Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №452/375/26 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа №452/375/26

Провадження №2/452/854/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" травня 2026 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Роман Л.І.,

за відсутності осіб, які повинні брати участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самбірського міськрайонного суду Львівської області цивільну справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін без їх виклику за позовом ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Свідуновича Романа Ігоровича до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

На підставі частини 6 статті 259 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) в судовому засіданні 06 травня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

04 лютого 2026 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Свідуновича Р.І. звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , в якому вказав, що на виконання договору позики №05/06/25 від 05 червня 2025 року він передав відповідачу у позику грошові кошти в сумі 350000 грн. 00 коп.. При цьому, ОСОБА_2 зобов`язався повернути суму позики до 05 грудня 2025 року, однак відповідач до теперішнього часу свої зобов`язання за договором позики не виконав. За таких обставин ОСОБА_1 вимушений був звернутися до суду за захистом порушених майнових прав із відповідним позовом. Крім того, у заяві позивач прохав стягнути з відповідача ОСОБА_2 суму понесених судових витрат (а.с.1-4).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 23 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення виявлених недоліків (а.с.20).

Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 20 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб без їх виклику та призначено розгляд справи по суті на 06 травня 2026 року о 10 год. 30 хв. (а.с.40).

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Свідунович Р.І. про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином кожен окремо засобами телефонного та електронного зв`язків (а.с.42,43), заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не подавали. Від сторонни позивача заяви про відкладення розгляду справи, відмови від позову чи залишення позову без розгляду чи інших заяв чи клопотань з процесуальних питань до суду не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним шляхом направлення SMS-повідомлення на номер телефону, зазначений у матеріалах справи, яке відповідач отримав 24 березня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення адресату (а.с.44).

Крім того, відповідачу ОСОБА_2 копія ухвали про відкриття провадження від 20 березня 2026 року та копія позовної заяви, а також повідомленняпро дату, час і місце розгляду справи було направлено за його зареєстрованим місцем проживання, яке він отримав 31 березня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.45).

При цьому, відповідач ОСОБА_2 заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не подав, правом подати відзив на позовну заяву не скористався, жодних заяв з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходило.

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Виходячи з положень ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи те, що справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також з урахуванням неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10.

Суд, з`ясувавши позицію позивача, викладену в позовній заяві його представником, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, у відповідності до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

05 червня 2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики №05/06/25, за яким позивач передав, а відповідач прийняв, на умовах повернення, грошові кошти в сумі 350000 грн. 00 коп. на строк до 05 грудня 2025 року. Договір підписаний сторонами, містить позначку, що грошові кошти відповідачем отримані (а.с.5-6,33-34).

Згідно оригіналу боргової розписки, ОСОБА_2 отримав 05 червня 2025 року від ОСОБА_1 , відповідно до договору позики №№05/06/25 від 05 червня 2025 року, грошові кошти в сумі 350000 грн. 00 коп., які зобов`язався повернути до 05 грудня 2025 року (а.с.35).

На момент звернення до суду з позовом ОСОБА_2 борг за договором позики не повернув.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник ОСОБА_2 своїм підписом у договорі позики підтвердив, що грошові кошти в сумі 350000 грн. 00 коп., які є предметом цього договору, передані позикодавцем і одержані позичальником повністю.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зроблено висновки про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Позичальник, як передбачено абз.1 ч.1 ст.1049 ЦК України, зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.3 ст.1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №752/13757/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі №154/3443/18 також зроблено висновки про те, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, доводить те, що боргове зобов`язання не виконане.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (стст.530,631 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц зроблено висновки про те, що, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

При цьому, статтею 527 ЦК України передбачено зобов`язання боржника виконати свій обов`язок, а кредитора – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов`язанні вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

За умовами договору позики від 05 червня 2025 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 запозичені грошові кошти у сумі 350000 грн. 00 коп. у строк до 05 грудня 2025 року, однак свого обов`язку по зазначеному договору до теперішнього часу не виконав.

Позивачем надано на підтвердження позовних вимог оригінал письмової розписки, яка є належним доказом, що свідчить про отримання відповідачем ОСОБА_2 грошей, належних позивачу. Оригінал

розписки як доказ наявності боргу ОСОБА_2 на час звернення до суду з позовом перебували у позивача. Наявність оригіналу розписки саме у позивача свідчить про наявність невиконаного зобов`язання.

Відтак, наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) ОСОБА_1 , згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником – відповідачем по справі ОСОБА_2 не виконано.

Таким чином, між сторонами по даній справі на підставі договору позики виникли відповідні зобов`язання, за невиконання яких настає цивільно-правова відповідальність боржника, що відповідає вимогам ст.1049 ЦК України, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 350000 грн. 00 коп..

Як вказувалося вище, за загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

При цьому, згідно ч.1,ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 правом подати відзив на позовну заяву не скористався, будь-яких заперечень проти позову з посиланням на відповідні докази не надав, а також не надав судуналежних та допустимих доказів на підтвердження того, що борг у сумі 350000 грн. 00 коп.чи його частина була повернута позивачу ОСОБА_1 .. Ніяких розписок або інших документів, які б свідчили про факт повернення суми боргу відповідачем позивачу, суду надано не було, а відтак, відповідач не скористався своїм правом щодо спростування позовних вимог, або розміру заборгованості, зазначеною позивачем, чим не виконав вимоги стст.12,81 ЦПК України.

За наведених вище обставин, встановивши справжню природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики та факт передання позивачем відповідачу коштів у розмірі 350000 грн. 00 коп., з огляду на порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення позики, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено, суд, згідно положень ст.141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 3500 грн. 00 коп. (а.с.8), а саме, в межах суми сплаченого судового збору при пред`явленні позову до суду.

На підставі викладеного, керуючись стст.207,509,526,534,549,551,626,628,633,634,638,1048-1050, 1054,1055,1056-1 ЦК України, стст.12-13,76-81,141,247,259,263-268,279 ЦПК України, суд,–

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Свідуновича Романа Ігоровича до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 17 квітня 2019 року, орган, що видав 4634, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) заборгованість за договором позики в розмірі 350000 (трьохсот п`ятдесяти тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 17 квітня 2019 року, орган, що видав 4634, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 3500 (трьох тисяч п`ятисот) гривень 00 копійок.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 273 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Т.М. Кущ