позовних вимог в цій частині, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, дійшов правильного висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до розміру 33289,20 грн. (5548,20 грн. (розмір недовиплаченої вихідної допомоги) * 6 (6 місяців нарахувань)).

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів. Доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними і не заслуговують на увагу.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача щодо пропущення позивачем строків звернення до суду, оскільки такі не відповідають фактичним обставним справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник може звернутися у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Із доданої копії наказу та довідки не вбачається, що позивач отримала 18 квітня 2025 року письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, на таких відсутні відомості про дату ознайомлення.

Відповідачем не подано належних та допустимих доказів, які підтверджували б вручення відповідачем позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Необхідно зауважити, що невиплата роботодавцем усіх належних працівникові сум при звільненні є триваючим правопорушенням, яке починається з наступного дня після звільнення працівника, (в даному випадку з 19.04.2025 року) і тривало до 16.12.2025 року (перерахування відповідачем на картку позивача недоплачену суму при звільненні). В суд за захистом порушеного права позивач звернулася у вересні 2025 року, тобто коли порушення не припинилося і тривало.

Окрім того, на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З врахуванням наведеного суд обгрунтовано захистив порушене право позивача.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно частково задовольнив заявлений позов.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Навчального закладу об`єднання громадян «Автомобільна школа Закарпатської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів» залишити без задовлення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 24 червня 2026 року.

Головуючий :

Судді: