Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №646/8146/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 646/8146/24

Номер провадження 22-ц/818/562/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року в складі судді Білінської О.В. по справі № 646/8146/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вільнюс померла її мати ОСОБА_3 , якій належало на праві власності нерухоме майно – квартира АДРЕСА_1 . Після смерті матері 05 липня 2024 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Від відповідача вона дізналась, що її мати склала заповіт, яким заповіла все майно ОСОБА_2 .

Вказала, що достовірно знає про те, що її мати бажала, щоб спадкове майно було поділено між дітьми порівну, та не мала наміру заповідати все майно відповідачу, а складений заповіт є недійсним, оскільки останній рік свого життя ОСОБА_3 важко хворіла та не розуміла значення своїх дій. Зауважила, що її мати не могла поставити підпис на заповіті через хворобу, а наявний у заповіті підпис їй не належить.

Просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за яким вона заповіла все своє майно, що належить їй та буде належати на день смерті, ОСОБА_2

19 серпня 2024 року представник відповідача – адвокат Лихачов Р.Б. надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову. Вказав, що вимоги позивачки є безпідставними та необґрунтованими. Оскаржуваний заповіт відповідає вимогам закону, ОСОБА_3 не була визнана недієздатною чи обмежено дієздатною, позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що заповідачка на момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а також не підписувала оспорюваний заповіт. Крім того, відповідач є сином ОСОБА_3 , яка з серпня 2022 року по день смерті проживала з ним, він піклувався про неї.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не наведено достатніх підстав для визнання заповіту недійсним, зокрема не доведено, що заповіт ОСОБА_3 був підписаний у стані, коли особа не розуміла наслідків складення та підписання такого документу. Позивачка з клопотаннями про призначення у справі експертиз не зверталася, відповідний висновок експерта, складений на її замовлення, та медичну документацію про стан здоров`я ОСОБА_3 суду не надала. Під час посвідчення заповіту першим секретарем з консульських питань Посольстав України в Литовській республіці Смирновим К.В. перевірено дієздатність заповідача ОСОБА_3 , заповіт до підписання був прочитаний уголос ОСОБА_3 , власноручно нею підписаний. Отже, підстав для визнання його недійсним немає.

На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 29 липня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Цуркан Р.А. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення суд був необ`єктивним, а його оцінка доказів була неповною і неправильною. Суд залишив поза увагою її доводи щодо волі заповідачки, які ґрунтуються на безпосередньому спілкуванні та спільному побуті з ОСОБА_3 . Вона достовірно знає, що мати завжди бажала поділити майно між дітьми порівну та не мала наміру залишати його виключно відповідачу. В останній рік життя через тяжку хворобу ОСОБА_3 не могла повноцінно усвідомлювати значення своїх дій, заповіт було складено із використанням такого ослабленого її стану. Через фізичну слабкість ОСОБА_3 не мала змоги поставити підпис на заповіті. Судом не заслухано позивачку як безпосереднього очевидця, не надано оцінку її доводам, натомість докази відповідача суд прийняв без жодної критичної оцінки їх повноти та релевантності для моменту складання заповіту. Надані відповідачем медичні документи не містять жодної спеціальної психіатричної чи нейропсихологічної оцінки саме стану дієздатності, отже посилання на витяг з історії хвороби замість експертного дослідження є невиправданим.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 02 липня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 – повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 33–34, т. 2), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 27, т. 2);

Адвокатом Цурканом Романом Андрійовичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано 26 жовтня 2025 року (а.с. 32, т. 2);

ОСОБА_2 – повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 35–36, т. 2), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 26, т. 2).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_3 (а.с. 16-20 том 1). ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 (а.с. 21 том 1).

21 листопада 2022 року першим секретарем з консульських питань Посольства України в Литовській республіці Смирновим К.В. було посвідчено заповіт ОСОБА_3 , 1957 року народження, за реєстровим номером 1228 (а.с. 168 том 1).

Із вказаного заповіту вбачається, що ОСОБА_3 на випадок своєї смерті все її майно, де б воно не знаходилось, у чому б не полягало, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 .

Заповіт записаний першим секретарем з консульських питань Посольства України в Литовській республіці Смирновим К.В. зі слів ОСОБА_3 , текст заповіту був прочитаний уголос ОСОБА_3 , власноручно нею підписаний, особу встановлено, дієздатність перевірено.

Згідно витягу з медичних документів ОСОБА_3 , наданих відповідачем, остання перебувала на лікуванні у Відділенні спеціалізованої допомоги пацієнтам з імуносупресією центру гематології, онкології та трансфузіології Державного підприємства Вільнюської університетської лікарні Клініки Сантарос з лютого 2022 року по січень 2024 року. У вказаному витягу зазначено, що під час стаціонарного лікування у пацієнта не було психічних розладів, специфічне/нейролептичне лікування не призначалось, можна суб`єктивно оцінити, що пацієнтка залишалась критичною до свого стану та була здатна дати інформовану згоду (а.с. 79-80 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла у м. Вільнюс, Литва (а.с. 8-15 том 1).

28 червня 2024 року приватним нотаріусом ХМНО Салига Н.А. за заявою ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 3/2024 після смерті ОСОБА_3 . 05 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса ХМНО Салиги Н.А. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с. 18, 157- 223 том 1).

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).

Згідно ст. 1, ч. 1 ст. 38 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо).

Порядок посвідчення заповітів консульськими установами визначений Положенням про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за № 1649/10248.

Згідно п. 3.8.1, 3.8.2, 3.8.5, 3.8.7 вказаного Положення консул посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, які складені відповідно до вимог статей 1233 - 1257 Цивільного кодексу України та особисто подані консулу. Посвідчення заповіту через представників не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний власноручно заповідачем. Заповідач може написати заповіт власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Консул може на прохання заповідача записати заповіт з його слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем, про що останній зазначає перед своїм підписом. Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Консул при посвідченні заповіту зобов`язаний роз`яснити заповідачу зміст статті 1241 Цивільного кодексу України про право на обов`язкову частку в спадщині та зміст статті 1307 Цивільного кодексу України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Заповіт, який спадкодавцем не складався та не підписаний, є недійсним відповідно до вимог частини другої статті 1257 ЦК України. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 556/1715/20, провадження № 61-313св24.

У постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №716/1051/17 та від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17, викладено висновок, що не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, а саме: заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (постанова Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 463/1627/18, провадження № 61-12267св22.

Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено абсолютну неспроможність спадкодавця на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому заповіт не можна визнати недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, зокрема, в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про визнання заповіту недійсним, виклав висновок про те, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням належної оцінки висновків посмертної судово-психіатричної експертизи та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, показань свідків та пояснень експертів, які були допитані у судових засіданнях, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.

Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі №182/6521/16 (провадження № 61-1461св21), залишаючи без змін постанову апеляційного суду про визнання заповіту та спадкового договору недійсним, виходив з того, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок посмертної судово-психіатричної амбулаторної експертизи є належним та допустимим доказом доведеності факту, оскільки у момент підписання оспорюваного заповіту та спадкового договору спадкодавець за психічним станом у зазначені періоди часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що встановлює абсолютну неспроможність спадкодавця на укладення вказаних правочинів.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що складений її матір`ю ОСОБА_3 21 листопада 2022 року заповіт є недійсним, оскільки за життя заповідачка важко хворіла та не розуміла значення своїх дій, не могла поставити підпис на заповіті через хворобу.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі, і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ході розгляду справи ОСОБА_1 з клопотаннями про призначення судово-психіатричної та почеркознавчої (посмертних) експертиз не зверталась, висновків експерта, складених на її замовлення, не надала.

Позиція позивачки ґрунтується виключно на її особистих поясненнях, які не мають доказової сили для суду. Клопотань про допит її як свідка ОСОБА_1 не заявляла, тож доводи її апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки її твердженням, є безпідставними.

Будь-якої медичної документації ОСОБА_3 , з якої б вбачалась наявність у неї розладів здоров`я, внаслідок яких вона не могла усвідомлювати свої та керувати ними, суду не надано.

Натомість з наданого відповідачем витягу з медичних документів ОСОБА_3 вбачається, що під час стаціонарного лікування у Відділенні спеціалізованої допомоги пацієнтам з імуносупресією центру гематології, онкології та трансфузіології Державного підприємства Вільнюської університетської лікарні Клініки Сантарос з лютого 2022 року по січень 2024 року у пацієнта не було психічних розладів, специфічне/нейролептичне лікування не призначалось, можна суб`єктивно оцінити, що пацієнтка залишалась критичною до свого стану та була здатна дати інформовану згоду.

За відсутності будь-яких інших доказів щодо стану здоров`я заповідачки у матеріалах справи суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги такий письмовий доказ з боку відповідача.

Отже, матеріали справи не містять належних, достатніх і достовірних доказів того, що померла ОСОБА_3 на час складення оскаржуваного заповіту була неспроможна усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, а також підписати заповіт.

У силу принципу диспозитивності на особу, що не вчинила вчасно відповідні процесуальні дії, покладається ризик несприятливих наслідків такої бездіяльності.

З урахуванням відсутності будь-яких доказів недійсності оспорюваного заповіту суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені судом першої інстанції, зводяться до незгоди позивачки з висновками суду щодо оцінки доказів та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстав для перерозподілу апеляційним судом судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 липня 2026 року

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина