Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №932/2971/26 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/2971/26

Провадження № 3/932/716/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року Суддя Шевченківського районного суду міста Дніпра - Орчелота А.В., при секретарі - Карапиш А.М., за участю прокурора - Мануйленка І.М., захисника - Донченка О.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал пов`язаний з корупцією, який надійшов з відділу контролю за своєчасністю подання декларацій Управління проведення спеціальних перевірок та контролю за своєчасністю подання декларацій Національного агентства з питань запобігання корупції, відносно:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , якому роз`яснені права відповідно до ст.63Конституції України та ст.268КУпАП,

за ч.2 ст.172-6КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду міста Дніпро надійшов протокол про адміністративне правопорушення №47-01/45/26 відносно ОСОБА_1 , за описом встановлених даних якого:

ОСОБА_1 , будучи особою, на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон), не повідомив Національне агентство про суттєві зміни у майновому стані, шляхом внесення інформації до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр), у зв`язку з придбанням 14.08.2024 майна (квартири) на суму 1 050 725,00 грн, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня 2024 року.

Відповідно до витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 15.11.2022 №707 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області.

Таким чином, відповідно до пп.«д» п.1 ч.1 ст.3Закону ОСОБА_1 , є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону.

Тому, згідно з абз.16 ч.1 ст.1, ч.4 ст.52Закону, приміткою до ст.172-6КУпАП є суб`єктом декларування та суб`єктом адміністративного правопорушення.

Згідно з приміткою до ст.56Закону посади керівників, заступників керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя відносяться до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до ст.68Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з ч.1 ст.65-1Закону за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в ч.1 ст.3Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Законом України від 20.09.2023 № 3384-IX «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», який набрав чинності 12.10.2023, відновлено декларування та подання повідомлень про суттєві зміни у майновому стані у порядку та строки, що визначені Законом.

ОСОБА_1 допустив порушення вимог Закону в частині неподання до Національного агентства повідомлення про суттєві зміни у майновому стані з огляду на наступне.

Частиною 4 ст.52Закону встановлено, що у разі суттєвої зміни у майновому стані суб`єкта декларування, а саме отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб`єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку зобов`язаний повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Реєстру та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства.

Положення ч.4 ст.52Закону застосовуються до суб`єктів декларування, які є службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до ст. 513 Закону.

Згідно зі ст.7Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3 028,00 грн.

Таким чином, з 01.01.2024 суб`єкти декларування зобов`язані були повідомляти Національне агентство про суттєві зміни в майновому стані, а саме отримання доходу, придбання майна та здійснення видатку на суму, що перевищує 151 400,00 грн.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 14.08.2024 набув право власності на квартиру, загальною площею 68,9 кв. м, розташовану за адресом: АДРЕСА_3 . Ціна нерухомого майна становить 1 050 725,00 грн.

Згідно з ч.ч.3 та 4 ст.334Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, ОСОБА_1 14.08.2024 набув у власність майно вартістю 1 050 725,00 грн, що перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня 2024 року.

Зважаючи на вищевикладене, ОСОБА_1 , будучи особою, на яку розповсюджується дія Закону, був зобов`язаний до 00 годин 00 хвилин 25.08.2024 подати до Реєстру повідомлення про суттєві зміни у майновому стані шляхом заповнення форми повідомлення на офіційному веб-сайті Національного агентства.

Проте, згідно з відомостями з Реєстру, у період з 14.08.2024 (день набуття у власність квартири) по 24.08.2024 (останній день для подання повідомлення) ОСОБА_1 до Реєстру не заходив, дії щодо створення та заповнення повідомлення про суттєві зміни у майновому стані не вчиняв.

Станом на день складення протоколу про адміністративне правопорушення відповідне повідомлення про суттєві зміни у майновому стані у зв?язку з набуттям у власність квартири ОСОБА_1 до Реєстру не подано.

Встановлений ч.4 ст.52Закону обов`язок повідомлення Національного агентства про суттєві зміни у майновому стані є імперативним і не ставиться Законом в залежність від будь-яких обставин (в тому числі, технічної, фізичної можливості суб?єкта декларування його реалізувати, внаслідок бездіяльності самого суб?єкта декларування, незнання закону тощо).

Варто наголосити, що ОСОБА_1 неодноразово подавав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, а отже, йому відома послідовність дій, необхідних для заповнення та подання документів до Реєстру. Таким чином, ОСОБА_1 не вжив заходів для подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані у встановлений Законом строк.

Зазначення в раніше поданих деклараціях користування квартирою, а також подання щорічної декларації за 2024 рік із відображенням у розділі «Видатки та правочини суб?єкта декларування» інформації про договір фінансового лізингу № ФЛ201900382 не звільняє від установленого законом обов`язку подати окреме повідомлення про суттєві зміни у майновому стані у десятиденний строк із моменту настання таких змін.

Незважаючи на те, що правовідносини фінансового лізингу виникли у 2019 році, право власності на квартиру було зареєстровано 14.08.2024.

До здійснення державної реєстрації ОСОБА_1 мав право володіння та користування об`єктом нерухомості, однак не був його власником. Набуття права власності є новою обставиною, що змінює обсяг майнових прав суб?єкта декларування.

Таким чином, ОСОБА_1 інкримінують порушення вимог ч.4 ст.52Закону, а саме не повідомлення про суттєві зміни у майновому стані та такі його дії кваліфікують, як вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.172-6КУпАП.

В судовому засіданні

Захисник ОСОБА_1 , адвокат Донченко О.С., просив закрити провадження у справі у зв`язку із закінченням строків притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої, а також у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.172-6КУпАП. В обґрунтування зазначених клопотань захисник зазначив, що 04.11.2025 НАЗК направило ОСОБА_1 запит щодо неподання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у зв`язку з набуттям 14.08.2024 квартири вартістю 1 050 725 грн. 17.11.2025 НАЗК отримало від ДСНС України копії необхідних документів, а 21.11.2025– письмові пояснення ОСОБА_1 з додатками. На думку захисника, станом на 21.11.2025 в розпорядженні НАЗК перебували всі необхідні документи та докази для встановлення обставин правопорушення та складання протоколу про адміністративне правопорушення, який відповідно до ст.254КУпАП мав бути складений не пізніше 22.11.2025. Відтак саме 22.11.2025 року, на переконання захисника, є днем виявлення правопорушення. Оскільки відповідно до ч.4 ст.38КУпАП адміністративне стягнення за правопорушення, пов`язане з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, захисник вважає, що зазначений строк сплив, у зв`язку з чим на підставі п.7 ч.1 ст.247КУпАП провадження у справі підлягає закриттю. Крім того, захисник зазначив, що ч.4 ст.52Закону України «Про запобігання корупції» покладає на суб`єкта декларування обов`язок повідомити НАЗК про суттєві зміни в майновому стані у разі отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, що перевищує встановлені законом 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01.01.2024. На думку захисника, посадова особа НАЗК неправильно ототожнила поняття «придбання майна», «набуття права власності» та «державна реєстрація права власності». При цьому державна реєстрація речового права не є підставою набуття права власності, а лише офіційним підтвердженням уже набутого права. Захисник вказав, що квартира була набута ОСОБА_1 внаслідок виконання умов договору фінансового лізингу №ФЛ201900382 від 19.08.2019, а не внаслідок державної реєстрації права власності 14.08.2024. Відтак, на його переконання, у зазначену в протоколі дату не відбулося ні придбання майна, ні набуття права власності у розумінні ч.4 ст.52Закону України «Про запобігання корупції», а тому обов`язок подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані у ОСОБА_1 не виник. Також захисник зазначив, що суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6КУпАП, характеризується виключно умисною формою вини. При цьому ОСОБА_1 з моменту укладення договору фінансового лізингу відображав відповідні відомості про квартиру, лізингові платежі та зобов`язання за договором у щорічних деклараціях. За твердженням захисника, такими діями ОСОБА_1 забезпечив можливість здійснення фінансового контролю з боку держави та діяв відповідно до наявних роз`яснень НАЗК щодо декларування об`єктів фінансового лізингу. У зв`язку з цим він не усвідомлював необхідності подання окремого повідомлення про суттєві зміни в майновому стані після державної реєстрації права власності, а відтак у його діях відсутній умисел та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення та просив його задовільнити.

Прокурор Мануйленко І.М. просив визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1 , будучи начальником Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, є суб`єктом декларування та суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією. Прокурор вказав, що 14.08.2024 ОСОБА_1 набув право власності на квартиру вартістю 1 050 725 грн, що перевищує п`ятдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2024, однак повідомлення про суттєві зміни у майновому стані до НАЗК не подав. На думку прокурора, повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором фінансового лізингу та подальша державна реєстрація права власності свідчать про фактичне придбання майна, що зумовлювало обов`язок подати відповідне повідомлення. Прокурор також зазначив, що факт неповідомлення підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру декларацій, інформацією про дії користувача в Реєстрі, поясненнями ОСОБА_1 та іншими матеріалами справи, а умисний характер дій підтверджується обізнаністю останнього із порядком декларування, оскільки він раніше неодноразово подавав декларації та повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності прокурор зазначив, що днем виявлення правопорушення слід вважати 04.03.2026, тобто дату складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки саме на цей момент уповноваженою особою було зібрано та оцінено необхідні докази для висновку про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення. Крім того, прокурор вважав відсутніми підстави для застосування положень ст.22КУпАП щодо малозначності правопорушення, оскільки порушення вимог антикорупційного законодавства підриває довіру суспільства до державних інституцій та суперечить принципу невідворотності відповідальності за корупційні та пов`язані з корупцією правопорушення.

Вислухавши наявних учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до такого.

Відповідно до ст.1КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст.7КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, що стосується й адміністративних правопорушень, пов`язаних із корупцією, які містяться в главі 13-АКУпАП, здійснюється на засадах суворого додержання законності, що закріплені в Конституції України та ст.2КУпАП. Уповноважені особи зобов`язані діяти лише на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Диспозиція ч.2 ст.172-6КУпАП визначає склад адміністративного правопорушення, що полягає у неповідомленні про суттєві зміни у майновому стані.

Відповідно до ч.1 ст.9КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.10КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Обставини кожної справи повинні бути з`ясовані своєчасно, всебічно, повно та об`єктивно. Своєчасність вимагає з`ясування усіх обставин у якнайкоротші строки. Всебічність, повнота та об`єктивність мають на меті виключення проявів суб`єктивізму, упередженості, однобічності при провадженні. Ці принципи покликані забезпечити встановлення та оцінку реальних фактів, які мають значення для прийняття обґрунтованого рішення у контексті адміністративної справи (ст.245КУпАП). До того ж КУпАП встановлює перелік обставин, які мають обов`язково з`ясуватись, відповідно до вимог ст.280КУпАП.

Провадження у справах про адміністративне правопорушення здійснюється у певному порядку, який визначається КУпАП і іншими законами, та є низкою послідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), інших суб`єктів, які згідно з КУпАП здійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушника до відповідальності, а саме порушують справу, встановлюють фактичні обставини справи, процесуально оформлюють результати розслідування, направляють матеріали для розгляду за підвідомчістю. Після цього уповноважений орган (посадова особа) зобов`язаний розглянути справу, а саме здійснити аналіз зібраних матеріалів, оцінку доказів та встановити фактичні обставини справи, які підтверджуються цими доказами, та прийняти постанову (ст.246КУпАП);

Ст.ст.251,252КУпАП надають поняття доказів та їх оцінку, оскільки докази мають велике значення для правильного вирішення справи, адже саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи.

Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.

Відносний доказ – це доказ, зміст якого приблизно чи вірогідно відтворює фактичну обставину, що має значення для правильного вирішення справи. До того ж фактичні дані – це дані, які мають зв`язок із фактами предмета доведення, здатні підтвердити існування чи відсутність доказуваних фактів.

Допустимим вважається той доказ, який був отриманий у встановленому порядку і передбаченим способом, а також, коли законодавець допускає його використання.

Встановлені правила відносності і допустимості доказів є гарантом їх достовірності та істинності.

Стаття 251КУпАП надає вичерпний перелік джерел доказів у справах про адміністративне правопорушення

Відповідно до вимог ст.252КУпАП, як кожен доказ окремо, так і вся їх сукупність підлягають оцінці, оскільки правильна оцінка доказів є найважливішою умовою прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення у справі.

При оцінці доказів у провадження у справах про адміністративне правопорушення уповноважені особи зобов`язані з`ясувати, чи припустиме використання отриманих доказів як доказів у цій справі, чи стосуються фактичні дані до конкретної справи, чи є достатньою вся сукупність отриманих фактичних даних для того, щоб прийняти законне, обґрунтоване та справедливе рішення у справі.

Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням посадової особи шляхом формування під час повного, всебічного й об`єктивного дослідження всіх обставин справи своєї певної думки щодо конкретної справи, яка ґрунтується на некритичному ставленні до окремих доказів, відсутності будь яких переваг одних доказів над іншими, додержання законності. При цьому посадова особа керується своєю правосвідомістю, оскільки це є дуже важливим чинником у вирішенні питання про оцінку доказів, адже правосвідомість – це ставлення особи до права, його ролі у суспільстві.

Стаття 280 КУпАП зазначає обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи з`ясовувати всі обставини для прийняття правильного рішення з переліком цих обставин.

До таких обставин відноситься: по-перше, чи було вчинено адміністративне правопорушення у визначенні ст.9КУпАП, яке повинно містити всі ознаки складу правопорушення, та бути передбачено КУпАП; по-друге, чи винна дана особа в його вчиненні після уважного, повного, всебічного дослідження доказів по справі, ознайомлення з матеріалами справи; по-третє, чи підлягає вона відповідальності; по-четверте, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; по-п`яте, чи заподіяно майнову шкоду; по-шосте, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу; всьоме, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Між тим, згідно чинного законодавства усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до відповідальності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62Конституції України презумпції невинуватості.

У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 - ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Постанова судді згідно ст.283КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

За висновками Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст.6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого звинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Як вбачається з висновків Верховного Суду - наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинна бути обґрунтованою, тобто зроблена на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно ст.245КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Так, відповідно до Витягу із Наказу (по особовому складу цивільного захисту) №707 від 15 листопада 2025 року полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 начальника Головного управління ДСНС України у Рівненській області, відповідно до пунктів 61-63 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнено із займаної посади та призначено начальником Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області.

Відповідно до пп.«д» п.1 ч.1 ст.3Закону - ОСОБА_1 , є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону та згідно з абз.16 ч.1 ст.1, ч.4 ст.52Закону, приміткою до ст.172-6КУпАП є суб`єктом декларування та суб`єктом адміністративного правопорушення.

З письмових пояснень ОСОБА_1 , вбачається, що - 19.08.2019 між ним та Державною іпотечною установою було укладено договір фінансового лізингу №ФЛ201900382 щодо квартири, розташованої у м. Рівне, яку 20.08.2019 передано йому у володіння та користування. Починаючи з декларації за 2019 рік він щорічно відображав у деклараціях відомості про вказаний об`єкт нерухомого майна, фінансові зобов`язання за договором фінансового лізингу та дохід у вигляді компенсації частини лізингових платежів. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що у червні 2024 року ним повністю виконано зобов`язання за договором фінансового лізингу, а 14.08.2024 зареєстровано право власності на зазначену квартиру. У своїх поясненнях він також послався на те, що, будучи обізнаним із вимогами статті 52Закону, вважав, що обов`язок щодо подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані стосується лише випадків одномоментного придбання майна, отримання доходу чи здійснення видатку, а не завершення виконання довгострокового договору фінансового лізингу. При цьому він заперечив наявність умислу на приховування відомостей про майно чи ухилення від фінансового контролю, зазначивши, що інформація про квартиру та пов`язані з нею фінансові зобов`язання систематично відображалася ним у щорічних деклараціях.

Відповідно до договору фінансового лізингу від19.08.2019 між ОСОБА_1 та Державною іпотечною установою було укладено договір фінансового лізингу №ФЛ201900382, за умовами якого останній набув права володіння та користування квартирою з подальшим переходом права власності після належного виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до ч.1 ст.202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.4 статті 334ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації. Отже, право власності на спірну квартиру виникло у ОСОБА_1 14.08.2024 після проведення державної реєстрації такого права.

Разом з тим, ч.4 ст.52Закону пов`язує виникнення обов`язку щодо подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані з отриманням доходу, придбанням майна або здійсненням видатку на визначену законом суму. При цьому зазначена норма не містить визначення поняття «придбання майна» та не ототожнює його із державною реєстрацією права власності чи набуттям права власності внаслідок виконання договору фінансового лізингу.

Таким чином, положення статті 52Закону України «Про запобігання корупції» допускають неоднозначне тлумачення щодо того, чи є державна реєстрація права власності на нерухоме майно, набуте внаслідок виконання договору фінансового лізингу, фактом придбання майна, який породжує обов`язок подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані.

Відповідно до ч.2 ст.2Закону, якщо норми цього Закону допускають неоднозначне (множинне) тлумачення прав та обов`язків осіб, на яких поширюється дія цього Закону, застосовується найбільш сприятливе для таких осіб тлумачення.

Суд також враховує, що офіційні роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо особливостей декларування об`єктів фінансового лізингу регулюють порядок відображення такого майна у деклараціях суб`єкта декларування, однак не містять чітких роз`яснень про те, що державна реєстрація права власності на предмет фінансового лізингу є фактом придбання майна, який відповідно до ч.4 ст.52Закону породжує обов`язок подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру декларацій на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції та з письмових пояснень ОСОБА_1 , останній не приховував відомостей щодо квартири, що була предметом фінансового лізингу, а навпаки систематично відображав їх у щорічних деклараціях, що свідчить про відсутність наміру уникнути фінансового контролю та є обставиною, яка виключає наявність умислу на вчинення адміністративного правопорушення.

Як зазначено у Витягу з Державного реєстру речових прав за індексним номером 391421093, який сформований 19.08.2024 09:02:36, підставою формування витягу була заява з реєстраційним номером:62465698, дата і час реєстрації заяви: 14.08.2024 11:04:31, заявник ОСОБА_1 ; тип об`єкта: квартира, за ціною встановленої у договорі 1 050 725,00грн; дата, час державної реєстрації: 14.08.2024 11:04:31.

Документом, поданим для державної реєстрації був договір фінансового лізингу №ФЛ201900382, серія та номер р.№864, виданий 19.08.2029, видавник: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального органу.

Тобто державна нотаріальна реєстрація, яка відбулася - 14 серпня 2024 року, не була наслідком здійснення правочину(придбання майна) саме в той день і час, оскільки відбулась на підставі договору фінансового лізингу(правочину), який було укладено ще 19 серпня 2019 року. Така реєстрація, є лише фіксацією належного виконання вказаного договору із переходом зі статусу права володіння-користування в право власності і сама по собі не свідчить про придбання майна у розумінні ч.4 ст.52Закону, жодним чином не підтверджує витрат, що перевищують 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня 2024 року, як і не підтверджує зміну обсягу майнових прав суб`єкта декларування, а тому не породжує обов`язку подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані.

Відповідно до вимог діючого законодавства докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та Законами України, міжнародним договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої унаслідок істотного порушення прав та свобод людини є недопустимими.

Згідно з ч.1 ст.17Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст.6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколів про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Частина 1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Отже, в розумінні наведеного Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст.62Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Згідно з п.1 ч.1 ст.247КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, стосовно тлумачення сумнівів щодо доведеності вини на користь обвинуваченої особи, суддя дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у зв`язку з її недоведеністю у встановленому діючому законом порядку, не може ґрунтуватись на припущеннях та в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6КУпАП, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247КУпАП провадження у справі підлягає закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7,9,245,247,280,284,285КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

На підставі п.1 ч.1 ст.247КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Дніпра протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Шевченківського

районного суду міста Дніпра А.В. Орчелота