Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №359/12650/23 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження №2/359/164/2026

Справа №359/12650/23

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Журавського В.В.

при секретарі Алфімовій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частку майна,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст пред`явленого позову.

Наприкінці грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що в період часу з 06 травня 1989 року по 11 серпня 2009 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування у шлюбі подружжям був побудований будинок АДРЕСА_1 . Незважаючи на це, право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано виключно за ОСОБА_2 . У такий спосіб ОСОБА_2 не визнає право позивача на частину у вказаному об`єкті нерухомого майна. Тому ОСОБА_1 просив суд визнати житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та зобов`язати зареєструвати його.

04 червня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою просила визнати житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також визнати за ОСОБА_1 право власності на частину вказаного житлового будинку з господарськими будівлями (т.1 а.с.172-177).

2. Процесуальні дії у цивільній справі.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2023 року було відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання (т.1 а.с.36-37).

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2024 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т.1 а.с.70-71).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог було залишено без руху та позивачу наданий строк для усунення допущених недоліків шляхом надання доказів, що підтверджують сплату судового збору (т.1 а.с.161-162).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, а саме: у Бориспільської філії АТ «Київоблгаз» проект газифікації приватного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також відомості про стан рахунків за спожитий природний газ за період 2010-2013 років (т.2 а.с.77-78).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про витребування доказів, а саме: у ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» відомості про наявність укладених договорів про постачання електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.79-80).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_3 про збільшення розміру позовних вимог (т.2 а.с.81-83).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про виклик та допит свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т.2 а.с.81-83).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про виклик та допит свідка ОСОБА_9 (т.2 а.с.114-115).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті (т.2 а.с.116).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, було прийнято відмову представника позивача ОСОБА_3 від допиту свідка ОСОБА_7 , а також виключено допит вказаного свідка з переліку доказів (т.2 а.с.140-141).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2025 року було застосовано привід до свідка ОСОБА_9 (т.2 а.с.147-148).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 липня 2025 року було повторно застосовано привід до свідка ОСОБА_9 (т.2 а.с.154-155).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року було застосовано привід до свідка ОСОБА_9 (т.2 а.с.178-179).

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, було прийнято відмову представника позивача ОСОБА_3 від допиту свідка ОСОБА_9 , а також виключено допит вказаного свідка з переліку доказів (т.3 а.с.41-44).

3. Ставлення сторін до пред`явленого позову.

Позивач та його представник ОСОБА_3 підтримали пред`явлений позов та наполягали на його задоволенні у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_10 надала до суду відзив на позовну заяву (т.1 а.с.75-80), який обґрунтувала тим, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не може бути спільною сумісною власністю подружжя, оскільки побудовано, введено в експлуатацію та зареєстровано право власності за ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з позивачем. В період з 2016 по 2017 роки ОСОБА_2 здійснила реконструкцію житлового будинку садибного типу, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та в подальшому зареєструвала право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Тому представник відповідача ОСОБА_10 просила відмовити в задоволенні пред`явленого позову.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, яким наполягав на задоволенні позовних вимог, вказавши, що спірний житловий будинок був збудований у 2008 році, тобто в період перебування сторін по справі у шлюбі, а зареєстровано право власності на вказаний об`єкт за відповідачем вже після розірвання шлюбу. Крім цього, позивач вказав на необґрунтованість доводів відповідача щодо проведення реконструкції спірного об`єкта нерухомого майна, зокрема в період з 15 лютого 2017 року, з часу подання декларації про початок виконання будівельних робіт, по 01 березня 2017 року, до часу подання декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Оскільки, будівництво капітальних споруджень, зведених переважно з блоків та обкладених цеглою, є неможливим за вказаний проміжок часу. Тому ОСОБА_1 наполягав на задоволенні позовних вимог.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що 06 травня 1989 року Центральним міжрайонним управлінням реєстрації шлюбів м. Києва між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №1929 (т.1 а.с.24).

12 квітня 2003 року ОСОБА_2 отримала в дар житловий будинок загальної площею 38,3 кв.м., житловою площею 28,0 кв.м., з господарчими будівлями і спорудами: льох «Б», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджується копією договору дарування від 12 квітня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Кузьміченком А.П., зареєстрованого в реєстрі за №1643 (т.1 а.с.82-83).

На підставі рішення Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області №1509/7-39-IV від 17 грудня 2004 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №227937, який посвідчує право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1715 га з кадастровим номером 3220880903:02:003:0003, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка розташовується в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.84-85).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2009 року шлюб між сторонами по справі був розірваний (т.1 а.с.25).

15 лютого 2017 року ОСОБА_2 подала до Департаменту ДАБІ у Київській області повідомлення про початок реконструкції житлового будинку садибного типу, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.113-115).

09 березня 2017 року ОСОБА_2 подала до Департаменту ДАБІ у Київській області декларацію про готовність до експлуатації житлового будинку та господарчих будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.116-118).

З технічного паспорту на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що житловий будинок загальною площею 183,3 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м., було побудовано (реконструйовано) протягом 1919-2017 років та складається з житлового будинку «А», ганку «І», ганку «ІІ», гаражу «Б», сараю «В», навісу «Г», господарського блоку «Д», літньої кухні «Е», погребу «Є», господарського блоку «Ж», свердловини «ІІІ», ями вигрібної «IV», ями вигрібної «V», огорожі «№1», «№4», хвіртки «№3», воріт «№2»(т.1 а.с.119-126).

30 березня 2017 року державний реєстратор КП «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» Іванцок Е.Я. прийняла рішення №34550405 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 183,3 кв.м., житловою площею 88,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №83906132 від 30 березня 2017 року (т.1 а.с.128-129).

Правовідносини, що виникли між сторонами по справі, врегульовані гл.24 «Набуття права власності» розділу І «Право власності» книги третьої «Право власності та інші речові права» ЦК України, гл.8 «Право спільної сумісної власності подружжя» розділу ІІ «Шлюб. Права та обов`язки подружжя» СК України.

5. Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.

5.1. норми матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з ч.2 ст.375 ЦК України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.23 та п.24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

5.2. норми процесуального права.

Відповідно до положення ч.1, ч.2, ч.4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ч.1, ч.3 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до положення ч.1, ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

6. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.

Встановлено, що право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами зареєстровано за ОСОБА_2 вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 .

Разом з цим, в матеріалах цивільної справи міститься копія технічних умов (проект газифікації) №15 від 26 січня 2004 року (т.1 а.с.209-223), яким Бориспільська філія по експлуатації газового господарства ВАТ «Київоблгаз», підтвердила підключення житлового будинку до газопроводу за адресою: АДРЕСА_1 ; копія розрахункової книжки по оплаті за природний газ (т.1 а.с.224-245), згідно якої протягом 2005-2010 років ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплачувалась вартість спожитого природного газу за вказаною адресою; копія договору про надання послуг з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 від 20 серпня 2009 року (т.1 а.с.246-248), лист АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (т.2 а.с.89-91), згідно якого повідомлено, що акт про приймання закінченого будівництва об`єкту системи газопостачання від 01 червня 2004 року, відомість на пуск газу від 24 червня 2004 року за адресою: АДРЕСА_1 , містить підпис ОСОБА_2 ; акт від 19 грудня 2023 року, складений сусідами: ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 (т.1 а.с.18), згідно з яким на земельній ділянці, що має два незалежні виїзди з дворів на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 було побудовано два житлових будинки, один з яких у період з 2003-2004 роки (знаходиться зі сторони виїзду на АДРЕСА_1 ) будинок спільний з гаражами та інший житловий будинок збудований у період з 2005-2007 роки (знаходиться зі сторони виїзду на АДРЕСА_2 ), копія довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомого майна від 26 грудня 2023 року (т.1 а.с.27-28), згідно якої житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , введено в експлуатацію у 2008 році.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що він працював у подружжя ОСОБА_12 на будівництві. Восени 2003 року свідок допомагав штукатурити стіни СТО. На той час на земельній ділянці розташовувалось лише СТО.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав, що в 2003 році він працював на екскаваторі. Тому йому відомо, що ОСОБА_12 знесли старий будинок. До того часу свідок не був знайомий з ОСОБА_12 . Вони з ним не розраховувались за виконану роботу, взамін свідок ремонтував власний автомобіль на СТО.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав, що він є сусідом позивача, знайомий з ним з дитинства. Тому йому відомо про те, що позивач придбав земельну ділянку, зніс старий будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, побудував СТО та житловий будинок. Матір позивача приймала участь у фінансуванні цього будівництва. Будівництвом керував позивач, який проживав разом з дружиною на другому поверсі СТО. Свідку невідомо коли був повністю збудований будинок.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що особисто знайомий з позивачем з 90-х років. Позивач показував свідку земельну ділянку, на якій був розташований старий будинок. На цьому ж місці був збудований новий будинок та СТО. Будинок був побудований приблизно в 2008-2009 роках.

Аналіз наведених письмових доказів та показань свідків переконливо свідчить про те, що будівництво спірного будинку було завершено в 2004 році, з цього часу вказаний об`єкт нерухомого майна був підключений до мережі газопостачання та опалювався згідно відомостей про споживання об`єму природного газу, які містяться в розрахункових платіжках. Таким чином спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами був збудований в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

Дійсно, зі змісту повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 15 лютого 2017 року (т.1 а.с.113-115) та декларації про готовність об`єкта до експлуатації №КС1421706803 від 09 березня 2017 року (т.1 а.с.116-118) вбачається, що реконструкція житлового будинку по АДРЕСА_1 нібито розпочалась лише в лютому 2017 року, а закінчилось вже на початку березня 2017 року. Однак достовірність цих письмових доказів спростовується показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_5 .

Крім того, загальна площа реконструйованого об`єкта будівництва становить 183,3 кв.м. Тоді як площа вказаного об`єкта до реконструкції становила 38,3 кв.м. Зазначене презюмує об`єктивну неможливість зведення об`єкта нерухомого майно з такою площею лише за 23 календарних дні.

Та обставина, що право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами зареєстровано за ОСОБА_2 вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , не спростовує поширення презумпції режиму спільної сумісної власності подружжя на спірний об`єкт будівництва. Зазначене у повній мірі узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, від 05 жовтня 2020 року у справі №537/78/19, в такому випадку презюмується поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на спірний об`єкт будівництва.

В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження обставин, що є підставою для відхилення від рівності часток сторін в даних об`єктах рухомого та нерухомого майна.

Тому за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить визнати право власності по частині житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

При цьому, позовна вимога про визнання спірного житлового будинку з господарськими будівлями об`єктом спільної сумісної власність сторін не є ефективним способом захисту цивільного права. Оскільки, за змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20) при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

6.1. Доводи та докази сторін, які відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Встановлено, що 16 листопада 2007 року ОСОБА_14 , яка доводиться матір`ю позивача (т.1 а.с.19), уклала договір купівлі-продажу квартири (т.1 а.с.20), згідно з яким відчужила належну їй квартиру АДРЕСА_3 , з ціною у розмірі 250000 гривень.

Згідно письмової розписки від березня 2008 року (т.2 а.с.56) ОСОБА_14 передала в боргу ОСОБА_1 грошові кошти для внутрішнього оздоблення та меблювання будинку.

З доводів позивача грошові кошти, отримані від матері в борг, були витрачені для продовження будівництва спірного об`єкту нерухомого майна. Проте, суд критично сприймає вказані доводи позивача як такі, що є суперечливими за своїм змістом, та не узгоджуються з вищедослідженими письмовими доказами та доводами самого позивача, який вказав про те, що будівництво спірного житлового будинку було завершено у 2004 році.

З копії договору купівлі-продажу №982/3572 від 02 вересня 2010 року та копії рахунку-фактури від 20 жовтня 2010 року (т.2 а.с.20-23,24-25) вбачається, що ОСОБА_2 замовила комплект кухонних меблів; з копій рахунків-фактури, видаткових накладних (т.2 а.с.3-9) вбачається, що у 2006 році ОСОБА_2 придбавала цеглу керамічну, у 2011 році – різні будівельні матеріали та допоміжні засоби такі як цемент, рукавички, пружини, завіси (т.2 а.с.10,14,17), у 2011 році –цеглу (т.2 а.с.15). Проте, вказані письмові докази не спростовують обставини щодо будівництва спірного житлового будинку в період перебування сторін по справі у шлюбі.

7. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З квитанції, що міститься в матеріалах цивільної справи, вбачається, що при пред`явленні позову до суду ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 13420 гривень (т.1 а.с.1). Пред`явлений ним позов задоволений. З огляду на це, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 13420 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ч.1, ч.2 ст.60, ст.65, ч.1 ст.70, ч.2, ч.3 ст.70, ч.1, ч.2 ст.71 СК України, ч.2 ст.331, ч.3 ст.331 ЦК України, ч.1, ч.3 ст.77, ч.1, ч.6 ст.81, ч.1, ч.2 ст.89, ч.1 ст.141, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами розташованого по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 13420 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду – 06 липня 2026 року.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Бориспільського міськрайонного суду В.В. Журавський