Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №367/1759/24 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/1759/24

Провадження №2/367/2592/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі

судді Карабаза Н.Ф.,

за участі секретаря Зайцевої А.М.,

заочно розглянувши у судовому засіданні в м. Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

встановив:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В позовній заяві позивач зазначає, що 12 липня 2023 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики (розписка) відповідно до якого ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти в сумі 15000 (п`ятнадцять тисячі) доларів США. На підтвердження факту укладення договору позики та його умов Відповідачем було власноручно складено розписку позичальника. Відповідач зобов`язувався повернути борг до 10.08.2023 року. У вказаний термін відповідач кошти не повернув. Таким чином, розмір заборгованості ОСОБА_2 становить 15000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США. Намагання врегулювати даний спір в досудовому порядку позитивного для нього результату не дав, так як відповідач на зв`язок не виходить та взяті ним в борг грошові кошти до цього часу не повернув. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики (розпискою) 15000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США та судові витрати в розмірі 2611 грн.10 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 40 000 грн. 00 коп.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Його представник – адвокат Возний М.В. через канцелярію суду подав заяву, в якій просив розглянути справу № 367/1759/24 за відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити позовні вимоги, з підстав зазначених в позові, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач – ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився. Заяву про слухання справи за його відсутності не надав, причини неявки суду не повідомив. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно розписки 12 липня 2023 року ОСОБА_2 взяв у борг грошові кошти (готівкою) у розмірі 15000 доларів США у ОСОБА_1 , які зобов`язався повернути в повному обсязі в строк до 10.08.23 року.

В обґрунтування своїх вимогпозивачем долучено до матеріалів справи оригінал розписки від 12.07.2023 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6 -63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Аналізуючи укладений між сторонами договір позики, який оформлено у вигляді розписки від 12.07.2023 року, обсяг та зміст прав і обов`язків сторін, які передбачені зазначеним договором, вбачається, що при оформлені розписки відповідач погодився з його умовами, факт передачі грошових коштів здійснено під час оформлення розписки.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

Відповідно до укладеного договору позики сторонами визначено валюту договору долари США.

Станом на час розгляду справи в суді відсутні належні докази щодо визнання укладеного спірного договору позики (розписки) недійсним.

Жодних доказів щодо виконання взятого відповідачем на себе зобов`язання та повернення вищевказаних грошових коштів позивачу стороною відповідача суду не було надано.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч.2 ст. 13 ЦПК України це не є обов`язком суду.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши обставини справи, оскільки, відповідач на день подання позову до суду зобов`язання не виконав, грошові кошти позивачу не повернув (даний факт не спростований жодним належним доказом поданим до суду), суд приходить до висновку щодо задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми боргу за договорами позики (розпискою) в сумі 15000 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Позивач в позовній заяві зазначає, що повідомлє, що очікувана сума понесених витрат становить: витрати на правову допомогу 40000,00 гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 21.02.2024 року, додатково угодою до договору про надання правової допомоги від 21.02.2024 року.

При цьому до позову додано договір про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатом Возним Миколою Вікторовичем та ОСОБА_1 21 лютого 2024 року, предметом якого (п.1.1. договору) є Клієнт доручає, а Адвокат зобов`язується надати йому, відповідно до умов договору, послуги, пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав і законних інтересів та представлення його інтересів по всім кримінальним, цивільним, адміністративним та господарським справам, але не обмежуючись зазначеним переліком.

Згідно п.4.1. договору вартість послуг, які надає адвокат відповідно до п.1.1. даного договору визначається в додатковій угоді до договору, яка є його невід`ємною частиною Сума вартості послуг сплачується в момент підписання договору.

Згідно умов додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 21.02.2024 року укладеної між адвокатом Возним Миколою Вікторовичем та ОСОБА_1 21.02.2024 року вбачається, що дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвоката за надання правничої (правової) допомоги згідно договору про надання правової (правничої) допомоги від 21.02.2024 року.

За п. 2. додаткової угоди сторони погодили, що вказаний розмір гонорару (винагороди) за надання правничої (правової) допомоги у справі про стягнення боргу з громадянина ОСОБА_2 становить 40000 ( сорок тисяч) гривень.

За п. 5. додаткової угоди ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору і набуває чинності з моменту укладення і діє протягом всього строку дії договору.

На підтвердження заявленого розміру витрат до матеріалів справи також додано копію квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 21.02.2024, з якої вбачається, що адвокатом Возним М.В. прийнято від ОСОБА_1 згідно договору про надання правничої допомоги та додаткової угоди до нього від 21.02.2024р. 40000,00грн.

Також до матеріалів справи додано копії ордеру серія АР № 1163688 від 23.02.2024 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката України.

У Постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Суд враховує, що складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, оскільки, відповідачем не подано ні відзиву ні заперечень по справі, справа розглядається у загальному провадженні, представник позивач взяв участь фактично в одному судовому засіданні 26.11.2025 року, що було відкладено за його клопотанням, оскільки відповідач до суду за викликом не з`явився, за відсутності учасників розгляду ( в матеріалах справи мітиться клопотання представника позивача щодо слухання справи за відсутності сторони позивача), тобто надання правничої допомоги адвокатом у цій справі зводилося до складання позовної заяви, заяви про забезпечення позову та клопотань про слухання справи у відсутності позивача та його представника.

Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, задоволення позовних вимог, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 3000,00 грн.

За приписами ч. 1. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем згідно квитанцій сплачено судовий збір у розмірі 5790,22 грн. за подання позовної заяви та 605,60грн. за подання заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 16, 524, 526, 527, 530, 533, 610, 612, 625, 628, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. 4, 10, 12,13, 76, 79, 81, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 281-282, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , борг за договором позики (розпискою) 15000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 5790,22 грн. сплачений за подання позовної заяви та 605,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову та витрати на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Н.Ф. Карабаза