Вирок від 02 липня 2026 р. у справі №686/19463/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/19463/26

Провадження № 1-кп/686/2114/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі головуючої - судді ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт, із доданими до нього матеріалами, у кримінальному провадженні №12026243460000092 за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утримані дві малолітніх дитини, інженера з технічного аудиту ПрАТ «Львівобленерго» Центрального РЕМ, раніше судимого: 20.05.2026 р. Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області за ч.1 ст.263 КК України на 3 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, з іспитовим строком 1 рік,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 , діючи всупереч вимог ст.ст. 2, 7, 12, 25, 27 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», відповідно до яких діяльність з обігу наркотичних засобів, включених до Списку № 1 Таблиці ІІ Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, на території України обмежена, близько 05 год. 00 хв. 01 березня 2026 року, перебуваючи на дорозі, неподалік лісосмуги у м.Вільнянськ Запорізької області (більш точного місця в ході досудового розслідування не встановлено), виявив поблизу дерева жовтий поліетиленовий пакет, всередині якого знаходилися два поліетиленові пакети з речовиною рослинного походження, що є наркотичним засобом, обіг якого обмежено, – «канабісом», загальною масою 11,87 г., котрий він, усвідомлюючи протиправність своїх дій та те, що виявлена речовина є наркотичним засобом, діючи умисно, з метою власного вживання, без мети збуту, підняв та у цих поліетиленових пакетах помістив на заднє пасажирське сидіння належного йому автомобіля марки та моделі «Volvo V50», д.н.з. НОМЕР_1 , таким чином незаконно придбав, шляхом привласнення знайденого, вказаний наркотичний засіб, який він умисно, незаконно зберігав і перевозив, без мети збуту, в означеному автомобілі до 18 год. 18 хв. 01 березня 2026 року - моменту виявлення працівниками поліції на блокпосту поблизу с.Давидківці Хмельницького району Хмельницької області, де під час проведення, в період часу з 21 год. 01 хв. по 21 год. 09 хв. 01.03.2026 р., огляду місця події ОСОБА_2 добровільно видав працівникам поліції вказаний, поміщений у два поліетиленові пакети наркотичний засіб, обіг якого обмежено, – «канабіс», загальною масою 11,87 г.

За незаконні придбання, зберігання та перевезення наркотичного засобу, без мети збуту, ОСОБА_2 підлягає кримінальній відповідальності за ч.1 ст.309 КК України.

ОСОБА_2 вчинив кримінальний проступок, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, погодився з розглядом обвинувального акта за його відсутності та ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження, згідно з ч.2 ст.302 КПК України.

Вищевказані, встановлені органом досудового розслідування обставини, не оспорюються й іншими учасниками кримінального провадження.

Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, які містять належні, допустимі, достовірні та достатні докази винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, оцінені відповідно до ст. 94 КПК України, суд дійшов висновку про те, що мало місце діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_2 , про винуватість останнього в його вчиненні, наявність фактичних підстав для визнання ОСОБА_2 винуватості та про відповідність встановлених органом досудового розслідування обставин наявним матеріалам досудового розслідування та формулюванню обвинувачення, визнаного судом доведеним. Суд також погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконні придбання, зберігання та перевезення наркотичного засобу без мети збуту.

Обвинувачений ОСОБА_2 на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності, які б позбавляли його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними, на той час не страждав, не страждає на такі і в теперішній час. Тому суд визнає ОСОБА_2 осудним та відповідальним за скоєне.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання, судом враховуються визначенні ст.65 КК України загальні засади призначення покарання, у тому числі: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа виного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також положення ч.2 ст. 50 КК України, згідно з якими, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Суд враховує, що ОСОБА_2 вчинив умисне кримінальне правопорушення, пов`язане з незаконним обігом наркотичного засобу, яке визначається високим ступенем небезпечності для суспільства, проте ОСОБА_2 повністю визнав свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, що пом`якшує йому покарання. Обставини, які б обтяжували покарання, відсутні.

Також суд враховує, що ОСОБА_2 є раніше судимою особою, яка позитивно характеризується, офіційно працевлаштований, одружений, має дві малолітніх дитини, державні відзнаки та нагороди, оскільки є учасником бойових дій, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії проступків, від якого негативні наслідки для життя і здоров`я людей не настали.

Норми кримінального законодавства наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Така функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 р. у справі №722/594/22 вказала: виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримають його в подальшому від вчинення нових кримінальних правопорушень. З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Санкція ч.1 ст.309 КК України передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційного нагляду на строк до п`яти років, або обмеження волі на той самий строк.

Відповідно до ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного та його майнового стану, зазначеної в обвинувальному акті обставини, яка пом`якшує покарання та знижує ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 слід призначити покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч.1 ст. 309 КК України.

Таке покарання, у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на переконання суду, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Підстав для призначення обвинуваченому більш суворого виду покарання, з передбачених ч.1 ст.309 КК України, у виді виправних робіт, пробаційного нагляду або обмеження волі, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та положення ст.ст. 57, 59-1, 61, 65 КК України, суд не вбачає.

При цьому, судом враховуються також і ті обставини, що поширення наркоманії та зростання злочинності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, набувають усе більших масштабів і стає серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, завдає великої шкоди здоров`ю, благополуччю людей та генофонду нації.

Поряд з цим суд також враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила кримінальні правопорушення, а також для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 р. (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти росії» від 09.06.2005 р. та у справі «Фрізен проти росії» від 24.03.2005 р. суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмайлов проти росії» від 16.10.08 р. суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези суду щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був засуджений вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2026 р. за ч.1 ст.263 КК України на 3 роки позбавлення волі зі звільненням, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_2 вчинив 01.03.2026 р., тобто до постановлення 20.05.2026 р. вироку Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області.

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінальногосуду Верховного Суду щодо правил застосування ч.4 ст.70 КК України, висловленого у постанові від 15.02.2021 р. по справі №760/26543/17, якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання звипробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку. У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч.4 ст.70 КК України щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально виконуються самостійно.

З огляду на викладене, положення ч.4 ст.70 КК України при призначенні покарання обвинуваченому не застосовуються, а тому даний вирок та вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2026 р., яким ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, слід виконувати самостійно, що також узгоджується з позицією, висловленою колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12.03.2025 р. (справа №755/2715/24).

Відповідно до вимог ст.100 КПК України, речові докази: наркотичний засіб, обіг якого обмежено, – «канабіс», масами 1,37 г. та 10,5 г. (загальною масою 11,87 г.), і первинне упакування – поліетиленові пакети (які поміщені до сейф-пакету №3693090 та, згідно з квитанцією №51 від 13.03.2026 р. (а.с.36), передані до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції №1 ВЛМТЗ ГУНП в Хмельницькій області) слід знищити.

Надані сторонами документи, у тому числі розміщенні на DVD-R диску відеозаписи, слід зберігати у матеріалах кримінального провадження.

Документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експерта становлять 1782 грн. 80 коп. і, у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави. Вказаний розмір процесуальних витрат та факт їх понесення ніким з учасників кримінального провадження не оспорюється.

Кримінальним правопорушенням майнової шкоди не завдано, цивільний позов не заявлявся, запобіжний захід стосовно обвинуваченого під час досудового розслідування не обирався і підстав для його застосування до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 368 - 371, 374 - 376, 381 – 382, 394, 395, 532 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. (сімнадцять тисяч гривень).

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2026 р., за яким ОСОБА_2 засуджено за ч.1 ст.263 КК України на 3 роки позбавлення волі й на підставі положень ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік, виконувати самостійно.

Речові докази: наркотичний засіб, обіг якого обмежено, – «канабіс», масами 1,37 г. та 10,5 г. (загальною масою 11,87 г.), і первинне упакування – поліетиленові пакети (квитанція №51 від 13.03.2026 р.) - знищити.

Документи, надані сторонами кримінального провадження, зберігати в матеріалах справи.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1782 грн. 80 коп. процесуальних витрат.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя