Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №295/17871/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Суд: Богунський районний суд м. Житомира

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Дата: 29 червня 2026 р.

Справа: №295/17871/25

Суддя: Єригіна І. М.

Справа №295/17871/25

Категорія 65

2/295/1160/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

30.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

секретаря судового засідання Барашивець Т.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Войдевич О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення Корольовського райвиконкому від 05.08.1988 року за № 322 їй видано ордер на житлове приміщення серії АЖ №014111 на право заняття квартири АДРЕСА_1 . У даній квартирі зареєстрований також відповідач, який є колишнім чоловіком позивача. Позивач стверджує, що відповідач після розірвання шлюбу між ними в 1996 роцу зібрав особисті речі та виїхав з квартири, після чого жодного разу не навідувався і не цікавився квартирою та не підтримував жодного зв`язку й місце проживання якого є невідомим. У свою чергу факт реєстрації відповідача у вказаній вище квартирі створює позивачу суттєві перешкоди, зокрема, в частині отримання житлово-соціальних пільг та субсидії, додаткових витрат зі сплати комунальних послуг, позбавляє можливості приватизувати квартиру.

Вважає, що оскільки відповідач не проживає в даній квартирі більше шести місяців, а точніше – 30 років, то такі його дії свідчать про відсутність бідь-якого інтересу до вказаного житла.

З огляду на викладене у позовній заяві, ОСОБА_1 просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2026 року відкрито провадження у даній цивільній справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання з`явився позивач та її представник - адвокат Войдевич О.А., які надали пояснення та просили позов задовольнити з наведених у ньому підстав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом викликів за адресою реєстрації місця проживання , причини неявки суду невідомі, відзив на позовну заяву до суду не направляв, інших заяв та клопотань не надходило.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про спірні правовідносини сторін, суд вважає за можливе за згодою представника позивача провести заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши учасників та свідка, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши повно та всебічно фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (надалі ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Даною статтею також наведені випадку, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зроблено висновок, що: «аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: не проживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин не проживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач є наймачем квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером на жиле приміщення серії АЖ № 014111. Ордер виданий виконавчим комітетом Корольовської ради народних депутатів м. Житомира в 1989 році.

Крім позивача, у вказаній квартирі також зареєстрований ,зокрема ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишній чоловік, що підтверджується довідкою ТОВ «Керуюча компанія «Домком Житомир» від 13.02.2024 року за №114 та відомостями з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Житомирській області.

Відповідно до акту ТОВ «Керуюча компанія «Домком Житомир» від 25.11.2025 за № 950, яким у складі комісії та за участі свідків-очевидців підтверджено, що відповідач не проживає за місцем реєстрації із червня 1996 року.

На запит суду до органу РАЦС надійшла відповідь про те, що запис про реєстрацію смерті відповідача відсутня в реєстрі.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засідання надала пояснення про те, що її батьки та колишнє подружжя позивач та відповідач товаришували сім`ями та постійно спілкувалися, відвідували один одного з моменту вселення в житло. Свідок пояснила, що їй було відомо про те, що позивач та відповідач розлучилися орієнтовно в 1996-1997 роках та після цього відповідач забрав речі і виїхав з квартири й не з`являвся взагалі, припинив спілкування з її батьками та не підтримував жодного контакту.

Таким чином, досліджені судом докази підтверджують реєстрацію місця проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 та його фактичне не проживання в ній без поважних причин із 1996 року свідчить про втрату будь-якого інтересу до житла, й на підставі чого суд дійшов висновку, що реєстрацією місця проживання відповідача у квартирі, порушуються права позивача як наймача та їй створюються перешкоди у користуванні нерухомим майном, через що вимоги останньої підлягають судовому захисту шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування нерухомим майном за вказаною адресою.

Таким чином, позивач реалізував своє право на захист власного майна та довів належними та допустимими доказами, що у нього виникають незручності щодо вільного володіння, користування та розпорядження через те, що в квартирі зареєстрований відповідач, який фактично не проживає у квартирі тривалий час та його особисті речі у ній відсутні, витрати з утримання об`єкта нерухомого майна (сплата комунальних послуг, електроенергії тощо) не несе.

Суд приймає уваги, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, що підтверджено документально.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР, ст. ст. 10-13, 76-81, 259, 263-265, 268, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування жтловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп. сплачений відповідно до платіжної інструкції № 1.451060969.1 від 17.12.2025 р.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя І.М.Єригіна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua