Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №315/376/19 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 315/376/19

Пр. 1-кп/336/241/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019080220000006 від 10.01.2019, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гуляйполе Запорізької області, громадянина України, розлученого, не працевлаштованого, малолітніх та інших осіб на утриманні немає, який отримав вищу освіту, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_2 , якому встановлено інвалідність ІІІ групи, раніше не судимого, -

за ознаками вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , іншого учасника кримінального провадження: представниці потерпілого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 , -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2019, приблизно о 20-00 годині, ОСОБА_3 , знаходячись за місцем мешкання потерпілого ОСОБА_6 , а саме у приміщенні будинку АДРЕСА_3 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, на ґрунті особистих неприязних відносин, навмисно наніс ОСОБА_6 кулаком правої руки чисельні удари в область обличчя, заподіявши останньому згідно з даними висновку судово-медичної експертизи №71/к від 22.03.2019 закриту черепно-лицьову травму: уламковий перелом великого крила клиноподібної кістки праворуч зі зміщенням (структура основи черепу); втиснутий уламковий переломи верхньої щелепи справа, вдавлений перелом верхньої щелепи зліва, уламковий перелом правої виличної кістки (структури лицьового черепу); синець навколо правої очниці з субкон?юктивальним крововиливом правого ока, садна в ділянках червоної кайми нижньої губи та слизової оболонки нижньої губи зі струсом головного мозку, які у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Обвинувачений ОСОБА_3 , допитаний судом, на початку судового розгляду частково визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, заперечуючи завдання тілесних ушкоджень потерпілому за допомогою кулака, наголошуючи на тому, що злочин вчинив ненавмисно. Проте, під час допиту обвинувачений провину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, визнав в повному обсязі, пояснивши, що дату, час та місце події правопорушення, спосіб нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , наслідки, що настали для потерпілого, визнає, що підтвердив під час допиту. Кількості нанесених ОСОБА_8 ударів обвинувачений чітко не пам?ятає. Також ОСОБА_3 зазначив, що усвідомлює свою провину, до скоєного ставиться критично.

Стосовно цивільного позову він пояснив, що визнає в повному обсязі розмір завданої матеріальної шкоди, натомість позов в частині спричиненої потерпілому моральної шкоди ОСОБА_3 не визнає.

Так, обвинувачений показав суду, що на час події був керівником військово-спортивної громадської організації та депутатом, є майстром спорту з рукопашного бою, враховуючи займану посаду, виховував молодь, зокрема, для проходження військової служби. ОСОБА_3 наголосив, що потерпілого ОСОБА_6 багато хто з оточуючих попереджав про наслідки розповсюдження наркотичних засобів. Як тренер, ОСОБА_3 виховував дітей, до нього приходили зі скаргами їх батьки, казали, що ОСОБА_6 та його «світа» готували наркотичні засоби, збували їх дітям. Наслідки безпосередньо бачив і обвинувачений, адже приводив одного з хлопців до тями після вживання наркотичних засобів. ОСОБА_3 також показав, що неодноразово розмовляв на цю тему з потерпілим, але в день події не стримався, був на емоціях, адже жодні законні методи не дозволили запобігти цьому антисоціальному явищу. Вважав, що вчинив як громадянин, але зараз розуміє, що це не є способом вирішення проблем. Натомість, обвинувачений просить з розумінням поставитись до скоєного ним, погоджується відшкодувати завдану потерпілому матеріальну шкоду, пов?язану з лікуванням.

Щодо відеозапису, опублікованого в мережі «Internet», дослідженого судом, обвинувачений підтвердив, що його дійсно робив ОСОБА_9 , який перебував із ним на місці події, що відображена на даному запису.

Потерпілий ОСОБА_6 , допитаний судом, показав суду, що за 1-2 місяці до події мав з обвинуваченим розмову з ініціативи ОСОБА_3 , проте конфліктів та неприязних відносин між ними, на його думку, не було. 09.01.2019, у вечірній час, орієнтовно о 19-30 годину, він перебував у будинку матері, за адресою: по АДРЕСА_3 , готував їжу собакам, коли почув стукіт у двері. В іншій половині будинку жила родичка потерпілого та його матері ОСОБА_10 , яка мала стосунки з ОСОБА_11 , крім того, вони були одружені з обвинуваченим. ОСОБА_6 зауважив, що алкогольних напоїв, наркотичних чи психотропних речовин не вживав.

Так, у вказаний час, на запитання потерпілого, із-за дверей відповіли, що це міліція. Він зателефонував матері та попросив зателефонувати в міліцію та уточнити дану інформацію, причину візиту. Відвідувачі почали вибивати нижню частину дверей, після чого, зазирнувши у вибиту частину дверей, потерпілий побачив ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ОСОБА_6 відчинив двері. Вказані особи зайшли до передпокою. Потерпілий в цей час знову телефонував матері, при цьому, ОСОБА_3 вихопив у нього з рук мобільний телефон, вимкнув його та поклав на стіл, після чого завдав один удар потерпілому в область обличчя. Внаслідок удару потерпілий сів на стілець позаду. ОСОБА_3 продовжив наносити удари, точної кількості він не пам?ятає, проте завдавав їх кулаком правої руки. Завдаючи ударів (5-6 раз, після чого ще 4-5 разів), ОСОБА_3 нецензурно висловлювався та кричав, що ОСОБА_6 заважає іншим людям жити. На запитання «за що?», ОСОБА_3 відповів, що б?є його, оскільки він назвав їх «мєнтами».

Потерпілий також підтвердив, що ОСОБА_9 знімав подію на відеозапис за допомогою телефону та казав ОСОБА_3 , щоб він не бив потерпілого в обличчя. Даний відеозапис ОСОБА_6 бачив під час досудового розслідування.

В подальшому ОСОБА_3 також відштовхнув ОСОБА_6 за допомогою ноги, й, взявши на пічі чи зі стільця біля неї монтажну мотузку, довжиною приблизно 15 м, діаметром 1,5 см, обвинувачений завдав нею ще 2-3 удари потерпілому. Внаслідок ударів мотузка розпустилась та опинилась на шиї потерпілого. Взявши за частину мотузки, ОСОБА_3 почав переміщувати за її допомогою потерпілого по підлозі приміщення. Потерпілий чинив опір та за спливом хвилини скинув її з себе. ОСОБА_3 , взявши мотузку, вийшов на вулицю, а ОСОБА_9 залишився із ОСОБА_6 .

Потерпілий в цей час почув, що біля дверей знаходиться його друг дитинства ОСОБА_14 , якого ОСОБА_3 спитав, чи знає ОСОБА_14 , хто він є і назвався. Після цього ОСОБА_15 вдарив ОСОБА_16 й він впав. ОСОБА_15 завів його до кухні будинку, почавши завдавати ударів. ОСОБА_6 намагався зупинити обвинуваченого, який, взявши коробку з нардами, розбив її об голову ОСОБА_16 , після чого він впав на підлогу між кухнею та залою, а за декілька хвилин сів.

Описана потерпілим подія відповідно до його свідчень відбувалась протягом 25-30 хвилин. Після цього прийшла матір потерпілого. ОСОБА_6 вивів її на подвір?я, а ОСОБА_15 та ОСОБА_9 швидко вийшли з будинку та на автомобілі залишили місце події.

Про дану подію ОСОБА_6 згодом розповів матері. За викликом на місце події прибула поліція та швидка допомога. ОСОБА_6 був госпіталізований до Гуляйпільської ЦРЛ, а потім до м. Запоріжжя. Під час оперативного втручання у щелепно-лицевому відділенні 5-тої лікарні в м. Запоріжжя потерпілому встановлено дві металеві пластини, протягом місяця він лікувався стаціонарно, після чого амбулаторно.

Потерпілий також додав, що ОСОБА_15 розповідав, що ОСОБА_6 збував наркотичні засоби дітям, зокрема, його сину, проте такого не було. На час події судимість за ст.309 КК України з потерпілого знята. Також він вважає, що обвинувачений під час нанесення ударів не був в стані алкогольного сп`яніння, адже запаху алкоголю не чув.

Станом на час допиту потерпілого ОСОБА_15 вибачень за скоєне не приносив. Потерпілий наголосив, що з часу події відчуває постійні головні болі, у нього повністю порушений звичний спосіб життя. Так, до побиття він працював, сплачував аліменти на утримання дитини. Інвалідності ОСОБА_6 у зв?язку із отриманими тілесними ушкодженнями не встановлено.

Потерпілий також підтримав заявлений цивільний позов, щодо покарання зазначив, що в разі відшкодування шкоди обвинуваченим він на суворому покаранні не наполягає, залишаючи його на розсуд суду, в іншому випадку просить призначити суворе покарання.

Свідок ОСОБА_17 показала суду, що потерпілий є її сином. 09.01.2019, у вечірній час, орієнтовно о 19-00 годині ОСОБА_6 повернувся додому з роботи та попрямував до її будинку, розташованому по АДРЕСА_3 , щоб нагодувати собак, а вона перебувала вдома. В іншій половині будинку жила ОСОБА_18 , яка була одружена з обвинуваченим. Син зателефонував свідкові приблизно о 19-30 годині вказаного дня, повідомивши, що хтось стукає в двері та представляється працівниками поліції. Через 5 хвилин син перетелефонував та повідомив матері, що не потрібно дзвонити в поліцію.

Самовидцем події свідок не була, про обставини знає зі слів сина. При цьому, ОСОБА_6 повідомляв, що до події причетний ОСОБА_15 , а ОСОБА_9 йому тілесних ушкоджень не наносив.

Так, в подальшому, коли свідок не змогла зателефонувати синові, вони побігла до будинку. Діставшись будинку, ОСОБА_17 побачила, що у будинку вибито нижню частину вхідних дверей, яка висіла на петлях. Зайшовши до будинку, вона побачила, що син сидить навприсядки біля лутки міжкімнатних дверей, які не були встановлені. Над ним стояв ОСОБА_15 , а ОСОБА_9 трохи поодаль. Побачивши матір, син почав виштовхувати її з будинку, ймовірно, оберігаючи її. Свідок одразу повернулась до будинку з подвір?я, після чого ОСОБА_15 та ОСОБА_9 залишили будинок, а ОСОБА_17 викликала поліцію. Син був побитий, на обличчі - синці та кров, голова з великим набряком, запухлі очі, мовлення було невнятним. Коли на машині швидкої допомоги вони з сином прямували до місцевої лікарні, син на деякий час втрачав свідомість. ОСОБА_19 стаціонарно лікувався приблизно протягом одного місяця та два місяці вдома.

Додатково свідок показала, що восени минулого року (відносно дати події) ОСОБА_15 приходив до ОСОБА_20 та питав, чому до нього приходять додому люди. Конфліктів у них не було. Разом з ОСОБА_21 був госпіталізований і свідок ОСОБА_22 , який також був на місці події з тілесними ушкодженнями.

Свідок підтвердила, що відеозапис, який зробив ОСОБА_9 на місці події, ОСОБА_10 віднесла до поліції.

Потерпілий ОСОБА_6 згідно з заявою, вх.№ від 15.06.2023, просить розглядати кримінальне провадження за його відсутності, цивільний позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити, а також призначити суворе покарання за його вчинок відносно потерпілого.

Від допиту свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 сторона обвинувачення відмовилась, що видно з журналу судового засідання від 12.11.2024 та 02.07.2026. Інші свідки, крім вказаних, та свідка ОСОБА_17 , що допитана судом, прокурором не заявлялись до допиту.

Сторона захисту в останньому судовому засіданні просила не розглядати клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки ОСОБА_3 звільнений з військової служби у зв?язку із перенесеною хворобою та встановленням інвалідності. ОСОБА_3 був військовослужбовцем підрозділу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військової частини НОМЕР_1 НГУ.

Відповідно до встановленого порядку судового розгляду кримінального провадження, зміненого із врахуванням відмови прокурора від допиту свідків, судом досліджено визначений обсяг доказів, а саме, допитано потерпілого, вивчено наявні письмові докази, із відтворенням відеофайлів (додатків до протоколів слідчих дій), матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, крім того, здійснено допит свідка, допитано обвинуваченого.

Відповідно до статті 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність.

Згідно з положеннями статті 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статті 2 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом.

Наведені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України.

Так, статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави – захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.

В цьому контексті право на життя вважається порушеним як у разі позбавлення життя, так і при серйозних пошкодженнях організму людини, які не спричинили його смерть, але представили серйозну загрозу його життю.

Пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.

Згідно із частиною 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості закріплено приписами частини 2 статті 2 КК України, а також відображено у кримінальному процесуальному законі (у статті 7 та частині 1 статті 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Так, будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме ? винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

За приписами статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору їх достатності та взаємозв`язку.

За змістом ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтями 22, 26 КПК України закріплено засади змагальності сторін і диспозитивності. За змістом вказаних засад сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. При цьому суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи винуватою, у вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого кримінального правопорушення, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) – це правова модель кримінального правопорушення, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Дослідивши визначений обсяг доказів, надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про доведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною 1 статті 121 КК України за встановлених фактичних обставин, відповідно, кваліфікує дії ОСОБА_3 як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Так, вина особи у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, підтверджується як показаннями учасників справи, отриманими під час їх безпосереднього допиту судом, так і наявними у матеріалах справи письмовими доказами, із відповідними додатками – носіями інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії, що в повній мірі узгоджуються між собою та безумовно свідчать про винуватість обвинуваченого.

Так, судом встановлено, що згідно з рапортом гарячою лінією НПУ «102» від ОСОБА_17 отримано повідомлення, зареєстроване в ЄО за №80 від 09.01.2019, а саме 09.01.2019 о 20-19 годині за адресою: АДРЕСА_4 , до будинку вірвались невідомі, побили сина заявниці, один з них ОСОБА_3 . За результатами відпрацювання заявки у рапорті зазначено про завдання ОСОБА_6 , тілесних ушкоджень за адресою: АДРЕСА_3 . 09.01.2019 слідчим Гуляйпільського ВП Пологівського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області складено протокол про прийняття у ОСОБА_6 заяви про вчинене кримінальне правопорушення за фактом завдання ОСОБА_3 за вказаною вище адресою тілесних ушкоджень потерпілому у вигляді гематоми під лівим оком.

За даними протокола медичного огляду №17 КУ «Гуляйпільська ЦРЛ» Гуляйпільської районної ради Запорізької області від 09.01.2019 для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп?яніння, обстежено ОСОБА_6 , у якого констатовано набряк правої половини обличчя, повіки правого ока, забійна рана нижньої губи. Вживання алкоголю та інших психоактивних речовин зі слів оглянутого не встановлено, за результатами тестування на алкоголь висновок: «тверезий».

За даними протокола проведення слідчого експеримента, складеного 14.02.2019 старшою слідчою СВ Гуляйпільського ВнП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_25 , за участі потерпілого ОСОБА_6 , у присутності понятих, - ОСОБА_6 розповів, що 09.01.2019, приблизно о 19-30 годині, він знаходився в будинку своєї матері, який розташований в АДРЕСА_3 , де займався хатніми справами. Приблизно о 19-40 годині потерпілий почув як до нього хтось стукає у вікно, але хто там був він не бачив. Запитавши «хто там?», у відповідь ОСОБА_6 почув: "свої", на, що потерпілий сказав: "свої всі вдома". Після чого останні представилися поліцією, і потерпілий зателефонував матері та сказав їй, щоб вона зателефонувала до поліції, та запитала у них причину прибуття. Поклавши слухавку, потерпілий побачив, що невідомі вибивають нижню частину дверей, які були зачинені зсередини на засув. Виглянувши через двері, ОСОБА_6 побачив там ОСОБА_3 та ОСОБА_26 . Останні, відчинивши двері, зайшли до потерпілого в будинок. Пройшовши в кухню, ОСОБА_3 сказав потерпілому, щоб він знову дзвонив до матері та сказав, що хлопці пожартували, що вони поліція. Після чого ОСОБА_6 подзвонив знову матері та сказав їй, щоб вона не телефонувала до поліції. В той момент ОСОБА_3 з рук потерпілого вирвав мобільний телефон, поклав його на стіл та почав наносити удари. Потім потерпілий на манекені продемонстрував як ОСОБА_3 , стоячи до нього обличчям, завдав йому правою рукою, зжатою в кулак, один удар в область обличчя, а саме нижньої щелепи, від даного удару ОСОБА_6 сів на стілець та у нього почала текти кров. При цьому, ОСОБА_3 почав говорити потерпілому, що він заважає людям жити, він його вдарив, за те, що він назвав їх поліцією. Після цього потерпілий підвівся на ноги, але ОСОБА_3 знову завдав йому два удари правою рукою, зжатою в кулак, в область обличчя, а саме у праву сторону, в результаті чого потерпілий впав на підлогу. Далі потерпілий підвівся, а і ОСОБА_3 , знову правою рукою, зжатою в кулак, завдав йому один удар в область обличчя, в свою чергу, потерпілий знову впав на підлогу та відразу підвівся. ОСОБА_9 почав говорити ОСОБА_3 , щоб він не бив потерпілого по обличчю, але ОСОБА_3 , стоячи до ОСОБА_6 обличчям, знову завдав йому близько п?яти-шести ударів правою рукою, зжатою в кулак, в область обличчя, а саме правої сторони, від кожного нанесеного удару потерпілий падав на землю та підіймався. Після чого потерпілий сів на коліно, а ОСОБА_3 , взявши в праву руку монтажну мотузку, довжиною 15 м, яка була скручена в кільце, почав нею завдавати йому близько трьох-чотирьох ударів в область голови. В результаті два кільця потрапили потерпілому на шию, і ОСОБА_3 , тримаючись за мотузку, почав терзати ОСОБА_6 , говорив, що задушить його. В той час потерпілий зняв з себе мотузку, а ОСОБА_3 завдав потерпілому ще один удар правою рукою, зжатою в кулак, в область обличчя, в результаті чого ОСОБА_6 впав на підлогу та, відразу піднявшись, сів, після чого ОСОБА_27 вийшов з будинку. Потерпілий почув, як до нього додому прийшов його товариш ОСОБА_22 , якому ОСОБА_3 також наносив удари. ОСОБА_3 , знову підійшовши до ОСОБА_6 , який сидів на стільці, завдав йому три удари правою рукою, зжатою в кулак, в область обличчя. Далі потерпілий почув як прийшла його мати і він швидко вибіг до неї на подвір?я, а ОСОБА_9 та ОСОБА_15 , вибігши з будинку, сіли в автомобіль, попрямували у невідомому напрямку. Відтворення подій потерпілим зафіксовано на компакт-диску, дослідженому судом. Відповідно до постанови слідчої ОСОБА_25 від 14.02.2019, даний компакт-диск визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.

Згідно п.3 ч.2 ст.99 КПК України протоколи слідчих експериментів належать до документів та в розумінні ст.84 цього Кодексу є самостійним джерелом доказів, під час якого слідчий, прокурор не допитує особу, а лише перевіряє або уточнює певні відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. В свою чергу показання особи є також самостійним джерелом доказів, порядок отримання яких встановлено ч.1 ст.95 КПК України. Таким чином, спираючись на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК України, як виснував Верховний Суд у даній постанові, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України. Така позиція Суду узгоджується з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.09.2020 у справі 740/3597/17, провадження № 51-6070 кмо19.

Крім того, суд із посиланням на вказану постанову, зауважує, що за кримінальним процесуальним законом процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта за відсутності протиправного тиску на учасника кримінального провадження, за його волею та вільним волевиявленням. До системи таких гарантій належить участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої (розшукової) дії, як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту.

За даними висновку експерта №71/к від 22.03.2019, складеного за результатами проведення судово-медичної комісійної експертизи за матеріалами кримінального провадження, зокрема, історії хвороби №444 ОСОБА_6 (медичної карти), доступ до якої отримано відповідно до ухвали слідчого судді (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80431280) та протокола тимчасового доступу до речей і документів, складеного слідчою ОСОБА_25 13.03.2019, що не заперечувалось стороною захисту, а також на підставі копії протокола слідчого експерименту від 14.02.2019, - згідно даних з «Висновку спеціаліста» N37/с від 11.01.2019, медичної карти стаціонарного хворого N444 із КУ «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя», КТ-дослідження параназальних синусів від 14.01.2019, у ОСОБА_6 , 1985 р.н. виявлена:

- закрита черепно-лицьова травма: уламковий перелом великого крила клиноподібної кістки праворуч зі зміщенням (структура основи черепу); втиснутий уламковий переломи верхньої щелепи справа, вдавлений перелом верхньої щелепи зліва, уламковий перелом правої виличної кістки (структури лицьового черепу); синець навколо правої очниці правої виличної кістки (структури лицьового черепу); синець навколо правої очниці з субкон?юктивальним крововиливом правого ока, садна в ділянках червоної кайми нижньої губи та слизової оболонки нижньої губи зі струсом головного мозку - у сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Дані тілесні ушкодження утворилися від дії тупого предмету (предметів) в ділянку обличчя (переважно праву його половину). Давність утворення тілесних ушкоджень не суперечить строку, вказаному оглянутим, та наданій медичній документації. Утворення всього комплексу тілесних ушкоджень в ділянці обличчя, виявлених у ОСОБА_6 , від одноразового падіння з висоти власного зросту на тупу плоску поверхню виключається, у зв?язку із розташуванням їх на різних половинах обличчя. Тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_6 , утворились не менш ніж від 3 травматичних впливів. Однак, враховуючи характер переломів кісток обличчя та черепу праворуч, кількість ударів могла бути більшою, але достовірно встановити максимальну їх кількість не є можливим (з судово-медичної точки зору неодноразові впливи в одну травмовану ділянку можуть не відображатися як самостійні тілесні ушкодження, а відповідно достовірне виокремлення кількості дій не завжди можливе). Згідно наданих протоколів допиту потерпілого від 13.02.2019 та проведення слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_6 від 14.02.2019, останній зазначає, що ОСОБА_3 кулаком правої руки наніс йому один удар в ділянку нижньої щелепи, від чого у нього пішла кров, потім кулаком правої руки наніс 9-10 ударів в ділянку обличчя (переважно правої сторони), від яких неодноразово падав на підлогу; також монтажною мотузкою довжиною 15 м, товщиною близько 15 мм, яка була скручена в кільце, наніс близько 3-4 удари в ділянку голови, в результаті чого два кільця потрапили на шию і ОСОБА_3 , тримаючи за мотузку, почав «терзати ОСОБА_6 ». Враховуючи збіг локалізації, характеру тілесних ушкоджень, виявлених у Гасіка ДО, з локалізацією травмованих ділянок, кількістю травматичних впливів, характером травмуючого предмету, експертна комісія вважає, що можливість їх отримання за обставин, які зазначає потерпілий, не виключається. Оцінити травматичні впливи в ділянку шиї, спричинені мотузкою, не є можливим у зв?язку з тим, що вони не відобразились у вигляді тілесних ушкоджень.

Беручи до уваги висновки даної експертизи (перелік та локалізацію тілесних ушкоджень, неможливість їх самостійного заподіяння ОСОБА_6 ), покази обвинуваченого й потерпілого, суд вважає доведеною ту обставину, що визначити чітку кількість завданих ОСОБА_3 потерпілому ударів не видається за можливе. Тому суд визнає підтвердженими їх численну кількість та спосіб завдання, вказаний при формулюванні обвинувачення.

Фрагмент події кримінального правопорушення – нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_3 ОСОБА_6 , який зафіксовано третьою особою – ОСОБА_28 , був опублікований у загальному доступі у мережі «YouTube». Даний відеозапис відтворений судом під час дослідження протокола огляду предмету, складеного слідчою ОСОБА_25 25.03.2019, із додатками. Відповідно до постанови слідчої ОСОБА_25 від 25.03.2019, компакт-диск визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.

Відмінність у даті відеозапису (04.01.2019) не змінює висновків суду щодо його належності до події правопорушення, враховуючи зміст відеозапису, покази свідка ОСОБА_17 , яка наголосила, що цей запис віддала поліції ОСОБА_10 , а також покази потерпілого. Відсутні заперечення щодо належності та достовірності даного доказу й у сторони захисту, що видно з показів обвинуваченого.

Крім того, предметом дослідження під час розгляду справи судом став протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками, складений в присутності понятих слідчою ОСОБА_25 28.03.2019, за даними якого свідок ОСОБА_17 впізнала особу, зображену на фотокартці №1 як ОСОБА_12 , який 09.01.2019 знаходився разом з ОСОБА_28 за місцем події 09.01.2019 приблизно о 20-00 годині, де також перебував син свідка ОСОБА_6 та ОСОБА_14 з тілесними ушкодженнями. Наступний протокол слідчої дії - пред?явлення особи для впізнання за фотознімками також підтверджує проведення даної слідчої дії за участі свідка ОСОБА_17 , що вказала на особу чоловіка, який перебував за вказаних обставин на місці події (відповідно до довідки до протокола – ОСОБА_9 , фотокартка №2).

Суд враховує, що кримінальна відповідальність за ч.1 ст.121 КК України настає, зокрема, за умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Об?єктивну сторону злочину в даному випадку утворюють: 1) діяння, яким заподіюється тяжке тілесне ушкодження іншій особі; 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причиновий зв?язок між зазначеним діянням і наслідками.

Тілесне ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних тощо. Дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причиново-наслідковому зв?язку.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується виною у формі прямого умислу щодо суспільно-небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. На користь даної форми вини свідчать численна кількість завданих обвинуваченим ударів потерпілому, їх локалізація, спосіб заподіння. При цьому, обвинувачений, маючи професійних фах як майстер спорту з рукопашного бою, про що повідомив власне ОСОБА_3 під час судового розгляду, вочевидь передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків діяння, суттєву шкоду здоров?ю потерпілого, небезпечність завданих тілесних ушкоджень для життя.

Суд враховує характер взаємовідносин між потерпілим та обвинуваченим, при цьому, особисте неприязне відношення обвинуваченого до потерпілого знайшло своє належне підтвердження під час розгляду справи. На користь даної обставини свідчать покази учасників провадження, зокрема, щодо розмови ОСОБА_29 та ОСОБА_6 за незначний час до події правопорушення (від 1 до 4 місяців перед датою події). «Виховна мета», якою пояснює обвинувачений свої протиправні дії, спрямовані на потерпілого, не виключає вказаного мотиву вчинення злочину, навпаки, підтверджує його.

Відповідно до ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).

Так, висновок експертизи, компетентність комісії експертів, порядок проведення процесуальних дій та зміст досліджених протоколів слідчих дій обвинуваченим та його захисником не оспорювались. Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Отже, аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності, достатності, об`єктивності та достовірності, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22,

провадження № 51-4235 км 22).

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні чинники.

Так, діяння, передбачене ч.1 ст.121 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.

Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття. При цьому, щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд тощо.

Відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Також суд враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, сталих соціальних зв`язків не має, має постійне місце проживання.

За даними довідок т.в.о. начальника відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 НГУ від 19.03.2025, а також від 17.06.2025 солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у вказаній військовій частині з 15.03.2025 за мобілізацією.

Згідно зі свідоцтвом про хворобу №2063/С від 04.12.2025 ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Запорізькій області», виданого медичною (військово-лікарською комісією), комісією здійснено огляд ОСОБА_3 , посада - номер обслуги 1-го протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 3-го батальйону оперативного призначення, крім того, обвинувачений перебував на стаціонарному лікуванні з 26.05.2025 по 06.06.2025, з 27.06.2025 по 11.07.2025, з 19.06.2025 по 27.06.2025, з 17.09.2025 по 07.10.2025, непридатний до військової служби.

Також судом досліджено витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №244/26/26/2656/В, дата рішення 05.03.2026, номер рішення тотожний номеру витягу, згідно з яким ОСОБА_3 виключений з військового обліку, згідно з Постановою КМУ №1338 від 15.11.2024 на основі скарг пацієнта, основного діагнозу, об`єктивного статусу та враховуючи додаткові методи обстеження, винесено рішення про надання пацієнту статусу особи з інвалідністю ІІІ групи строком на 2 роки. ОСОБА_3 протипоказана важка фізична праця та статико-динамічні навантаження. Інвалідність встановлюється з 05.02.2026, основний діагноз - наслідки інфаркту мозку, супутні діагнози – первинний артроз інших суглобів, інші локалізації, фонова ретинопатія та ретинальні судинні зміни, біль у нижній ділянці спини, первинний генералізований (остео) артроз, хронічний простатит, астигматизм, церебральний атеросклероз, гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба серця з (застійною) серцевою недостатністю, дата повторного оцінювання 02.02.2028. Причина інвалідності – захворювання, одержані в період проходження військової служби у НГУ. Відповідно до додатку до витягу (рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю), здатність до пересування та трудової діяльності - обмежені (помірний ступінь), потреба в отриманні реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров?я, санаторно-курортному лікуванні, соціальній і побутовій реабілітації.

На виконання ухвали суду від 13.02.2024 Дніпровським районним відділом ДУ «Центр пробації» Філії Державної установи в Запорізькій області 11.03.2024 до справи подано досудову доповідь відносно ОСОБА_30 , за даними якої ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюються як середні. Беручи до уваги інформацію, що характеризує обвинуваченого, спосіб життя, історію правопорушень, виправлення особи можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк, не становить високої небезпеки для суспільства. На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе і за умови здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів для виправлення та запобігання повторних правопорушень. Заходи мають бути спрямовані на формування правослухняної поведінки, профілактику та попередження вчинення повторних правопорушень, поведінки на вирішення конфліктних ситуацій конструктивним шляхом. В разі застосування положень ст.75 КК України доцільно покласти на ОСОБА_3 обов?язки відповідно до ч.1 ст.76 КК України, а також обов?язку не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_3 за місцем проживання характеризується негативно. Доказів перебування ОСОБА_3 на посаді депутата в результаті витребування інформації під час досудового розслідування слідством не отримано, таким чином дана обставина не підтверджена. Разом з цим, зазначена характеристика надана 27.03.2019 за підписом секретаря Гуляйпільської міської ради Гуляйпільського району Запорізької області, тобто, актуальних даних, які характеризують ОСОБА_3 , матеріали справи не містять. ОСОБА_3 під наглядом у лікаря-психіатра або нарколога не перебуває (з наведеного вище витягу з рішення експертної команди).

Суд під час призначення покарання враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, наслідки правопорушення для потерпілого, його думку щодо призначення суворого покарання за відсутності відшкодування шкоди з боку ОСОБА_3 , що й підтримано представником потерпілого відповідно до узгодженої із ним позиції.

За результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, суд вважає за необхідне призначити покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі відповідно до мінімальної санкції ч.1 ст.121 КК України, тобто, строком на 5 років. Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено. При цьому, судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 КК України. Крім того, на переконання суду, в даному випадку, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тому необхідно звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, призначивши іспитовий строк згідно зі ст.75 КК України тривалістю три роки, якщо протягом цього строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.

В питанні призначення покарання обвинуваченому суд виходить з того, що застосування статті 75 КК України полягає у наданні засудженій особі можливості протягом іспитового строку підтвердити можливість її виправлення і інтеграції у суспільство без відбування призначеного покарання.

Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).

Таке покарання, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Згідно з п.2 ч.3 ст.374 КПК України у мотивувальній частіні вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Суд зауважує, що протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом (п.10 ч.1 ст.56 КПК України).

Ця шкода, зокрема, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні (ч.2 ст.127 КПК України), якщо його пред`явлено до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч.1 ст.128 КПК України).

Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, встановити учасників і характер правовідносин, що склалися між ними, з`ясувати розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Так, цивільний позов із додатками – квитанціями про надання правової допомоги потерпілому, поданий 10.02.2024, суд не розглядає позаяк він скерований засобами електронного листування, без засвідчення електронним цифровим підписом ОСОБА_6 (т.с.3 а.с. 125-131).

28.03.2024 потерпілим подано позовну заяву про стягнення на користь ОСОБА_6 з обвинуваченого ОСОБА_31 матеріальної шкоди у сумі 35 977,28 гривень, моральної шкоди у сумі 70 000,00 гривень. У прохальній частині позивач в рахунок матеріальної шкоди просить стягнути 50 977,28 гривень. У зв?язку із наявністю розбіжностей у розмірі матеріальної шкоди, зазначеної при визначенні ціни позову та у прохальній частині цивільного позову судом постановлено ухвалу про залишення його без руху згідно зі ст.176, ч.5 ст.177 ЦПК України.

За змістом уточненої позовної заяви, поданої 03.06.2024, за підписом потерпілого, розмір матеріальної шкоди визначений у сумі 22 977,28 гривень (придбання ліків та проведення СМЕ – 18 777,28 гривень, сплата за швидку допомогу - 4 200,00 гривень), моральної шкоди - 50 000,00 гривень (т.с.3, з а.с.205).

Відповідно до позовної заяви внаслідок отриманих тілесних ушкоджень потерпілий змушений відновлювати свій стан здоров?я, зокрема, до 25.03.2019 знаходився на лікарняному, з 11.01.2019 по 04.02.2019 – на стаціонарному лікуванні. 22.01.2019 під загальною анестезією йому проведено оперативне втручання – відкриту репозицію скулової кістки і металоостеосинтез.

Станом на час подання даної уточненої позовної заяви позивачем стверджується про складний стан здоров?я, оскільки наявність пластин в обличчі впливає на самопочуття, крім того, він страждає на головні болі, важко переносить погодні умови, змушений приймати знеболюючі. Відповідно, після всіх перенесених оперативних втручань якість життя суттєво погіршилась. Так, потерпілий вимушений був витрачати за час на відвідування лікарів, органів судового слідства та суду, не міг працювати, піклуватись про житло, був обмежений у спілкуванні з рідними та друзями, позаяк йому було важко говорити.

Потерпілим наголошено на тому, що ОСОБА_3 не принесено вибачень за перенесені ним фізичні страждання, а також з часу вчинення правопорушення не сплачено ані матеріальної, ані моральної шкоди. ОСОБА_6 зауважує на зухвалій поведінці обвинуваченого, частих неявках до суду.

При визначенні суми моральної шкоди потерпілий, як видно з позовної заяви, керується характером та обсягом спричинених моральних страждань, їх тривалістю, станом здоров`я, вимушеними змінами у житті.

Частиною 5 ст.128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди, суд враховує, що за змістом ч.1,4 ст.206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Оскільки визнання позову ОСОБА_3 як цивільним відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд, розглянувши позовну заяву, не здійснюючи оцінки наявних доказів в цій частині, дійшов висновку про те, що заявлений позов в частині відшкодування матеріальної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі. Тому потерпілому підлягає компенсація вартості завданої матеріальної шкоди у сумі 22 977,28 гривень.

Щодо завданої потерпілому моральної шкоди обвинувачений заперечив щодо задоволення цивільного позову в повному обсязі.

Розглядаючи цивільний позов в даній частині, суд враховує, що за змістом ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Так, надавши оцінку доводам сторони позивача та наданим медичним доказам відповідно до ст. 94 КПК України, суд виходить з такого нормативного обґрунтування.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті. Як унормовано ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Таким чином законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

Установивши доведеність винуватості ОСОБА_3 , враховуючи ціну позову, наведене обґрунтування завданих потерпілому моральних та душевних страждань, до яких призвели спричинені йому тяжкі тілесні ушкодження, що є немайновими втратами, суд знаходить розмір заявленої до стягнення моральної шкоди (50 000,00 гривень) справедливим та співрозмірним. Вочевидь, що отримані травми вимагали від потерпілого додаткових зусиль для лікування, відновлення звичного способу життя та психологічного стану.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 відійшла від раніше висловлених правових позицій та дійшла висновку про те, що виходячи із положень статей 16 і 23 ЦК та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Так, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду неодноразово застосовував цю позицію, зокрема, в постанові від 01 березня 2023 року у справі №496/1691/19, виходив із того, що в контексті приписів ст. 1168 ЦК України, ст. 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди.

Об`єднана палата КЦС ВС в постанові від 22 квітня 2024 року у справі №279/1834/22 сформувала висновок, за яким норми права, передбачені ст. 23 ЦК, мають поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Тому, суд, розглянувши вимоги про відшкодування моральної шкоди, дійшов висновку про те, що цивільний позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі, відповідно, стягненню з ОСОБА_31 на користь ОСОБА_6 підлягає компенсація вартості завданої моральної шкоди у сумі 50 000,00 гривень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.118, ч.2 ст.120, ч.1 ст.124 КПК України, процесуальні витрати складаються з витрат на правову допомогу. Витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до ч.1 ст.125 КПК України суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

При цьому, згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами, складання цивільного позову тощо).

Так, беручи до уваги, що стороною потерпілого не долучено до справи розрахунку, актів виконаних робіт (наданих правничих послуг), оскільки розмір витрат на правову допомогу взагалі не включений потерпілим в обґрунтуванні цивільного позову (що прямо врегульовано п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України), крім того, клопотань про розподіл відповідних витрат під час судового розгляду не заявлено, судом не встановлено підстав для їх стягнення з обвинуваченого.

Як передбачено ч.7 ст.72 КК України, домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Судом встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області у справі №315/177/19, пр. 1-кс/315/146/19 від 28.03.2019, яка набрала законної сили за результатами апеляційного перегляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81680495), до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням визначених судом обов?язків строком до 26.05.2019. Станом на час розгляду справи строк дії обов?язків не продовжувався.

Тобто, загальний строк цілодобового домашнього арешту, застосованого до ОСОБА_3 , становить 60 днів, відповідно, зарахуванню у строк призначеного судом покарання підлягають 20 днів позбавлення волі.

Враховуючи відсутність клопотань сторони обвинувачення щодо застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, відповідних підстав судом не встановлено.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались, процесуальні витрати відсутні.

Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням неможливості доставки обвинуваченого в день проголошення судового рішення) з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 120, 124, 125-129, 223, 240, 242, 349, 367-371, 373-374, 376, 377, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п?ять) років.

На підставі ч.7 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, тобто 20 днів позбавлення волі.

У відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину, а також виконає обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України:

- періодично з`являтиметься для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомлятиме уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід до ОСОБА_3 не застосовувати.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_5 , завдану матеріальну шкоду у сумі 22 977,28 гривень (двадцять дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень 28 копійок), а також моральну шкоду у сумі 50 000,00 гривень (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок), всього – 72 977,28 гривень (сімдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень 28 копійок).

Речові докази – компакт-диски у кількості 4 од., долучені до матеріалів кримінального провадження, - залишити в справі.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.

Роз`яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілий та представник потерпілого мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи в разі їх присутності під час проголошення вироку.

Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1