Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №297/894/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/894/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді ГАЛ Л. Л., за участю секретаря Геревич Т.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

Позов мотивовано тим, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 11.08.2025 року шлюб, зареєстрований між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 , було розірвано.

Від зазначеного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає разом із позивачкою, перебуває на її утриманні та вихованні. Відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Враховуючи, що відповідач перебуває у працездатному віці та, будучи батьком малолітньої дитини, зобов`язаний утримувати її до досягнення повноліття.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 07.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 11-12).

23 квітня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав. У відзиві зазначено, що твердження позивачки ОСОБА_1 про те, що дитина проживає виключно з нею та перебуває на її повному утриманні й вихованні, не відповідає дійсності. Син фактично проживає почергово як з матір`ю, так і з відповідачем, проводить значну кількість часу разом із батьком, що підтверджує спільний побут та фактичне виконання ним функцій з догляду за дитиною.

Відповідач наголошує, що саме він забезпечує дитину необхідним одягом, взуттям та шкільним приладдям (учень 4-го класу), оплачує спортивну секцію з боксу, організовує відпочинок, фінансує участь у спортивних заходах, а також несе витрати на діагностику та лікування у разі хвороби.

Крім цього, відповідач безпосередньо займається з сином виконанням домашніх завдань, допомагає у навчанні з математики, англійської та української мов, читання та інших предметів, забезпечує дитину необхідною технікою для навчання.

На думку відповідача, аліменти за своєю суттю є коштами на утримання дитини, які стягуються у випадку, якщо один із батьків не бере участі у її забезпеченні. Оскільки він добровільно та в повному обсязі забезпечує потреби сина, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не спрямовані на захист інтересів дитини, адже її рівень життя завдяки його підтримці є належним (а.с. 15-17).

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 05.05.2026 року відповідь на відзив позивачки ОСОБА_1 повернуто їй без розгляду у зв`язку з тим, що зазначений документ не містив підпису позивачки (а.с. 31).

12 травня 2026 року позивачка ОСОБА_1 подала клопотання про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив та відповідь на відзив, у якій зазначила, що допомога, на яку посилається відповідач, має епізодичний та хаотичний характер. Надані ним докази (чеки на оплату секції з боксу, медичних послуг, одягу та фотоматеріали) не підтверджують систематичного та повного виконання обов`язку з утримання дитини. Позивачка наголосила, що відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, що передбачає стабільне забезпечення її базових потреб – харчування, одягу, лікування та розвитку. На даний час основний тягар фінансових витрат несе саме вона, тоді як добровільна допомога відповідача залежить виключно від його волі та настрою, що не гарантує стабільності.

Позивачка зазначила, що судове рішення про стягнення аліментів є юридичною гарантією захисту інтересів дитини, забезпечує стабільність та можливість планування витрат. Сам факт подання позову свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо розміру та порядку утримання дитини. Заперечення відповідача про його участь у вихованні дитини та твердження щодо місця проживання позивачки не є предметом даного спору, оскільки предметом позову є саме матеріальне утримання (аліменти). Участь у вихованні є особистим немайновим обов`язком і не замінює обов`язку фінансового забезпечення.

Позивачка наголосила, що добровільна купівля речей, іграшок чи одягу не замінює обов`язку сплачувати аліменти, призначені судом, якщо інше не встановлено домовленістю між батьками (а.с. 35, 36-37).

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 18.05.2026 року клопотання позивачки ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив задоволено. Позивачці ОСОБА_1 поновлено процесуальний строк для подання відповіді на відзив та прийнято її до матеріалів справи (а.с. 41-42).

19 травня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що не погоджується із твердженнями позивачки про «епізодичний та хаотичний характер» його допомоги.

Твердження позивачки про те, що вона одноособово несе весь тягар фінансових витрат, є неправдивим. Син ОСОБА_4 значну частину часу фактично проживає разом із відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 . У ці періоди він повністю забезпечує дитину якісним харчуванням, одягом, медичним доглядом, створює належні умови для навчання, відпочинку та розвитку. Виховання та утримання дитини є його постійним батьківським обов`язком, який виконується системно та безперервно, а не «добровільно-хаотично».

Відповідач зазначає, що не заперечує проти законодавчо визначеного обов`язку утримувати сина, проте вважає, що розмір та спосіб стягнення аліментів, на яких наполягає позивачка, не враховують його пряму фінансову участь у житті дитини. Стягнення аліментів у повному обсязі без урахування цих витрат призведе до дисбалансу та обмежить його можливості забезпечувати належні умови для ОСОБА_4 під час його перебування в його родині (а.с. 43-44).

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 11.08.2025 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 7).

Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8).

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 181 СК України спосіб виконання батьками обов`язку щодо утримання дитини визначається за домовленістю між ними, а за відсутності такої домовленості кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються за рішенням суду у частці від доходу матері або батька чи у твердій грошовій сумі.

Частиною 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

У відповідності до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну дитину віком від 6 до 18 років встановлений у розмірі 3 512 гривень.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що обов`язок батьків щодо утримання дитини є безумовним та не ставиться у залежність від наявності чи відсутності спору між батьками, їхніх особистих взаємовідносин або ступеня участі кожного з них у вихованні дитини. Основним критерієм при вирішенні спорів щодо стягнення аліментів є забезпечення найкращих інтересів дитини та гарантування їй належного матеріального забезпечення.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 посилався на те, що він бере активну участь у житті сина, забезпечує його одягом, шкільним приладдям, оплачує спортивну секцію, медичні послуги, організовує дозвілля та здійснює догляд за дитиною під час її перебування разом із ним. Тобто відповідач не є повністю усуненим від виконання батьківських обов`язків.

Разом із тим, сама по собі участь батька у вихованні дитини, проведенні з нею часу, придбанні окремих речей чи оплаті окремих витрат не звільняє його від встановленого законом обов`язку щодо систематичного матеріального утримання дитини. Суд враховує, що між сторонами відсутня домовленість про порядок та обсяг участі батька у фінансовому забезпеченні дитини, а добровільне надання допомоги, яке залежить від волевиявлення відповідача, не створює для дитини належної гарантії стабільного та передбачуваного матеріального забезпечення.

Постанова Верховного Суду від 5 серпня 2025 року у справі №390/2379/24 підкреслює, що лише грошові перекази, у яких чітко зазначено призначення «аліменти на утримання дитини (ПІБ, період)», можуть бути зараховані як виконання відповідного зобов`язання. Перекази без такого призначення (наприклад, із позначкою «власні кошти») або придбання подарунків не враховуються як сплата аліментів.

Надані відповідачем ОСОБА_2 копії чеків, квитанцій, фотоматеріалів та письмові пояснення свідчать про окремі випадки придбання товарів чи оплати певних послуг для дитини, однак не підтверджують систематичного та достатнього виконання ним аліментного обов`язку у розумінні статей 180-183 СК України. Крім того, такі документи не дають можливості встановити регулярність понесених витрат, їхній загальний розмір.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що дитина значну частину часу перебуває разом із ним, не спростовує обов`язку зі сплати аліментів. Факт участі одного з батьків у вихованні та безпосередньому догляді за дитиною є реалізацією його батьківських прав та виконанням особистих немайнових обов`язків і не замінює обов`язку щодо матеріального забезпечення дитини.

Водночас суд бере до уваги, що відповідач ОСОБА_2 не заперечує свого обов`язку утримувати дитину та надає їй певне матеріальне забезпечення. Ці обставини є такими, що мають істотне значення при визначенні розміру аліментів відповідно до ст. 182 СК України, оскільки свідчать про його участь у забезпеченні потреб сина.

Разом із тим матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач ОСОБА_2 забезпечує дитину в повному обсязі або що потреба у судовому визначенні аліментів відсутня. Саме існування спору між батьками щодо обсягу та порядку фінансового забезпечення дитини свідчить про необхідність судового визначення аліментного обов`язку, що забезпечить стабільність та регулярність отримання коштів на її утримання.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 є особою працездатного віку, доказів неможливості працювати, наявності тяжкого захворювання, інвалідності, інших осіб на утриманні чи інших обставин, які б істотно впливали на можливість сплачувати аліменти у визначеному законом розмірі відповідачем не надано.

Оцінюючи всі подані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню.

Визначаючи розмір аліментів, суд виходить із принципу справедливості, розумності та забезпечення найкращих інтересів дитини, враховує вік малолітнього, необхідність його повноцінного фізичного, духовного та інтелектуального розвитку, а також те, що встановлений законом мінімальний гарантований розмір аліментів забезпечує лише мінімальні потреби дитини.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 265, 267, 268, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, ст.ст. 180, 182, 183, 191 СК України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: Лайош ГАЛ