Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №826/13719/17 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/13719/17 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.05.2017 № 45210-1305.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що не зважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто 2004 року. Як наслідок, для розрахунку земельного податку, контролюючим органом було використано інформацію, що була зібрана в межах повноважень податкового органу. Зокрема, згідно Витягу з технічної документації № Ю-37093/2006 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (82:039:007), площа частини земельної ділянки, яка припидає на викуплене нежитлове приміщення становить 216,29 кв.м.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Позивач зазначає, що з 2006 року змінилась його частка у праві власності на приміщення, так і загальна площа приміщення. Відповідно, більш ніж в 3 рази зменшилась пропорційна частина земельної ділянки. Так, станом на дату складання Витягу з технічної документації № Ю-37093/2006 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (82:039:007) на позивача припадало 220,95 кв.м., станом на дату складання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (05.05.2017) на позивача припадало 73,2 кв.м. Вказане підтверджено Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 25.08.2015 та 18.02.2016.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, за Договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 17.08.2004, між ТОВ «Деоніс» (продавець) та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні купили у рівних частках нежиле приміщення (а літ. А) загальною площею 441,9 кв.м., яке складається з нежилого приміщення № 128 підвалу й нежилого приміщення № 122 цокольного поверху, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Витягу з технічної документації № Ю-37093/2006 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий № 82:039:007), виданого ОСОБА_1 площа частини земельної ділянки місцезнаходженням: АДРЕСА_2 складає 216,29 кв.м.

В подальшому, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2014 у справі № 757/6002/13-а, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18.11.2014, поділено спільне майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зокрема шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на: 15/100 частин від нежилих приміщень групи приміщень №№ 122,128 (в літ. "А"), загальною площею 488,00 м. кв., що розташовані за адресою: в АДРЕСА_1 ; та визнання за ОСОБА_1 права власності на: 15/100 частин від нежилих приміщень групи приміщень №№ 122,128 (в літ. "А"), загальною площею 488,00 м. кв., що розташовані за адресою: в АДРЕСА_1 .

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 28.01.2016, позивач є власником 15/100 частки нежитлового приміщення (група приміщень № 122 та № 128, загальною площею 488 кв.м.), вид спільної власності: спільна часткова.

Відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» від 05.05.2017 № 45210-1305, яким було визначено суму податкового зобов`язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб, 18010700» за 2017 рік у розмірі 41 661,47 грн.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав розрахунку спірної суми податкового зобов`язання та не довів правильність визначення суми податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, зокрема, що сума податку визначалась саме за площі під належними позивачу нежилими приміщеннями та з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території; крім того відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належних позивачу нежилих приміщень.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням, що міститься у пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

На виконання пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За приписами ст. 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Відповідно до пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Пункти 286.1 та 286.5 ст. 286 ПК України встановлюють, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

На виконання п. 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Як встановлено вище з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 28.01.2016, позивач є власником 15/100 частки нежитлового приміщення (група приміщень № 122 та № 128, загальною площею 488 кв.м.), вид спільної власності: спільна часткова.

За приписами ст. 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Як вірно зазначив суд першої інстанції, платником земельного податку може бути лише власник землі або землекористувач з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою; об`єктом оподаткування є конкретна земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, а сума податку за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач не довів належними доказами, що обчислення суми податкового зобов`язання позивача здійснювалось виходячи із 15/100 частин від нежилих приміщень групи приміщень №№ 122,128 (в літ. "А"), загальною площею 488,00 кв.м., що розташовані за адресою: в АДРЕСА_1 . Розрахунку площі частини земельної ділянки, яка припадає на викуплене нежитлове приміщення ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Відповідачем така величина взята у розмірі 216,29 кв.м. за Витягом з технічної документації № Ю-37093/2006 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий № 82:039:007). Втім, вказаний Витяг стосується встановлення зовнішніх меж землекористування по АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 станом на 2006 рік, хоча в подальшому частка власності позивача щодо вказаних нежитлових приміщень змінювалась в сторону зменшення, що відповідно вплинуло і на розміри частини земельної ділянки, яка припадає на таке приміщення.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ч. 2 ст. 2 КАС України.

Доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченнях на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Згідно з п. 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко