Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №446/1242/25 — Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1242/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2026 м. Кам`янка-Бузька

Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області у складі

головуючого-судді Котормус Т.І.;

за участі секретаря судового засідання Карпа Г.М.;

Справа № 446/1242/25

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача ОСОБА_2 ;

відповідач ОСОБА_3 ;

представник відповідача ОСОБА_4 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди,

встановив:

04.06.2025 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мельник Л.І. подала до суду позовну заяву до ОСОБА_3 , в якій просить стягнути з відповідачки на користь позивачки суму матеріальної та моральної шкоди, в загальному розмірі 96905,56 грн. та судові витрати .

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що у Кам?янка-Бузькому районному суді Львівської області перебувала справа № 446/496/18 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. На досудовому розслідуванні було встановлено, що відповідачка 01 січня 2018 року близько 04.00 год., перебуваючи в центральній частині міста Кам`янка-Бузька Львівської області, що по вул. Незалежності, в ході словесної перепалки, яка виникла з ОСОБА_1 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наблизившись до останньої, нанесла їй декілька ударів кулаками в область голови та обличчя, після чого зловила її за волосся та стала тягти, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження. Згідно висновку експерта №08/2018 від 11.01.2018 при судово-медичній експертизі потерпілої ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень виявлено не було. Згідно медичної карти стаціонарного хворого №33, заповненої на ім`я ОСОБА_1 , 1968 р.н., потерпілій було встановлено діагноз: «ЗЧМТ. Струс головного мозку», що міг виникнути незадовго до звернення до медичного закладу і відповідає тілесним ушкодженням легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров`я. Діагноз «Забій носа. Скривлення носової переділки вліво з порушенням функції носового дихання.» при визначенні ступеня тяжкості оцінюватись не може, оскільки не було встановлено перелому кісток носа, зокрема викривлена перетинка могла бути як вродженою вадою, так і наслідком травми в минулому. Відповідно до вищевказаної виписки, позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні з 02.01.2018 по 12.01.2018. Причиною такого лікування стало її побиття відповідачкою. Разом з тим, 25.03.2025 Кам?янка-Бузьким районним судом Львівської області винесено ухвалу, згідно якої ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито і роз`яснено позивачці її право на звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у порядку цивільного судочинства, що і було здійснено нею у даному позові.

Ухвалою суду від 05.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, визначено її розгляд в порядку загального позовного провадження та призначено судове засідання.

10.09.2025 представник відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав до суду відзив на позов, в якому заперечив повністю щодо позовних вимог.

10.09.2025 представник відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області зустрічну позовну заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмір 14000,00 грн, моральну шкоду у сумі 50000 грн та судові витрати.

В обґрунтування зустрічного позову, представник позивачки посилається на те, що у Кам?янка-Бузькому районному суді Львівської області перебувала справа № 446/497/18 за обвинуваченням відповідачки ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. На досудовому розслідуванні було встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вона 01 січня 2018 року, близько 04:00 год., перебуваючи в центральній частині АДРЕСА_1 , в ході словесної перепалки, яка виникла з ОСОБА_3 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наблизившись до останньої, схопила її за волосся та нахиливши її, ногою зажатою в коліні декілька раз вдарила в область голови, після чого , ще нанесла декілька ударів рукою в область шиї та кілька ударів ногою в область обох нижніх кінцівок, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження. Разом з тим, 20.11.2021 Кам?янка-Бузьким районним судом Львівської області винесено ухвалу, згідно якої ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито і роз`яснено позивачці її право на звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у порядку цивільного судочинства. Оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про відшкодування ОСОБА_5 завданої їй матеріальної та моральної шкоди в результаті кримінального правопорушення, то вказані обставини зумовили подання відповідно позову і ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 19.01.2026 зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 прийнято до розгляду, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та вказала, що ОСОБА_3 своїми протиправними діями завдала їй матеріально та моральної шкоди, просила позов задоволити повністю. Щодо зустрічного позову заперечила, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним ОСОБА_1 - адвокат Мельник Л.І. у судовому засіданні також позовні вимоги підтримала, просила суд вирішити питання про стягнення з сторони відповідача вказану у позові суму відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Щодо зустрічного позову заперечила, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Представник відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – адвокат Лущанець М.В. у судовому засіданні підтримав поданий зустрічний позов, щодо первісних позовних вимог заперечив повністю.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що у провадженні Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області перебувала справа № 446/496/18 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.01.2018 за № 12018140220000006, ОСОБА_3 01 січня 2018 року близько 04.00 год., перебуваючи в центральній частині АДРЕСА_1 , в ході словесної перепалки, яка виникла з ОСОБА_1 , діючи умисно, на грунті раптово виниклих неприязних відносин, наблизившись до останньої, нанесла їй декілька ударів кулаками в область голови та обличчя, після чого зловила її за волосся та стала тягти, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження. Згідно висновку експерта №08/2018 від 11.01.2018 при судово-медичній експертизі потерпілої ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень виявлено не було. Згідно медичної карти стаціонарного хворого №33, заповненої на ім`я ОСОБА_1 , 1968 р.н., потерпілій було встановлено діагноз: «ЗЧМТ. Струс головного мозку», що міг виникнути незадовго до звернення до медичного закладу і відповідає тілесним ушкодженням легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров`я. Діагноз «Забій носа. Скривлення носової переділки вліво з порушенням функції носового дихання.» при визначенні ступеня тяжкості оцінюватись не може, оскільки не було встановлено перелому кісток носа, зокрема викривлена перетинка могла бути як вродженою вадою, так і наслідком травми в минулому. 01 січня 2018 року близько 04.00 год., перебуваючи в центральній частині міста Кам`янка-Бузька Львівської області, що по вул. Незалежності, в ході словесної перепалки, яка виникла з ОСОБА_1 , діючи умисно, на грунті раптово виниклих неприязних відносин, наблизившись до останньої, нанесла їй декілька ударів кулаками в область голови та обличчя, після чого зловила її за волосся та стала тягти, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження. Згідно висновку експерта №08/2018 від 11.01.2018 при судово-медичній експертизі потерпілої ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень виявлено не було. Згідно медичної карти стаціонарного хворого №33, заповненої на ім`я ОСОБА_1 , 1968 р.н., потерпілій було встановлено діагноз: «ЗЧМТ. Струс головного мозку», що міг виникнути незадовго до звернення до медичного закладу і відповідає тілесним ушкодженням легкого ступеня тяжкості з короткочасним розладом здоров`я. Діагноз «Забій носа. Скривлення носової переділки вліво з порушенням функції носового дихання.» при визначенні ступеня тяжкості оцінюватись не може, оскільки не було встановлено перелому кісток носа, зокрема викривлена перетинка могла бути як вродженою вадою, так і наслідком травми в минулому.

Разом з тим, 25.03.2025 Кам?янка-Бузьким районним судом Львівської області винесено ухвалу, згідно якої ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито та залишено без розгляду цивільний позов потерпілої у кримінальному провадженні ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, роз`яснивши потерпілій право на подання позову в порядку цивільного судочинства.

Водночас судом встановлено, що також у провадженні Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області перебувала справа № 446/497/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні, відомості про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201814022000003 від 01.01.2018, ОСОБА_1 01 січня 2018 року, близько 04:00 год., перебуваючи в центральній частині АДРЕСА_1 , в ході словесної перепалки, яка виникла з ОСОБА_5 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наблизившись до останньої, схопила її за волосся та нахиливши її, ногою зажатою в коліні декілька раз вдарила в область голови, після чого , ще нанесла декілька ударів рукою в область шиї та кілька ударів ногою в область обох нижніх кінцівок, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження. Згідно висновку судово-медичного експерта №02/2018 від 02.01.2018 у потерпілої ОСОБА_5 було виявлено один синець на шиї, один синець на правій верхній кінцівці, два синці та одне садно на правій нижній кінцівці, які виникли від дії тупого твердого предмета (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею, індивідуальні та конструктивні особливості якої не відобразилися, якими зокрема могли бути руки, ноги та інші сторонні предмети та утворилися: синці – по механізму удару, садно – по механізму удару – тертя до двох діб до моменту огляду, тобто можуть відповідати часу та обставинам, на які вказує потерпіла. Враховуючи локалізацію ушкоджених ділянок на різних поверхнях тіла слід вважати, що виявлені тілесні ушкодження не могли утворитись при одномоментному падінні потерпілої на площину.

20.11.2021 Кам?янка-Бузьким районним судом Львівської області винесено ухвалу, згідно якої ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито та залишено без розгляду цивільний позов потерпілої у кримінальному провадженні про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, роз`яснивши потерпілій право на подання позову в порядку цивільного судочинства.

Тобто, у даному випадку спір виник щодо відшкодування шкоди, яка завдана вчиненням кримінального правопорушення фізичним особам, що регулюються параграфом 1 глави 82 Цивільного кодексу України.

Так, вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ч. 7 ст. 128 КПК України та ч. 3ст. 386 ЦК України позивач має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, в тому числі шляхом звернення з позовом у кримінальній справі.

Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У ході розгляду справи суд встановив, що сторони вчиняли зустрічні аналогічні дії відносно протилежної сторони, тобто мала місце бійка у якій завдано тілесних ушкоджень як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3 , а тому моральна шкода завдана обом сторонам.

Судом також встановлено, що сторони перебували однаковий час на лікуванні внаслідок отриманих травм, а саме 02.01.2018 по 12.01.2018, що доводиться виписками з медичних карток хворих (а.с. 15, 51).

Як видно з обставин справи і не заперечується сторонами, для обидвох сторін настали аналогічні наслідки кримінально правового характеру, а саме кваліфікація їх дій за статтею 125 КК України та закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами, а саме у зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд погоджується з доводами позивачів за первісним та зустрічним позовами, що вони зазнали моральної (немайнової) шкоди внаслідок неправомірних дій кожної із них. Суд вважає, що вони отримали страждання (душевні, психологічні).

А тому, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості, суд вважає, що як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом необхідно стягнути 10 000,00 гривень моральної шкоди, що відповідатиме глибині душевних страждань обох сторін, а у задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.

Щодо вимоги позивачів, як за первісним, так і за зустрічним позовами про відшкодування матеріальної шкоди, то суд зазначає наступне.

Свої позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона витратила кошти на лікування після нанесення їй тілесних ушкоджень, а також вона є приватним підприємцем та займалась роздрібною торгівлею, згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, загальна сума її доходу за 2018 рік становила 617053,00 грн.

Однак, враховуючи те, що з 02.01.2018 по 12.01.2018 вона не працювала внаслідок завданих відносно неї ОСОБА_3 протиправних дій, оскільки перебувала на стаціонарному лікуванні (виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, а.с.15), то сума втраченого заробітку складає 16905,56 грн., яку просить стягнути з відповідачки.

Як на правову підставу свого позову ОСОБА_1 посилається на положення статті 1195 ЦК України.

Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Згідно зі статтею 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню визначається у відсотках від середнього заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення» причини й групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлюються органами медико-соціальної експертизи, що діють на підставі Положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, у той час як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці, МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.

Отже, на підставі цих даних суд визначає розмір втраченого фізичною особою (у тому числі фізичною особою-підприємцем) внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 по справі №186/1706/14-ц вказав, що належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок експертизи з визначення процента втрати працездатності.

З огляду на те, що МСЕК не встановлювалася ступінь втрати працездатності позивачки ОСОБА_1 то суд позбавлений можливості встановити ступінь професійної чи загальної працездатності у відсотках, а отже і стягнути матеріальну шкоду на підстьаві ст. 1195 ЦК України.

Суд також відхиляє посилання ОСОБА_1 на докази завдання їй шкоди, а саме витрати на лікування у лікаря психіатра (а.с. 74-79).

Так, на підтвердження вимоги про стягнення матеріальної шкоди позивачкою ОСОБА_1 долучено медичні документи та розрахункові документи (чеки), які датовані 2025–2026 роками, тоді як подія, внаслідок якої завдано шкоду, мала місце у 2018 році.

Сам по собі факт проходження лікування через значний проміжок часу після події не є безумовним підтвердженням того, що відповідні медичні послуги, лікарські засоби чи інші витрати перебувають у прямому причинному зв`язку саме із зазначеною шкодою, отриманою у 2018 році. Подані медичні документи не містять відомостей, які б підтверджували, що лікування у 2025–2026 роках було наслідком саме події, яка є предметом розгляду цієї справи, а розрахункові документи не дозволяють встановити, що придбані товари чи оплачені послуги були необхідними саме для лікування зазначених ушкоджень.

Крім того, позивачкою за первісним позовом не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували безперервність лікування, призначення лікарів щодо придбання відповідних лікарських засобів, необхідність понесення саме таких витрат або іншим чином підтверджували причинний зв`язок між витратами, понесеними у 2025–2026 роках, та подією 2018 року.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тому, такі докази суд оцінює як неналежні відносно предмета доказування у цій справі, а відповідно позивачка не довела заявлених нею позовних вимог у відповідній частині.

Свої позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 вона понесла матеріальні витрати, зокрема витрати на лікування оскільки перебувала на стаціонарному лікуванні, витрати на ремонт належних їй мобільних телефонів та втратою заробітку в Республіці Польща, оскільки вона працює за кордоном, однак за час проведення слідчих дій та розгляду цивільної справи у суді не мала змоги працювати.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_3 на підтвердження вимоги про стягнення матеріальної шкоди надано лише медичні документи, які підтверджують факт отримання тілесних ушкоджень та проходження лікування, однак не підтверджують фактичного понесення нею матеріальних витрат, їх розміру та причинного зв`язку із подією, що є предметом розгляду цієї справи.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодуванню підлягають лише фактично понесені та належним чином підтверджені витрати, щодо яких встановлено причинний зв`язок із заподіянням шкоди. Самі по собі медичні документи або розрахункові документи без підтвердження необхідності відповідних витрат та їх зв`язку з конкретною подією не є достатніми для стягнення матеріальної шкоди (постанови Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 641/5063/16-ц, від 20.08.2024 у справі № 694/1482/21, від 28.05.2025 у справі № 201/8212/18).

Також безпідставними є вимоги ОСОБА_5 про стягнення упущеної вигоди, а саме її заробітку за межами держави у сумі 7500 грн.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, від 30 жовтня 2024 року у справі № 757/27686/22 ).

Позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Перед судом не доведено, що заявлені до відшкодування суми упущеної вигоди є наслідком протиправної поведінки відповідачки, а самі лише розрахунки не підтверджують усі необхідні елементи складу цивільно-правової відповідальності, тому така вимога не може бути задоволена судом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що жодною зі сторін не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту понесення матеріальної шкоди, її розміру та причинного зв`язку між заявленими витратами і подією 2018 року. Відтак вимоги як первісного, так і зустрічного позовів у частині стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із п. 5 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, підстав для стягнення будь-яких судових витрат з однієї сторони на користь іншої не вбачається. Судовий збір, від сплати якого сторони були звільнені, а також інші судові витрати, які підлягають компенсації відповідно до вимог частини шостої статті 141 ЦПК України, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки інших документально підтверджених судових витрат учасниками справи не понесено та не заявлено до відшкодування, питання їх розподілу судом не вирішується.

Щодо стягнення судових витрат за професійну правничу допомогу.

Так, згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові КЦС ВС від 28.09.2023 по справі №686/31892/19, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Такими доказами можуть бути: договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі документів, акт здачі-приймання виконаних робіт, протокол наданих послуг, рахунки на оплату, банківські документи про оплату послуг. Даний перелік не є вичерпним.

Відтак, вирішуючи заяви як позивача за первісним позовом так і за зустрічним про стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги, суд з урахуванням вимог ст. 137 ЦПК України, дійшов висновку, що такі не підтверджені належними доказами.

Так, на підтвердження вимог такої заяви, позивачем за зустрічним позовом надано лише договір про правову допомогу (а.с.26-27), що на думку суду є недостатньою умовою для задоволення заяви про стягнення таких витрат.

Долучений представником позивача за зустрічним позовом до матеріалів справи акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги, як доказ на підтвердження понесених стороною витрат на правову допомогу (а.с. 48) суд до уваги не бере, оскільки у такому акті перелічені послуги, які надавались адвокатом в межах інших справ, однак не в межах даної справи.

Щодо вимоги сторони позивача за первісним позовом про стягнення судових витрат за професійну правничу допомогу, то така заява також не підлягає до задоволення, так як у матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення таких витрат, їх сплата, розрахунки, акти виконаних робіт тощо.

А відтак, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 1166, 1167 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму морального відшкодування в розмірі 10000,00 (десять тисяч) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди – задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму морального відшкодування в розмірі 10000,00 (десять тисяч) грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 03.07.2026.

Суддя Т.І. Котормус