Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №369/8854/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8854/25

Провадження № 2/369/4181/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/8854/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів, набутих ним за Договором доручення №17.06.17/26 від 17.06.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовувано наступними обставинами.

Між ОСОБА_1 , (далі - Довіритель) та ОСОБА_2 (далі - Повірена особа) було укладено Договір доручення №17.06.17/26 (далі - Договір доручення / Договір) від 17.06.2017 року.

Згідно пункту 2.1 Договору доручення Довіритель доручає, а Повірений зобов?язується здійснити від імені та за рахунок Довірителя певні дії, а саме: оформити дозвільну документацію на початок будівництва; організувати будівництво Об?єкту нерухомості та Квартири, передбачених п.п. 1.1.1, 1.1.2 даного Договору; після завершення будівельних робіт щодо спорудження Об?єкту нерухомості зареєструвати право власності на Квартиру на Довірителя; здійснити відповідні розрахунки пов?язані з виконанням умов даного Договору.

Представник Позивача вказує, що ОСОБА_2 зобов?язувався побудувати багатоквартирний житловий будинок на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , а також, після завершення будівництва зареєструвати на Довірителя у цьому житловому будинку право власності на квартиру за будівельним номером АДРЕСА_3 .

Будівництво квартири було заплановано на період з 2017 по І квартал 2019 року (пункти 2.2.1 - 2.2.2 Договору).

Відповідно до пункту 3.1.3 Договору доручення Довіритель зобов?язаний надати Повіреному кошти, необхідні для виконання дій, передбачених цим Договором, у порядку, розмірах та терміни, передбачені п.п. 4.1. - 4.4. даного Договору.

Загальна вартість Договору склала 323 850 (триста двадцять три тисячі вісімсот п?ятдесят) гривень 00 копійки, що є еквівалентом 12 432 (дванадцять тисяч чотириста тридцять два) долари США (пункт 4.1 Договору доручення).

Згідно пункту 4.2. Договору доручення, Довіритель передає Повіреному готівкові кошти в гривнях еквівалентно 12 432 (дванадцять тисяч чотириста тридцять два) доларів США на момент підписання даного Договору.

Як зазначає представник Позивача, на момент підписання Договору доручення 17.06.2017 року ОСОБА_1 була внесена перша сума внеску у розмірі 10 932 (десять тисяч дев?ятсот тридцяти два) долари США. Кошти були передані ОСОБА_2 особисто готівкою у головному офісі забудовника по АДРЕСА_4 .

На Договорі доручення ОСОБА_2 власноруч було зроблено доповнення про те, що Довіритель зобов?язується внести залишок коштів – 1 500 (одна тисяча п?ятсот) доларів США – до 01.09.2017 року.

До моменту внесення ОСОБА_1 залишку коштів у сумі 1 500 доларів США, йому стало відомо, що будівництво квартири не розпочалося, а пізніше було з`ясовано, що будівництво є незаконним та проблемним відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва.

Зважаючи на те, що будівництво квартири так і не почалося та дізнавшись інформацію, що будівництво квартири в ЖК «VILLASOFIIA II» є незаконним, позивач з відповідачем 18.10.2018 року прийняли рішення про розірвання Договору доручення №17.06.17/26 від 17.06.2017 року. Розірвання Договору було оформлено сторонами у вигляді Додаткової угоди від 18.10.2018 року, складеної власноруч ОСОБА_2 на звороті основного тексту Договору доручення та підписаної обома сторонами.

Представник позивача вказав, що за текстом Додаткової угоди від 18.10.2018 року відповідач зобов?язався повернути отримані від позивача грошові кошти у розмірі 10 932 (десяти тисяч дев?ятисот тридцяти двох) доларів США до 01 березня 2019 року, однак починаючи з 02 березня 2019 року по дату подання позовної заяви, не вчинив жодних дій для повернення ОСОБА_1 належних йому коштів.

Відтак, представник позивача просив суд стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 безпідставно набуті внаслідок розірвання Договору доручення №17.06.17/26 від 17.06.2017 року грошові кошти у розмірі 10 932 (десять тисяч дев`ятсот тридцять два) долари США та 3% річних у сумі 980,27 доларів США.

07.07.2025 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі.

На запит Києво-Святошинського районного суду Київської області про встановлення адреси реєстрації відповідача Управлінням обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надано інформацію від 16.06.2025 (вх. №32818 від 30.06.2025) про те, що ОСОБА_2 змінив своє прізвище на ОСОБА_4 від 20.07.2023 року та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.04.2026 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до розгляду по суті на 10.06.2026 року.

У судове засідання представник позивача та позивач не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином. До суду подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача від 10.06.2026 року. Позивач позовні вимоги підтримав повністю, проти винесення заочного рішення не заперечує. Також надано суду до огляду оригінал договору доручення №17.06.17/26 від 17.06.2017 року з додатками.

У судове засідання відповідач не з`явився, відзив на позовну заяву не подавав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило.

Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 №1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення, що відповідає статті 280 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги статті 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 12, частин 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 17.06.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір доручення №17.06.17/26, за яким відповідач зобов?язувався побудувати для позивача квартиру номер АДРЕСА_3 у багатоквартирному будинку на земельній ділянці з кадастровими номерами 3222486201:01:032:5067 та 3222486201:01:032:5070 за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 2.1 Договору доручення Довіритель доручає, а Повірений зобов?язується здійснити від імені та за рахунок Довірителя певні дії, а саме: оформити дозвільну документацію на початок будівництва; організувати будівництво Об?єкту нерухомості та Квартири, передбачених п.п. 1.1.1, 1.1.2 даного Договору; після завершення будівельних робіт щодо спорудження Об?єкту нерухомості зареєструвати право власності на Квартиру на Довірителя; здійснити відповідні розрахунки пов?язані з виконанням умов даного Договору.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору початок будівництва Об?єкту нерухомості – 2017 рік, відповідно до пункту 2.2.2 Договору завершення будівництва Об?єкту нерухомості – 1 й квартал 2019 року.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що вартість одного квадратного метра квартири за даним Договором складає: еквівалент на дату підписання договору: 420 (чотириста двадцять) доларів США. На момент підписання курс становить: 26.05 грн / 1 долар США.

Відповідно до пункту 3.1.3 Договору доручення Довіритель зобов?язаний надати Повіреному кошти, необхідні для виконання дій, передбачених цим Договором, у порядку, розмірах та терміни, передбачені п.п. 4.1 – 4.4 даного Договору.

Так, пунктами 4.1 – 4.2 Договору сторони погодили, що загальна вартість договору складає 323 850 (триста двадцять три тисячі вісімсот п?ятдесят) гривень 00 копійки, що є еквівалентом 12 432 (дванадцять тисяч чотириста тридцять два) доларів США. Довіритель передає Повіреному готівкові кошти в гривнях еквівалентно 12 432 (дванадцять тисяч чотириста тридцять два) доларів США на момент підписання даного договору.

Як зазначив представник позивача, на виконання своїх обов?язків згідно пункту 3.1.3 Договору позивач в день підписання Договору 17.06.2017 року передав грошові кошти у гривні готівкою ОСОБА_2 у головному офісі забудовника за адресою: АДРЕСА_4 , у еквіваленті 10 932 (десять тисяч дев?ятсот тридцяти два) долари США.

Позивач, дізнавшись про те, що будівництво квартири відповідачем не було розпочато та дізнавшись інформацію, що будівництво ЖК «VILLASOFIIA II» є незаконним, 18.10.2018 року розірвав Договір доручення №17.06.17/26 від 17.06.2017 року, підписавши з відповідачем Додаткову угоду про розірвання.

Відповідно до пункту 3.2.4 Договору Довіритель має право ініціювати розірвання даного Договору в односторонньому порядку з підстав, визначених розділом 8 даного Договору.

Повірений зобов?язаний розірвати даний Договір у випадку припинення даного Договору з ініціативи Довірителя (пункт 3.3.8 Договору).

Пунктом 8 Договору, передбачено умови зміни і розірвання Договору, зокрема пункт 8.2 зазначає, що дія даного Договору може бути припинена за згодою Сторін (пункт 8.2.1).

Пунктом 8.2.5 Договору визначено, що за ініціативи Довірителя в односторонньому порядку у разі порушення строків згідно п. 5.1 цього договору більше ніж на 6 місяців, Повірений повертає грошові кошти, які він отримав від Довірителя згідно п. 4.2 цього договору протягом 30 (тридцяти) робочих днів. Відповідно до пункту 5.1 Договору дії, передбачені даним Договором повинні бути виконані Повіреним в строк: до 01.01.2019 року, завершення будівництво об?єкту нерухомості; до 01.04.2019 року, передача документів - право власності на об?єкт нерухомості.

Зокрема, пунктом 8.2.5 Договору визначено, що за ініціативи Довірителя в односторонньому порядку у разі порушення строків згідно п. 5.1 цього договору більше ніж на 6 місяців, Повірений повертає грошові кошти, які він отримав від Довірителя згідно п. 4.2 цього договору протягом 30 (тридцяти) робочих днів. Відповідно до пункту 5.1 Договору дії, передбачені даним Договором повинні бути виконані Повіреним в строк: до 01.01.2019 року, завершення будівництво об?єкту нерухомості; до 01.04.2019 року, передача документів - право власності на об?єкт нерухомості.

Судом встановлено, що відповідно до Додаткової угоди від 18.10.2018 року до Договору доручення №17.06.17/26 від 17.06.2017, написаної власноруч ОСОБА_2 на зворотньому боці Договору та підписаної обома сторонами, відповідач зобов?язався повернути одержаний аванс у сумі еквівалентній 10 932 (десять тисяч дев?ятсот тридцяти два) доларів США до 01.03.2019 року.

У вказаний в Додатковій угоді строк відповідач не виконав свого обов?язку та не повернув позивачеві одержані від нього грошові кошти.

За правилами статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частини 1 статті 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 6 статті 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 43 ЦПК України, обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до частини 5 статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (частина 1 статті 1000 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 1004 ЦК України визначено, що повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору (пункт 1 частини 1 статті 1008 ЦК України).

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною (частина 2 статті 1008 ЦК України).

Згідно частини 2 статті 1009 ЦК України відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 1006 ЦК України також передбачено, що повірений зобов`язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Нормами статті 611 ЦК України також передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 651 ЦК України).

Таким чином, сторони, користуючись принципом свободи договору, уклали Договір доручення №17.06.17/26 від 17.06.2017 на виконання будівництва квартири відповідачем для позивача за кошти останнього.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договором, Позивач відповідно до положень Договору та норм чинного законодавства розірвав Договір доручення, уклавши з відповідачем Додаткову угоду від 18.10.2018 року.

На виконання обов`язку щодо повернення при розірванні договору повіреним всього одержаного від довірителя майна та коштів, сторони домовились про граничні строки повернення грошових коштів (01.09.2019).

Відповідач не виконав у встановлений строк свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів позивачеві, при цьому Договір доручення, на підставі якого були передані кошти, припинив дію внаслідок його розірвання.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 року у справі №127/13491/21-ц.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).

Відповідно до судової практики Верховного Суду, «якщо на момент заявлення вимоги договірне зобов`язання чине (не визнане судом недійсним, не розірване і т.і.), то підлягає застосування норма права, яка регулює дійсні між сторонами правовідносини, однак якщо зобов`язання перестало існувати або відпала підстава передання коштів/майна, то можна застосовувати статтю 1212 ЦК України.

Стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов`язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.

Оскільки між сторонами у справі перестали існувати договірні відносини, а кошти, які Позивач просить стягнути з Відповідача, набуті останнім за договором розірваним в судовому порядку 13.06.2017, тобто, підстава, на якій набуті відповідачем кошти згодом відпала, такі кошти може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі відсутність існування договірного характеру правовідносин передбачає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Цивільного кодексу України» (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №5023/10655/11).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанова Верховного Суду від 04.03.2021 по справі № 910/15621/19).

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17).

Як вбачається з матеріалів справи, оскільки Договір доручення було розірвано позивачем та відповідачем, припинила існування підстава (договірні правовідносини), за якої були набуті грошові кошти відповідачем.

Отже, вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 10 932 (десять тисяч дев?ятсот тридцяти два) доларів США, переданих за Договором доручення, який було розірвано сторонами 18.10.2018 року, підлягають задоволенню відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набуті кошти.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до пунктів 2.4, 4.1, 4.2 Договору валютою договору доручення сторони визначили долари США, з наступним переведенням суми платежів у еквівалент гривню.

За текстом Додаткової угоди від 18.10.2018 року про розірвання Договору відповідач зобов?язувався повернути отримані від позивача грошові кошти у еквіваленті гривні до суми 10 932 (десяти тисяч дев?ятисот тридцяти двох) доларів США.

Відповідно до статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (стаття 524 ЦК України).

У Постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц Верховний Суд зазначив: «Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».

Згідно частин 1, 2 статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення» (постанова Верховонго Суду від 11.09.2024 року у справі №500/5194/16).

Суд вважає за можливе стягнути з відповідача безпідставно набуті ним грошові кошти в іноземній валюті, що підлягає сплаті у гривневому еквіваленті, визначеному державним / приватним виконавцем на момент здійснення відповідачем платежу в ході виконання судового рішення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, у разі порушення стороною договору своїх грошових зобов`язань чинне законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (частина 3 статті 549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та встановлено, що при його здійсненні позивачем допущено описку щодо розміру основної суми заборгованості. Зокрема, у розрахунку помилково зазначено суму боргу у розмірі 10 972 доларів США, тоді як відповідно до встановлених судом обставин та наявних у справі доказів правильний розмір заборгованості становить 10 932 долари США. У зв`язку з цим суд здійснив власний перерахунок 3% річних, виходячи з фактичної суми боргу 10 932 долари США, та визначив їх розмір відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України. Оскільки зазначена невідповідність має характер арифметичної помилки (описки) та не впливає на суть заявлених вимог щодо стягнення основного боргу, суд вважає за можливе здійснити відповідний перерахунок при ухваленні рішення у справі.

Судом розраховано 3 % річних із суми заборгованості 10 932 долари США за період з 02.03.2019 по 20.05.2025 року у розмірі 2 039,64 доларів США.

За таких обставин, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, на підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 280 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 10 932 (десять тисяч дев`ятсот тридцять два) доларів США безпідставно набутих грошових коштів, 3% річних у розмірі 2039,64 (дві тисячі тридцять дев?ять) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 4 969 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 00 коп. судового збору.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_4 АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено: 06.07.2026 року.

Суддя А.В. Янченко