Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №299/5771/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 299/5771/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 червня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів – Собослоя Г.Г., Джуги С.Д.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2026 року, ухвалене головуючою суддею Бак М.Д., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

У листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що на підставі вказаного кредитного договору, укладеного в електронній формі, ТОВ «Селфі Кредит» надало відповідачу кредит в сумі 1 300,00 грн у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача з використанням реквізитів платіжної картки. Відповідач зобов`язався у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.

Відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, зокрема не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, в порядку повернення отриманих коштів, не здійснював сплату процентів за користування кредитом, тому виникла заборгованість, сума якої станом на 14.11.2025 становить 10 166,00 грн, з них: 1 300,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 8 866,00 грн - заборгованість за процентами.

Право вимоги ТОВ «Селфі Кредит» до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором перейшло до позивача згідно договору факторингу від 01.02.2024 №01022024, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит» та позивачем.

Позивач надіслав відповідачу досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості, однак ОСОБА_1 належним чином на таку не відреагував та не погасив наявну в нього заборгованість.

На підставі вищенаведеного просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №692799 від 28.03.2023 в загальному розмірі 10 166 гривень, а також судовий збір 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 гривень.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивуючи відмову у задоволенні позовних вимог зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставини на які посилається. Зокрема, позивачем не надано копії Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Селфі Кредит», які є частиною договору.

Обставини, викладені в позовній заяві, щодо переходу до позивача права вимоги ТОВ «Селфі Кредит» до відповідача за договором про надання споживчого кредиту також не доведено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції та просить скасувати таке.

Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм процесуального права і підлягає скасуванню у повному обсязі.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про неможливість врахування витягу з реєстру боржників як джерела доказу є необґрунтованим та таким, що ґрунтується на надмірному формалізмі, оскільки дата документу зазначена безпосередньо в його назві.

Правила надання коштів у позику не є невід`ємною частиною укладеного між сторонами договору позики, а тому їх надання чи не надання не впливає на правильність розгляду спору, оскільки встановленню підлягає саме факт наявності кредитних правовідносин між сторонами та визначення розміру заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На переконання позивача, в матеріалах справи достатньо належних та допустимих доказів на підставі яких можна зробити висновок про задоволення позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 28.03.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 692799, на підставі якого 28.03.2023 ТОВ «Селфі Кредит» надало відповідачу кредит на споживчі (особисті) потреби в сумі 1 300,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

Відповідно до положень пункту 1.2 кредитного договору споживач зобов`язаний повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно положень абзацу третього пункту 9.8 кредитного договору підписуючи договір споживач підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит», що розміщені на веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

У пункті 4.4 кредитного договору закріплено, що споживач зобов`язаний: 1) у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором; 2) повідомляти товариство про зміну даних, зазначених у розділі 10 договору, протягом 3-х календарних днів, зокрема через контакт-центр товариства або засобами особистого кабінету; 3) виконувати інші обов`язки, передбачені цим договором, Правилами та чинним законодавством України.

Відповідно до положень пунктів 1.4, 1.5 кредитного договору строк кредиту становить 420 днів, процентна ставка - 2,2 % в день, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів.

Згідно довідки про ідентифікацію наявної в матеріалах справи кредитний договір №692799 від 28.03.2023 підписано ОСОБА_1 одноразовим цифровим ідентифікатором М908 та номер телефону на який ідентифікатор було надіслано: НОМЕР_2 .

Відповідно до листа ТОВ «Пейтек» від 20.10.2025 року № 20251020-260 до ТОВ «Селфі Кредит» щодо перерахування на підставі договору про організацію переказу грошових коштів від 03.05.2022 року № 03052022-1 о 02:35 год 28.03.2023 року грошових коштів в сумі 1300,00 грн від ТОВ «Селфі Кредит», номер транзакції: 97b96263-cfcc-46d0-a44a-4d4287ae18ae, призначення платежу: зарахування на картку № НОМЕР_1 .

01.02.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01022024, згідно положень пункту 1.1 якого на умовах, встановлених договором, та у відповідності до глави 73 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору, у порядку та у строки, встановлені договором, а клієнт відступає (передає) факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).

01.02.2024 складено акт приймання-передачі реєстру боржників від 01.02.2024 серед яких зазначено під номером 921 ОСОБА_1 та заборгованість якого на момент передачі права вимоги становить 10 166 гривень, з яких: 1 300,00 гривень – заборгованість по тілу кредиту та 8 866,00 гривень –а заборгованість по відсоткам.

На підтвердження факту оплати послуг за договором факторингу №01022024 від 01.02.2024 надано платіжну інструкцію №74875 від 01.02.2024 на суму 22 262 377,25 гривень.

10.11.2025 ОСОБА_1 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направило досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 10 166 гривень.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 692799, на підставі якого 28.03.2023 ТОВ «Селфі Кредит» надало відповідачу кредит на споживчі (особисті) потреби в сумі 1 300,00 грн шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 .

Згідно істотних умов кредитного договору кошти в розмірі 1 300,00 гривень отримано відповідачем на строк користування – 420 днів. Стандартна процентна ставка становить 2,2% в день (п. 1.4. та 1.5.1. Договору).

Кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем укладено шляхом акцептування ОСОБА_1 відкритої оферти на веб-сайті кредитора, що відповідає положення ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно довідки про ідентифікацію, яка надана позивачем у суді першої інстанції, кредитний договір, паспорт споживчого кредиту та всі додатки підписано відповідачем за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора М908 та номер телефону на який ідентифікатор було надіслано: НОМЕР_2 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.04.2026 у справі №705/1938/25 виснувала, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Крім цього, ч. 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Тлумачення правочину – це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Тому, виходячи з принципів правомірності правочину та тлумачення правочину на користь його дійсності, а також враховуючи встановлені апеляційним судом вище обставини, слід дійти до висновку, що договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» №692799 від 28.03.2023 був дійсно укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 .

На підтвердження факту перерахування та отримання кредитних коштів в розмірі 1 300,00 гривень позивачем надано листа ТОВ «Пейтек» від 20.10.2025 року № 20251020-260 до ТОВ «Селфі Кредит» щодо перерахування на підставі договору про організацію переказу грошових коштів від 03.05.2022 року № 03052022-1 о 02:35 год 28.03.2023 року грошових коштів в сумі 1300,00 грн від ТОВ «Селфі Кредит», номер транзакції: 97b96263-cfcc-46d0-a44a-4d4287ae18ae, призначення платежу: зарахування на картку № НОМЕР_1 .

Також, позивачем 14.11.2025 заявлено клопотання про витребування з АТ «Універсал Банк» відомостей: чи була успішною транзакція, здійснена 28.03.2023 в сумі 1 300,00 гривень на банківську картку № НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_1 та чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської картки № НОМЕР_3 .

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.12.2025 задоволено клопотання про витребування.

АТ «Універсал Банк» у листі від 05.01.2026 за №20159-В надано інформацію, що транзакція здійснена 28.03.2023 в сумі 1 300,00 гривень на банківську картку № НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_1 була успішною та зарахована на відповідний рахунок власника банківської картки № НОМЕР_3 .

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц, касаційний суд виснував, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Тому, факт перерахування та отримання грошових коштів відповідачем доведений належними та допустимими доказами у справі. Зворотного стороною відповідача доведено не було.

01.02.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01022024, згідно положень пункту 1.1 якого на умовах, встановлених договором, та у відповідності до глави 73 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору, у порядку та у строки, встановлені договором, а клієнт відступає (передає) факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).

01.02.2024 складено акт приймання-передачі реєстру боржників від 01.02.2024 серед яких зазначено під номером 921 ОСОБА_1 та заборгованість якого на момент передачі права вимоги становить 10 166 гривень, з яких: 1 300,00 гривень – заборгованість по тілу кредиту та 8 866,00 гривень – заборгованість по відсоткам.

На підтвердження факту оплати послуг за договором факторингу №01022024 від 01.02.2024 надано платіжну інструкцію №74875 від 01.02.2024 на суму 22 262 377,25 гривень.

Договір факторингу №01022024 від 01.02.2024 у судовому порядку недійсним чи неукладеним не визнавався, не оспорювався. Тому, враховуючи презумпцію правомірності правочину слід дійти до висновку щодо підтвердження факту переходу права вимоги від ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», оскільки даний факт чітко прослідковується з наданих позивачем документів.

Щодо кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то станом на момент передачі права вимоги, тобто 01.02.2024 заборгованість складала 10 166 гривень, з яких: 1 300,00 гривень – заборгованість по тілу кредиту та 8 866,00 гривень – заборгованість по відсоткам.

Тобто нарахування за договором про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 692799 від 28.03.2023 здійснено тільки первісним кредитором, позивач за даним договором нарахувань не здійснював.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

В матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості, однак враховуючи те, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не оспорює нараховану кредитором заборгованість, а також враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів вважає доведеним розмір заборгованості, який складає 10 166 гривень, з яких: 1 300,00 гривень – заборгованість по тілу кредиту та 8 866,00 гривень – заборгованість по відсоткам.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.09.2024 у справі №204/7787/21 виснував, що недоведення суми заборгованості не є підставою для відмови у задоволенні позову банку, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначене та прийшов до помилкових висновків щодо відсутності належних та допустимих доказів у справі, які підтверджують як факт наявності між сторонами кредитних правовідносин так і факт користування відповідачем кредитними коштами та неповернення таких кредиторові, а також утворення кредитної заборгованості в загальному розмірі 10 116 гривень.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє обґрунтоване підтвердження, а тому подану ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючим положення статті 141 ЦПК України, у зв`язку із повним задоволенням позовних вимог та апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належить стягнути судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 422,40 гривень та за подання апеляційної скарги в сумі 3 633,60 гривень, що разом становить 6 056 гривень.

Крім цього, у своїх доводах апеляційної скарги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не оскаржує відмову суду першої інстанції у стягненні 8 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому рішення в цій частині слід залишити без змін.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ: 35234236, заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №692799 від 28.03.2023 у загальному розмірі 10 166 гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ: 35234236 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6 056 гривень.

Судове рішення в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: