Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №183/12598/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12598/25

№ 2/183/4317/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про:

- стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 12.12.2024-100000001 від 12 грудня 2024 року у розмірі 27 900,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» (надалі – позивач) звернулось до суду з цим позовом.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 (надалі – відповідач, Позичальник) 12 грудня 2024 року укладено кредитний договір №12.12.2024-100000001 (надалі – договір, кредитний договір). Відповідно до умов договору Позичальнику надано кредит у розмірі 9 000,00 грн, строком на 140 днів. Процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту – 20% від суми Кредиту та дорівнює 1 800,00 грн. Неустойка – 90,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання перед позивачем не виконує, кредит та проценти не сплачує з моменту отримання коштів, у зв`язку з чим станом на дату надання позовної заяви утворилась заборгованість у сумі 27 900,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 9 000,00 грн, заборгованості по процентам – 12 600,00 грн, комісії за надання кредиту – 1 800,00 грн, неустойки – 4 500,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача. Вказує, що на підставі змін, за договорами укладеними з 24 січня 2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Постановленою суддею ухвалою від 22 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, разом з позовною заявою надав клопотання про розгляд справи у його відсутність, у якому підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у разі неявки у судове засідання відповідача – ухвалити рішення у заочному порядку.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилась, надала заяви, в яких позов визнала частково, просила відмовити в стягненні комісії та неустойки. Також, у випадку задоволення позовних вимог просила розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем та загибеллю сина, на підтвердження чого надала докази.

У зв`язку з повторною неявкою відповідача у судове засідання, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом установлено, що 12 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 12.12.2024-100000001, шляхом підписання відповідачем пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та заявки від 12 грудня 2024 року, на таких умовах: сума кредиту – 9 000,00 грн; строк кредиту – 140 днів. Процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту – 20% від суми Кредиту та дорівнює 1 800,00 грн. Неустойка – 90,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання /а.с.16-19/.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши Позичальникові кредитні кошти у вищевказаному розмірі, що підтверджується копією листа від 25 листопада 2025 року про перерахування коштів у сумі 9 000,00 грн з призначенням платежу «видача за договором № 12.12.2024-100000001» /а.с.25/.

У порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, допустила прострочення повернення кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості. Внаслідок порушення відповідачем зобов`язань зі своєчасного погашення заборгованості за кредитом, станом на 30 квітня 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 27 900,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 9 000,00 грн, заборгованості по процентам – 12 600,00 грн, комісії за надання кредиту – 1 800,00 грн, неустойки – 4 500,00 грн /а.с.23/.

Отже, відповідачем порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів.

Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України установлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить висновку, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведений факт невиконання відповідачем прийнятих на себе, відповідно до положень умов указаного кредитного договору, зобов`язань перед позивачем, внаслідок чого наявні підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту та несплаченим відсоткам.

Проте, з огляду на надані суду матеріали, суд висновує, що не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії виходячи з такого.

Так, положенням п.7 вищевказаного кредитного договору передбачена сплата клієнтом (відповідачем) комісії за надання кредиту – 20% від суми Кредиту та дорівнює 1 800,00 грн.

Однак, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У цій справі комісійна винагорода за надання кредиту відповідає загальним зобов`язанням кредитної установи та звичайній її діяльності, є обставиною укладення кредитного договору, оскільки без надання кредиту договір не вважався б укладеним з огляду на ст. 1046 ЦК України, з позовної заяви та наданих до неї документів не вбачається інших сум, включених до складу комісії, ніж за надання кредиту. Відтак положення про комісію є нікчемним.

Також суд висновує, що не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки виходячи з такого.

Положеннями п.15 кредитного договору передбачена сплата Позичальником (відповідачем) неустойки – 90,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В той же час, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування уразі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Обґрунтовуючи нарахування неустойки позивач зазначає, що Кредитний договір укладено після 24 січня 2024 року (дата набрання чинності Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»), з якої відновлено право кредитодавців на нарахування пені (штрафу) за договорами споживчого кредиту, укладеними після цієї дати. Вказує, що Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини саме у сфері споживчого кредитування й спеціальні норми вказаного Закону мають перевагу у випадку колізії з загальними нормами, викладеними у ЦК України. Наголошує, що редакція Закону № 3498-IX прямо дозволяє кредиторам застосовувати пеню, а пункт 18 Прикінцевих положень ЦК України стосується зобов`язань за договорами, що існували до початку або на момент запровадження воєнного стану (24 лютого 2022 року) та не передбачають автоматичного заборонного режиму для нових договорів, які укладаються під час дії воєнного стану з урахуванням оновленого законодавчого середовища.

Оцінюючи посилання представника позивача на пріоритет статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року) відносно пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України щодо договорів кредиту, укладених після 24 січня 2024 року, суд висновує, що такі посилання спростовуються положеннями ч. 2 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», відповідно до якої, у разі виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом. Зміни до пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року внесені не були, не конкретизували можливість незастосування вказаного положення до договорів, укладених після воєнного стану. Крім того, положення пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України встановлюють не скасування норми про відповідальність за порушення зобов`язання, а тимчасову, визначену у часі та пов`язану з настанням події, заборону щодо наслідків невиконання певних цивільних зобов`язань.

Приймаючи до уваги, що неустойка за кредитним договором нарахована позивачем відповідачеві за невиконання зобов`язання з повернення кредиту та відсотків у період дії в Україні воєнного стану, а в силу положень пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за кредитним договором задоволенню не підлягає.

Таким чином, судом установлено, що оскільки позивачем за період з 12 грудня 2024 року за кредитним договором нараховано відповідачеві до сплати неустойку в розмірі 4 500,00 грн, Позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь Кредитодавця (Позикодавця) неустойки за таке прострочення, й суд висновує, що підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд висновує, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 21 600,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 9 000,00 грн, заборгованість за процентами – 12 600,00 грн. У решті позову належить відмовити.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд виснував про задоволення позовних вимог на 77,41%, судовий збір сплачено у розмірі 2 422,40 грн, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 875,17 грн. У решті судовий збір покладається на позивача.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суд висновує таке.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право сторони звернутися з заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з частиною першою якої, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Тобто, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для застосування ст. 435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Відповідно до ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідач, в обґрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення суду зазначає про скрутний матеріальний стан та загибель сина. До клопотання відповідач надає належним чином засвідчені копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 /а.с.44/ та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 /а.с.39/, з яких установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_1 . Також відповідачем надано довідку № 33 про середню заробітну плату (дохід), видану КНТ «ЦРЛІЛ Самарівського району» /а.с.43/, відповідно до якої розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2025 року по 31 травня 2026 року складає 54 859,31 грн, що в середньому становить 9 143,21 грн на місяць. Отже, з наданої суду довідки про доходи відповідача вбачається, що розмір щомісячного доходу не дозволяє відповідачеві одразу сплатити заборгованість за вищевказаним договором у загальному розмірі 21 600,00 грн.

Таким чином, ураховуючи положення процесуального законодавства, часткове визнання відповідачем суми заборгованості, матеріальне становище відповідача, відомості про розмір доходу, суд висновує про наявність підстав для розстрочення відповідачеві ОСОБА_1 виконання цього рішення, строком на дванадцять місяців щомісячними платежами у розмірі по 1 800,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2024 року № 12.12.2024-100000001, яка утворилась станом на 30 квітня 2025 року у загальному розмірі 21 600 (двадцять одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 9 000,00 грн, заборгованість за процентами – 12 600,00 грн.

У решті позову – відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 875 (одна тисяча вісімсот сімдесят п`ять) гривень 17 копійок.

Розстрочити ОСОБА_1 виконання цього рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2024 року № 12.12.2024-100000001, строком на 12 (дванадцять) місяців, шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі по 1 800 (одній тисячі вісімсот) гривень 00 копійок, сплачуючи вказані платежі не пізніше останнього дня кожного місяця на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код в ЄДРПОУ 37356833).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складене та підписане 03 липня 2026 року.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код в ЄДРПОУ 37356833; р/р НОМЕР_3 ; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д. О. Парфьонов