Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №490/521/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1932/2026 Справа № 490/521/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романовій К.Т., за участі позивача та відповідачки, представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, не відшкодованої страховою виплатою, та судового збору, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме 19 595 грн майнової шкоди та 1332 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.05.2025 року з вини відповідачки сталася ДТП, внаслідок якої завдано пошкоджень автомобілю, який належить позивачу.

Постаноовю Центрального районного суду м.Миколаєва у справі № 490/3955/25 від 08.07.2025 року відповідачку визано винною за ст. 124 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність позивач на момент ДТП була застрахована у ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал страхування" згідно полісу № 221799836, отже він звернувся до своєї страхової компанії , вона визнала цей випадок страховим та виплатила йому 36 779,45 грн страхового відшкодування.

Разом з тим, згідно Акту виконаних робіт № 5026 від 30.06.2025 року, фактична сума відновлювального ремонту автомобіля становила 56 375 грн. Таким чином, матеріальна шкода (збитки) складають: 56 375 грн. - 36 779,45грн. (часткове відшкодування страховиком) = 19 595 гривень, що є предметом даного позову.

На підставі ст. 1194 ЦК України майнова шкода у невідшкодованому розмірі підлягає стягненню з відповідачки як винуватиці ДТР на користь позивача. Відповідач добровільно вирішити це питання відмовляється, на жодні угоди не йде, умисно ухиляючись від відшкодування збитків, хоча має достатній дохід.

Ухвалою суду від 29.01.2026 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 30.03.2026 року клопотання представника відповідача адвоката Матвєєва В.С. задоволено.

Витребувано у у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» належним чином завірені всі копії матеріалів страхової справи щодо ДТП, яка мала місце 15.02.2025 за участю автомобілів Chevrolet Aveo (д.н. НОМЕР_1 ) та Mazda 3 (д.н. BE4715CI), у тому числі: звіт (висновок) про оцінку транспортного засобу / розрахунок розміру збитку; Страховий акт № 109.00912525 від 11.06.2025; докази здійснення виплати страхового відшкодування.

Витребувано у Акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» всі копії матеріалів страхової справи щодо ДТП, яка мала місце 15.02.2025 за участю автомобілів Chevrolet Aveo (д.н. НОМЕР_1 ) та Mazda 3 (д.н. BE4715CI).

16.0.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечуються. Зазначає, що в даному випадку збитки, завдані ДТП, повинен відшкодувати страховик, а не відповідач. Слід зазначити, що позивачем не надано доказів щодо звернення до страхувальника з вимогою про відшкодування шкоди, яку останній просить стягнути з відповідача. Так, цивільна відповідальність відповідача відповідно до Полісу № ЕР 222632798 за шкоду заподіяну майну становить – 160 000 грн , розмір франшизи– 0 (Нуль) гривень Враховуючи викладене, позивачем не надано доказів, що розмір завданої йому шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика та що, страховиком було йому відмовлено в відшкодуванні даної шкоди. Наданий позивачем рахунок з СТО є лише вартістю послуг конкретного сервісу, а не об`єктивним показником ринкової вартості збитку. Належним доказом у цій справі може бути лише висновок експерта (автотоварознавця), якого позивач суду не надав.

Просив в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу 20 000 грн.

Протокольною ухвалою суду від 30.03.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик в якості свідка: ОСОБА_4 (ФОП ОСОБА_5 , СТО «AgainAvvay»), з приводу отримання або неотримання грошових коштів у сумі 112 750 грн від ОСОБА_2 та реальності виконання ремонтних робіт, зазначених в Акті № 5026 від 30.06.2025.

Так, в судовому засіданні позивач пояснив , що сплатив на користь ФОП ОСОБА_5 ( СТО «AgainAvvay»), 56 375,00 грн одразу після провеедння ремонту в червні 2025 року, а вже квитанції від 16.10.2025 року на 56 375,00 грн. оформлено виключно для правильного оформлення підтверджуючих документів при оформленні позову до суду.

Протокольною ухвалою суду від 30.03.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі як співвідповідача: ПрАТ Страхова компанія "АРКС". Так, відповідач зазначив, що оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у АТ "СК "АРКС"» (Поліс ЕР № 222832798), а суперечка стосується саме достатності та правильності розрахунку страхової виплати (Акт № 109.00912525 від 11.06.2025) є необхідність залучення страховика як співвідповідача для повного та всебічного розгляду справи.

Оскільки в судовому засіданні позивач категорично заперечував проти залучення у справі співвідповідача і суду зазначив, що не має жодних претензії до страхової компанії і наполягає, що матеріальний збиток йому повинна відшкодувати саме відповідачка - суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки відповдіно до положень ст. 51 ЦПК України та принципу диспозитивності цивільного судочинства - суд першої інстанції має право виключно за клопотанням позивача, а не відповідача, до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі, просив про його задоволення. Суду пояснив, що звернувся до своєї страхової компанії в порядку прямого врегулювання, оскільки так було зручніше, адже представника страхової компанії відповдіачки в миколаєві не було, все спілкування відбувалося виключно телефоном.

Представники страхової компанії йому пояснили, що нараховано максимальний ліміт страхового відшкодування, адже він страхувався за старою редакцією Закону , крім того сплата страхового відшкодування можлива лише на його рахунок, а не на рахунок СТО.

Отже, страхова компанія сплатила страхове відшкодування з вирахуванням від загальної смуи темонту розміру фізичного зносу - тобто запропонувала йому вчинити за законом.

Отже, він погодився на отримання страхового відшкодування в максимально визначеному розмірі, при цьому таке не звільняє відповідачку як винуватця ДТП в обов`язку відшкодувати повний розмір завданих збитків, адже фактично ним сплачено за відновлювальний ремонт автомобіля, який пошкоджений саме з вини ОСОБА_3 , значно більшу суму.

В судовому засіданні відповідачка та її представник адвокат Матвєєв В.В. заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві. Додатково суду пояснили, що з аналізу Акту виконаних робіт вбачається, що включено проведення таких робіт як покраска задніх крил та рихтовка - на загальну суму 13000 грн. в той же час з наданих страховою компанією Акту огляду пошкодженого ТЗ, та ремонтної калькуляції, з якою повністю погодився ОСОБА_2 , необхідність проведення таких робіт не встанволено. Якщо ж позивач не ьув впевнений в гнеобхідному обсягу робіт - то він мав би відправити автомобіль на огляд до СТО і погоджувати зі страхововї компанію оплату відновлювального ремонту одразу на рахунок СТО.

Також додатково звернув увагу на те, що за наявності ліміту страхового відшкодування, який має покривати усю суму матеріальної шкоди, неправомірно покладати відповідальність на страхувальника.

Також звернув увагу суду на те, що позивачем не надано достовірних доказів оплати ремонтних робіт, адже Акт виконаних робіт складено 30.06.2025 року, тоді як оплата на рахунок ФОП Іпатенко надійшла від позивача лише 16.10.2025 року.

Заявили про відшкодуування витрат на правову допомогу у заявленому розмірі погодженого гонорару 20 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу чиїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить автомобіль "Chevrolet Aveo", реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2008 року випуску, перша реєстрація - 17.03.2010 року.

15.05.2025р. близько 17:08 год. ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки "Renault Logan" реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухалась в м. Миколаєві по пр. Центральному та в порушення п.п. 2.3 "б", 13.1 Правил дорожнього руху України проявила неуважність до дорожньої обстановки та особливостей її змін, не обрала безпечної дистанції, внаслідок чого допустила зіткнення із транспортним засобом "Chevrolet Aveo", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , який в цей час зупинився на виконання вимог червоного сигналу світлофора. В результаті вказаної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Центрального районного суду м.Миколаєва від 08.07.2025 у справі № 490/3955/25 встановлено вину водія ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в прибуток держави у розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 допустила порушення п.п. 2.3 "б", 13.1 Правил дорожнього руху України та її дії слід кваліфікувати як вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме: порушення водіями транспортних засобів Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Судом встанволено, що цивільна відповідальність відповідача на час скоєння ДТП була застрахована в ПрАТ " СТРАХОВА КОМПАНІЯ АРКС" відповідно до Полісу № ЕР 222632798 за шкоду заподіяну майну становить – 160 000 грн , розмір франшизи– 0 (нуль) гривень.

Згідно листа ПрАТ " СТРАХОВА КОМПАНІЯ АРКС", 18.05.2026 року ОСОБА_2 надав заяву, якою відмовився від отримання відшкодування щодо заявленої події 15.05.2025 року у АТ "СК "АРСК"- у зв`язку з чим розрахунок страхового відшкодування за даним страховим випадком не проводився.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність позивача була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхїова компанія "Арсенал Страхування» згідно із полісом ОСЦПВ № АР/8464052 від 06.07.2020 р. з терміном дії до 06.07.2021 включно.

Як вбачається з інформації, наданої на виконання вимог ухвали суду Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія "Арсенал Страхування» , страховою компанією було укладено поліс ОСЦПВ № АР/8464052, забезпечений транспортний засіб "Chevrolet Aveo", реєстраційний номер НОМЕР_2 , власник ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 скористався правом отримання страхового відшкодування в порядку прямого врегулювання страхових випадків. Згідно п. 2.3.1.1. Положення ПВЗ, затв. Протоколом президії МТСБУ 27.12.2024 № 617/2024, при прямому врегулюванні страхових випадків страховик потерпілої особи організовує проведення страхової випалти потерпілому в ДТП, з яким такий страховик уклав внутрішні договрі страхування , який є чинним на момент ДТП.

11.06.2025 року позивач в порядкуч. 5 ст. 27 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" подав страховику заяву про погодження розміру страхового відшкодування за шкоду, завдану ТЗ, та напрямок виплати страхового відшкодування - на власний банківський рахунок. Відповідно заяви - позивач погодився із розміром страхового відшкодування у 36 779,45 грн на проведенні експертизи не наполягав.

Підписавши дану заяву ОСОБА_2 засвідчив, що після виплати страхового відшкодування у розмірі узгодженої суми у передбачений Законом строк - претензій до ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" не має, з розміром суми страхового відшкодування згоден.

12.06.2025 року на рахунок позивача Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія "Арсенал Страхування`було перераховано 36779,45 грн страхового відшкодування.

Так, представником страховика був складений Акт огляду ТЗ (дефектна відомість) в присутності власника ОСОБА_2 , який підписав її без жодних зауважень. На підставі вказаного Акту складена ремонтна калькуляція пошкодженого автомобіля позивача за допомогою системи АУДАТЕКС на загальну суму ремонту 55 342 грн 55 коп, врахована вирахування зносу запасних частин (70%) без ПДВ 18 563,30 грн , отже загальна сума після вирахувань складає 36 7779,45 грн.

Як вбачається з даної калькуляції - вартість запасних частин становить 26 519 грн - тобто це і є сума, з якої вираховувався фізичний знос.

Автомобіль позивача, який зазнав механічних пошкоджень, станом на час проведення ремонту перебував в експлуатації майже 15 років.

Як вбачається з Акту виконаних робіт № 5026 від 30.06.2025 року ФОП " ОСОБА_5 ,2, автосервіс - вартість ремонтних робіт транспортного засобу "Chevrolet Aveo", реєстраційний номер НОМЕР_2 , власник ОСОБА_2 , склала 56 375 грн. Складається з вартості робіт 26 000 грн (фізичний знос не враховується), 14 000 грн лакофарбні матеріали ( фізичний знос не враховується), та 16 375 грн вартості запасних деталей ( з них бампер задній 6825 грн, кришка багажніка 8500 грн, при цьому чи враховано фізичний знос- не зазначено).

При цьому відповідачем заперечено про те, що вартість відновлювального ремонту автомобіля не відповідає дійсним пошкодженням автомобіля, завданих внаслідок ДТП.Так, з Акту огляду ТЗ ( дефектна відомість) від 19.05.2025 року, який підписано без зауважень позивачем, зазначено наступні пошкодження: бампер задній деформація, кришка бамппера заднього деформація, водостоки багажнику - деформація, задня кришка багажнику - деформація.

Проте в перелік робіт включено фарбування задніх крил та рихтування автомобіля.

Саме з цих пошкоджень і складена ремонтна калькуляція , з якою також погодився позивач, з якої вартість запасних частин, що підлягають заміні 27049,38 грн ( з них бампер задній 2020 грн, кришка багажніка 22315 грн), а вартість робіт - 8970 грн, фарбування - 19 323,37 грн.

З наданих позивачем доказів неможливо встанвити в якій частині і в якому розмірі, та чи взагалі був врхований фізичний зном при розрахунку розміру матеріального збитку, та чи враховувався знос деталей при проведення відновлювального ремонту.

Проте, сам позивач в судовому засіданні зазначив, що при проведенні ремонту були викорситані вживані запасні частини (бампер, кришка)

Так, вказаний договір страхування був укладений між позивачем як страхувальником та страховиком 15.07.2024 року - до набуття законної сили ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в новій редакції з 01.01.2025 року.

Відповідно до п. 6 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону, договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.

Отже, такі договори продовжують діяти на на укладених умовах щодо розміру страхового відшкодування , франшизи, строку тощо.

Суд звертає увагу, що вказану заяву про погодження розміру страхової виплати сторони (позивач та його страховик) підписали - у віповідності до п.5 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»

Відповідно ст. 2 -3 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:

1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;

2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.

Отже, фактично і таке було здійснено при проведенні фактичного ремонту пошкодженого автомобіля позивача.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вказана норма кореспондується зі частиною другою статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

У спорах пов`язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми загадного Закону є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Віповідно до п.5 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , у разі відмови потерпілої особи від здійснення страховиком (МТСБУ) відшкодування у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, така страхова (регламентна) виплата здійснюється страховиком (МТСБУ) на банківський (платіжний) рахунок потерпілої особи в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, розрахованого страховиком (МТСБУ) з використанням ліцензованих програмно-технічних комплексів із розрахунку вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів чи суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення страховика (МТСБУ), а у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону, - потерпілої особи, за вирахуванням суми податку на додану вартість або в розмірі витрат на здійснення відновлювального ремонту, погодженому між страховиком (МТСБУ) і потерпілою особою.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 2,5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.92р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Окрім цього, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №754/1114/15-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі №370/2787/18, від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Як викладено у Постанові ВП ВС від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, положення статей 33, 37 Закону № 1961-IV передбачає дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов`язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV). Тим самим закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.

Як викладено у Постанові ВС від 13 грудня 2023 року у справі № 759/28079/21, завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

У справі № 569/13697/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 21 березня 2018 року), залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у справі №333/2096/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 10 червня 2020 року), скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

У розглядуваній справі судом встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Шевролет Авео" ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 15.05.2025 року з вини відповідачки, не має перевищувати 55 000 - 56 0000 грн ( що підтверджується доказами про реальність понесених витрат на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля), що також підтверджується і розрахованою Страховою компанією сумою матеріального збитку , що не перевищує ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в сумі 160 000 грн згідно вимог ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Верховний Суд послідовно звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Крім того, для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема і в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується зокрема на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначав, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У справі № 569/13697/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 21 березня 2018 року), залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у справі №333/2096/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 10 червня 2020 року), скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

11.06.2025 ОСОБА_2 узгодив з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» розмір страхового відшкодування в сумі 36779,45 грн, після чого страховик виплатив йому узгоджену суму.

Отже, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із узгодженим сторонами розміром страхового відшкодування відсутні підстави для покладення на страхувальника обов`язку виплати понад узгоджену суму - адже різниця між сумоє тсрахового відшкодування та фактично понесеними витратами в будь-якому разі не перевищує ліміт відповідальності страховика.

Верховний Суд звертає увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Крім того, для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема і в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується зокрема на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначав, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В підписаному позивачем погодженні зазначено, що воно складено у відповідності до вимог пункту 5 статті 27 Закону № 1961-IV. Після сплати узгодженої суми всі - претензій до страхової компанії потерпіла особа не матиме.

Тобто, за змістом вказаного узгодження ОСОБА_2 , діючи добровільно, на власний розсуд погодився із розміром страхового відшкодування ПрАТ «СК «Арсенал» в сумі 36 779,45 грн та правовими наслідками такої виплати.

Така позиція викладена в Постанові ВС від 13 грудня 2023 року у справі № 759/28079/21 (провадження № 61-5522св23).

Крім того, суд також враховує, що в наданому позивачем Акті виконаних робіт та ремонтній калькуляції, проведеною страховою компанією на підставі акту огляду пошкодженого автомоблія( з чим він погодився без жодних зауважень) дійсно місяться розбіжності щодо обсягу необхідних робіт для проведення відновлювального ремонтута вартсоті необхідних запасних частин, що підлягають заміні - що позбавляє суд можливості достеменно встановити реальну фактичну вартість відновлювального ремонту пошкодженого саме внаслідок ДТ, що сталася 15.05.2025 року, транспортного засобу позивача. А відповідно ст. 81 ЦПК України рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищенаведене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки вони є недоведеними та не грунтуються на вимогах закону.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог, а тому на користь позивача не підлягає стягненню судовий збір з відповідачки.

Що стосується заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

На підтвердження витрат адвокат Матвєєв В.В. надав копію витягу з Договору № 532/03 про надання правничої допомоги від 02.03.2026 року , предметом якого є надання правових послгу у справі № 490/521/26 , ордеру від 16.03.2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 532 від 16.03.2026 року про сплату ОСОБА_3 20 000 грн за Договором № 532/03-26 про надання правничої допомоги.

Статтею 133 ЦПК Українивстановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ч.ч.2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог , відповідачка ОСОБА_3 має право на відшкодування за рахунок позивача витрат, пов`язаних з її розглядом, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи ( ч.3 ст. 137 ЦПК України).

За частиною п`ятою статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Схожі правові висновки викладені в пункті 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги представника відповідача адвоката Матвєєва В.В. про відшкодування судових витрат, понесених при розгляді даної справи, є частково обґрунтованими.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом відповідача послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, співмірність заявлених витрат до розміру заявлених позовних вимог , суд вважає, що відшкодування на користь відповідачки ОСОБА_3 підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. - оскільки такий розмір відповідає загальним засадам цивільного законодавства справедливості та розумності.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу (десять тисяч грн) є доведеним, відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони , тривалістю слухання справи у суді першої інстанції .

Аналогічна позиція щодо оцінки критерію реальності наданих адвокатських послуг виклдаена в постанові Верховного Суду у справі № 490/1923/23 від 04 червня 2025 року.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 12,13, 79-81, 137, 141, 259, 353 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, не відшкодованої страховою виплатою, та судового збору - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) 10 000 (десять тисяч ) грн 00 коп у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 06 липня 2026 року

Суддя О.А. Гуденко