Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №646/3712/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 646/3712/21

Номер провадження 22-ц/818/892/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки адвоката Закоморної К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2025 року в складі судді Барабанової В.В. по справі № 646/3712/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що за її батьком ОСОБА_3 зареєстрований на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв м, житловою площею 41,6 кв м, на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 02 вересня 1959 року, посвідченого 22 вересня 1959 року Шостою Харківською нотаріальною конторою р. № 7445.

З 22 червня 1957 року її батько перебував у шлюбі з її матір`ю ОСОБА_4 , отже зазначений будинок є їхньою спільною сумісною власністю подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини вказаного житлового будинку з надвірними будівлями.

Вказала, що вона на час смерті матері була неповнолітньою, разом з батьками була зареєстрована та постійно мешкала в спірному житловому будинку, допомагала батьку у веденні господарства, обробці земельної ділянки, догляді за будинком. Вони з батьком ОСОБА_3 успадкували по 1/4 частці спірного будинку з надвірними будівлями, оскільки у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини фактично вступили у володіння (користування, розпорядження) спадковим майном.

Зазначила, що у 1976 році вона вийшла заміж, вони з батьком проживали на сусідніх вулицях, знаходились у гарних стосунках, вона допомагала йому у веденні господарства. У неї не було потреби оформляти спадщину після смерті матері, оскільки батько у 1998 році склав на неї заповіт.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 3/4 частин вказаного житлового будинку з надвірними будівлями.

Як їй стало відомо вже після смерті батька при зверненні до нотаріальної контори, в 2008 році ОСОБА_3 склав новий заповіт, яким заповідав усе належне йому на праві власності майно своїй другій дружині ОСОБА_1 .

Вказала, що на час смерті батька вона вже була пенсіонеркою за віком - їй виповнилось 62 роки, тому вона має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька, яка складає 3/16 частки спірного житлового будинку з надвірними будівлями.

Зазначила, що у встановлений законом строк вона подала заяву до нотаріальної контори після смерті батька, проте постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 29 березня 2021 року Перша Харківська міська державна нотаріальна контора відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю у неї документів на спадкове майно.

Посилалась на те, що відповідачка ОСОБА_1 усілякими способами перешкоджає їй в отриманні спадщини після смерті її батька, відмовилась дати оригінали правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок для оформлення спадщини в нотаріальній конторі та будинкову книгу, не відчиняє хвіртку, та не пускає її на територію житлового будинку, що позбавляє її можливості виготовити новий технічний паспорт.

Просила визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв м, житловою площею 41,6 кв м, в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові; а також право власності на 3/16 частини вказаного будинку в порядку спадкування на обов`язкову частку після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Харкові; стягнути з відповідачки судові витрати, зокрема, на правничу допомогу в розмірі орієнтовно 19 000,00 грн.

20 жовтня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказала, що ніяких документальних підтверджень того, що після досягнення повноліття позивачка оформила на себе 1/4 частку спірного житлового будинку з надвірними будівлями, вона не надала. При цьому, на момент смерті ОСОБА_4 також був неповнолітнім, був зареєстрованим і проживав у тому ж будинку і рідний брат позивачки ОСОБА_5 , який теж повинен був відповідно до чинного на той час законодавства прийняти спадщину. Частка кожного із спадкоємців померлої ОСОБА_6 мала б тоді скласти 1/6. ОСОБА_5 помер у 2008 році, його спадкоємцем першої черги був лише його батько. 23 жовтня 1976 року позивачка уклала шлюб і стала проживати окремо від батька. У позивачки не було добрих стосунків із батьком, вона навіть не відвідувала його під час хвороби і не приймала участі в його похованні. Крім того, позивачка ще в 1998 році знала, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями повністю належить батьку, він складав заповіт на її ім`я на весь житловий будинок з надвірними будівлями. Про заповіт позивачка знала, його не оспорювала, не ставила питання про «свою» 1/4 частину, тобто погодилася з тим, що весь будинок з надвірними будівлями належить її батьку. Отже, наразі стосовно вимог позивачки щодо визнання за нею права власності на 1/4 частку у житловому будинку з надвірними будівлями після смерті її матері сплив строк позовної давності.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв м, житловою площею 41,6 кв м в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/16 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв м, житловою площею 41,6 кв м в порядку спадкування на обов`язкову частку після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000,00 грн та судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка фактично успадкувала 1/4 частину спірного будинку з надвірними будівлями після смерті матері, вступивши у володіння спадковим майном, а також має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька у розмірі 3/16 частини вказаного будинку, у неї відсутній оригінал правовстановлюючого документу на житловий будинок, тому вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріальному порядку, отже її позовні вимоги слід задовольнити.

На вказане судове рішення 22 вересня 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду – скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка пропустила строк на прийняття спадщини після смерті матері. Також позивачка тривалий час не спілкувалась зі своїм батьком, не надавала йому будь-яку допомогу та не турбувалась про нього, не брала участі у його похованні, що було підтверджено показаннями свідка. Суд не застосував положення ч. 1 ст. 1270, ч. 1 ст. 1241 ЦК України. Розмір стягнутих судових витрат на правничу допомогу є неспівмірним щодо складності справи, ціни позову, є несправедливим щодо особи відповідачки, яка є малозабезпеченою особою похилого віку.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання апеляційного суду позивачка ОСОБА_2 не з`явилася

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 02 липня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_2 – повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 149, т. 2), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 144, т. 2);

Адвокатом Приображенською Тетяною Борисівною, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , отримано в електронному кабінеті 29 жовтня 2025 року (а.с. 143, т. 2).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Закоморну К. О., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які перебували у шлюбі з 22 червня 1957 року (а.с. 12, 13, 16 том 1).

ОСОБА_3 належав на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв м, житловою площею 41,6 кв м, на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 02 вересня 1959 року, посвідченого 22 вересня 1959 року Шостою Харківською нотаріальною конторою р. № 7445 (а.с. 20, 29-34, 39 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (а.с. 14 том 1).

Згідно копії будинкової книги у будинку АДРЕСА_1 проживали ОСОБА_3 (зареєстрований з 12 липня 1969 року), ОСОБА_5 , 1963 року народження (зареєстрований з 02 лютого 1981 року), ОСОБА_2 , 1958 року народження (зареєстрована з 09 березня 1974 року) (а.с. 125 зворот – 126, 128 зворот – 129 том 1).

12 лютого 1998 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів вказаний будинок з надвірними будівлями своїй дочці ОСОБА_2 (а.с. 19 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер (а.с. 127 том 1).

17 червня 2008 року ОСОБА_3 уклав другий шлюб з ОСОБА_1 (а.с. 80 том 1).

05 вересня 2008 року ОСОБА_3 склав новий заповіт, яким заповів належний йому житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_1 (а.с. 84-85 том 1).

ОСОБА_2 є пенсіонеркою за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 02 жовтня 2014 року (а.с. 11 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 (а.с. 15 том 1).

ОСОБА_2 06 травня 2020 року подала заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька, проте постановою від 29 березня 2021 року Перша Харківська міська державна нотаріальна контора відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с. 17, 18, 67 том 1).

24 липня 2020 року із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 (а.с. 79 том 1).

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_8 зазначив, що відповідачка є його сусідкою. Вказав, що з ОСОБА_3 постійно спілкувався (з 1998 року), був у нього часто вдома, допомагали один одному. У них з ОСОБА_1 був шлюб. Також свідок зазначив, що знає, що у ОСОБА_3 були діти - син та дочка, про них не говорили, з ними не знайомий. Останні місяці його життя свідок возив ОСОБА_3 в лікарню. Він скаржився, що їх з жінкою пенсії не вистачає на лікування та життя.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця, в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України розмір обов`язкової частки у спадщини може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема ними може вважатися тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Отже, аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема, відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 707/2048/17, від 23 січня 2020 року у справі № 497/51/18, від 31 березня 2021 року у справі № 637/882/19 (провадження № 61-8090св20).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, є вимога про визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 липня 2024 року в справі № 204/8935/22 (провадження № 61-7194св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 707/2877/22 (провадження № 61-2621св24), від 03 січня 2025 року в справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24) та інших.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Оскільки батьки позивачки перебували у шлюбі з 22 червня 1957 року до 10 березня 1972 року (дня смерті матері), то до відносин щодо їх спільного майна підлягають застосуванню Кодекс про сім`ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УPCP 1926 року та Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року.

У ст. 125 Кодексу про сім`ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УPCP 1926 року передбачалося, що майно, набуте подружжям спільною працею в період шлюбу, вважається належним обом членам подружжя на засадах спільної власності, а інше ж майно складає окрему власність кожного з них.

Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР 1969 року майно, нажите подружжям на час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася до набуття чинності Цивільним Кодексом України, застосуванню підлягають норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР 1963 року, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Частина 1 статті 529 ЦК УРСР 1963 року передбачала, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою, або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За змістом статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2023 року у справі № 463/9696/20 (провадження № 61-7014св22) вказано, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Ураховуючи наведене, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року в справі № 348/618/15-ц (провадження № 61-9592св19) вказано, що з урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Такі висновки щодо належності та допустимості доказів вступу в управління чи володіння спадковим майном узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 січня 2021 року у справі № 204/1611/17 (провадження № 61-3374св19), від 5 березня 2021 року у справі № 585/2993/17 (провадження № 61-14279св20), від 22 лютого 2023 року у справі № 678/1119/21 (провадження № 61-9090св22) та від 6 грудня 2023 року у справі № 144/1842/21 (провадження № 61-8262св23), від 10 квітня 2024 року у справі № 635/4042/17 (провадження № 61-659св20).

Сам лише факт проживання разом із спадкодавцем на момент його смерті згідно з вимогами статей 548, 549 ЦК УРСР не свідчить про фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Також і відсутність реєстрації місця проживання сама по собі не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а обставини фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном підтверджуються іншими належними, допустимими та достатніми доказами.

Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, від 14 грудня 2022 року у справі №198/132/21.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 448/754/18 (провадження № 61-2636св22).

Статтею 535 ЦК УРСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Статтею 561 ЦК УРСР було передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, які мали право на обов`язкову частку в спадщині на підставі статті 535 ЦК УРСР, у тому числі й малолітні діти спадкодавця, проте не здійснили дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР), мали право звернутися з позовом про продовження строку для прийняття спадщини (стаття 550 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 14 ЦК УРСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Нормами ЦК Української РСР не передбачалося автоматичного прийняття спадщини неповнолітньою особою (постанова Верховного Суду від 16 квітня 2021 року у справі № 185/10173/16).

Як встановлено судом, спірний будинок було набуто батьками позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі. Отже, їхні частки у такому майні були рівними.

Мати позивачки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті спадкоємцями першої черги були: її чоловік та батько позивачки - ОСОБА_3 , її син та брат позивачки - ОСОБА_5 , 1963 року народження, та позивачка - ОСОБА_9 , 1958 року народження, як дочка померлої.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на час смерті матері були неповнолітніми (9 і 14 років відповідно), проживали разом зі своїм батьком у спірному будинку, користувались цим майном як житлом, отже фактично вступили у володіння спадковим майном.

При цьому спадкоємець, який фактично вступив у володіння й управління спадщиною до 01 січня 2004 року, не обмежений строком у праві на отримання свідоцтва про право на спадщину, але фактичний вступ у володіння або управління повинен мати місце протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Тому посилання відповідачки на пропуск позивачкою шестимісячного строку на прийняття спадщини і незастосування судом першої інстанції вимог ст. 1270 ЦК України, який не має зворотної сили до спірних правовідносин, що виникли до його прийняття, колегія суддів відхиляє.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 має право на частку у спірному будинку у порядку спадкування за законом після смерті матері.

Проте суд дійшов передчасного висновку про те, що розмір частки позивачки має складати 1/4 . Враховуючи, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємців було троє, тому її 1/2 частка будинка мала розподілятися між ними у рівних частках - по 1/6 відповідно.

Брат позивачки ОСОБА_5 помер у 2008 році, відомості щодо наявності у нього спадкоємців, окрім батька ОСОБА_3 , за законом чи заповітом у матеріалах справи відсутні, такі особи до участі у справі не залучені.

Ухвалою суду першої інстанції від 07 лютого 2022 року за клопотанням позивачки витребувано з Першої Харківської міської державної нотаріальної контори відомості про наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 156-157 том 1), проте вказана ухвала не виконана, відповідні відомості суду не надані.

За таких умов, колегія суддів не вбачає підстав для поділу 1/6 частки спірного будинку, яку фактично успадкував ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 , та визнання за позивачкою права власності на 1/4 частку спадкового майна. Отже, рішення суду в частині цієї вимоги підлягає зміні зі зменшенням частки ОСОБА_2 з 1/4 до 1/6.

Також, з урахуванням того, що на час смерті батька ОСОБА_2 досягла пенсійного віку, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність у неї права на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для застосування вимог ст. 1241 ЦК України та зменшення обов`язкової частки позивачки, з огляду на те, що вона не спілкувалась з батьком, колегія суддів відхиляє, оскільки з зустрічним чи самостійним позовом про зменшення обов`язкової частки ОСОБА_2 . ОСОБА_1 до суду не зверталась, а також не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що між позивачкою та її батьком ОСОБА_3 було припинено спілкування чи існували неприязні стосунки, зумовлені поведінкою ОСОБА_2 , або інших обставин, які б були підставою для застосування положень абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України.

Водночас, оскільки, як вже зазначалось, частки ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 становили по 1/6, то обов`язкова частка ОСОБА_2 після смерті батька має складати не 3/16 з розрахунку належності йому 3/4 будинку, а 1/6 (з розрахунку: належна ОСОБА_3 частка: 1/2 у праві спільної сумісної власності + 1/6 після смерті дружини = 2/3; 2/3 : 2 (кількість спадкоємців) : 2 (обов`язкова частка як половина від того, що належало б спадкоємцю за законом) = 1/6). Отже, рішення суду в частині цієї вимоги також підлягає зміні зі зменшенням частки ОСОБА_2 з 3/16 до 1/6.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовною заявою позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн (а.с. 1 том 1). Оскільки її позовні вимоги підлягають задоволенню частково, на 83,4%, то з відповідачки на її користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00*83,4% = 757,27 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1362,00 грн (а.с. 132 том 2), тому з позивачки на її користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1362,00*16,6% = 226,09 грн.

Шляхом взаємозаліку вказаних сум з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 757,27 – 226,09 = 531,18 грн. Отже, рішення суду в частині стягнення судового збору слід змінити, зменшивши суму судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки, з 908,00 грн до 531,18 грн.

Крім того, у позовній заяві ОСОБА_2 просила стягнути судові витрати на правничу допомогу у розмірі орієнтовно 19 000,00 грн.

Разом з позовною заявою надано копію договору б/н про надання правової допомоги від 15 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та адвокатом Приображенською Т.Б., яким передбачено гонорар у розмірі 4000,00 грн (а.с. 40-41 том 1). З акту виконаних робіт № 1 від 06 травня 2021 року до вказаного договору вбачається, що адвокатом надано 2 консультації вартістю по 250,00 грн кожна, складено 2 адвокатських запити по 250,00 грн кожен, складено позовну заяву вартістю 3000,00 грн, загалом вартість послуг 4000,00 грн (а.с. 42 том 1). На підтвердження оплати послуг на вказану суму надано копію квитанції прибуткового касового ордеру № б/н від 15 квітня 2021 року (а.с. 43 том 1).

Крім того, 25 серпня 2025 року представник ОСОБА_2 подала клопотання про стягнення судових витрат, до якого долучила копію договору б/н про надання правової допомоги від 10 червня 2021 року, яким передбачено гонорар у розмірі 15 000,00 грн, та акту виконаних робіт № 1 від 11 серпня 2025 року, за яким адвокатом надані послуги з представництва інтересів позивача у справі № 6146/3712/21 (а.с. 88-90 том 2). На підтвердження оплати послуг на вказану суму надано копію квитанції прибуткового касового ордеру № б/н від 10 червня 2021 року (а.с. 91 том 2).

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням складності та категорії справи, обсягу доказів, тривалості розгляду справи, особи відповідачки, яка є особою похилого віку (1946 рік народження), колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу (19 000,00 грн) є завищеним, не співмірним витраченому часу та обсягу наданих послуг.

Враховуючи, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з урахуванням обсягу та складності наданих позивачці послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи, категорії справи, обсягу доказів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що рішення суду про стягнення судових витрат слід змінити, зменшивши суму судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 19 000,00 грн до 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2025 року змінити.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв м, житловою площею 41,6 кв м, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 загальною площею 68,3 кв м, житловою площею 41,6 кв м, в порядку спадкування на обов`язкову частку після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Харкові.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Зменшити розмір судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , а саме: судового збору з 908,00 грн до 531 (п`ятсот тридцять одна) грн 18 коп, витрат на професійну правничу допомогу з 19 000,00 грн до 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 липня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина