Постанова від 02 липня 2026 р. у справі №380/13904/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року

м. Київ

справа № 380/13904/24

адміністративне провадження № К/990/18187/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 (суддя-доповідач Хобор Р.Б., судді: Бруновська Н.В., Шавель Р.М.),

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 01.07.2024 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 28.03.2021 по 27.09.2021 (включно);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 28.03.2021 по 27.09.2021 (включно).

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час проходження військової служби позивачу неправильно нараховувалось грошове забезпечення, у зв`язку з чим на виконання судового рішення відповідач здійснив його перерахунок та виплату заборгованості. Оскільки остаточний розрахунок при звільненні не був проведений своєчасно, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 101643 гривні 69 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 28.03.2021 (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 183 календарні дні (з 28.03.2021 по 27.09.2021). Водночас у цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки судом до спірних правовідносин застосовано приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, що відповідає застосованому Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі №560/831/23 підходу щодо обрахунку розміру середнього заробітку.

4.1. Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції зауважив, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, а спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких умов суд вважав за доцільне обрати спосіб задоволення позову у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку у сумі 101 643,69 грн за час затримки розрахунку при звільненні.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 у справі №380/13904/24 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України відсутні. Суд виходив із того, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 26.03.2021, при цьому на момент звільнення він не висловлював заперечень щодо нарахованих і виплачених сум. Лише у травні 2023 року позивач звернувся до суду з вимогами про перерахунок та виплату окремих складових грошового забезпечення. Отже, спір щодо належних при звільненні виплат виник через значний проміжок часу після звільнення, а тому у спірних правовідносинах не настали умови, передбачені частиною другою статті 117 КЗпП України, для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 25.11.2022 у справі №380/693/20.

6.1. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції констатував, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин указаний вище правову позицію Верховного Суду, унаслідок чого зробив неправильний висновок про право позивача на отримання компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

7. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Каверін Сергій Миколайович (далі - представник позивача), покликавшись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

8. Ухвалою від 28.05.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

11. За доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції застосував положення статті 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.01.2025 у справі №380/864/24, у подібних правовідносинах.

11.1. Представник позивача наголосив, що підхід суду апеляційної інстанції щодо визначення умов, які слугують підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, є взаємовиключним та помилковим, оскільки Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах, що жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

12. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

13. Відповідно до витягу наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.02.2021 №67-ос ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

14. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.03.2021 №99-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 27.03.2021.

15. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №380/11529/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2024, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з 01.02.2020 по 27.03.2021 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 27.03.2021 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021.

16. На виконання вказаного судового рішення у справі №380/11529/23 відповідач 31.05.2024 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача перерахував грошове забезпечення та нарахував кошти позивачу в розмірі 91 153,33 грн.

17. У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

V. Джерела права та акти їх застосування

18. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

19. Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) визначає Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 (далі - Положення №1115).

20. Згідно з пунктом 292 Положення №1115 визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

21. Пункт 293 Положення №1115 передбачає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

22. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа №2340/4192/18).

23. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Відтак оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то в цій частині застосуванню підлягають норми КЗпП України.

24. За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

25. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

26. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

26.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

26.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Позиція Верховного Суду

27. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Відповідаючи на питання, поставлені перед судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд керується таким.

29. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції застосував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.12.2019 у справі №825/742/16, відповідно до якої необхідною умовою застосування частини другої статті 117 КЗпП України є виникнення спору щодо розміру належних при звільненні сум одразу після їх виплати або ознайомлення працівника з їх розміром чи у розумний строк після цього. Якщо ж такий спір виник через тривалий час після звільнення, підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відсутні.

29.1. Ураховуючи, що позивач виключений зі складу військової частини та всіх видів забезпечення 26.03.2021, безпосередньо після звільнення в нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивач звернувся лише у травні 2023 року, спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більше як два роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених частиною другою статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

30. Верховний Суд не погоджується з указаним правовим підходом суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

31. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення. Зазначена правова позиція була сформована в часі пізніше, ніж постанова Верховного Суду, яка лягла в основу оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, та зміні (відступу) не піддавалася.

32. Надалі Верховний Суд, спираючись на вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, неодноразово, зокрема, в постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, а також у постанові від 13.01.2025 у справі №380/864/24, неврахування висновків якої стало підставою для відкриття цього касаційного провадження, наголошував, що жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

33. Отже, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №825/742/16, не врахувавши сформовану пізніше правову позицію Великої Палати Верховного Суду та подальшу усталену практику Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України.

34. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування статті 117 КЗпП України є помилковим, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку та визначення його розміру.

35. Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

36. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

36.1. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

37. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

38. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

39. Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, задовольнити.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025 скасувати.

3. Справу №380/13904/24 направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає оскарженню.

Суддя-доповідач С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.М. Соколов