Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №646/804/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 646/804/24

Номер провадження 22-ц/818/887/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2025 року в складі судді Глоби М.М. по справі № 646/804/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 04 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений у простій письмовій формі договір позики, згідно якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 235 941,58 грн, які ОСОБА_2 мав повернути ОСОБА_3 в строк до 01 червня 2014 року.

Також, 09 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 400 000,00 грн, які ОСОБА_2 мав повернути ОСОБА_3 в строк до 01 червня 2015 року.

Вищевказані грошові кошти ОСОБА_2 ОСОБА_3 не повернув, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 635 941,58 грн.

Вказав, що 01 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступив йому право вимоги за вищевказаними зобов`язаннями.

Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у справі №628/3090/16 стягнуто з ОСОБА_2 на його користь заборгованість в сумі 400 000,00 грн за договором позики від 09 березня 2015 року, заборгованість в сумі 235 941,58 грн за договором позики від 04 березня 2014 року.

На даний час рішення суду в повному обсязі не виконано. У провадженні приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. перебуває виконавче провадження № 67966697, за яким лише 22 листопада 2023 року стягнуто з боржника ОСОБА_2 на його користь заборгованість в сумі 41 535,75 грн.

Отже, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ним за період з 18 вересня 2017 року по 21 листопада 2023 року становить 635 941,58 грн, на яку нараховано 3% річних у розмірі 117 866,99 грн та інфляційні втрати в сумі 507 309,68 грн, загалом 625 176,67 грн.

Просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість на загальну суму 625 176,67 грн згідно з договорами позики грошових коштів від 09 березня 2015 року та 04 березня 2014 року за період з 18 вересня 2017 року по 21 листопада 2023 року щодо сплати 3% річних від простроченої суми у розмірі 117 866,99 грн та інфляційне збільшення боргу у розмірі 507 309,68 грн.

09 травня 2025 року представник відповідача адвокат Качмар В.О. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову ОСОБА_1 заперечував. Відзив мотивовано тим, що разом з позовною заявою до суду не було надано оригіналу або копії будь-якого рішення суду, тож позивач не надав доказів на підтвердження будь-якої з обставин, на які посилається у позовній заяві. Виконані позивачем розрахунки є необґрунтованими, стосуються періоду часу, в який, в силу прямої вказівки закону (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України; розрахунок 3% річних не містять відомостей про порядок (формулу) визначення сум, а розрахунок інфляційних втрат виконаний із застосуванням необґрунтованого індексу інфляції «179,773%». Дії позивача, які полягають у поданні до суду розрахунку, що містить неправдиві відомості та у зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів на підставі такого розрахунку – є завідомо недобросовісними та такими, що не спрямовані на захист порушених прав позивача. Матеріали справи не містять доказів існування підстав звільнення позивача від сплати судового збору. Позовна заява надійшла до суду від особи «Гриценко» з електронної адреси «gricenko1989ukr.net» (яка позивачу не належить). Таким чином, позовна заява була подана до суду невстановленою особою, і матеріали справи не містять відомостей про повноваження такої особи на подання позовної заяви.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів переходу до нього права вимоги до ОСОБА_2 , його звернення до Куп`янського міськрайонного суду Харківської області та ухвалення судом відповідного судового рішення щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 , перебування у державного або приватного виконавців відкритих виконавчих проваджень щодо примусового стягнення з ОСОБА_2 на його користь заборгованості, а самостійно відшукувати такі докази в ЄДРСР і реєстрі виконавчих проваджень суд не має права.

На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 19 вересня 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду – скасувати та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, розглядати справу без його участі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у справі № 628/3090/16 про стягнення з відповідача боргу встановлені всі обставини, на які він посилається у позові, це рішення суду має преюдиційне значення для даної справи. Рішення суду є у відкритому доступі, та суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в ЄДРСР.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 02 липня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 – повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 156–157, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 159, т. 1);

ОСОБА_2 отримано в електронному кабінеті 15 жовтня 2025 року (а.с. 158, т. 1).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з відкритих даних сайту «Судова влада» та ЄДРСР вбачається, що у вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та стягнення заборгованості (справа № 628/3090/16).

Заочним рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у справі № 628/3090/16 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір позики грошових коштів від 04 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Визнано дійсним договір позики грошових коштів від 09 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 400 000,00 грн за договором позики грошових коштів від 09 березня 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 235 941,58 грн за договором позики грошових коштів від 04 березня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат (https://reyestr.court.gov.ua/Review/69044487 ).

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свої зобов`язання у визначений термін не виконав, добровільно грошові кошти не повернув та ураховуючи те, що на підставі договору про відступлення права вимоги за спірними договорами позики позивач став кредитором, тому у нього виникло право на звернення до суду з цим позовом.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року заочне рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у частині визнання дійсним договору позики грошових коштів від 04 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також договору позики грошових коштів від 09 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дійсними договорів позики відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/73204846 ).

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року заочне рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 05 квітня 2018 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89396623 ).

Згідно відкритих даних АСВП у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С.В. перебувало виконавче провадження № 67966697, дата відкриття 21 грудня 2021 року, боржник ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_1 , наразі статус виконавчого провадження «завершено» (https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors ).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини щодо виконання судових рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування норм статті 625 ЦК України в разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Результат правового аналізу статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подання такого позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, доказів переходу до нього права вимоги до боржника та ухвалення рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики, а збирати чи витребувати такі докази самостійно суд не має права.

З такими висновками суду колегія суддів погодитись не може.

У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Частина 5 статті 4 вказаного Закону передбачає, що судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення, які набрали законної сили та були чинними на час розгляду справи апеляційним судом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20, від 24 жовтня 2024 року № 752/8103/13-ц.

Положення процесуального законодавства щодо можливості з`ясування певних обставин з відкритих державних реєстрів чи витребування доказів із зазначених у випадку недобросовісної поведінки сторін щодо доказів покликане зберегти баланс між змагальністю сторін, що забезпечує реалізацію принципів змагальності та диспозитивності у цивільному процесі, з одного боку та контекст принципу суддівського керівництва процесом, що відбиває публічний правовий інтерес в ефективності цивільного судочинства.

Використання судом за власною ініціативою відомостей з відкритих державних реєстрів не є виявом необ`єктивності та недобросовісною поведінкою учасників цивільного судочинства, а не механізмом сприяння змагальності в дотриманні процесуального мінімалізму (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 522/532/20).

Отже, оскільки обставини щодо наявності у ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики, переходу до ОСОБА_1 права вимоги до нього та стягнення з відповідача такої заборгованості у розмірі 635 941,58 грн встановлені судовими рішеннями у справі № 628/3090/16, які є у відкритому доступі в ЄДРСР та до яких суд має безперешкодний повний доступ, і не підлягають доказуванню у цій справі в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставною відмову суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 з мотивів його недоведеності.

Судом встановлено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання з повернення позики за договорами від 09 березня 2015 року та 04 березня 2014 року, що підтверджується заочним рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2017 року у справі № 628/3090/16, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі загалом 635 941,58 грн.

Доказів виконання вказаного судового рішення суду не надано.

Рішення суду про стягнення заборгованості не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє договору, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Отже, оскільки відповідач мав повернути позику за договором від 04 березня 2014 року у строк до 01 червня 2014 року та за договором від 09 березня 2015 року - у строк до 01 червня 2015 року, проте допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України за весь час прострочення.

Разом з тим, визначаючи час прострочення виконання грошового зобов`язання, колегія суддів виходить з того, що згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) зроблено висновок, що «тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням поручителем грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, наявність яких та розмір констатовано рішенням суду, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув».

Вказаний висновок застосований також у постанові Верховного Суду від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22, провадження № 61-6059св24, в аналогічному спорі про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і діє дотепер.

Отже, з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 18 вересня 2017 року до 23 лютого 2022 року.

Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

IIc (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.40047834

Інфляційне збільшення: 635 941,58 x 1.40047834 - 635 941,58 = 254 680,83 грн.

Розрахунок 3% здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3% x Д : 365 (366), де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

3 % річних за період з 18 вересня 2017 року до 31 грудня 2019 року:

635 941,58 x 3 % x 835 днів : 365 : 100 = 43 644,76 грн.

3% річних за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року:

635 941,58 x 3 % x 366 днів : 366 : 100 = 19 078,25 грн.

3 % річних за період з 01 січня 2021 року до 23 лютого 2022 року:

635 941,58 x 3 % x 419 днів : 365 : 100 = 21 900,78 грн.

Загалом 43644,76 + 19078,25 + 21900,78 = 84 623,79 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вбачає підстави, передбачені статтею 376 ЦПК України, для скасування оскаржуваного рішення із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 18 вересня 2017 року до 23 лютого 2022 року 3 % річних у розмірі 84 623,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 254 680,83 грн. У задоволенні позову в іншій частині слід відмовити.

Водночас, доводи відзиву ОСОБА_2 на позов щодо того, що позовна заява була подана до суду невстановленою особою, оскільки надійшла до суду від особи «Гриценко» з електронної адреси «gricenko1989ukr.net» (яка позивачу не належить), колегія суддів відхиляє, оскільки позовна заява підписана електронним підписом ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. 9), і направлена на офіційну електронну адресу суду (а.с. 1).

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 вересня 2023 року по справі №204/2321/22, звернення фізичної особи (за виключенням адвокатів та інших, передбачених пунктом 10 Положення про ЄСІТС осіб) до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду.

Отже, позовна заява підписана ОСОБА_1 і подана до суду у спосіб, що не суперечить чинному законодавству.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в силу вимог пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю 2 групи (а.с. 99-101).

Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволені частково, на 54,27 %, судовий збір за подачу позову у розмірі 2 714,27 грн (6 251,77 грн * 0,8 * 54,27%) та апеляційної скарги у розмірі 4 071,40 грн (2714,27*150%), а загалом 6 785,67 грн, підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 03 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) згідно з договорами позики грошових коштів від 09 березня 2015 року та від 04 березня 2014 року за період з 18 вересня 2017 року до 23 лютого 2022 року 3 % річних у розмірі 84 623 (вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять три) грн 79 коп та інфляційні втрати у розмірі 254 680 (двісті п`ятдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят) грн 83 коп, а загалом 339 304 (триста тридцять дев`ять тисяч триста чотири) грн 62 коп.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір за подачу позову у розмірі 2 714,27 грн та апеляційної скарги у розмірі 4 071,40 грн, а загалом 6 785 (шість тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн 67 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 липня 2026 року

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина