Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №201/5325/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/5325/26

Провадження № 2/201/4092/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

26 червня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Терновою А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальна підсудність судових справ Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області визначена за Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська (Соборний районний суд міста Дніпра).

Стислий виклад позиції позивача

14 квітня 2026 року позивач звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра із позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в якій просив суд :

?Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, у сумі 78 814,63 євро, у гривні за офіційним курсом Національного банку України на день виконання судового рішення, але не менше 4 000 000 (чотирьох мільйонів) гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він є громадянином України, учасником бойових дій з 2018 року, з безпосередньою участю в бойових діях у 2022 році, зокрема у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони в період з 01 травня 2018 року по 23 лютого 2022 року, в антитерористичній операції з 27 березня 2018 року по 30 квітня 2018 року, а також у заходах у зв`язку з військовою агресією рф у 2022 та 2024 роках. Також є внутрішньо переміщеною особою з Луганської області. Місцем зареєстрованого проживання був будинок у м. Рубіжне Луганської області. Унаслідок збройної агресії російської федерації був змушений залишити місце свого проживання в м. Рубіжне Луганської області у зв`язку з його окупацією. Після вимушеного переміщення проживає у АДРЕСА_1 .

16 квітня 2025 року приблизно о 22:20 у місті Дніпро було оголошено повітряну тривогу. Перебуваючи в будинку, чув звуки пролітаючих над дахом безпілотних літальних апаратів, імовірно типу «Shahed». Незабаром почув кілька послідовних потужних вибухів, від яких тремтів будинок. Приблизно о 22:35 годин почув дуже гучний звук БПЛА, який стрімко наближався до будинку. Після цього пролунав потужний вибух. Унаслідок вибухової хвилі в будинку повністю вибило металопластикові двері з віконним склом. Уламки скла спричинили пошкодження стін і побутової техніки. У цей момент відчув сильну паніку, гострий страх за життя, тремтіння всього тіла, дзвін у вухах та повну розгубленість. Після вибуху вийшов у двір будинку і побачив масштабну пожежу перед багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 .

Він бачив полум`я, палаючі автомобілі, пошкоджені квартири. У його будинку з`явилася кіптява та сильний запах горілого. Пожежа тривала приблизно до 24:00. Наступного дня, 17 квітня 2025 року, він відчув погіршення стану здоров`я, зокрема нудоту, головний біль та загальну слабкість, звернувся до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечникова, де йому було встановлено діагноз: акубаротравма.

За фактом обстрілу слідчим відділом Управління СБУ у Дніпропетровській області зареєстровано кримінальне провадження № 22025040000000551 від 16 квітня 2025 року за ч. 2 ст. 438 КК України, а його заяву про визнання потерпілим долучено до матеріалів провадження. У відповіді СБУ прямо зазначено, що внаслідок обстрілу йому нанесено фізичну шкоду у вигляді акубаротравми. Витяг з ЄРДР також підтверджує, що 16 квітня 2025 року приблизно о 22:25–22:38 внаслідок удару БПЛА по м. Дніпро було пошкоджено, зокрема, будинок за адресою АДРЕСА_1 , а також інші об`єкти за сусідніми адресами; унаслідок атаки були поранені цивільні особи, серед яких зазначений і він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після цієї події його психоемоційний стан суттєво погіршився. Протягом тривалого часу відчував страх, тривогу, панічні реакції під час повітряних тривог, порушення сну, безсоння, зниження апетиту, був змушений приймати заспокійливі препарати. До цієї події таких виражених розладів не мав.

16 лютого 2026 року у межах вказаного кримінального провадження була проведена судово-психологічна експертиза № 4123-25. У висновку зазначено, що ситуація від 16 квітня 2025 року є для нього психотравмувальною, а виявлені зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах та соціальному функціонуванні перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з пережитою подією. Експертом також визначено орієнтовний еквівалент компенсації моральної шкоди до 360 мінімальних заробітних плат.

Разом із тим, зазначена подія не була ізольованим випадком. На момент атаки БПЛА він вже був внутрішньо переміщеною особою, яка залишила житло, майно та звичне середовище проживання в окупованому м. Рубіжне, а також особою з бойовим досвідом і статусом учасника бойових дій.

Таким чином, подія 16 квітня 2025року спричинила для нього не лише окрему психотравму, а й кумулятивний психотравмувальний ефект — накладення нового епізоду смертельної небезпеки на вже наявну воєнну травматизацію, вимушене переміщення, втрату домівки та попередній бойовий досвід. Унаслідок цього йому було завдано істотної моральної шкоди, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, страху за життя, погіршенні стану здоров`я, стійких психоемоційних наслідках, втраті відчуття безпеки, зниженні якості життя та повторному переживанні воєнної травми (а.с. 1-6).

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Соборного районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. ( а.с.41).

Ухвалою судді від 20 квітня 2026 року позовну заяву у зв`язку з виявленими недоліками було залишено без руху (а.с. 46-47).

30 квітня 2026 року позивачем подано заяву про усунення недоліків (а.с. 49-53).

Ухвалою судді від 11 травня 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації (а.с.54-55).

12 червня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у праві та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 62-63).

Позивач в судове засідання не з`явився, надавав заяви про розгляд справи за його відсутності , на задоволенні позовних вимог наполягав проти винесення заочного рішення суду не заперечував.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся шляхом публікації оголошення на сайті суду.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з реєстру територіальних громад (а.с. 13).

З 04 жовтня 2024 року є внутрішньо перемішеною особою, фактичне місце проживання АДРЕСА_4 , на підтвердження чого надано Довідку від 04 жовтня 2024 року № 1201-5003477819 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 15).

З 2018 року, є учасником бойових дій з безпосередньою участю в бойових діях у 2022 році, зокрема: у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони в період з 01.05.2018 по 23.02.2022, в антитерористичній операції з 27.03.2018 по 30.04.2018, а також у заходах у зв`язку з військовою агресією РФ у 2022 та 2024 роках (а.с. 16-19, 39-40).

16 квітня 2025 року слідчим відділом Управління СБУ у Дніпропетровській області зареєстровано кримінальне провадження № 22025040000000551 від 16.04.2025 за ч. 2 ст. 438 КК України, а ОСОБА_1 визнано потерпілим (а.с. 33-34). Згідно витягу з ЄРДР, 16.04.2025 приблизно о 22:25–22:38 внаслідок удару БПЛА по м. Дніпро було пошкоджено, зокрема, будинок за адресою АДРЕСА_1 , а також інші об`єкти за сусідніми адресами; унаслідок атаки були поранені цивільні особи, серед яких зазначений і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16 лютого 2026 року у межах вказаного кримінального провадження була проведена судово-психологічна експертиза № 4123-25. У висновку зазначено, що ситуація від 16.04.2025 є для ОСОБА_1 психотравмувальною, а виявлені зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах та соціальному функціонуванні перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з пережитою подією. Орієнтовний еквівалент компенсації моральної шкоди до 360 мінімальних заробітних плат. (а.с.20-32).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває повномасштабне вторгнення Збройних Сил рф на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено дотепер.

Загальновідомо (тобто, не потребує доказування відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК України), що рф, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України №2188-IX).

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11) і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії російської федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.

У постанові від 22 червня 2022 року у справі №311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. До таких висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі – громадянину України.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивачів, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Звернення позивачів до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі №686/29638/23, від 11 грудня 2024 року в справі №638/7894/23, від 04 вересня 2024 року в справі №201/196/23.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).

В даній справі позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії російської федерації на території України та просив суд стягнути з відповідача на його користь 78 814,63 євро, у гривні за офіційним курсом Національного банку України на день виконання судового рішення, але не менше 4 000 000 (чотирьох мільйонів) гривень.

Частиною 1 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Зокрема, рішенням ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (II)» (заява №38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023) зобов`язано росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8240000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.

При визначенні розміру моральної шкоди спричиненої позивачу у зв`язку із збройною агресією російської федерації суд бере до уваги, що позивач зазнала моральних переживань та душевних страждань, які виразились у втраті душевного спокою, вимушеністю позивача покинути власну домівку та змінити звичний спосіб життя, втрати нею близьких людей, побоюванні за власну безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації їхнього життя та безпеки.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер порушень конституційних прав позивача, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог і що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 100 000 гривень, що на думку суду відповідає заподіяній позивачу моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 29 січня 2025 року у справі №754/15605/23.

Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації – задовольнити частково.

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень.

Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна 1 000 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду .

Повний текст рішення складено 03 липня 2026 року

Суддя С.О. Демидова